Святий великомученик Димитрій Солунський

 

 

 

 

Життя святого великомученика Димитрія Солунського

Пам'ять 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 306 р. по Р.Х.

 

Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула у Фессалоніках (сучасні Салоніки, слов'янська назва – Солунь). Настало третє століття християнства. Римське поганство, духовно зломлене й переможене сонмом мучеників і сповідників Розіп'ятого Спасителя, посилювало гоніння. Батько й мати майбутнього святого Димитрія були прихованими християнами. Таємно в домовій церкві, що була в будинку проконсула, хлопчик був охрещений і виховувався у християнській вірі. Це був час правління імператора (Августа) Діоклетіана та співправителя Сходу Галерія Максиміана. Діоклетіан був визначним і поміркованим політиком, упродовж майже 20-ти років християни жили спокійно, але з бігом часу для зміцнення імперії він видав декрет, за яким кожен громадянин Римської імперії мав засвідчити свою шану до імператора. Імператор (Август) мав і титул Pontificа (Верховного Жерця), символізуючи поєдняння в одній особі світської та духовної влади. Для вшанування Августа всі громадяни Римської імперії мали принести жертву перед його образом в язичницькому храмі серед пантеону римських божеств. Для християн настали важкі часи випробувань. До того часу життя християн в імперії було відносно тихим. А з моменту виходу декрету службовці (судові п’ятірки), мали складати списки усіх громадян імперії, де поіменно вказували тих, що принесли жертви богам Римської імперії. У тих же, хто відмовлявся приносити жертви, конфісковували майно, християнські книги; їх можна було віддавати на тортури, допоки не відмовляться від своєї віри, а при подальшій відмові і страчувати їх, як ворогів Римської імперії. Християни не могли приносити жертви ідолам, а тому списки, зроблені після видання декрету, виявили значну їх кількість в імперії, що дуже стурбувало імператорський двір і правителів провінцій, особливо на Сході .

Діоклетіан як людина відзначався порядністю та чесністю, він розумів, що сам не зможе жорстко правити, а тому обрав собі співправителем (Августом) на Заході імперії Констанца Хлора, собі залишивши Схід. Згодом він призначив собі кесаря і на Сході Галерія Максиміана, віддаючи йому частку управління. Але, як виявилося згодом, ці кесарі не відповідали високим вимогам моралі й часто припускалися зловживань в управлінні провінціями, а свої провини часто списували на християн. Піддавшись таким впливам, Діоклетіан погодився на видання декрету проти християн (автором якого вважають кесаря Сходу Галерія Максиміана, людину жорстоку й грубу).

Після смерті проконсула Солуні і батька Димитрія (а юнак вже досяг повноліття), кесар Сходу Галерій Максиміан, викликав його до себе й, переконавшись у його освіченості й військово-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька проконсулом Солунської провінції. Головним завданням молодого урядовця була оборона міста від варварів. Цікаво, що серед тих варварів, які загрожували римлянам, були і наші предки слов'яни, які охоче селилися на Солунському півострові. У «Житії Димитрія Солунського» згадується про напад русів (між 379 і 395рр.) на «Солунський град». Церковне Передання говорить про те, що батьки Димитрія були також слов'янського походження.

Імператор поставив перед молодим проконсулом ще одну вимогу – викорінювати християнство; воля імператора була однозначною: "Віддавай смерті кожного, хто призиває ім'я Розіп'ятого". Імператор навіть не підозрював, призначаючи Димитрія, який шлях сповідання віри та подвигу мучеництва готує він таємному подвижникові. Прийнявши призначення, Димитрій повернувся до Солуні й відкрито визнав себе християнином. Замість того, щоб піддавати гонінням і страчувати християн, він став відкрито навчати жителів міста християнської віри та викорінювати поганські звичаї ідолопоклонства.

Укладач «Житія святого», Метафраст, говорить, що він став для солунян "другим апостолом Павлом", тому що саме "апостол мов" заснував колись у цьому місті першу громаду вірян (Див.: 1 Сол., 2 Сол.). Святому Димитрієві призначено було Господом піти за святим апостолом Павлом на мученицьку кончину.

Звичайно, звістка про те, що проконсул Димитрій є християнином, невдовзі дійшла до кесаря Максиміана. На зворотньому шляху з походу на сарматів (племен, які населяли північне Причорномор`я) імператор вирішив іти через Солунь, щоб покарати проконсула Димитрія та вчинити розправу над солунською християнською спільнотою.

Довідавшись про це, святий Димитрій завчасно повелів своєму вірному слузі Луппу роздати маєток жебракам зі словами: "Розділи багатство земне поміж ними – будемо шукати собі скарбу на небі". А сам віддався посту й молитві, готуючись до прийняття мученицького вінця, як говорить про це «Житіє святого».

Коли імператор увійшов у місто, він наказав викликати до себе Димитрія, і той відважно визнав себе християнином та почав викривати неправду щодо ставлення до християн, яких імператорським указом позбавляли громадянських прав, адже їм навіть заборонялося звертатися до суду, також він викривав марноту римського багатобожжя. Максиміан у гніві наказав ув`язнити сповідника, а сам захопився гладіаторськими видовищами. Християн розшукували та тягнули до цирку де улюбленець імператора, гладіатор-силач, германець на ім`я Лій, скидав з помосту на списи воїнів переможених ним у бою мирних християн. Відважний юнак на ім`я Нестор, із солунських християн, відвідав у в`язниці свого наставника Димитрія та попрохав його благословити на бій із Лієм. За благословенням Димитрія, Нестор здолав лютого германця і скинув його з помосту на списи воїнів, як той скидав християн. Нестора мали б нагородити як переможця, але розгніваний імператор наказав стратити святого мученика Нестора (пам'ять 27 жовтня / 9 листопада за н.ст.) бо той був християнином. Дізнавшись, що Нестора благословив на бій його наставник Димитрій, кесар послав воїнів до в`язниці – стратити святого Димитрія.

В благочестивих «житіях» так описані останні дні святого: «Як у світлиці, святий Димитрій сидів у темниці, хвалячи й прославляючи Бога. Диявол, бажаючи залякати святого, перетворився на скорпіона й хотів ужалити його в ногу. Осінивши себе хрестом, святий без страху розтоптав нападника. Також він сподобився відвідин Ангела Божого, що приніс йому мир і підбадьорив його перед стражданнями» .

На світанку 26 жовтня (8 листопада за новими стилем) 306 року від Різдва Христового в підземну в`язницю увійшли воїни: вони застали святого за молитвою, й одразу простромили його списами. Так святий сповідник перейшов у вічні світлі оселі.