(1/14 ЛЮТОГО). Мч. ТРИФОНА. Народився в III столітті у фрігійському селі Кампсад. Спочатку пас гусей. За праведне життя та віру в Христа одержав дар зцілення. Все своє життя присвятив проповідуванню віри Христової серед язичників. Під час гонінь на християн його примушували принести жертви язичницьким богам, але він відмовився. Тоді правитель Акилин звелів прив`язати його до коня, від чого у Трифона, дуже постраждали ноги, а потім у хворі ноги йому вбили гвіздки та так і водили вулицями Нікеї. Коли він вже не зміг ходити, його повісили на дереві, били та припікали боки. Наприкінці відрубали голову. Сталося це у 250 році при імператорі Декії. Св. Трифон просив християн, щоб поховали його у рідному селі. Пізніше два імператори — Юстиніан Г та Юстин II збудували на честь Св. Трифона дві церкви у Констинополі. День нам`яті Св. Трифона відназчають як православна церква, так і католицька.
* * *
У народному побуті з цим днем пов`язана прикмета: якщо на Трифона на небі буде багато зірок, зима буде довгою, а весна пізньою.
 
(2/15 ЛЮТОГО). СТРІТЕННЯ ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА; СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ. Відзначають його в пам`ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження. Згідно з законом Божим, з часу Визволення євреїв з єгипетьского полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Коли Діва Марія разом з Іосифом принесли Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він все-таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він зможе вмерти тільки тоді, коли побачить народженого Господа. Те й здійснилося. Старезний та сивий Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що те безпомічне Немовля, якого йому пощастило нарешті побачити, вийде «на служіння спасіння людей». Звершивши все згідно з законом Господнім, Іосиф та Пресвята Діва Марія повернулися до Віфлеєма.
СТРІТЕННЯ ВІДЗНАЧАЮТЬ 2 ЛЮТОГО, тому що це 40-й день після 25 грудня — дня народження Ісуса Христа. Встановлене воно у глибоку давнину, але урочисто відзначати його почали з кінця V століття.
* * *
У народному побуті Стрітення або Стрічення здавна сприймається як зустріч зими з весною. Казали, що з цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє. Селяни спостерігали у цей день багато хліборобських прикмет: ясна і тиха погода в цей день віщує добрий врожай на полях та роїння бджіл; вітер погана ознака; відлига чекай пізньої весни. Казали ще й таке: Як на Стрітення півень нап`ється води з калюжі, то жди ще стужі! Або ж: «Як нап`ється півень води, то набереться господар біди!»
У цей день ворожили, виставляючи тарілку з зерном на ніч у двір. Якщо ранком, є роса врожай, нема роси погана ознака.
В церквах України у цей день святять воду і свічки. Такі свічки називали раніше «громичними», тому що і`х ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу від грому.
Коли приходили з церкви в день Стрітення, запалювали «громичну» свічку — «щоб весняна повінь не пошкодила посіви і щоб мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято називалося колись, крім Стрітення, ще й Громиця.
Освячену у цей день у церкві воду використовували проти «пристріту», хвороби, що спричинена «поганим» оком. Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.
 
(3/16 ЛЮТОГО). Правв. СИМЕОНА БОГОПРИЇМЦЯ та АННИ ПРОРОЧИЦІ. Біблейського старця Симеона називають Богоприїмцем, тому що саме він зустрів та прийняв у Єрусалимському храмі новонародженого Ісуса Христа на 40-й день його життя (див. Стрітення). Тут була також 84-річна пророчиця Анна, вдова, яка шістдесят років служила при храмі. Вона теж благословила новонародженого Господа та сповістила, що всі визволення людства йтимуть від цього Немовляти.
 
