Святі Руси-України

 

(1/14 ЖОВТНЯ). ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ ТА ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. Свято православної церкви, встановлене на честь події, що сталася 910 року в Константинополі. За переказом, у війні з сарацинами місту загрожувала небезпека, але в цей день Св. Андрій-юродивий та його учень Єпіфаній, що знаходилися у Влахернському храмі, під час всеношної побачили у повітрі Божу Матір з багатьма Святими, яка простягла своє біле покривало (омофор) над християнами із словами молитви про спасіння світу від бід та страждань. Підбадьорені цим греки розбили сарацинів. Ідея покровительства Богородиці і є суттю свята.

Говорять, що Покров — покровитель весілля. «Прийде Покров — дівці голову покриє» (за народною традицією, голову покривали заміжній жінці).

Існувала прикмета: якщо на Покров випаде багато снігу, то це віщує багато одружень. Перший чистий сніжок, що тільки-но випав, та тонким шаром покрив землю, асоціювався з легкою фатою — покривалом нареченої.

Вірячи у здатність Покрова сприяти шлюбу, дівчата ще рано-вранці бігли до церкви, щоб поставити свічку перед образом Покрова Богородиці. Хто раніше поставить — той і заміж раніше вийде. Молилися, приговорюючи: «Свята мати, Покровенько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою».

Під час Покрова збиралися на вечорниці.

У цей день придивлялися до погоди. Казали: «на Покров до обіду осінь, а після обіду — зима». Вважалося, яка погода буде на Покров, така й зима буде. Якщо вітер віє з півночі або зі сходу — зима буде холодною та багатосніжною; якщо з півночі — зима тепла, з заходу — сніжна. При змінному вітрі й зимі бути нестійкою.

 

БАБИНЕ ЛІТО (в Україні з 1-го по 8 жовтня за старим стилем або відповідно з 14 по 21 за новим). Чому саме у цей час, пояснює легенда. Колись, дуже давно, у ці дні стався сильний холод, а плоди у садах були зібрані не всі. Ось жінки зібрались і почали молити Бога, щоб повернулося тепло. Раптом дійсно потепліло, і плоди були своєчасно зібрані. З тих пір тиждень після Покрова і став називатися «бабиним літом».

Поняття це існує у різних народів, але відноситься до різного часу. У Польщі, Чехії, наприклад, так називають тривалу теплу погоду безвідносно до місяця. У Болгарії ці слова можна перефразувати, скоріше, як «бабина весна», тому що так звані «бабині дні» збігаються з кінцем березня. Німці здавна визнають «старе бабине літо». У деяких місцях Німеччини ще наприкінці минулого століття замість нього існував один день або навіть декілька годин у році «жіночих», але в цей час чоловіки зобов`язані були підкорятися жінкам і виконувати усі їхні бажання та накази. У Брюселі тільки один день у році — 19 січня — жінки вважалися повноправними господинями у домі, і чоловіки повинні були підкорятися їм у цей час; У Росії «бабине літо» здавна було віднесене до тижня з 1-го по 8 вересня (за старим стилем), коли на небі видно сузір`я Баби, тобто Плеяди,— звідси й «бабине літо».

У зв`язку з тим, що у багатьох країнах у цей час прийнято було повністю підкорятися жінкам, виникло припущення, що вираз «бабине літо» — це залишок колишнього панування жінок над чоловіками, своєрідний рудимент матріархату, і при такому поясненні слово «літо» слід сприймати не як певний час року, а в застарілому значенні — «рік», «час взагалі».

Існує ще одна, дуже давня точка зору. Майже кожного року, десь приблизно на початку вересня, починає літати тонке павутиння. Зараз відомо, що це павутиння виробляють маленькі павучки, які, носячись за вітром, випускають його до тих пір, поки не причепляться до будь-якого місця. В давні часи походження цих ниток не було зрозумілим. У часи язичництва їхня поява пов`язувалася з діяльністю богів і за віруванням слов`ян-язичників, один з них вкрив таким павутинням всю землю. Пізніше, після прийняття християнства, походження цих ниток почали приписувати Богу та Богородиці.

У селянській свідомості це павутиння було пов`язане з початком жіночих робіт: прядінням, шиттям, плетінням. У жінок-селянок у цей час знову починалася напружена пора: треба було готувати тканини, нитки, щоб забезпечити усю родину.

