Святі Руси-України

 

(1/14 ЛИСТОПАДА), БЕЗСРІБНИКІВ І ЧУДОТВОРЦІВ КОСМИ ТА ДАМІАНА АСІЙСЬКИХ І МАТЕРІ ЇХ прп. ФЕОДОСІЇ. Про життя святих див. стор. 145 (1/14 липня).

У народному побуті святкування «Кузьми та Дем`яна» восени було більш поширеним, ніж влітку. За стародавнім звичаєм сільської молоді у цей час відбувалася перша складка дівчат курами — «чия курка смачніша». Дівчата готували страви з курей, а хлопці приносили горілку і ввечері відбувався почастунок. Вважалося, що кури опікуються цими Святими. Підставою для такого опікування, мабуть, є те, що ці свійські птиці як символ щастя та плодючості у народному побуті стали обов`язковою приналежністю всіх весільних церемоній та обов`язковою весільною їжею. Крім того, по цих птицях ворожать про суджених.

Вважалося, що Святі допомагають і зимовим жіночим роботам: прядінню, плетінню тощо.

Наші предки молилися Космі та Даміану щоб добре йшло навчання. Можливо, ця традиція була запозичена з візантії, де цих Святих також вважали помічниками у навчанні.

Існувало народне вірування, що «Кузьма та Дем`ян» охороняють від зміїв. Одна легенда розповідає, що колись вони були ковалями і, побачивши змію, вбили її, а попіл розвіяли за вітром. Від цього попелу й розплодилися змії і почали дошкуляти людям. Ковалі ж, ставши причиною цього нещастя, повинні були боронити людей від ядовитих гадів: розпеченим залізом вони випікають у змив жало. Сказання про ковалів-змієборців дослідники відносять до епохи оволодіння залізом, тобто до IX— VIII ст. до н. є.

У цей день помічали погоду: якщо вітер на Кузьми-Демяна, то буде дорога санна.

 

(3/16 ЛИСТОПАДА). Прп. кн. АННИ (ЯНКИ) Дочка Великого Київського князя Всеволода І (1078—1093) та грецької царівни Анни з роду Мономахів. Сестра князя Володимира Мономаха. 1086 року прийняла чернецтво у монастирі Св. Андрея, що заснував її батько Цей монастир був відомий ще під назвою Янчиного монастиря, від зменшеного імені прп. Анни — Янка. Незабаром ставши ігуменею цього ж монастиря, прп. Анна зібрала багато черниць та весь час проводила з ними у пості та молитвах. У цьому ж монастирі вона створила першу в Україні школу для дівчат, де вони навчалися грамоті, дівочому ремеслу та співу. За своє життя багато уваги приділила освіті та вихованню українського жіноцтва. 1089 року їздила до Константинополя. Померла б листопада 1113 року і була похована у монастирі Св. Андрея (Яничиному монастирі), де провела майже все життя.

 

(4/17 листопада). Прп. МЕРКУРІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО. Чернець Києво-Печерського монастиря, постник. Жив близько XIV ст. Був великим приятелем пр. Паїсія. Мощі прп. Меркурія покояться в Дальніх (Феодосіевих) печерах.

 

(6/19 ЛИСТОПАДА). Прп. ЛУКИ. Чернець Києво-Печерського монастиря. Про нього відомо лише те, що жив він у XIII ст. та виконував обов`язки економа Печерського монастиря. Мощі прп. Луки покояться У Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем / 11 жовтня за новим.

 

Згідно з прийнятою у християнстві «небесною ієрархією», Михаїл — один з архангелів, верховний воєначальник у космічній війні з ворогами Бога.

За стародавніми переказами, колись сатана був найяснішим з небесних духів, за що він і був названий Люцифером. Але з часом він впав у самолюбство, гордість і злобу і спокусив цими почуттями багатьох інших духів. Архангел Михаїл зібрав військо благочестивих ангелів та виступив на війну проти сатани та його ангелів. Підступним був змій-сатана, але не втримався він і був скинутий разом із своїм військом на землю.

