Святі Руси-України

 

(1/14 СЕРПНЯ). ВИНЕСЕННЯ ЧЕСНИХ ДРЕВ ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО, АБО СВЯТО ВСЕМИЛОСТИВОМУ СПАСУ ТА ПРЕСВЯТІЙ БОГОРОДИЦІ. Свято Православної Церкви, що прийшло з Візантії, де було встановлене не пізніше IX ст. Свято це полягало у перенесенні з імператорського палацу у храм Софії частини Хреста Господнього, що збереглася. На протязі двох тижнів цю святиню носили по Константинополю для «відвертання хвороби», для очищення міста від злих духів, які приносили, за давнім уявленням, епідемії страшних хвороб. За допомогою Хреста освячували і воду, щоб була чистою і щоб були дощі у посушливу пору року. У Київській державі цей звичай перетворився на хресні ходи до рік, водоймищ, озер, де вода освячувалася, і після цього всі купалися та купали худобу, щоб очиститися від нечистої сили та запобігти хворобам. Обряду освячення води церква надає великого значення, тому що, за переказом, саме у цей день 988 року хрестився князь Володимир. Під час цього свята при богослужінні відбувається винос хреста на середину храму і поклоніння йому, а після літургії — хресне ходіння на воду.

В цей день Церква відзначає також пам`ять семи мчч. Маккавеїв: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, матері їх Соломії та учителя їх Єлеазара, які у 166 р. до Р. X. очолили повстання за віру в Єдиного Бога і були за це жорстоко покарані.

* * *

У народному побуті це свято мав декілька назв. Свято Першого Спаса, тобто скорочене від Спаситель (одне з найменувань Ісуса Христа). Називають ще свято Спас на воді, або мокрий Спас; медозий Спас. Найбільш поширена його назва в Україні — Маковея, що теж має церковне походження. Під впливом асоціації незнайомого слова Матвей із знайомим—мак—виник народний варіант назви цього свята — Маковея, і все у цей день було пов`язане з цією рослиною, адже мак у українців — символ плодючості.

В цей день у церквах святять воду, осінні квіти та мак. Після посвяти квіти та голівки маку кладуть за образи і зберігають там до весни. Раніше навесні цей мак розсіювали по городу, а засушені квіти дівчата на Благовіщення .вплітали у волосся — «щоб не випадало».

Крім звичайного городнього маку, святили ще і дикиії маквидюк, який за повір`ям, вживають від відьом. Треба лише обсипати цим маком дім — і можна вже нічого не боятися.

Обрядовою їжею у цей день є «шуліки» — печені коржі, поламані на шматочки та облиті медовою ситою і розтертим маком. Старі люди пам`ятають, що колись «на Маковея» усі кияни сходилися та з`їжджалися до Дніпра святити воду. Хворі на пропасницю люди купалися в річці, бо вода в цей день вважалася зцілюючою.

Пасічники підрізували соти. Тільки після освячення першого меду в церкві їм можна було розговлятися.

Перший Спас — це початок Успенського посту, що тривав два тижні.

Казали: «Перший Спас — це проводи літа»; «Перший Спас — перша сівба озимих», «відцвітають рози, падають холодні роси», «з Першого Спасу — холодні роси». У цей час починають відлітати ластівки. «Ластівка весну починає, осінь накликає».

 

Присвячений цей піст Пресвятій Богородиці. За суворістю він наближується до Великого посту, послаблюється тільки по суботах та неділях, а також під час свята Преображення Господнього.

* * *

У народному побуті цей піст має назву Спасівка. Існує легенда, що Спасівка - це продовження Великого посту. Розповідають, що спочатку Бог призначив для нього дев`ять тижнів, але людям було дуже важко витримати такий довгий піст, і Святі Отці почали просити Господа, Щоб він скоротив його. Тоді Бог розділив Великий піст на дві частини: сім тижнів залишив весною перед Великоднем і два тижні постановив постити наприкінці літа перед Спасом. Ось чому за народним віруванням, у Спасівку треба так само суворо постити, як І у Великий піст.

 

(6/19 СЕРПНЯ). ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ, АБО ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. Дванадесяте свято, що відзначається з IV ст. на спомин про велику подію у житті Ісуса Христа, коли він, здійснивши половину свого земного служіння і довівши достатньо свою божественість вченням та чудесами, вирішив ще незвичайним способом довести учням славу свого Божества. Про подію, що пов’язана з цим святом, розповідається у Євангеліях від Луки та від Матфія. Самі євангелісти не були свідками цієї події, писали про неї зі слів свідків — апостолів Петра, Якова та Іоанна.