(5/18 ЛЮТОГО). Свт. ФЕОДОСІЯ, архієпископа Чернігівського. Походив свт. Феодосій із старого шляхетного роду Полоницьких-Углицьких. Народився на початку тридцятих років XVII ст. у родині священика на Поділлі. Навчався в Київській Академії, і ще під час навчання прийняв чернецтво у Києво-Печерському монастирі під ім`ям Феодосія, яке дали йому на честь прп. Феодосія Печерського. Близько 1658 року був висвячений в ієродиякони та призначений до Софійського собору у Києві. Щоб побути на самоті і віддатися служінню Богові, три роки він провів у Крупицькому монастирі біля Батурина, де був висвячений на ієромонаха. З 1662 по 1664 роки був ігуменом Онуфрієвського монастиря в Корсуні на Київщині, а потім ще чотири роки ігуменом Видубицького монастиря у Києві. 1683 року був переведений настоятелем Чернігівського Єлецького монастиря й зведений у сан архімандрита. 1692 року на пропозицію архієпископа Лазаря Барановича архім. Феодосія Углицького було обрано єпископом Чернігівської єпархії. На цій кафедрі як єпископ свт. Феодосии відзначився багатьма добрими ділами: дбав про будівництво церков, закладав монастирі, турбувався про чернігівську друкарню при Іллінському монастирі. Недовго довелося керувати єн. Феодосію Чернігівською єпархією. 5 лютого 1696 року він упокоївся. Біля його мощів за переказами, почали відбуватися чудесні зцілення, і у вересні 1806 року Св. Феодосія було канонізовано.
9 вересня відзначають ще і як день відкриття мощів святителя.
 
(9/22 ЛЮТОГО). Прр. ПАНКРАТІЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря, затворник який, за переказом, жив у XIII ст. Був висвячений на ієромонаха. Зцілював хворих молитвою, постом та помазанням оливою. Мощі прп. Панкратія покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.
 
(10/23 ЛЮТОГО). Блгв. кн. АННИ. В святому хрещенні— Ірина. Блаженна, преподобна княгиня, дружина великого князя Ярослава Мудрого. Дочка шведського короля Олафа (шведське ім`я її Індігерда). Була глибоко побожною жінкою, 1051 року прийняла чернецтво під ім`ям Анни. Перша з княгинь, що стала черницею. Померла 1056 року. Мощі Святої знаходяться у Новгороді в Софійському соборі. День перенесення мощей блаженної кн. Анни відзначають 4/17 жовтня.
 
Свт. ГЕРМАНА. Походження його невідоме. Прийняв чернецтво у Києво-Печерському монастирі. Засновйик Спаського монастиря у Києві, ігуменом якого він став близько 1072 року. Наприкінці життя був Новгородським єпископом. Упокоївся 1095 року. Більше відомостей про нього не залишилось.
 
Прп. ПРОХОРА ЛЕБЕДНИКА. Чернець Києво-Печерського монастиря. За походженням із Смоленська. Десь наприкінці XI ст. прийшов до Києво-Печерського монастиря і ще при ігумені Іоанні був пострижений. Вів суворе подвижницьке життя, не вживаючи навіть житнього хліба. Замість нього він збирав лободу (інакше — лебеду, звідки й прізвисько Лебаоник), розтирав її та випікав з неї хліб. Прп. Прохір завжди з радістю служив Господові і одержав дар чудотворення, який йому прислужився. В роки князювання Святополка Ізяславо-вича стався великий голод, але лободи було вдосталь. Прп. Прохір почав випікати з неї хліб та роздавати його голодним. І сталося диво: коли хліб одержували з рук самого прп. Прохора, він здавався справжнім і за своїм смаком був кращим, ніж пшеничний. Коли ж хліб брали таємно у прп. Прохора, він. виявлявся чорним та гірким. Те ж саме сталося і з сіллю. Прп. Прохір умів перетворювати на сіль звичайнісінький попіл. Коли його роздавав сам Прохір, він виявлявся сіллю, коли ж княжі люди відбирали цю сіль силою, вона знову перетворювалася на золу. Це викликало до прп. Прохора ворожість перекупщиків і навіть самого князя Святополка. Та згодом він змінив своє ставлення до прп. Прохора і почав його поважати. За їхньою угодою, коли прп. Прохір 107 року упокоївся, то князь сам переніс його тіло до печери. Мощі прп. Прохора покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем.
 