Архангела Михаїла здавна називають ангелом-охоронцем усіх християн, а українці вважають Святого Ар-хістратига Михаїла патроном столиці України — Києва. Стародавній герб Києва був оздоблений образом Архістратига з мечем.

Народна уява малює архангела Михаїла мужнім лицарем, який перемагає всі темні сили на землі. «Якщо грім гримить, говорять, що це Архістратиг Михайло веде війну з чортами. Де б не заховався нечистий — стріла архангела знайде його скрізь». У іншій легенді розповідається, що іноді з блискавки робиться хрест — це Михайло благословляє, а архангел Гавриїл стріляє у чорта.

Мисливці в Україні вважають його своїм покровителем та захисником. Найпоширеніша розповідь про Архістратига пов`язана з віруванням, що найкраща та рушниця, яка побувала в руках у Святого.

У одній такій історії розповідається, як одного разу гроза застала мисливця в лісі. Відшукав мисливець ліщину (за переказом — це єдине дерево, під яким можна стояти під час грози) і почав чекати закінчення негоди. В цей час він побачив нечистого, який ховався від Архістратига Михайла. Прицілився мисливець і влучив у чорта, тільки пляма смоли від нього залишилась. Михайло подякував мисливцеві за допомогу і запитав, яку б винагороду він захотів отримати. Мисливець забажав одержати рушницю Архістратига, і той погодився. Вони обмінялися своїми рушницями. Але звичайній людині не під силу рушниця Святого, тому мисливець вирішив повернути її назад. Одержавши свою, він помітив, що рушниця набула чудодійної сили після того, як побувала у руках Архістратига. Колись в Україні у день, присвячений Св. Михайлу, мисливці ставили у церкві свічку.

Сільськогосподарські прикмети говорять: «На Михайла зима морози кує», «Михайло приїхав на білому коні» (говориться, якщо на цей день випаде сніг). З цього дня худобу заганяють на зимовий корм.

 

(9/22 ЛИСТОПАДА). Прп. ОНИСИФОРА ПЕЧЕРСЬКОГО. Чернець Києво-Печерського монастиря; виконував обов`язки сповідника. Жив у XII ст. Більше про нього ніяких відомостей не збереглося. Мощі прп. Онисифора покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня /11 жовтня.

 

(13/26 ЛИСТОПАДА). Свт. ІОАННА ЗЛАТОУСТОГО. Архієпископ Константинопольський. Народився 347 року в Антіохії у заможній християнській родині. Виховання та освіту Іоанн одержав під безпосереднім керівництвом своєї матері. Коли помер батько Іоанн а, їй було лише 20 років, але вона не вийшла заміж вдруге, а все своє життя присвятила вихованню сина. Первісна освіта Іоанна носила загальноосвітній характер та мала християнську направленість. Пізніше Іоанн брав уроки красномовства у відомих ораторів і вражав всіх видатними здібностями. Іоанн став адвокатом, але мав намір прийняти чернецтво. Тільки завдяки проханню матері він не постригся, але своє життя присвятив вивченню Святого Письма. Його хотіли посвятити у єписькопський сан, але він відмовився, вважаючи себе недостойним цього. Іоанн віддалився до монастиря, де прожив чотири роки. У цей час ним були написані твори, у яких захищалося чернецтво. 381 року він був висвячений у сан диякона, а у 386 році, коли Іоанну було 39 років,— у пресвітерський сан. З цього часу починається його проповідницька діяльність. Натовпи народу збиралися слухати Златоустого, 398 року після смерті константинопольського архієпископа за бажанням імператора Аркадія Іоанн Златоустий був зведений у цей сан. Але з часом з`явилося багато незадоволених ревною діяльністю нового архієпископа. Духівництво було незадоволене ним за суворе ставлення до їхньої розпусти, вищі класи —« за постійне викриття їхнього дозвільного життя; було бач гато єпископів, що заздрили йому та хотіли зайняти місце архієпископа. Через підступну діяльність ворогів Іоанн був відправлений у заслання. Але й у засланні Іоанн продовжував користуватися популярністю народу, і його вирішили відіслати у найвіддаленіше місце імперії. 14 вересня 407 року Іоанн Златоустий упокоївся на шляху до місця заслання. 438 року мощі його були перевезені до Константинополя й поховані у церкві Апостолів.