Так, розповівши своїм учням про таємницю своєї смерті і воскресіння, а також про близькі страждання, Ісус почув від них заперечення, тоді, докоряючи їм, він взяв трьох апостолів та вирушив з ними на гору Фавор, де під час молитви лице його просяяло ніби сонце, а одяг зробився білим та блискучим, як світло. З`явилися пророки Мойсей та Ілля і почали розмовляти з Ісусом. Раптом надзвичайно біла хмара накрила усіх. Із хмари почувся голос Бога: «Цей є Син Мій Улюблений, на Якому моє благовоління; Його слухайте.

Біблія розповідає про те, що людина не може побачити Бога і після цього залишитися живою, тому усьому світові Бог з`явився не у своїй Славі — люди не змогли б витримати її, а зробився подібним до людей, втілившись у своєму синові. У момент Преображення Бог дав можливість лише трьом апостолам побачити поєднання двох природ у Христові: сяяння у людському тілі Христа Божественного світла. Згідно з християнським віровченням, сяяння Фаворського світла,— звістка людству про те, що всяка створена матерія може бути обоженою. Обоження людини — це відновлення того образу, за яким людина була створена, це звістка про можливість преображения всього світу і людства.

Для розуміння цього церковного свята велике значення має присутність при цій події пророків Мойсея та Іллі. Мойсей та Ілля — не тільки найвеличніші Святі, що прийшли вклонитися Сину Божому у славі, не тільки праведники, яким Бог відкрив себе, вони, обидва являють собою увесь Старий Заповіт: Мойсей — Закон, а Ілля — Пророків. Христос же — це здійснення і Закону, і Пророків. Ще вони представляють усіх живих та мертвих, адже Мойсей помер, і відомо, де вік був похований, а Ілля був взятий на небо живим, щоб знову з`явитися і сповістити людям про спасіння Боже у Христі-Месії.

Таким чином, своїм з`явленням на горі Фавор перед Ісусом Христом Мойсей та Ілля показують, що він і є Спаситель, Син Божий, що й було засвідчено Самим Отцем, Господом усього створеного, Старого та Нового Заповітів, живих та мертвих.

За християнським тлумаченням, Преображення Христа відкриває усім людям мету їхнього життя — бути преображенними та прославленими величчю Самого Бога.

Преображення Христа відбулося, найвірогідніше, під час єврейського свята Кущей (коли згадується про перебування Бога з людьми), і тому воно теж стало новозавітним здійсненням старозавітного свята, як Пасха і П`ятидесятниця.

Свято плодів відзначають у східних слов`ян пізніше, ніж у євреїв, наприкінці літа, як давнє свято збирання яблук у садах. Тому і свято Преображення було перенесене на кінець літа. У день Преображення у церкві освячується виноград, а там, де він не росте,— яблука.

Народними назвами цього свята були Другий Спас або Яблучний Спас. Крім яблук, у цей день на церковну паперть приносять й інші плоди врожаю: горох, картоплю, огірки, жито, ячмінь тощо. Все це священик повинен після обідні благословити і прочитати над ним молитву, за що вдячні прихожани наділяють його так званими начатками — потроху від кожного сорту з принесених плодів. Освячення у цей день винограду і різних фруктів та овочів символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя.

У давнину в день Преображення Господнього існував звичай наділяти плодами бідних та вбогих; звичаю цього дотримувалися так суворо, що коли дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, таку людину вважали невартою уваги і припиняли з нею спілкуватися. Звичай наділяти бідних плодами садів та городів був колись мірою християнської моралі.

Колись до цього часу правовірні селяни не їли садовини, бо це вважалося за великий гріх. Якщо ж все-таки хто-небудь не втримається і з`їсть яблучко до Спаса, від-спокутувати цей гріх можна було тільки тим, що сорок днів після Спаса не їсти жодного яблука. Особливо суворо дотримувалися цього правила ті, у кого вмерли діти-немовлята. Існувало повір`я, що «на тому світі» ростуть срібні дерева з золотими яблучками. Золоте яблучко дають лише тим дітям, чиї батьки дотримувалися звичая не їсти яблук до Другого Спаса.