(11/24 ЛЮТОГО). Смщч. ВЛАСІЯ, епископа Севастійського, який жив у IV столітті. Під Час гонінь на християн довгий час переховувався в горах. Коли ж його знайшли та захотіли втопити, він пройшов по озеру, як по твердій поверхні. 316 року його стратили.
* * *
У народному побуті цей день має назву День Святого Власа. На старих іконах Святий Влас вображувався сидячим на коні, поруч нього теж були коні, а в далечині — зелені поля. За народними віруваннями, Св. Влас — покровитель домашніх тварин, особливо корів. Вшанування Св. Власа як покровителя худоби грунтується на переказах про його життя. Так в одному з них розповідається, що коли він як пустельник проводив життя на самоті, дикі звірі приходили до нього, і він їх благословляв; коли ж вони приходили під час молитви святого, то, ніби мислячі істоти, не переривали його, а стояли перед печерою, чекаючи, коли він закінчить та вийде до них. Св. Влас клав на них свої руки та благословляв, і від цього хворі звірі виліковувалися. В іншій легенді розповідається, як одна бідна удовиця мала тільки єдиного вепра (дикого кабана), якого ухопив вовк. Удовиця прийшла до Святого та поскаржилася на звіра. Св. Влас відповів їй: «Повернеться до тебе твій вепр живим та недоторканим». В цю ж мить прибіг вовк та приніс у зубах аніскільки не пошкоджену тварину. Бачачи таке диво, удовиця принесла у жертву вепра. Святий прийняв жертву удовиці і сказав їй: «Жінко! Кожного року таким же чином згадуй про мене, і не зменшиться у домі твоєму». За прикладом цієї удовиці багато людей почали шанувати Св. Власа, приносячи йому жертви та подаючи вбогим милостиню.
В цей день селяни колись служили у дворах молебни, вносили ікони у хлів, де стояла худоба, кропили її свяченою водою та обкурювали ладаном — «щоб скотина добре плодилася та не хворіла».
У селянському побуті день святого Власа означав початок останніх морозів у році. У зв`язку з цим казали: «Прийшов Власів день, прийшли і Власові морози»; «Святий Влас зіб`є ріг з зими!»
Цей день ще у минулому столітті господарі надзвичайно шанували. На Власа обминали чорну роботу, щоб не прогнівити Святого та зберегти тварин від пошесті. Якщо ж все-таки виникала епідемія, з молитвою зверталися до Св. Власа.
 
Блгв. кн. ВСЕВОЛОДА, християнське ім`я якого було Гавріїл. Внук кн. Володимира Мономаха та син. Св. Київського князя Мстислава Володимировича. За дорученням свого батька княжив у Новгороді, за який йому довелося вести боротьбу з суздальцями. Деякий час був князем у Переяславі, потім знову повернувся до Новгорода. Помер 1138 року у Пскові. Мощі його були відкриті у 1192 році.
 
(14/27 ЛЮТОГО). Прп. ІСААКЇЯ. Чернець-затворник Києво-Печерського монастиря. До прийняття чернецтва був багатим купцем у місті Торопці на Псковщині і мав прізвисько Чернь. Він вирішив роздати все своє майно бідним, і, зробивши це, прийшов до прп. Антонія Печерського, щоб прийняти постриг у Печерському монастирі. Відзначався суворим дотриманням чернечих обітниць. Відомо, наприклад, що на тілі він носив волосяницю та шкіру козла й дуже суворо постив. На протязі семи років жив у малій печері та спав сидячи. їв лише одну проскурку на день та пив трохи води. Три роки тяжко хворів, а коли видужав, залишив печеру і став ради Христа юродивим. Господь наділив його даром видінь та чудотворення. Наприкінці життя знову повернувся до печери. Помер 1090 року. Мощі прп. Ісаакія покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня/11 жовтня.
 