* * *

У народному побуті цей час асоціювався з припиненням росту рослинності. Казали: «На Золотоуста все поле пусте».

 

РІЗДВЯНИЙ ПІСТ (починається 14/27 листопада і триває сорок днів до самого Різдва Христового). У народному побуті цей піст має назву Пилипівка, тому що день його початку—14 листопада — святкують як день пам`яті ап. Филипа (Пилипа). Суворість цього посту особливо посилюється з 20 грудня/2 січня, тобто напередодні Різдва Христового, найвищого ступеня досягає у останній, Святий вечір, тому кутя повинна бути пісною. Про Різдвяний піст ясні свідоцтва зустрічаються вже з IV століття.

 

(16/29 ЛИСТОПАДА). МАТФЕЯ АПОСТОЛА І ЄВАНГЕЛІСТА. Св. Матфей — Апостол та євангеліст, який написав перше Євангеліє. Спочатку він був митником, тобто збирачем податків, мита. Ісус Христос призвав Матфея стати його учнем у числі дванадцяти інших апостолів. За свідоцтвом давніх істориків, після знесення Ісуса Христа апостол Матфей 15 років проповідував іудеям в Єрусалимі, потім пішов до персів, ефіопів. За давнім переказом, прийняв мученицьку смерть в ім`я Христа.

* * *

У народному побуті цей день пов`язували з відлигою. Казали: «на Матвія земля пріє», тобто починається відлига. Помітили, якщо «на Матвія» віють вітри, хуртовини будуть до самого «Миколи Зимнього» (до 6/19 грудня).

 

(18 ЛИСТОПАДА/1 ГРУДНЯ). Мчч. ПЛАТОНА ТА РОМАНА. Обидва — Святі мученикі Християнської Церкви. Платон жив за часів римського імператора Діоклетіна (помер у 313 p.), відомого жорстоким переслідуванням християн. За те, що Платон виступив з проповідуванням християнського вчення, він був тяжко покараний: йому відрубали голову в 302 або 306 році. Роман — мученик, що походив з Кесарії Палестинської, був дияконом у Кесарійській церкві. 303 року під час переслідувань християн в Антіохії він відверто закликав розкаятися тих, хто злякався і відійшов від Христа. За це його жорстоко катували, а потім стратили. На спомин про мученика та його вчинок цариця Єлена (померла у 327 р.) збудувала у Константинополі храм, у якому були поховані мощі Св. Романа.

* * *

У народному побуті про цей день є такі спостереження: який Платон та Роман, така й зима; якщо на мучнів Платона та Романа день теплий, то й зима буде тепла; якщо на протязі дня буде зміна в погоді, то скільки разів вона відбудеться, стільки ж разів буде змінюватися погода зимою.

 

Перший ігумен Печерського монастиря, учень Антонія Печерського. Походив з вельможної київської родини. Його батько Іван (Ян) Вишатич був київським тисяцьким, воєначальником міста. Дід Вишата та прадід Остромир були воєводами. Ще у молодому віці Варлаам часто приходив до печерських монахів і гак захопився їхнім життям,., що теж забажав постригтися у ченці. Одного разу, десь близько 1055 року, відмовившись від блискучої мирської кар`єри, він прийшов до преподобного Антонія назавжди. Прп. Никону було доручено постригти юнака у ченці, але коли про це довідався батько Варла-ама, він висловив Никонові сувору догану за це. Але бажання юнака жити у монастирі було таким сильним, що він переміг своїх батьків та знову повернувся до прп. Антонія. Незважаючи на досить молодий вік, Варлаам користувався великою повагою та любов`ю усіх печерських ченців, і коли їхня кількість досягла 12 осіб, братія обрала Варлаама своїм ігуменом, а Св, Антоній зміг віддалитися в окрему печеру і жити на самоті. Коли кількість ченців збільшилася до 20 осіб, з благословення прп. Антонія ігумен Варлаам збудував невеличку дерев`яну церкву на честь Успення Пресвятої Богородиці, і цим був покладений початок будівництва Києво-Печерського монастиря.