 

(3/16 ЖОВТНЯ). Прп. ДЮНІСІЯ ЩЕПИ. Ієромонах Києво-Печерського монастиря, який жив у XV ст. Виконував обов`язки наглядача за печерами. Відбуваючи послух, осягнув високий ступінь святості, і одного разу, за переказом, з ним сталася чудесна подія. Якось під час Великодніх свят він кадив святі мощі у печерах, і коли промовив: «Христос Воскрес!», у відповідь від спочилих почув: «Воістину воскрес!» Ця подія так вплинула на нього, що останній час свого життя він провів у самітництві.

Мощі Діонісія Щепи покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня /10 вересня.

 

(4/17 ЖОВТНЯ). Блгв. кн. ВОЛОДИМИРА ЯРОСЛАВИЧА. Святий благовірний Новгородський князь. Син великого князя Ярослава Мудрого, онук Св. князя Володимира. Народився близько 1020 року. За дорученням батька перебував у Новгороді як намісник Київського князя. Також за дорученням Ярослава Мудрого ходив походом у Візантію. Був побожною та доброю людиною. Вмер ще за життя свого батька у 1052 році.

 

Прп. АММОНА. Монах Києво-Печерського монастиря. Жив у XIII ст. З благословення Печорського ігумена відбув на богомілля до Афону та Єрусалиму. Коли Аммон повернувся з святих місць, він вирішив виконувати чернечу обітницю як самітник, завдяки чому був яскравим взірцем для інших монахів.

Мощі його покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах, тому пам`ять цього Святого відзначають ще 28 серпня/10 вересня.

 

Прп. ЕЛЛАДІЯ. Був монахом Києво-Печерського монастиря у XII або XIII ст. Більш докладно про нього нічого не відомо. Мощі його покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті 28(22) вересня за старим стилем/11 жовтня за новим.

 

Прп. ОНИСИМА. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XII або у XIII ст. Інших свідоцтв про нього не збереглося. Мощі прп. Онисима знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Дні пам`яті відзначають ще 21 липня; 28 (22) вересня/11 жовтня.

 

(5/18 ЖОВТНЯ). Прп. ДАМІАНА. Пресвітер Києво-Печерського монастиря. Жив за часи ігуменства прп. Феодосія. Відзначався добрими справами та ретельним виконанням чернечих обітниць. Відомий ще як цілитель. Коли до ярп. Феодосія приводили хворого, він просив прп. Даміана читати над недужим молитву. Читаючи молитву та змащуючи хворого оливковим маслом, прп. Даміан зцілював його. Помер 1071 року. Мощі Даміана знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня за старим стилем.

 

Прп. ІЄРЕМІЇ ПРОЗОРЛИВОГО. Монах Києво-Печерського монастиря, один з найперших його подвижників.. Був охрещений ще за часи Великого князя Володимира у 988 році. До монастиря пішов вже в похилому віці. За всі свої чесноти отримав від Бога дар передбачення, вмів пізнавати думки людей та втішати у скорботах. Дожив до глибокої старості та упокоївся близько 1070 року.

Мощі його покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня / 11 жовтня.

Прп. МАТФЕЯ ПРОЗОРЛИВОГО. Чернець Києво-Печерського монастиря. Виконував свої чернечі обітниці тоді ж, коли там були прпп. Антоній та Феодосій Печерські. За свої людяні якості та суворе дотримання обітниць одержав від Господа дар чудесних видінь, вміння пізнавати людські думки. Він міг, за переказом, рятувати людей від нечистої сили. Дожив до глибокої старості та помер близько 1088 року. Мощі прп. Матфея покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня /11 жовтня.

 

Чернець Києво-Печерського монастиря. Відзначався суворим постуванням. Вважають, що жив црп. Сергій близько XIII ст. Мощі прп. Сергія покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті 28(22) вересня за старим стилем/11 жовтня за новим.

 

(11/24 ЖОВТНЯ). Прп. ФЕОФАНА. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XII ст. Відзначився як великий Іюстник. Інших відомостей про нього не збереглося. Мощі прп. Феофана покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня за старим стилем /11 жовтня за новим.