(17 ЛЮТОГО/1 БЕРЕЗНЯ). Прп. ФЕОДОРА МОВЧАЗНОГО. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XIII ст. і відзначався суворим дотриманням обітниць, особливо — мовчання, щоб усі свої думки скеровувати до Бога, і щоб ненароком не согрішити словом. За переказом, прп. Феодор досяг високої духовної досконалості і одержав від Господа дар чудотворення. Мощі прп. покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.
 
20 ЛЮТОГО/4 БЕРЕЗНЯ). Прп. ЛЬВА, єп. КАТАНСЬКОГО. Св. Лев був єпископом у місті Катанія в Сіцілії. Жив у VIII ст. Помер близько 780 р. Мощі преподобного Льва покояться у Римі.
* * *
День преподобного Льва. З цим днем у побуті народу пов`язана така прикмета. Якщо хворий побачить зірку, що падає, він помре у цьому ж році. У прикмету вірили настільки, що до такого хворого приходили прощатися, як до приреченого. Вважалося, що це впала зірка хворого, адже у кожної людини має бути своя зірка. Якщо впала вона саме у цей день, вона й душу людини забере.
Можливо, виникла ця прикмета на основі асоціації. Прізвище Святого — Китайський — нагадувало дієслово котитися, ось і народилася прикмета про зірку, яка котиться з неба. А з прикмети — ціла легенда. Інша легенда розповідає про походження зірок на небі і про причину їх падінь. Зірки — ніби Божі свічки на небі. Дияволові також хочеться, щоб і його свічки горіли на небосхилі. Тільки-но ангел, який пильнує за свічками, відвернеться кудись—диявол зараз же ставить свою. Але ангел все одно помічає справи нечистого, і його свічка летить з неба, а люди думають, що то зірки падають.
 
Прп. АГАФОНА ЧУДОТВОРЦЯ. Монах Києво-Печерського монастиря. За одними даними, жив у XII ст., за іншими — у XIII—XIV ст. Прославився лікува`нням хворих через покладання на них своїх рук, мав дар передбачення* та пророкування. Передбачив, зокрема, і день своєї смерті. Мощі його покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах, тому день пам`яті відзначають ще 28 серпня/10 вересня у день пам`яті всіх Святих Дальніх печер.
 
(24 ЛЮТОГО/8 БЕРЕЗНЯ). ОБРЕТІННЯ ГОЛОВИ ІОАННА ХРЕСТИТЕЛЯ. Повна церковна назва цього свята — Віднайдення Чесної Голови Св. Іоанна Хрестителя, або Перше (IV) і друге (452) знайдення голови Іоанна Предтечі.
* * *
У народному побуті це свято називають просто Обретіння або навіть «Обертіння», тобто «повернення», від слова обертатися. Кажуть, що в цей день чоловік до оісінки обертається, і птахи повертаються з вирію. На обретіння прилітають з вирію птахи; це Святий Іоанн чудом своєї голови повертає їх назад додому.
Існують такі прикмети: якщо у цей день-випаде сніг, то й Свята неділя (Пасха) буде холодною; якщо буде сухо, то треба чекати суху погоду й на Пасху. Роги місяця яскраві та чіткі до морозу.
 
Прп. ЕРАЗМА. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у другій половині XII ст. За свідченням єпископа Володимирського Симона, Прп. Еразм віддав своє майно, що відійшло йому від батька, на оздоблення Печерського монастиря, де він перебував. Але одного разу сумнів охопив усі його думки і викликав тяжкі страждання. Йому стало здаватися, що краще б він усі гроші віддав бідним та вбогим. Хворий від моральних страждань, він лежав у ліжку, і йому здалося, що він бачить преподобних Антонія та Феодосія і навіть саму Пресвяту Богородицю, які підтвердили, що, дійсно, краще б гроші дісталися бідним. Після цього він постригся у схиму та через три дні й помер. Сталося це 1160 р. Мощі його покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня/11 жовтня.
 