У той час князь Ізяслав, який у святому хрещенні мав ім`я Димитрій, заклав у Києві на честь свого Святого муровану церкву, а поруч з нею вирішив заснувати монастир. Згодом цей монастир став відомий під назвою Михайлівського Золотоверхого. Близько 1062 року князь Ізяслав запропонував Варлаамові стати ігуменом цього монастиря, на що прп. Варлаам погодився. На новому місці він теж відзначився старанним дотриманням усіх чернечих обітниць та піклуванням про усю братію. Він побував в Єрусалимі, Палестині та у Константинополі, відвідав багато інших святих місць та скрізь дбав про свій монастир, закуповуючи для нього все необхідне. Коли преп. Варлаам повертався одного разу до Києва, він захворів у дорозі та 1065 року, в досить молодому віці, вмер у Зимненському Святогорському монастирі, що біля Володимира на Волині. Поховати себе Варлаам заповів у Печерському монастирі, що згідно з його волею і було зроблено. Пам`ять Святого відзначають ще 28 (22) вересня за старим стилем.

 

(21 ЛИСТОПАДА/4 ГРУДНЯ). ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ, або Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його з VIII ст. на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові. Ця подія відома з церковного переказу. Батьки Діви Марії Іояким та Анна на подяку за щастя мати доньку в глибокій старості, пообіцяли присвятити її Богові: віддати на виховання та служіння при храмі. Не встигли батьки натішитися своєю дитиною, як дівчинці минуло вже три роки, і треба було виконати обітницю, дану Богові,— відвести її до Єрусалимського храму. В апокрифічному Євангелії Іакова про це розповідається так: «Дитині виповнилося три роки, і сказав Іояким: «Позвіть непорочних дів єврейських, і хай не повертається назад дитина, і дух її не відділиться від храму Божого».

Урочистим і прекрасним був той похід. Одягнені у святковий одяг, із свічками в руках, дорослі дівчата повільно та поважно йшли одна за одною та співали побожних пісень. Серед них була і трирічна дівчинка Марія, яка несла в своєму серці благоговійну любов до Бога. Процесію завершували батьки Марії, родичі та багато інших людей.

Первосвященикові Захарії було дано знати від Духа Святого, що до храму прийде майбутня Богородиця, і він разом із священиками у найкращому одязі вже чекав Діву Марію на паперті.

Коли нарешті маленька Марія прийшла, її поставили на першу сходинку, а далі вона сама піднялася на всі п`ятнадцять, що вели до первосвященика Захарії. У деяких церковних творах це оповідання доповнене важливою деталлю: натхнений від Духа Святого, первосвященик ввів майбутню Богоматір до Святая Святих храму — місця, що заховане було від людських очей завісою, тому що саме там перебувала незрима Слава Господня. Тільки первосвященик мав право заходити туди, та й то лише один раз на рік. Тому дивувалися всі, хто тут був, цій події і вбачали в ній чудове знамення Господнє.

Марія залишилась при храмі, і як розповідається далі в Євангелії Іакова, «виховувалася, як голубиця, у Храмі Господньому, і одержувала вона їжу з рук ангелів». Згодом Богородиця під наглядом священиків дістала досить високу освіту та побожне виховання. Крім того, вона навчилася виконувати всілякі ручні жіночі роботи.

За християнським тлумаченням, свято Введення розповідає про те, як перша з роду людського — Богородиця — вступила до незбагненних глибин спілкування з Богом. Спілкування це зростатиме до того дня, коли Діва Марія в змозі буде вимовити ім`я Бога всім розумом, всім серцем, всією волею, всією плоттю своєю і .разом з Святим Духом народити втілене Боже Слово. Відповідно до церковного змісту свята для віруючих здійснення цієї чудесної події — символ того, для чого людина призвана, куди Господь зве її — до Святая Святих— до найпотаємнішого. Крім того, свято Введення — це свято невинного дитинства, небесної чистоти.