Другий Спас — це день поминання померлих родичів. За, народним віруванням, це третій вихід померлих на світ у весняно-літньому сезоні: (перший — у Страсний Четвер, другий — на Зелені Свята).

У деяких місцях України в цей час могли вже починатися приморозки, тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!»

 

Свт. ФЕОКТИСТА. Єпископ Чернігівський. Жив напприкінці XI — початку XII ст. Спочатку був ченцем Києво-Печерського монастиря, а потім став ігуменом. У 1113 році був висвячений в єпископа на Чернігівську кафедру. У стані Чернігівського єпископа прославився багатьма добрими ділами. Припускають, що упокоївся прп. Феоктист 6 серпня 1123 року і був похований у Печерському монастирі.

 

(7/20 СЕРПНЯ). Прп. ПИМЕНА МНОГОБОЛІЗНЕНОГО. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XII столітті. Багато років свого життя хворів. Коли батьки принесли його до Печерського монастиря, щоб ченці помолилися над ним, він благав батьків, щоб вони залишили його на самоті, та в цей час чудесним способом був пострижений у ченці. Після цього він 20 років провів у монастирі і весь час хворів, але ніколи не скаржився, а за все дякував Богові. За свою терплячість та мудрість одержав від Господа дар зцілювати інших хворих. Перед смертю сам чудесним способом одержав зцілення^ обійшов усіх ченців та показав, де його поховати. Упокоївся прп, Пимен у 1110 році, його мощі знаходяться у Ближніх (Антоніевих) печерах. Ще один день пам`яті 28 (22) вересня / 11 жовтня.

 

Прп. ПИМЕНА ПОСТНИКА. Ігумен Києво-Печерського монастиря. Жив у XIII—XIV ст. Про нього ви домо тільки те, Що їв він лише один раз на тиждень, але чудесним способом від посту та праці не був ослаблений. Мощі прп. Пимена покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.

 

Прп. МЕРКУРІЯ. Спочатку був монахом Києво-Печерського монастиря, а потім — Смоленським єпископом, але ці відомості не зовсім достовірні.. Упокоївся у 1239 році, не виключено, що був замучений татарами. Мощі прп. Меркурія покояться у Києво-Печерському монастирі в Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті— 28(22) вересня/11 жовтня.

 

(8/21 СЕРПНЯ). Прп. ГРИГОРІЯ. Монах Києво-Печерського монастиря. Разом з прп. Аліпієм малював ікони, які розходилися по всій Україні. Помер у 1105,році. Мощі його знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня/11 жовтня.

 

Чернець Києво-Печерського монастиря. Василій жив у дружбі та злагоді з іншим ченцем Феодором, після того як Василій допоміг йому позбутися туги за розданим багатством. Одного разу Феодор знову знайшов скарб, і, щоб не спокушатися ним, за порадою Василія закопав його і думати облишив, навіть забув, де той скарб захований. Через багато років, довідавшись про цю історію, син Київського кн. Святополка кн. Мстислав захотів здобути цей скарб. Він викликав спочатку Феодора, і, щоб він скоріше згадав місце схованки, посадив його у в`язницю. Коли князь зрозумів, що нічого не виходить, він наказав привести до в`язниці і Василія, який у останні роки дав обітницю мовчання у печері, і обох замучив у в`язниці 1098 року. Прмч. Василій похований в одній з Антонієвих печер. Пам`ять відзначають ще 28(22) ве« ресня/11 жовтня.

 

Прмч. ФЕОДОРА ПЕЧЕРСЬКОГО. Був спочатку багатим, і все своє багатство роздав бідним, після чого прийшов до Києво-Печерського монастиря. Але диявол почав спокушувати Феодора, і у нього з`явилася велика туга за розданим багатством. Від цієї туги його врятував чернець Василій. Потім Феодор знайшов варязький скарб, і у нього виникла думка втекти з монастиря. Від цього вчинку його знову врятував Василій. Але про скарб довідався князь Мстислав Святополкович і щоб дістати скарб, почав катувати обох ченців і замучив їх до смерті (див. Василій Печерський). Мощі прмч. Феодора покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті— 28(22) вересня/11 жовтня.

