Зараз після 1-го Всеукраїнського Церковного Собору всі ті українські церковні гуртки, які були по всіх майже повітових і губерніяльних містах, перетворились в повітові (потім по новому державному розподілу округові) Церковні Ради і стали дбати про засновання парафій і керівництво ними у своїх повітах. Кількість цих рад уже в перші роки доходила до ЗО, а саме на Правобережжі: 1) Київська, 2) Білоцерківська, 3) Бютуславська, 4) Черкаська, 5) Чигиринська, 6) Звенигородська, 7) Сквирська, 8) Бердичівська, 9) Гуманська, 10) Липовецька, 11) Гайсинська, 12) Вінницька, 13) Кам`янецька, 14) Проскурівська, 15) Житомирська, 16) Коростенська, 17) Шепетівська, 18) Одеська, 19) Миколаївська, 20) Катеринославська.
На Лівобережжі: 1) Харківська, 2) Полтавська, 3) Лубенська, 4) Лохвицька, 5) Переяславська, 6) Чернигівська, 7) Глухівська, 8) Конотіпська, 9) Сосницька, 10) Ніжінська. Деякі з цих рад, що були в колишніх губерніяльних містах поширювали своє керівництво на весь свій край і тому звались крайомими. Такими були Харківська, Полтавська, Чернигівська, Вінницька, Одеська, Катеринославська. Всі ці Ради взагалі організовувались і працювали по зразку ВПЦР, хоч певної сталої організації ніде не досягли. Президія Повітових Церковних Рад мала на чолі як почесного голову місцевого єпископа, складалась із голови, секретаря, скарбника та кількох членів, хоч часто єпископ був і за дійсного голову, секретар і скарбник теж сполучались. Повітові Церковні Ради майже щороку скликали в себе Собори, які сходили їм за великі збори Ради, часом збирали поширені збори з районових (волосних) благовісників. ПЦР мали в собі іспитові комісії для кандидатів священства, деякі мали церковний суд, своїх помешкань в більшості не мали, збирались або в церкві, або в кого з членів. Кожда ПЦР має, запевне, в свому архиві багатий матеріял про свою працю, про своїх діячів, про умови праці, а може має й своїх істориків, тому я лише занотую тут те, що зберіглося в моїй пам`яті. Почну з Лівобережжа. Тут саме важливе місце займала Харківська крайова Рада. На чолі її як почесний голова стояв енергійний, захоплений справою архиєпископ Олександр Ярещенко, який і давав їй напрямок і зорганізував її досить стало. Крім нього в Раді працювали поважні й свідомі діячі, як Володимір Доленко, Іван Гаращенко, свящ. Павло Протопопов, діякон Антон Янченко. Харківська Рада поширювала своє керівництво на всю Слобожанщину, парафій вона мала небагато, не більше 10, але парафії дуже сталі. Матеріяльний стан її був досить гарний, вона й ВПЦР багато ставала в пригоді своїми коштами в скрутні часи; вона й видавництвом займалась, видала календар на 1925 рік, Молитовника (передрук з ВПЦР). Харківська Крайова Рада мала велике значіння для всієї УАПЦ тому, що була в столиці Української Радянської влади і мусіла взяти на себе посередництво перед владою по справах як ВПЦР, так і всіх парафій, що мали справу в Харкові. На початку це служіння правопорадника при Радвладі виконував арх. О. Ярещенко, але потім ВПЦР визнала за потрібне мати: там окремого правопорадника, яким погодився бути єпископ Лоіхвицький Петро Ромоданов, що років зо два цей обов`язок виконував з малою користю для УАПЦ, але мабуть з більшою для Харківського ДПУ. Полтавська Крайова Церковна Рада була спадкоємиця колишнього Парфенівського брацтва і користувалась великим впливом на всю Полтавщину. Єпископом Полтавським був Кость Кротевич, що раніш був у Полтаві ж членом суду, а після нього (коли він перейшов до Житомира, а потім до Вінниці) Єпископ Юрій Жевченко. Дуже поважним діячем в Раді був правник Кость Товкач, людина свідома і щира. Парафій під керівництвом її було до 50. Лубенська ПЦР, заснована арх. О. Ярещенком, кюяи він був тут за Єпископа, зразу вславилась своєю енергійною діяльністю, яку підтримував і заступник о. Ярещенка єпископ Йосип Оксіюк; вона мала теж до 50 парафій. В Лубнах не можу назвати певних діячів, але там їх було не мало. Заснував Лохвицьку Раду, як мабуть придбав і всі її парафії (кількістю до 20), бувший курсант ВПЦР священник Мусій Хоць, — молодий, але дуже щирий і відданий справі; гарним співробітником у нього був священник Максимів; вони були і єпископа собі здобули, о. Петра Ромоданова, та він скоро залишив їх, перейшов до Харкова, і Лохвицька округа приєдналась до Лубень. Переяславська ПЦР мала на чолі єпископа Володиміра Дахівника-Дахівського, який майже один сполучав у собі всю раду, але працював енергійно, мав до ЗО парафій. Переяславська ВПЦ з рештою була дуже нестала, вона скоро приєдналась згідно державному розподілу до Золотоноші, де на короткий час була заснувалась і своя ПЦР з Єпископом Юрієм Михновським, мала парафій з 10, та скоро роспалась, частина перейшла до Лубень, частина до Черкас, а Переяслав перейшов