В народі цей день здавна пов`язували з початком справжньої зими. Вважалося, якщо сніг випаде до Введення — він обов`язково розтане, а коли після Введення сніг піде — то ляже зима. Існували й інші прикмети: скільки на Введення води, стільки на Юрія трави, якщо є на Введення вода, то буде в мисці молоко і т. ін. У селян, існували колись своєрідні заборони, пов`язані з Введенням. Вважалося, що до Введення можна було копати землю лопатою, а починаючи з Введення до самого Благовіщення — не можна, тому що земля в цей час відпочиває і набирається сили для літа. По Введенню намагалися дізнатись, яка погода буде під час всіх зимових свят. Якщо на Введення мороз — всі свята будуть морозними, тепло — всі свята будуть теплими. Під час Введення починалося катання на санях.

З народною назвою свята—Введення — у деяких місцях пов`язана легенда. В цей день нібито Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло. «Душа видить своє тіло, тому й Видіння». На підставі цієї легенди свято Введення, Введіння називають іноді ще й Видіння.

 

(22 ЛИСТОПАДА/5 ГРУДНЯ). Блгв. ЯРОПОЛКА, кн. ВОЛОДИМИРО-ВОЛИНСЬКОГО. Християнським ім`ям князя було — Петро. Син великого князя Ізяслава Ярославича; онук Ярослава Мудрого та правнук Св. рівноапостольного князя Володимира. У 1078 році був Вишгородським князем, а потім його запросили до Володимира, що на Волині. Князював там лише 6 років, тому що був скривджений та вигнаний з Волині Ростиславичами. Допоміг йому двоюрідний брат—князь Володимир Мономах. За дорученням батька, Київського князя Всеволода Ярославича, він відібрав Володимир у Ростиславичей та передав його знову Ярополкові. Однак спокій знову тривав недовго. Коли князю Всеволоду Ростиславичу стало відомо, що Ярополк незадоволений тим, що він дав місто Дорогобуж князеві Давиду Ігоревичу, і що нібито Ярополк збирається виступити проти Київського князя, Всеволод Ярославич послав у Володимир на Волинь Володимира Мономаха, і він захопив у полон дружину та матір кн. Ярополка, а сам Ярополк вимушений був втекти до Польщі. 1086 року він повернувся з Польщі і помирився з Володимиром Мономахом, після чого знову став Володимирським князем. Цього ж року, невдовзі після повернення з Польщі, довелося кн. Ярополку поїхати до Звенигороду Галицького, і коли під час тривалої подорожі він лежав на возі, один з дружинників зарубав його мечем, а сам утік. Сталося це 1086 року. По тому, що вбивця втік до

Перемишля, де на той час князював Рюрик Ростиславич, сучасники мали підстави запідозрити саме цього князя у причетності до вбивства. Тіло вбитого кн. Ярополка повезли спочатку до Володимира, а потім — до Києва, де поховали його у церкві Св. Петра, яку кн. Ярополк почав будувати.

У літопису, де описується смерть кн. Ярополка, говориться про те, що за своє життя князь зазнав багато лиха: безвинно був скривджений братами, пограбований та вигнаний ними, і нарешті прийняв люту, жорстоку смерть. А був він, за свідченням сучасників, людиною дуже лагідною, скромною та побожною. Щороку десяту частину свого майна жертвував на церкви. За всі чесноти, якими володів князь, за всі свої страждання він був визнаний Святим благовірним князем.

Пам`ять цього Святого відзначають ще 25 травня/7 червня, 20 червня/З липня та 10/23 жовтня — у день загальної пам`яті всіх Волинських Святих.

 

Спочатку був ченцем Києво-Печерського монастиря, а 1105 року став єпископом міста Володимира, що на Волині. Всім своїм життям та діяльністю єп. Амфілохій зміцнював християнство. Внаслідок міжусобиць на Волині під старість він приїхав до Києва, залишився на деякий час у Печерському монастирі і у 1122 році там помер. Мощі його покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. День пам`яті свт. Амфілохія відзначають ще 28 серпня/10 вересня та 10/23 жовтня — у день загальної пам`яті Волинських Святих.