 

Прп. ФЕОДОРА, кн. ОСТРОЗЬКОГО. Походив з вельможного роду князів на Волині, що вели свій початок від Рюриковичів. Був старшим сином князя Данила, що жив у XIV столітті, але рік народження кн. Феодора невідомий. В літопису розповідається, що в 1387 році він займав посаду луцького старости, а в наступному році про нього згадується як про воєводу Луцького. Коли після підписання уній Литви з Польщею 1385 року, а особливо — 1413 року почалося обмеження прав православних українців, кн. Феодор виступив як борець проти цих обмежень, зокрема підтримуючи литовського князя Свидригайла у його боротьбі з Польщею.

З літопису відомо, що кн. Феодор був мужнім полководцем, брав участь у битві під Грюнвальдом, потім підгримував гуситів у Чехії. Битва з татарами 1438 року Зула нещасливою для нього.

1441 року з невідомих причин кн. Феодор стає ченцем Києво-Печерського монастиря, але про цей період його життя відомо дуже мало, тільки те, що він прийняв по-стриження під ім`ям Феодосія та виконував обітниці мовчання та послуху. Точна дата його смерті теж невідома. За одними даними, він помер близько 1446 року, за Іншими — у другій половині XV століття. Найбільш поширена дата смерті кн. Феодора — бл. 1438 р. Канонізація прп. кн. Феодора відбулася не пізніше кінця XVI століття. Мощі його покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня та у день загальної пам`яті Волинських Святих.

 

(15/28 СЕРПНЯ) УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ.

Дванадесяте свято, під час якого згадують упокоения, воскресіння та прославлення Матері Божої. Апостоли зберегли пам`ять про життя Богородиці лише в усному переказі. Згідно з цим переказом, Божа Мати часто молилася на Єлеонській горі — місці знесення сина. І одного разу вона побачила архангела Гавриїла, який на цей раз повідомив її, що через три дні закінчиться її земне життя. Христос чекає на неї у своєму Царстві Небесному, де вона буде з ним одвічно. На підтвердження своїх слів він вручив Богоматері гілку райського фінікового дерева — символ нетління та благодаті.

Вона просила не сумувати, а радіти з приводу її успення, тому що перед лицем сина обіцяла не залишати світ і після смерті. Богородиця заповіла, щоб її тіло було поховане біля підніжжя Єлеонської гори, де покояться її рідні.

Перед кончиною Богородиця захотіла побачити всіх Апостолів, і Бог здійснив чудо: над домом нависло багато хмар, на яких з різних країн зібралися апостоли, які самі були здивовані тим, що сталося. Богородиця благословила кожного з учнів Христа та таємниче сказала, що вони ще побачать її після Успення з волі Господа.

У призначений архангелом день перед Богородицею та апостолами з`явився Христос з великою кількістю небесних сил і пророків, що писали про Богоматір.

В Гефсиманії тіло Богородиці поховали у печері, вхід у яку був завалений величезним каменем. Апостоли пробули біля гробниці три дні. На третій день прийшов апостол Хома, який не зміг бути на погребінні і не одержав благословення Богоматері. Він був дуже засмучений з цього приводу, і, співчуваючи Хомі, апостоли вирішили відкрити гробницю. Відваливши камінь від входу у печеру, вони знайшли її порожньою, а у гробниці — лише погребальні покривала.

Ввечері того ж дня під час обряду переломлення хліба у пам`ять про померлу апостоли побачили Богородицю, яка сказала їм: «Радійте! Я з вами назавжди».

Таким же таємничим способом, як вони прибули до Єрусалиму, апостоли на хмарах повернулися на місця свого служіння. Цей переказ відомий з другої половини IV століття. Тоді ж почалося і святкування Успення Божої Матері.

У народному побуті цей день одержав назву Перша Пречиста. Під час осіннього періоду є три «Пречисті», про які у народі говориться так: «Перша Пречиста жито засіває, друга — дощем поливає, а третя снігом покриває». День Успення вважається пісним днем.

У день Першої Пречистої селяни приносили на літургію колосся нового врожаю, щоб «Успення-матінка» благословила їхній труд та зберегла зібраний врожай від пожежі та дощу.

Після Першої Пречистої вже не було такої важкої роботи для дівчат, і про це була складена приповідка: «Прийшла Перша Пречиста — стає дівка речиста» (тобто починає багато говорити, тому що з`явився вільний час). Можна було й про женихів подумати, бо починався весільний сезон.