 

(13/26 ЖОВТНЯ). Прп. ВЕНІАМІНА; Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XIV ст. Про нього-відомо, що спочатку був заможним купцем, потім роздав усе своє майно і став вбогим. Мощі прп. Веніаміна покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. День пам`яті відзначають ще 28 серпня / 10 вересня.

 

(14/27 ЖОВТНЯ). Прп. МИКОЛИ СВЯТОШІ. Чернець Києво-Печерського монастиря. Походив з родини Чернігівських князів, був сином Давида Святославича, князя Чернігівського та онуком Святослава Ярославича, князя Київського та Чернігівського. Світським ім`ям прп. Миколи було ім`я Святослав,— у зменшеній, пестливій формі — Святоша, до того ж воно було співзвучне чернечому положенню преподобного, тому завжди стоїть поряд з його чернечим ім`ям. Недовгий час, лише у 1097 році княжив у Луцьку, а потім, залишивши це місто, переїхав до Чернігова та жив зі своїм батьком, тому прп. Микола відомий ще як князь Чернігівський, хоча сам ніколи не князював у Чернігові. 1107 року, залишивши родину, прибув до Києво-Печерського монастиря, де прийняв чернецтво під ім`ям Миколи. Чернець Микола відомий як надзвичайно слухняна та працьовита людина. Три роки він працював на кухні, рубав дрова над Дніпром та носив їх на плечах до монастиря. Його брати-князі просили, щоб він облишив цю роботу, але він не зважив на їхні прохання. Наступні три роки він був сторожем при монастирській брамі, а потім перейшов служити до трапезної, і де б він не працював, все робив з великим бажанням. Ігумен і братія вирішили, що тепер прп. Миколі після відбуття послуху треба стати мов-чальником в окремій келії та піклуватися про спасіння своєї душі. Прп. Микола підкорився рішенню братії, але працю не облишив: він посадив навколо своєї келії багато овочів -і ніколи не сидів без роботи. Крім того, він умів шити одяг. Коли ж все-таки випадав вільний час — багато молився. Відзначався також миролюбством, і під час суперечок князів у 1142 році виступив як посередник та примирювач. Був дуже безкорисливим, і все, що одержав від батька та братів, віддав на будівлю церков, обдаровував бідних. На його гроші купували також книжки для багатьох церков. Сам прп. Микола любив читати, мав гарну бібліотеку, яка стала основою для великої бібліотеки Києво-Печерської Лаври. На гроші прп. Миколи 1108 року було побудовано церкву Св. Тройці на монастирській брамі й окремо — шпиталь з церквою Св. Миколая. У Києво-Печерському монастирі він прожив 36 років, і вже за своє життя зазнав слави великого подвижника. Упокоївся прп. Микола 14 жовтня 1143 року, і на його похорон прийшло майже все населення Києва. Мощі прп. Миколи покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті 28(22) вересня за старим стилем /11 жовтня за новим.

 

(15/28 ЖОВТНЯ) Смч. ЛУКІАНА. Чернець Києво-Печерського монастиря. Виконував обов`язки пресвітера. У 1243 році був замучений у Києві татарами. Більш докладних відомостей про нього не збереглося. Мощі прп., Лукіана покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) серпня/ 10 вересня.

 

(16/29 ЖОВТНЯ). Прп. ЛОНГИНА. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XIII або у XIV ст. Про нього відомо лише те, що він виконував обов`язки церковного монастирського воротаря. Господь наділив його властивістю пізнавати думки людей, які відвідували Печерський монастир. Мощі прп. Лонгина покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/ 10 вересня.

 

(18/31 ЖОВТНЯ) АПОСТОЛА ТА ЄВАНГЕЛІСТА ЛУКИ. Про життя та діяльність Св. апостола та євангеліста Луки відомо не дуже багато. За свідоцтвом давніх істориків Євсенія та Ієронима Лука народився у місті Антіохії в родині язичників. Із стародавніх переказів відомо, що він був освіченою людиною, лікарем за фахом, був обізнаним також у багатьох грецьких науках, крім того, був непоганим живописцем і знав юриспруденцію. Вперше проповідь Христа він почув в Єрусалимі і з того часу повірив у Господа та його вчення, став його щирим послідовником та учнем. Євангеліст Лука був зарахований до кола лику семидесяти апостолів, про обрання яких він розповідає у своєму Євангелії (Лук., 10:1—16). Страта Ісуса Христа дуже вразила його, і коли після смерті воскреслий Ісус з`явився перед ним в місті Клеопі, це надало апостолові нових сил, і він почав проповідувати його вчення іншим. Коли Лука почув проповіді ап. Павла, достовірно невідомо, але відомо, що Лука полюбив цього Апостола і скрізь його супроводжував. Разом вони неодноразово побували в Малій Азії, Греції, Єрусалимі та Римі. В діяннях апостолів написано, що вони не розлучалися до самої смерті ап. Павла. Близько 90 років по Різдву Христовому, вже в похилому віці, ап. Лука написав третє Євангеліє, в якому довів, що християни не були ворогами держави, адже сам Понтій Пілат переконався, що за Ісусом Христом не було жодної вини.