до! Києва; взагалі в тих місцях парафії УАПЦ не утворили собі сталої організації. Чернігівська крайова Церковна Рара мала в собі гарних, свідомих діячів, як Іоіль Руденко, але парафій близько Чернигова не мала. Єпископом в Чернигові був на початку о. Юрій Михновський, а потім о. Іван Павлювський, що перейшов із Черкас. Вона поширювала свою владу і на Сосниччину, де була й своя1 ПЦР. Головою її був Василь Потієнко (батько), а секретарем Палієнко, і вона мала в собі парафій з 15. Глухівська ПЦР утворилась працею священників Івана Мочарського, Володиміра Петрова (с. Дубович), потім Олександра Козина. Єпископами там перебували короткий час Яків Чулаєвський, Олександер Червинський, Володи-мір Самборський, але їй мало в чім доиомогли; вона мала парафій з 15. Конотіпську Церковну Раду, як і Конотіпську церкву, утворив протоієрей Дмитро Карпенко; він здобув там парафій до 40. На жаль з єпископами їй не пощастило; на початку руйнував її Єпископ Марко Грушевський, потім єпископ В. Самборський, не здолів її задовольнити і єпископ Григорій Мозолевський. Найшлись і місцеві „діячі", як священник Пухальський, і доля цієї ПЦР, як і всієї Конотіпської церкви, сумна... Ніженська; ПЦР мала в собі доі 40 парафій, на чолі ЇЇ стояв єпископ Микола Ширяй, що потім перейшов до „Діяльної Церкви" і досить зруйнував Ніженщину, але були там і гарні діячі, як священник Глотка, діякон Петро Забота (обидва зараз на засланні). До неї належала й Борзенщина.
Значно міцніші й більш зорганізовані були Пов. Церковні Ради на Правобережжі, але й тут пам`ять зберегла мені мало подій і осіб, щоб їх занотувати, тим більше, що на все це є певні матеріали в тих радах. Київська ПЦР працювала в тісному сполученні з ВПЦР і в її помешканні. В Житомірі гарним і свідомим працівником був протоієрей Микола Хомичевський, що потім перейшов до Києва, на Коростенщині молоді працівники, пан-отці Касянчук, Мурга та інші, на Шепетівщині селянин Полоінчук. Самою впливовою радою на Поділлю була Вінницька, на чолі якої майже весь час стояв колишній учитель гімназії Юрій Мішкевич. Вюна дещо й видавала — Чин Літургії (передрук ВПЦР), велике дну заутреню, літію. Вона вважала себе за краєву, і до неї належала й Могилівщина і Проскурівщина, поки там не заснувалась своя ПЦР з своїм єпископом Максимом Задвірняком. Поважне місце займала Кам`янецька ПЦР, де до УАПЦ щиро приєднались старі поважні протоієреї Кирило Старинкевич і Юхим Сицинський, ще сподвижники архиєпископа Подільського Парфенія по перекладу Євангелії на українську мову. Гарно працювали Одеська, Миколаївська Ради, та Повітові Церковні Ради на бувшій Київщині. По державному розподілу повіти чи округи поділялись на волості чи райони, тому й церковні округи поділялись на церковні волосні чи потім районові об`єднання з своїми районовими рада-дами. Про діяльність Районових Рад на жаль майже ніяких відомостей не маю, хоч траплялось мені бути в районах досить організованих. На чолі районів стояли благовісники, що замінили в УАПЦ старих благочинних; завдяки їм деякі райони доісягли певного розвитку. Так, пригадується мені дуже сталий Миргородський район (Лубенської округи), де працював благовісник протоієрей Симон Явтушенко, Остапівський район (на Хоролмщині), де дуже гарно працював благовісник Віталій Су-тулинський, Баришпільський район на Переяславщині. На Правобережжі округи мали значно більше парафій, а тому й райони були тут більші й районові Ради більш організовані.
Всі округові Церковні Ради мали живий зв`язок з ВПЦР, виконували її накази й доручення, брали участь через своїх представників в Великих і поширених зборах ВПЦР, подавали свої інформації прої стан УАПЦ в їх округах й одержували від ВПЦР інформації про загальний стан УАПЦ. Окружні Церковні Ради виявляли і свою ініціятиву щодо піднесення церковного життя в своїх округах, збирали Собори, поширені збори, комісії по підготовці членів причету, деякі, як от Уманська, Глухівська, Черкаська, влаштовували повторні курси для священників. Єпископи щороку об`їжджали свої округи, крім того всі округи влаштовували в себе й подорож митрополита. Виконавчими органами Повітових Церковних Рад були Районові Церковні Ради, чи краще сказати районові благовісники, вони були посередниками між Повітовими Церковними Радами й парафіями, на них покладалась не зовсім благовісницька праця — збірка грошей з парафій на Повітову Церковну Раду й на ВПЦР і це було майже головним їх обов`язком. На жаль трудно що утішного сказати про братерське життя духівництва в районах, хоч це було головним завданням благовісництв. Та це були не часи вільного братерства, а жахливої самотности і полювання звідусюди на „служителів культів", як каже апостол Павло: „біди від земляків, біди від невірних, біди від лжебратії" (2 Кор. 11. 26).