* * *

У цей час закінчувалися жнива. Існував звичай, закінчуючи жнива, залишати на ниві кілька колосків «Спасові на борідку». Ці колоски перев`язували червоною ниткою і пригинали до землі — це і була «Спасова борода», яка у різних місцевостях мала різне призначення і назву. У деяких місцях її присвячували Волосові або Іллі, у інших— її називали «перепілка» або «перепелиця»— це ніби останній притулок для цього птаха. Але існує й ще більш давнє повір`я про притулок для польового духа, який у слов`янській міфології уявлявся козою. На Волині, наприклад, «бороду» так і називали «коза». На Чернігівщині біля «бороди» залишали окраєць хліба, трохи води та солі, ніби дякуючи невидимому божеству за роботу.

Останній звичай, мабуть, пов`язаний з давнім повір`ям, згідно з яким житні духи у літню пору живуть на нивах. Коли хліб дозрівав і селяни починали жати або косити його, польовик — так називали хлібне божество — біжить від коси та серпа та ховається у тих колосках, які ще залишилися на ниві. Разом з останніми зрізаними колосками він попадає до рук женця і в останньому — дожиночному снопі його приносять на тік або додому. Ось чому дожиночний сніп, який називають Іменниником, уявляють іноді у вигляді ляльки, одягнутої в одежу. Цей сніп ставили у найшанованіше місце: під образами. Часто «Іменинника» зберігали до Нового року.

Вирощуючи хлібні злаки, житні духи ніби готували запаси для себе, подібно до того, як бджоли запасають їжу для себе у медових сотах. Тому людина не повинна забирати усього: частину хліба треба залишати для житніх духів, щоб і вони могли перезимувати. Дотримуючись стародавнього звичаю, селяни залишали на полях декілька незрізаних колосків, а в саду — декілька незірваних яблук.

 

(16/29 СЕРПНЯ). ПЕРЕНЕСЕННЯ ІЗ ЕДЕСИ ДО КОНСТАНТИНОПОЛЯ НЕРУКОТВОРНОГО ОБРАЗУ (УБРУСА) ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА. Свято пов`яза: не з переказом, записаним єпископом Палестинської Кесарії, знаменитим істориком християнської церкви Євсевієм (270—338). Згідно з цим переказом, слава Ісуса Христа облетіла не тільки Іудейське цщство, а й дішла до Едеси, де царював тоді Авгар. Одного разу цар тяжко захворів, і з його хворобою не міг впоратися жодний лікар. Почувши про Христа, він написав йому листа, в якому розповідав, що вірить у його Божественне походження: він або Бог, що зійшов з неба, або Син Божий, і тому тільки Ісус здатний вилікувати хворого. З цим листом цар послав художника Ананія; якому доручив намалювати образ Господа. Ананій багато разів намагався це зробити, але марно. Побачивши це, Ісус вмився водою, потім взяв вчетверо складене полотно та витерся ним, сказавши, щоб це полотно художник передав Авгарові. На полотні відбилося зображення Образа Спасителя.

В той же час Ісус послав Авгарові такого листа: «Блаженний ти, Авгаре, що й бачивши Мене, віриш у Мене, бо написано, що ті, що не бачать Мене, увірують в Мене, а ті, що бачать Мене, не увірують, а ті, що бачать і увірують,—наслідують життя вічне. Ти прости Мене, що Я не зміг прийти до тебе, але Я повинен зробити те, для чого Мене послано, і після всього повернутися до Отця, який послав Мене. Коли вознесусь до Нього, то пошлю до тебе одного з Моїх учнів, який зцілить тебе від хвороби і дарує тобі життя».

Авгар прийняв Нерукотворний Образ Спасителя з великою радістю та благоговінням. Після вознесіння Господа в Едесу прибув ап. Фаддей, якого послав ап. Хома, і повністю зцілив хворого Авгара.

Видужавши, Авгар прийняв хрещення і наказав натягнути полотно на дошки з дерева, що не гниє. Цю святиню він поставив над ворітьми міста і повелів, щоб кожний, хто входить, вклонявся святому образові. За життя царя цей наказ дійсно виконувався, але після його смерті, правнук-ідолопоклонник зняв святе полотно і на його місце поставив ідола.