(27 ЛЮТОГО /11 БЕРЕЗНЯ). Прп. ТИТА. Пресвітер Києво-Печерського монастиря. Жив у XII ст. У «Печерському патерику» розповідається, що він дуже товаришував з дияконом Євагрієм. Між ними були такі гарні стосунки, що всі дивувалися їхньому однодумству та любові. Але диявол, який скрізь нишпорить, як лев, та шукає, кого проковтнути, посіяв між ними ворожнечу. Вони так зненавиділи один одного, що не хотіли навіть бачитись. Багато разів ченці намагалися помирити їх, але вони і слухати не хотіли про це. Одного разу Тит тяжко захворів і попросив передати диякону, що він просить пробачити його заради Бога за те, що сердився на Євагрія. Але у відповідь Євагрій прокляв його. Тоді монахи, бачачи, що Тит вмирає, привели Євагрія силоміць до брата. Побачивши диякона, хворий Тит впав перед ним на коліна і почав із сльозами на очах просити пробачення та благословення. Але обурений Євагрій відмовив. І сталося диво: Євагрій несподівано впав мертвим, а Тит, навпаки, раптово одужав і встав з ліжка, ніби ніколи не хворів. Він розповів ченцям, що коли помирав, то побачив ангелів, що відвернулися від нього, і побачив бісів, які дуже раділи гніву між колишніми друзями, ось тоді й почав Тит молити Євагрія, щоб той простив йому. Коли ж Євагрій не захотів миритися, він побачив немилосердного ангела, який тримав вогняний спис. Цим списом ангел вдарив Євагрія, від чого той впав мертвим, а Титові він подав руку, і в ту ж саму мить хворий одужав. Всі, хто чув це, згадали Бога, який казав: «Простіть, і простять вам». І ще казав Господь: «Всякого, хто гнівається на брата свого без розуму, повинні судити».
Ця подія сталася 1190 р. Мощі прп. Тита покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем.
 
Прп. ТИТА. Монах Києво-Печерського монастиря. Час життя його точно не відомий. Припускають, що він жив у XIV ст. В молодому віці був воїном, і під час одного походу був тяжко поранений у голову. Одужавши, він прийшов до Печерського монастиря, щоб замолити гріхи. Відзначався ретельним виконанням чернечих обітниць.
Мощі прп. Тита покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.
 