Лука вважав себе насамперед істориком, і тому його Євангеліє докладніше та змістовніше, ніж попередні.

Так, він намагався пов`язати життя Ісуса Христа з історією Римської імперії і при цьому навів конкретну хронологію.

За проханням ап. Павла Лука написав ще одну книгу — «Діяння Святих апостолів», у якій багато уваги приділив своєму вчителеві — ап. Павлу, який найбільше зробив для поширення Христової віри. Святий ап. Лука був рукоположений самим ап. Павлом на посаду єпископа у місті Солуні в Македонії.

Ап. Лука талановито писав ікони. Відомі написані ним ікони Божої Матері та апостолів Петра і Павла.

За одним із переказів, Св. ап. Лука скінчив своє життя трагічно. На 84 році життя вороги християнства повісили його на оливковому дереві в місті Ахаї за часи імператора Доміціана. У 360 році при імператорі Константині його тіло було пернесене з Ахаї до Константинополя у церкву Петра і Павла разом з мощами апостолів Андрія та Тимофія.

У народному побуті Св. ап. Лука здавна вважався наставником іконописців та взагалі живописців.

 

(21 ЖОВТНЯ/3 ЛИСТОПАДА). Прп. ІЛАРІОНА.

Монах Києво-Печерського монастиря, схимник. Жив у XI ст. Сучасник преподобного Феодосія Печерського. Відзначився тим, що за переказом, і вдень, і вночі переписував книги у келії прп. Феодосія. Мощі його покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті— 28 серпня/10 вересня.

 

(24 ЖОВТНЯ /6 ЛИСТОПАДА). Прп. АРЕФИ. Монах Києво-Печерського монастиря. Був родом з Полоцька. Жив у XII ст. За даними Печерського Патерика Арефа, коли став ченцем, спочатку був дуже скупим і грошолюбним. Велике багатство він тримав у своїй келії. Одного разу його пограбували злодії. Після цієї події чернець тяжко хворів, а видужавши, абсолютно змінився і решту своїх днів провів у виконанні чернечих обітниць: важкій праці, пості, молитві та творенні добрих справ. Останні дні провів у самоті і упокоївся близько 1190 року, Мощі його покояться у Ближніх (Антонїєвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня за старим стилем /11 жовтня за новим.

 

Прп. ФЕОФІЛА. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XII або у XIII ст. Виконував чернечу обітницю як затворник. Більше відомостей про нього не збереглося. Мощі прп. покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня за старим стилем /11 жовтня за новим.

 

(25 ЖОВТНЯ/7 ЛИСТОПАДА). Прп. МАРТИРІЯ. ДИЯКОНА І МАРТИРІЯ ЗАТВОРНИКА. Ченці Києво-Печерського монастиря. За високі духовні якості перший прп. Мартирій був поставлений у диякони. Суворо дотримувався посту. Господь наділив його даром чудотворення. Другий прп. Мартирій відомий як затворник. Вважають, що жили вони у XIII або XIV ст. Мощі прпп. покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня / 10 вересня.

 

(26 ЖОВТНЯ/8 ЛИСТОПАДА). Вмч. ДИМИТРГЯ СОЛУНСЬКОГО. За християнське віросповідання був заточений у в`язницю в Солуні і вбитий списами. Сталося це близько 306 року. Через сто років його тіло було віднайдене, виявилося нетлінним і розповсюджувало пахощі.