 

Свято присвячене великомучениці християнської церкви— Екатерині, життя якої припало на кінець III, початок IV ст. — період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміана. Екатерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Олександрія, де мешкала родина царя, вважалася тоді справжнім центром наук та мистецтв. Здібна та допитлива дівчина вивчила філософію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час лікарів, знала чимало, мов. Мати Екатерини була таємною християнкою, і через неї дівчина познайомилася з християнським вченням, яке справило на неї надзвичайне враження. Завдяки розуму та обізнаності в багатьох науках Екатерина обернула в християнську віру багатьох людей і завжди перемагала в спорі з язичницькими філософами. Все це разом з рідкісною вродою зробило дівчину надзвичайно гордою, і серед чоловіків вона не знаходила рівного собі. Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього, і одного разу сказала: «Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях, якими я, як ви запевняєте, перевершую всіх інших дівчат. Хай він буде подібний до мене в благородстві, в красі, в багатстві та в розумі; якщо ж у нього буде відсутній хоча б один хист, він невартий мене». Довго шукали батьки жениха для своєї дитини, але все було даремно. За порадою вони звернулися до одного старця, який давно довідався про високі моральні якості Екатерини, і вирішив схилити її до «пізнання Христа, Царя Небесного». Ось що він сказав дівчині: «Знаю тільки одного прекрасного юнака, який, без сумніву, перевершує тебе в усіх обдаруваннях, про які ти казала; краса його перемагає сяйво сонця, премудрість його — це все, що створене: живе та неживе; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові, і від цього воно не зменшиться, а стане більшим; благородство ж його невимовне». Образ цього юнака, так велично змальований старцем, схвилював Екатерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про нього та мріяла стати його дружиною. Благочестивим життям та молитвами Екатерина досягла такого стану, що їй дано було побачити в чудесному видінні цього прекрасного юнака, тобто самого Ісуса Христа. Він подарував дівчині обручку і сказав їй: «З цього дня приймаю тебе в наречені, наречені вічні; да не буде у тебе віднині жениха земного».

Сталося так, що заручитися з красунею Екатериною зажадав сам імператор Максиміан — язичник, який приїхав до Олександрії і закохався у дівчину. Але Екатерина не тільки не зрадила Ісусові, але й привернула до нього імператрицю, улюбленого полководця імператора з його охоронцями, а також філософів, що прийшли переконати Екатерину у перевагах віри язичників. Всі її послідовники прийняли мученицьку смерть. Останньою було жорстоко страчено й саму Екатерину.

Місце страти вмц. Екатерини і сьогодні показують в Олександрії туристам. Давні християни цього міста встановили мармурову колону, на якій висікли зображення Св. великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у храмі Св. Сави.

* * *

В народному побуті цей день має назву «Катерини». З днем пам`яті християнської Святої у народі насамперед пов`язане ворожіння молоді. У минулому напередодні дня Св. Катерини парубки цілий день постували, щоб Бог послав їм добру жінку. У дівчат існував такий звичай: рано вранці, поки ще сонце не зійшло, дівчата йшли в садок та зрізували там гілочку вишні, потім ставили її в воду та спостерігали. Якщо до дня Св. Маланки (31 грудня/13 січня) вишня зацвіте — прикмета добра, значить і доля дівоча цвістиме; засохне гілка — доля відвернулася від дівчини. Під «долею», звичайно, дівчата розуміли шлюб з коханим.

Св. Катерину шанують також як помічницю при важких пологах. В описі її життя є вказівка, що пояснює і це вірування. Адже Катерина була дуже освіченою жінкою і до того ж навчилася лікувати. Вона вважалася покровителькою вагітних жінок в Болгарії, звідки це вірування могло прийти і в Україну.

Завдяки своїй освіченості та любові до знань Катерина вважалася і покровителькою учнів, студентів та науковців.