У той же час єпископові міста Едеси було Боже одкровення, згідно з яким він мав знайти Святий Образ, поставити перед ним лампадку і закласти його камінною цеглою. Святитель так і зробив, і багато років ніхто не знав, де знаходиться Нерукотворний Образ Спасителя. У VI ст., коли на Едесу напали перси єпископу Євлавію з`явилося чудесне видіння від Божої Матері, з чого він довідався, де зберігається святиня. Коли єпископ відкрив нішу, лампадка ще горіла. Він взяв Образ і в супроводі народу обійшов довколо міста. Після цього перси одступили.

У VII ст. слава про Нерукотворний Образ поширилася по усьому Півдню, але був він в руках невірних, і християни дуже сумували з цього приводу. У X ст. грецький імператор Константин Порфирородний запропонував великий викуп за нього правителеві Едеси, і нарешті християнська святиня дуже урочисто була перенесена до Константинополя. Припускають, що сталося це 944 року. Пам`ять цього перенесення і святкує православна церква 16 серпня. Але сьогодні Нерукотворного Образу немає в Константинополі, і куди він подівся, невідомо.

У деяких місцях це церковне свято отримало назву Третього Спаса, або Спаса на полотні. В Україні ці народні назви християнського свята майже невідомі.

 

(17/30 СЕРПНЯ). Прп. АЛІПІЯ. Киево-печерський чудотворець та найдавніший український іконописець. Вважають, що народився Аліпій у Києві або десь недалеко від міста. У 80-х роках XI ст. батьки віддали його «у науку» до грецьких іконописців, що прибули до Києва розписувати головну церкву Києво-Печерського монастиря. У 1087 році прп. Никон постриг його у ченці. Аліпій був талановитим та працьовитим майстром, він намалював багато ікон, деякі з них прославилися як чудотворні. Але грошей за свою роботу він не брав. Як писав упорядник його життя Полікарп, коли йому все ж таки давали винагороду, він ділив її на три частини. За одну купував необхідні для малювання матеріали, другу віддавав бідним, а третю — на монастир. За свою побожність та працьовитість був обраний ієромонахом. Крім того, він здатний був також творити чудеса при лікуванні хворих.

Помер Аліпій близько 1114 року та похований в Антонієвих печерах. Ще один день пам`яті разом зі всіма Святими Ближніх печер —28(22) вересня/11 жовтня.

 

21 СЕРПНЯ/3 ВЕРЕСНЯ). Прп. АВРАЛЙЯ ПРАЦЕЛЮБНОГО. Був ігуменом Печерського монастиря у XII або XIII столітті. Відзначався надзвичайною старанністю та працьовитістю. Докладніше про нього нічого не відомо. Мощі його поховані у Антонієвих печерах Києво-Печерської Лаври.

Пам`ять при. Аврамія відзначають ще у числі всіх Печерських Святих, похованих у Ближніх (Антонієвих) печерах, 28(22) вересня за старим стилем.

 

(27 СЕРПНЯ/9 ВЕРЕСНЯ). Прп. сщмч. КУКШІ. Чернець Києво-Печерського монастиря, ієромонах. З місіонерською метою вирушив на річку Оку та її притоки, де жили язичницькі племена вятичів, щоб проповідувати серед них християнську віру. Багатьох з них охрестив. Але язичницькі жреці підбурили людей проти Кукші. Одного разу його спіймали та жорстоко покарали, після чого відрубали голову. Відносно часу його життя точних відомостей немає. За одним свідоцтвом, його мученицька смерть сталася 1113 року, за іншими — у другій половині XII ст. Але враховуючи те, що до 1215 року він перебував ще у Печерському монастирі, найбільш вірогідною можна вважати дату 27 серпня 1217 року. Мощі Сщмч. Кукші поховані у Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерського монастиря. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня / 11 жовтня.

 

Прп. ПИМЕНА ПОСТНИКА. Чернець Києво-Печерського монастиря. Суворо дотримувався чернечих обітниць та постійно постив. Господь наділив його даром чудотворення та передбачень. За переказом, саме прп. Пимен передбачив день смерті прмч. Кукші і сам помер в один з ним день. За одними свідоцтвами, де сталося в 1113 році, за іншими — у другій половині XII ст. Мощі прп. покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня/11 жовтня.

 

28 СЕРПНЯ/10 ВЕРЕСНЯ. Собор преподобних Отців Києво-Печерських в Дальніх Печерах (прп. Феодосія) спочилих.

