Історія виникнення Етнографічного комплексу «Українське село» розпочинається з заснування храму св. Димитрія, яка у свою чергу розпочалася досить страшно, як у казці… Але це була не казка, а реалії українського політичного життя.

У 2004 році майбутній фундатор храму Володимир Дмитрович Бондаренко вів активне політичне життя. Йшли останні дні жовтня – тривав другий тур нелегкої передвиборчої кампанії виборів Президента України. Твердо стоячи на засадах української державності, пан Володимир щиро і віддано працював у передвиборчому штабі кандидата у президенти Віктора Ющенка, очолюючи його виборчий штаб у місті Києві. Виборча кампанія з боку тодішньої влади Президента Кучми була брутальною та жорсткою, на кожного потужного представника опозиції влада намагалася чинити тиск, аби знищити у них бажання боротися за перемогу тодішнього опозиціонера та водночас найбільш реального кандидата у президенти – Віктора Ющенка. В ніч на 26 жовтня, після напруженого дня, пан Володимир зі своїм водієм Олександром на автомобілі повертався з Києва на свою дачу в Садовому товаристві «Бузок 2», що територіально належить до с. Бузова Києво-Святошинського району Київської області. На крутому повороті ґрунтової дороги до садового товариства, де необхідно було пригальмувати, несподівано з лісу вискочили нападники у камуфляжній формі й почали закидати автомобіль пляшками з легкозаймистою сумішшю, яку ще називають «коктейлем Молотова». Кілька пляшок розбилися об авто, і воно спалахнуло. А нападники все не відступали. Лише диво могло врятувати пана Володимира та його водія. І за промислом Божим це диво сталося. Біля сусіднього дачного будинку був ліхтар, що автоматично вмикався від датчика руху й засліплював усіх, хто тією дорогою проїздив. І от саме цей, ненависний колись пану Володимиру ліхтар і став спасінням. Раптово увімкнувшись та освітивши усе навкруги потужним галогенним світлом він зробив свою просту справу Промислу Божого. Нападники вирішили, що їх викрито, швидко відступили у ліс та й зникли. Автомобіль згорів до тла та пан Володимир та водій Олександр, хоч і зазнали незначних опіків, та все ж залишилися живими і майже неушкодженими, а головне, вдячними Богові за своє спасіння.

І от в подяку Богові за спасіння пан Володимир вирішив збудувати на місці порятунку храм Божий на честь св. великомученика Димитрія Солунського – захисника міст і справедливих воїнів, адже дні його пам’яті наближалися, та й іменем Дмитро названо багато чоловіків з родини Володимира Дмитровича Бондаренка.

Там, де мали статися зло і смерть, натомість, народилося нове життя – громада храму св. вмч. Димитрія Солунського.