У народному побуті день Святого Дмитра пов`язаний з осінніми поминками померлих предків. Обряд відбувається у Дмитрову або Родинну суботу, що передує Дмитровому дню. Поминають спочатку у церкві, а потім вдома за обрядовим обідом. Обід відбувався пізніше, ніж завжди, після полудня або надвечір. За обідом у окремий посуд відкладали по ложці страв, наливали води, і все це ставили на піч на покуття, щоб душі небіжчиків пообідали. Тут же залишили і рушник, щоб вони перед обідом могли обмитися. Існує повір`я, що у цю ніч на кладовищі можна побачити тіні померлих, які встають, щоб піти до своїх родичів.

У цей час закінчувався весільний період.

По погоді, яка буває «на Дмитра», судять про те, що буде на Пасху. У день Святого Дмитра сніг — й на Пасху буде сніг, не буде снігу — Пасха буде теплою. Дмитро з снігом — весна пізня.

 

Прп. ФЕОФІЛА. Святитель. Єпископ Новгородський. Жив у XV ст. Відомий як борець за церковну та політичну незалежність Новгороду від Москви. Новгородську кафедру займав з 1471 до 1480 року. В 1482 року приїхав до Печерського монастиря, щоб поклонитися святиням, але вмер біля Києва. Прп. Феофіл був похований у Києво-Печерському монастирі у Дальніх (Феодосіевих) печеpax, Ще один день пам`яті — 28 серпня /10 вересня.

 

(27 ЖОВТНЯ/9 ЛИСТОПАДА). Прп. НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ. Монах Києво-Печерського монастиря. Народився 1056 року у Києві. Коли йому виповнилося 17 років, прийняв пострижения у Києво-Печерському монастирі, а через деякий час був висвячений на ієродиякона. Відзначався ретельним виконанням чернечих обітниць: постом, смиренням. 1091 року у сані диякона відкрив мощі прп. Феодосія.

Прп. Нестор був одним з найосвіченіших людей свого часу. Крім богословської науки, був обізнаний у історії та літературі, знав грецьку мову. Сам прп. Нестор мав великий літературний талант. До сьогодні збереглися такі його відомі твори, як опис життя та мучеництва Святих князів страстотерпців Бориса та Гліба, опис життя прп. Феодосія Печерського. Йому приписується багатьма вченими авторство «Повісті времянних літ», хоча деякі вчені, такі, як М. Грушевський, О. Шахматов вважають, що автором цього твору був прп. Никон. Над «Повістю времянних літ» прп. Нестор працював близько двадцяти років, закінчивши її у 1113 році. Доведений літопис до 1110 року. Це надзвичайно цінне історичне джерело стародавніх часів. Помер прп. Нестор 1114 року. Мощі його знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня за старим стилем /11 жовтня за новим.

 

(28 ЖОВТНЯ/Ю ЛИСТОПАДА). Мц. ПАРАСКЕВИ-П`ЯТНИЦІ. У розповіді про життя Св. Параске-ви йдеться, що батьками її були люди благочестиві, але великим їхнім нещастям була бездітність. Господь почув їхні молитви і в одну з п`ятниць подарував їм дочку, яку вони назвали Параскевою, що з грецької — «п`ятниця». Далі в описі життя розповідається, як ще в молоді роки Параскева стала християнкою і дала обітницю не виходити заміж. Під час гонінь на християн імператора Діоклетіана (III ст.) її привели на суд до правителя області, який запропонував їй зректися Христа та стати його дружиною. На цю пропозицію Параскева відповіла відмовою, і в покарання за вірність обраному шляху їй відрубали голову.

* * *

Цей переказ запозичений у грецької церкви. В народі Параскеву П`ятницю уявляли високою худою жінкою з довгим розпущеним волоссям, звідси й вираз «довгов`яза П`ятниця», що іноді використовується ще й зараз.

У день П`ятниці існувало багато заборонів: у п`ятницю не можна було прясти; хто пряде, у того на тому світі батьки будуть сліпими (залишки від прядіння заб`ють їм очі); хто не постує у п`ятницю, може втопитися; хто у п`ятницю багато сміється, той під старість буде багато плакати, по п`ятницях не можна купати дитину тощо.

Суворо ставилася П`ятниця до тих, хто порушував її заборони. Одна легенда розповідає, що одного разу П`ятниця з`явилася до жінки, яка займалася у її день забороненою роботою, у вигляді страшної та потворної жінки, вдягнутої у лахміття. Колись Параскева ходила у дорогому одязі, але нехтування цієї жінки довело її до такого стану. Щоб помститися, П`ятниця поколола спицею жінку до крові та залишила ледве живою. Після цього жінка вже ніколи не працювала по п`ятницях.