 

Прп. СИСОЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря, самітник. Жив у XIII ст. Помер, виконуючи обітницю самотності. Більше про нього відомостей не збереглося. Мощі прп. Сисоя знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем / 11 жовтня за новим.

 

(25 ЛИСТОПАДА/8 ГРУДНЯ). Сщмч. КЛИМЕНТА.

Святий Климент — 4-й після апостола Петра єпископ римської церкви. Він прийняв посвячення від самого апостола Петра і зайняв єпископську кафедру на 12-му році правління римського імператора Доміціана. Про те, як він помер, є декілька версій. За свідоцтвом відомого історика церкви Євсевія, він помер власною смертю. Але вже з IV ст. з`являється переказ про його мученицьку кончину. Згідно з переказом, за те, що він проповідував християнське вчення, його заслали до Криму, але він і там не зрадив своїй вірі і продовжував проповіді, за що за наказом імператора Траяна у 101 році його втопили у Чорному морі. У IX ст. частина його мощей була перенесена Св. Кирилом та Мефодієм до Риму, іншу частину кн. Володимир перевіз до Киева, де останки Святого знаходилися у Десятинній церкві до нашестя татар. Св. Климент написав ряд творів, серед яких найбільш відоме «Перше послання до Корінфян».

 

(26 ЛИСТОПАДА/9 ГРУДНЯ). Свт. ІНОКЕНТІЯ. Перший епископ Іркутський та Нерчинський. В миру — Іван Кульчицький. Народився приблизно в 1680 або у 1682 роках на Чернігівщині і походив з старовинного українського шляхетного роду Кульчицьких. У 1706-му або 1708-му році закінчив Київську Академію. 1708 року прийняв пострижения у Києво-Печерській Лаврі і одержав чернече ім`я Інокентій. Майже одразу був висвячений спочатку на ієродиякона, а трохи пізніше — на ієромонаха. Відзначався значними богословськими здібностями. 1710 року був призначений викладачем Московської Слов`яно-Греко-Латинськш Академії, в якій викладав граматику, філософію, метафізику та моральне богослов`я. Вже через чотири роки був призначений префектом цієї ж Академії. У 1719 році одержав нове призначення до Петербурзької Олександро-Невської Лаври на посаду соборного ієромонаха. Спочатку був призначений на корабель «Самсон», а згодом його перевели на положення морського оберієромонаха, тобто головної духовної особи в морському флоті. Але й це не тривало довго, і вже через рік він став намісником Олександро-Невської Лаври. 5 березня 1721 року був висвячений на єпископа Переяславського, що на Московщині. З цього часу починається зовсім інший етап у житті святителя. Для поширення християнської православної віри він мав з місіонерською метою поїхати до Китаю і міг би стати першим православним єпископом у цій країні, але сталося інакше. Внаслідок підступності єзуїтів до Китаю його не впустили. Аж до 1725 року він чекав дозволу на в`їзд до країни, перебуваючи у пограничному місті Селенгинську. Відчуваючи, що до Китаю його так і не впустять, він переїхав до Іркутська, і у 1727 році був призначений єпископом Іркутської та Тобольської єпархій. На цій посаді святитель пробув до самої своєї смерті, яка сталася 27 листопада 1731 року. Все своє життя свт. Інокентій присвятив розповсюдженню християнської віри, освіти, для чого за його участю було збудовано багато шкіл. Як людина він був дуже щирим, доступним та некористолюбним, чим завжди праваблював до себе людей. В 1764 році його мощі були знайдені нетлінним і біля них відбувалися чудеса. 1805 року святитель Інокентій був канонізований. 9/22 лютого відзначають день віднайдення мощів святителя.

 

(29 ЛИСТОПАДА/12 ГРУДНЯ). Прп. НЕКТАРІЯ.

Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XII або у XIII ст. Мощі прп. Нектарія знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 або 22 вересня за старим стилем/ 11 жовтня за новим.

