Парафії УАПЦ мали більше змоги виявляти своє життя в своїх тісних межах. Та й це було головною метою керівничих органів УАПЦ, щоб парафії ЇЇ мали „життя в собі", жили по можливості повним парафіяльним життям. І справді, українські парафії зразу приваблювали до себе людність; в великих містах, де багато церков, було помітно, що українські церкви стають осередком церковного життя, вони завжди повні, людність в них — більш чоловіки, інтелігенти, що прагнуть чогось живого, не мертвої традиції; кругом українських церков завжди гуртки людей, жваві балачки, змагання, а в церквах видна праця сестрицтва, парафіяльної ради, видно що це не прості „прихожани", що прийшли та й пішли, а що це організована, свідома громада. По селах українська парафія кладе певний відбиток на все село — підносить його, єднає, дає йому ідейну мету життя; кажуть, і люди в українській парафії світліші, не такі вже темні, забиті, і молодь не така роспусна, одчайдушна. Майже кожда українська парафія має свого композитора або композиторку й співає в церкві їхні твори, майже в кождій парафії є й свої поети, що церковні події свого села описують дотепними більш сатиричними віршами (мені доводилось слухати такі вірші в Богуславі, Вишеньках, Н. Басані та інш.), мабуть є й свої літописці. Це вже загальна відміна кождої української парафії — гарні хори художні й народні, скрізь майже свої самоуки-диригенти, своя особиста співоча творчість. По всіх українських парафіях і міських і сільських жваво працюють парафіяльні церковні Ради, щотижня збираються, обговорюють усі церковні справи, дбають навіть про моральне життя парафії, як колишні брацтва. В кождій українській парафії є свої сестрицтва, що дбають про чистоту й оздобу храму, про благодійність, допомогу причету, про краще переведення свят; вкупі з парафіяльною Радою вони в свята утворюють громадські обіди для вбогих, гостей, пробують навіть відновити медоваріння. Навіть між окремими українськими парафіями заводиться якесь братерство якась спільність. Почувається, що саме на цім грунті і може бути найкраще єднання нашого народу... А скільки запалу виявляють парафії в боротьбі за користування храмом, за затвердження свого статуту! Часто цілими роками, не жаліючи часу, на останні гроші вони скрізь ходять, стукають, поки не достукаються. І тут видно певне чуття народу того, що їм найпотрібніше. В цій боротьбі, правда, часто збуваються слова Христові: „Я прийшов сина розлучити з батьком його і дочку з матір`ю її... і ворогами чоловікові будуть домашні його", але від цього ще більше ціни набуває боротьба за рідне церковне життя. Я одвідав кілька сотень українських парафій, і всі вони за малими винятками зробили на мене дуже гарне вражіння свідомих, або жадних свідомості громад, що вже найшли безцінний скарб, що так довго був від них закопаний, або продають, що мають, щоб придбати той скарб ... Не хватало ще одного, щоб кожда парафія висунула з серед себе ще й панотця, але бувало вже й це. З окремих парафій мушу ^вка-зати перш за все на Київську при св. Софії. Ця парафія, тісно зв`язана з ВПЦР, має дійсно всеукраїнське значіння, вона є зразком для всіх українських парафій. В ній прекрасний художній хор — перший в Києві під орудою Петра Гончарова, відомого композитора, в ній славетний народний хор, над яким трудились небіжчик о. Кирило Стеценко, протоієрей Дмитро Ходзицький, Петро Сте-ценко (брат композитора) і довели його, як кажуть фахівці, до високої народної краси. Софіївська парафія забажала, щоб у неї завжди відбувалась єпископська служба Божа, і тому крім митрополита обрала собі ще в настоятелі єпископа Петра Тарнавського, який і висвячений був на Другу Пречисту 1923 р. В цій парафії найбільше виступав благовісник Володимір Чехівський, при ній він заснував „Брацтво робітників слова", великої цікавості й побожності її відправам надав прот. Юрій Красицькин своїми художніми відправами та оздобою. Українська св. Софія стала справжнім осередком м. Києва, сюди збиралась на відправу людність з усіх кутків Києва і багато прочан, а навкруги Софії весь час гуртки, ідуть диспути ...
Таке ж саме значіння мала в Харкові українська Ми-кільська парафія. Прекрасні художній і народний хори, запальні промови о. Олександра Ярещенка, щире сестри-цтво, свідома парафіяльна Рада і осередок для всього Харкова. Надзвичайно міцна громада. Коли Микільський храм було зачинено, вона з величезною впертістю добивалась, поки знов не здобула собі цього храму. Таку ж саму велику боротьбу за свій храм витримала й перемогла парафія в Мерефі коло Харкова. Парафія в Одесі майже більшу половину свого життя боролась за храм: здобувала, знов відбирали, знов здобувала і все ж не втрачала своєї організованості, мала змогу тримати прекрасні хори і причет, на чолі якого останні часи стояв Єпископ Юрій Жевченко. Така ж міцна, зорганізована парафія в м. Миколаєві, в Катеринославі, Вінниці, Полтаві; скрізь велика боротьба на життя, великі сили, велика певність своєї справи.