Поширеною була і інша розповідь, у якій П`ятниця перетворила на жабу жінку, що її не шанувала. Вважають навіть, що й жаби на землі з`явилися саме з цієї причини.

Ще на початку XVIII ст. день Св. П`ятниці відзначався дуже урочисто і в церкві. Так, у «Духовному регламенті», складеному Феофаном Прокоповичем приблизно у 1721 році записано, що «в Малой Росіи, въ полку Стародубскомъ, въ пятокъ водять жонку-простовласу, подъ именем Пятницы и водять въ ходе церковномъ и при церкви честь оной отдаетъ народъ съ дары и со упованіемъ некія пользы».

Існувало дванадцять п`ятниць у році, що уособлювалися східними слов`янами та викликали у них вшанування: п`ятниця перед Благовіщенням; десята після Великодня; перед Зеленими Святами; Успінням; Головосіком; Здвиженням; Покровом; Введенням; Різдвом Христовим, Водохрещею та дві Великопісні п`ятниці. Проте, списків дванадцяти п`ятниць існувала велика кількість, і дуже часто вони не збігалися.

У народній уяві П`ятниці були істотами жіночої статі, причому найстаршою серед них була 10-та П`ятниця. Разом з 9-ю вони ніби ближче від інших стоять до Бога, Богородиці та св. Угодників, тому вони раніше доносять до Бога молитви людей.

З прадавніх часів вважалося, що усі П`ятниці небезпечні та потребують постування та вшанування. Але найзначніша серед них — Іллінська П`ятниця, найсуворіша та найпідступніша.

За деякими повір`ями,, від П`ятниці залежала тривалість життя людини. В цьому вона нагадувала давньогрецьких мойр, що прядуть нитки життя усім людям. Це у деякій мірі пояснює те, що слов`янська П`ятниця як божество була покровителькою померлих душ. Тому П`ятницькі церкви будували звичайно на цвинтарях (як Св. Власію на пасовищах), а П`ятницькі монастирі були розташовані біля кладовищ, їх називали у давнину Божедомками.

 

Прп. НЕСТОРА НЕКНИЖНОГО. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XIII або у XIV ст. За переказом, дуже ретельно молився, і під час молитв Бог сподобив його багатьох чудесних видінь. Мощі прп. Нестора покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня / 10 вересня.

 

Свт. ДИМИТРІЯ, МИТРОПОЛИТА РОСТОВСЬКОГО. Народився у грудні 1651 року у невеличкому містечку Макарові недалеко від Києва в родині сотника Сави Туптала, якого називали «честю та славою війська Запорізького». Хресним ім`ям святителя було ім`я Данило. Батько та мати Марія були побожними людьми і так виховували своїх дітей. Крім Данила, три їхні доньки присвятили своє життя Богові — стали черницями. 1660 року родина переїхала до Києва, а через два роки Данило почав вчитися у Києво-Могилянській Колегії. 1668 року він, маючи схильність до спокійного споглядацького життя, прийняв чернецтво у Кирилівському монастирі у Києві під ім`ям Димитрія, і вже через рік був посвячений у ієродиякони. В цей же час продовжував духовне навчання та розпочав свою літературну діяльність. 1675 року в Густинському монастирі, що біля Прилук, ієродиякон Димитрій був висвячений на ієромонаха і був призначений проповідником при кафедральному Успенському соборі у Чернігові. Слава його як проповідника швидко поширилася далеко за межі собору, і його почали запрошувати як духовні, так і світські власті. Це дало йому можливість об`їздити всю Україну, Росію, познайомитися з Литвою та Польщею. В цей час він написав ісвій перший великий твір, що спочатку мав назву «Чуда...», а опісля став називатися «Руно орошенное»* В цій книзі йдеться про чудеса, що відбувалися від чудотворного Образу Божої Матері в Іллінському монастирі в Чернігові. 26 жовтня 1683 року він добровільно зрікся ігуменства і вирішив присвятити своє життя виконанню чернечих обітниць та літературній діяльності. В травні 1684 року він переїхав до Києво-Печерської Лаври і був призначений проповідником при монастирі. В цьому ж році розпочав свій головний твір «Життя Святих», над яким працював більше 20 років. Робота над твором весь час переривалася новими призначеннями. 1692 року його знову призначили ігуменом Батуринського монастиря, пізніше він був переведений у Глухівський, Кирилівський і, нарешті,, у сані архімандрита у Єлецький монастир в Чернігові. У 1700 році на нього знову чекало нове призначення: стати митрополитом Тобольським у Сибіру, але, посилаючись на слабке здоров`я, святитель відмовився, погодившись на посаду Ростовського митрополита. Поряд з літературною діяльністю головною справою святителя у цей час стає підвищення освіти не тільки духовних осіб, але і їхніх дітей. Він слідкує за якістю викладання у духовних школах, застосовує оригінальні методи: виголошення проповідей, доповідей, розігрування театральних п`єс та діалогів.