 

(30 ЛИСТОПАДА / 13 ГРУДНЯ). АПОСТОЛА АНДРЕЯ ПЕРВОЗВАННОГО. Один з дванадцяти апостолів Ісуса Христа, походив з Віфсаїди в Палестині. Брат ап. Петра, з яким вони ловили рибу на Галілейському морі в Капернаумі, коли Ісус призвав Андрея слідувати за ним. (Мф., 4:18 та ін.). Згідно з Євангеліем від Іоанна, Андрей був одним з учнів Іоанна Хрестителя, і ще раніше за свого брата його покликав на Іордані Ісус. Саме тому, за переказом, ап. Андрей і має ім`я Первозванный. Обидва брати-апостоли були у колі найближчих учнів Христа. За церковним переказом, вони проповідували християнство народам, що жили на південних, східних та північно-східних берегах Чорного моря. Св. ап. Андрею припала Мала Азія та Фракія, Македонія й Ахайя (Греція) в Європі. В літописі «Повість времянних літ» знаходимо таке свідоцтво: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов і став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до учнів, що були з ним: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром». (За переказом, на місці, де ап. Андрей поставив хрест, стоїть зараз церква Андрея Первозванного). З берегів Чорного моря ап. Андрей перейшов у Фракію та Грецію і в Патрах був розіп`ятий, його прибили гвіздками до хреста, поперечні бруски якого були збиті навскоси, як латинська буква X, звідси Андреєвський хрест. Два дні тривали страждання Андрея, під час яких він не припиняв проповідування віри Христової. Біля хреста зібралося багато людей, яких він навчав. 30 листопада 70 року по Різдву Христовому апостол помер.

355 року по Р. X. мощі Андрея Первозванного були перенесені в храм Святих Апостолів і поховані між гробницями. Св. євангеліста Луки і Св. Тимофія — учня ап. Петра. 8 травня 1208 року за часів хрестоносців, мощі Первозванного були перенесені до італійського міста Амальфи. За часи константинопольського імператора Константина голова Святого була перенесена до Риму, де знаходиться і зараз у Ватіканській базилиці Св. ап. Петра.

Частину мощей Святого було передано в Росію.. У Московському Успенському соборі зберігається кисть від його правої руки, яку приніс в благословення царю Михаїлу Федоровичу від вселенського патріарха Парфенія архімандрит Солунський Галактіон. Частину мощей, як священний дар Святійшому Синоду, надіслали із Єрусалима, нині вони зберігаються в срібному ковчезі в Синодальній палаті.

Стародавні перекази зберегли для нащадків зовнішній вигляд Святого: він був високий на зріст, трохи згорблений, ніс мав орлиний, в очах — благодатний вираз, брови, волосся і борода густі.

* * *

З давніх-давен в ніч «під Андрія» (згадаймо, що в перекладі з грецької це ім`я означає «чоловік», «муж») дівчата в Україні ворожили. Розповсюджене було, наприклад, ворожіння за допомогою невеличких кульок з тіста. Випечуть — звичайні собі балабушки, але справа у тому, що воду для виготовлення цих балабушок дівчата повинні були носити не в відрі, не в глечику, а в роті. Хлопці ж добре знали про цей звичай та стерегли дівчат біля криниці, щоб розсмішити. Доводилося давати хлопцям ви-купа. Коли ж нарешті тісто було готове та балабушки випечені, кожна дівчина мітила свою, і тоді випускали голодного пса. Чию балабушку спершу з`їсть собака, та дівчина першою вийде заміж. А буває, що пес наїсться, то й потягне балабушку до темного кута, та й там і покине. Ворожили ще за допомогою курки та півня. Зв`язували їх хвостами та дивилися, хто кого перетягне. Якщо курка — жінка буде верховодити, півень — чоловік. А ще розкладали перед півнем різні речі та спостерігали, що саме клюне півень. Кожна річ символізувала професію майбутнього чоловіка. Ходили «слухати» під вікнами: про що почують, таке й життя буде у дівчини і т. ін. Весело проходив «Андріївський вечір», особливо, якщо влаштовували «кусання калети» — великого коржа з діркою усередині, в яку протягували червону стрічку і підвішували на ній коржа. «Кусання» супроводжувалося звичайно, сміхом, жартами.