 

(28 СЕРПНЯ/10 ВЕРЕСНЯ). Свт. ІЛАРІОНА. Перший Київський митрополит-українець. За літописними свідоцтвами, Іларіон походив з багатого знатного роду, чим і можна, мабуть, пояснити його вагу у тогочасному суспільстві, спілкування з високими колами та його блискучу освіту. Відомо, що він користувався великою повагою князя Ярослава Мудрого, завдяки чому був у 1051 році обраний митрополитом лише Київським духівництвом, у той час, коли існував порядок посвячення на цю посаду від руки Константинопольського патріарха. Спочатку Іларіон був священиком у позаміській резиденції князя Ярослава — селі Берестові під Києвом, яке Великий князь дуже любив і бував там досить часто. Недалеко від цього місця незабаром постав Києво-Печерський монастир. Перебуваючи священиком у Берестові, Іларіон одночасно, відбував подвиг у одній з печер.

Інколи вважають, що свт. Іларіон і був засновником Києво-Печерського монастиря, але це не так, тому що відомий справжній засновник Лаври — прп. Антоній Печерський. Митрополит Іларіон жив у складні часи, коли напруженими були відносини Київської держави з Візантією. В цій ситуації Київський митрополит був щирим прибічником відокремлення та усамостійнення Київської митрополії від Константинополя.

Існує гіпотеза вчених М. Приселкова та А. Шахматова, що коли помер Ярослав Мудрий, і його наступник князь Ізяслав Ростиславович знову примирився з впливом Візантії на Київ, митрополит Іларіон відійшов до Печерського монастиря та прийняв там схиму під ім`ям Никона («Великого Никона»). У монастирі він продовжував боротьбу за націоналізацію української церкви,, що знайшло свій яскравий вияв у особливому національному напрямку літописного зводу Печерського монастиря під 1073 роком. Згідно з теорією вчених митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором цього літописного зводу. Якщо це дійсно так, то тоді датою смерті митрополита можна вважати 1088 рік. Але точна дата його народження та смерті ніде не зафіксована.

Митрополит Іларіон відомий як знаменитий проповідник. Збереглася тільки єдина його проповідь «О законі Мойсеєм данном, і о благодаті і істині Іісусом Христом бившим», що містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашому Володимиру», але й цей єдиний його твір свідчить про високу освіченість та великий талант патріота. Йому належить ще промова «Виклад віри», яку він проголосив перед собором єпископів під час обрання митрополитом. Іларіонові приписують також деякі повчання священикам та молитву.

 

Прп. ТИМОФІЯ. Монах Києво-Печерського монастиря. Жив у XI або у XII ст. У 1124 році став ігуменом Печерського монастиря, і при ньому на кошти суздальського тисяцького Юрія Симоновича була обкладена рака Феодосія Печерського. Помер прп. Тимофій 1131 року. Його мощі знаходяться у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

Прп. АКИНДИНА. У 1219 році став архімандритом Києво-Печерського монастиря. Це до нього чернець Полікарп приблизно у 1225—1226 роках написав листа, де розповідав про життя Печерських Отців. Лист був лише літературною формою, яку Полікарп обрав для своїх оповідань, адже сам автор жив в одному з Акиндином монастирі у той же час. Ці оповідання увійшли до складу другої частини Печерського Патерика. Помер ігумен Акиндин близько 1235 року, мощі його знаходяться в Києво-Печерській Лаврі у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

Прп. ГРИГОРІЯ ЧУДОТВОРЦЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XIII або XIV ст. Догодив Богові суворим життям, постом та молитвами. Лікував хворих травами та мав здатність творити чудеса. Мощі його покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

Прп. ДАНИЇЛА. Чернець Києво-Печерського монастиря, старець. Жив приблизно у XIII ст. Інших відомостей про нього не збереглося. Мощі прп. Даниїла покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

Прп. ДОСИФЕЯ. Був Києво-Печерським ігуменом у першій чверті XIII ст. перед прп. Акиндином. У схимі отримав ім`я Феодосій. На початку XIII ст. подорожував на Афон, звідки привіз в Україну «чин про спів . 12 псалмів», який друкували при Псалтирі. Коли повернувся з Святих місць, описав Святу Гору та життя ченців, що там жили. Упокоївся прп. Досифей 1219 року. Мощі його покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

Прп. ЄВЛОПЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив приблизно у XIII ст. Більше про нього нічого не відомо. Мощі покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