Помер святитель в ніч з 27 на 28 жовтня 1709 р. під час молитви. Як людина свт. Димитрій був дуже скромним, доброзичливим та доступним для всіх. Завжди дбав про бідних, сиріт та скривджених й був справжнім безсрібником, не залишивши після своєї смерті грошей. Все, що мав, віддав на благодійні справи. Його мощі були відкриті у 1752 році і знайдені нетлінними. Канонізація святителя Димитрія Ростовського відбулася 1757 року.

 

(29 ЖОВТНЯ/11 ЛИСТОПАДА). Прп. АВРАМІЯ ЗАТВОРНИКА і блж. МАРІЇ, ПЛЕМІННИЦІ ЙОГО. Жив у IV ст., був пресвітером. Сучасник та друг Єфрема Сиріна. Народився у багатій родині в Едесі (Месопотамія), одержав прекрасну освіту. Підкорившись бажанню батьків, одружився, але одразу ж залишив дружину та оселився у пустій хижі, виконуючи суворі аскетичні обітниці, слава про які дуже швидко поширилася навкруги. 50 років Аврамій провів як затворник, і тільки два рази виходив з місця затвору. Одинраз — за проханням едеського єпископа, коли Аврамія посвячували у пресвітери, після чого за настійною вимогою того ж єпископа він оселився на березі Мармурового моря, щоб просвітити язичників у християнській вірі. Другий раз він вийшов зі свого заточення для врятування своєї племінниці та вихованки Марії. Помер бл. 360 p.).

* * *

У народному побуті Св. Аврамій вважається покровителем опець та вівчарів. Пастухів прийнято було у цей день пригощати за те, що вони зберегли овець влітку.

 

Прп. АВРАМ1Я ПЕЧЕРСЬКОГО. Затворник Києво-Печерського монастиря. За одними даними жив у XIII ст., за іншими — у XIV ст. Вважають, що упокоївся 29 жовтня 1360 року. Більш докладно про нього нічого не відомо. Похований у Ближніх (Антонієвих) печерах, тому пам`ять його відзначають ще 28(22) вересня за старим стилем/11 жовтня за новим — у день загальної пам`яті всіх Святих Антонієвих печер.

 

(31 ЖОВТНЯ/13 ЛИСТОПАДА). Прп. АНАТОЛІЯ ЧУДОТВОРЦЯ, прпп. СПИРИДОНА та НИКОДИМА ЗАТВОРНИКІВ. Прп. Анатолій був затворником Києво-Печерського монастиря. Відбував чернечі подвиги у XII або XIII ст. За переказом, Господь наділив його даром чудотворення. Більше про нього немає ніяких відомостей. Прп. Спиридон — чернець Києво-Печерського монастиря. Народився у селі. Прийшов до Печерського монастиря вже у зрілому віці. У монастирі вивчив увесь Псалтир напам`ять. Йому доручили пекти проскурки. В цій справі йому допомагав прп. Никодим, з яким вони жили у великій дружбі. 30 років прп. Спиридон випікав проскурки та упокоївся у середині XII ст. Про прп. Никодима відомо лише те, що він був ченцем Києво-Печерського монастиря. Жив у XII ст. Протягом 30 років в його обов`язок входило пекти проскурки, допомагаючи у цьому прп/ Спиридонову з яким він був у великій приязні та згоді. Мощі прп. Анатолія, Никодима та Спиридона покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті— 28(22) вересня за старим стилем/11 жовтня за новим.