Прп. ІСИДОРА. Монах Києво-Печерського монастиря. Жив у XIII ст. Виконував чернечу обітницю як самітник. Більше про нього ніяких відомостей не збереглося. Мощі прп. Ісидора покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

Прп. КАССІАНА. Чернець Києво-Печерського монастиря. Самітник, постник та чудотворець. Жив у XIII ет. Більш докладно про нього нічого не відомо. Мощі прп. Кассіана покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

Прп. ПІОРА. Монах Києво-Печерського монастиря. Жив у XIII ст. За переказом, перебував у затворі. Відзначався суворим дотримуванням посту та великою працездатністю. Мощі прп. Піора знаходяться у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

Свт. СИМЕОНА. Єпископ Переяславський. Спочатку був ченцем Києво-Печерського монастиря, а потім його призначили єпископом Переяславським (сьогодні Полтавщина). Під час нашестя татар в Україну був вбитий. Сталося це 1239 року. В описі життя Святителя говориться, Що він «приніс себе самого як агнця, в жертву». Мощі прп. Симеона знаходяться у Дальніх (Феодосієвих) печерах.

 

(29 СЕРПНЯ/11 ВЕРЕСНЯ). УСІКНОВЕННЯ ГЛАВИ ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ та ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАННА. В Євангелії від Марка докладно розповідається про страшну мученицьку смерть Іоанна Предтечі — попередника Ісуса Христа.

Цар Ірод, в часи якого жили Іоанн Хреститель та Ісус Христос, покохав дружину свого брата Філіппа й одружився з нею. Ірод боявся Іоанна, бачачи у ньому людину праведну і святу, і у багатьох випадках слухався його. Іоанн відверто говорив йому, що він здійснив ганебний вчинок, пов`язавши своє життя з дружиною брата, і це дуже не подобалося Іроду. Ще більше не подобалися сміливі слова Іродіаді, колишній дружині Філіппа, яка давно хотіла вбити Іоанна. І ось така нагода з`явилася. Був день народження Ірода. Запросили гостей, співали пісень, танцювали. Особливо захопив царя танець дочки Іродіади, захопив настільки, що за насолоду, яку вона йому подарувала, він пообіцяв їй все, що вона попросить. Порадившись з матір`ю, дівчина попросила у царя голову Іоанна Хрестителя на блюді. Ірод не зміг відмовитися від обіцянки, і голова Іоанна була принесена. Так розповідає біблійний переказ. В цей день церква дотримується суворого посту.

* * *

За народною традицією, у пам`ять про те, що сталося* у цей день намагаються не робити нічого, що б нагадувало мученицьку смерть великого Святого. Вважається великим гріхом брати у руки гострі речі: ніж, сокиру,— тому що це має нагадувати про те, що Іоанну Хрестителю відрубали голову мечем. Не можна у цей день їсти ані круглі фрукти та овочі: яблука, капусту, картоплю..., (адже їхня форма може викликати згадку про відрубану голову Святого), ані червоні помідори, кавуни і под., які нагадують його кров. З цієї ж причини не можна їсти і будь-що на блюді — на ньому лежала голова Предтечі.

Наші предки жодного Святого не вшановували таким суворим постом, як Святого Іоанна Хрестителя, звідси народна назва цього дня: Іван Пісний. Але найбільш поширеною назвою свята в Україні була Головосіка.

Заборонялося співати пісень, танцювати, оскільки саме за допомогою пісень та танців Іродіада домаглася страти Хрестителя.

У цей день намагалися побувати у церкві, а ті, хто мучився головними болями, просили саме у цей день зцілення.

За днем Івана Пісного закріпилася прикмета: Іван-Пісний настав літо красне забрав. Якщо на Івана Купала збирають переважно трави, то на Івана Пісного — коріння.

 

(31 СЕРПНЯ/13 ВЕРЕСНЯ). Свт. ІОАННА. Митрополит Київський (1077—1088). Вважають, що за походженням свт. Іоанн грек або болгарин. Як людина був милостивим, ласкавим та лагідним до всіх. Відзначався освіченістю та талантом проповідування. Відомий його твір «Правило церковне...» написаний у формі відповідей на запитання ченця Якова. Згадки про прп. Іоанна зустрічаються у літопису, де його називають «блаженним» але коли він канонізований, невідомо.