(29 ЛЮТОГО ЗА СТАРИМ СТИЛЕМ). Прп. КАССІАНА РИМЛЯНИНА. Повне ім`я цього Святого —Іоанн Кассіан. Пресвітер Масілійський. За походженням римлянин. Видатний діяч кінця ІV — початку V ст., учень Іоанна Золотоустого. Одним з перших заснував чернецтво на Заході. За бездоганність свого аскетичного життя зарахований до лику Святих. Відзначають день пам`яті цього Святого православною церквою 29 лютого, тобто один раз на чотири роки.
* * *
Саме ця обставина, що день пам`яті Св. Кассіана припадає лише раз на чотири роки, була незвичайною, а тому незрозумілою. І щоб якось пояснити цю обставину, з`явились перекази, легенди, повір`я. Якщо вшановують» цього Святого так. рідко, то мимоволі виникає сумнів: щось з ним не гаразд. За народним звичаєм, у цей день, який має назву Касіянів, або Касянів, особливо поки сонце не зійде, намагалися не виходити з дому, щоб не нашкодило «Касянове око». У народі кажуть: «Касян на що не гляне все в`яне». Існувала легенда, ніби у Касяна такі довгі вії, що за ними він нічого не бачить. Лише один раз на чотири роки він підіймає їх та дивиться на світ Божий понурим поглядом. Горе тому, хто попаде йому на очі: побачить людей — вмирають люди, подивиться на тварин — не стає тварин, під його поглядом засихають лани і взагалі зникає все живе.
У деяких місцях Касяна вважали навіть ворогом роду людського, тому що, за повір`ям, він володіє всіма вітрами, яких тримає на двадцяти ланцюгах за двадцятьма замками. Він може спустити на землю будь-який вітер та наслати на людей і скотину смерть.
Вважалося, що за такі «діла» сам Бог дав розпорядження ікону Касяна ставити у церкві на задній стіні, тобто над вхідними дверима.
Існує легенда про «опального» Святого, у якій говориться, що спочатку Касян був світлим ангелом, і Бог нічого від нього не приховував. Але через деякий час цей Святий спокусився на умовляння диявола і розповів йому, що Бог збирається скинути з неба усю нечисту силу. Потім Касян розкаявся у своєму вчинку і став благати Бога про прощення. Господь пожалів його, та все ж не наблизив до себе. До Касяна був приставлений ангел, якому було наказано закувати зрадника і бити його три роки підряд важким молотом по лобі, а на четвертий Рік відпускати на волю.
Більш поширеною була легенда про Касяна та Миколу. У ній розповідається, як одного разу Господь позвав до себе цих Святих. Касян одягнувся у найкраще вбрання і прийшов дуже швидко. Він почав жалітися Богові на те, що Господь більше любить Святого Миколу, ніж його, адже день пам`яті Миколи буває двічі на рік, а його день відзначають лише один раз на чотири роки. В цей час прийшов Микола. Він був у старому одязі, брудний. Господь запитав у нього, чому він так довго барився? Тоді Микола розповів, що він чув, як ангел зве його до Господа, але побачив селянина, у якого віз застряв у багнюці, й він молився Миколі, щоб той допоміг йому. Микола допоміг, саме тому і прийшов у брудному одязі. Тоді Господь відповів Касяну, що кожний одержує шану по своїх ділах.
Існувала легенда, у якій намагалися виправдати Святого Касяна. Хоч і недобрий він, а все ж таки Святий! Ця легенда розповідає, що Святий Касян цілих три роки сидить над чортом та б`є його молотом по лобі. Б`є для того, щоб не було часу у нечистого обдумати свої плани, як нашкодити людям. Цю роботу преподобний залишає тільки в день своїх іменин — один раз на чотири роки, і тоді він іде до церкви молитися, щоб Господь дав йому сили боротися з нечистим. З церкви він повертається тоді, коли починає вже світати. І знову береться за нечистого.
 
ВЕЧОРНИЦІ (ВІД М`ЯСОЇДА ДО МАСЛЯНОЇ). Традиційна форма спілкування молоді в Україні. Влаштовувалися у вільний від роботи час, як правило, взимку, коли були вже завершені основні сільськогосподарські роботи. Вечорниці влаштовувалися як у. святкові і недільні, так і в буденні дні.
Після «Миколая» на вечорниці збиралися майже кожного вечора. Спочатку приходили дівчата, а пізніше з`являлися і хлопці. У будні дівчата приходили з роботою: пряли, шили або вишивали. Хлопці ж, залицяючись до дівчат, розповідали їм різні бувальщини, небилиці, співали пісень, танцювали. Хату для вечорниць наймали звичайно дівчата у якої-небудь вдовиці, вони ж і платили за приміщення, але найчастіше не грошима, а харчами. Господиню називали паніматкою, в її обов`язок входило підтримувати порядок серед молоді. На вечорниці ніколи не приходили одружені чоловіки та заміжні жінки. «Чужі» хлопці могли зайти до хати тільки тоді, коли їм дозволяли це зробити «свої», з цього ж села. Якщо хлопець заходив до хати ї бачив, що дівчата вже не працюють, — він вітав всіх присутніх: «Добрий вечір всім у хаті!» Якщо ж дівчата працювали, то замість вітання парубок говорив: «Боже, помагай!» Йому відповідали: «Дякуємо!» Якщо молодь розходилася опівночі — «з першими півнями» — це були вечорниці, якщо ж засиджувались «до третіх півнів» — це вже були досвітки. Під час Великого Посту вечорниці припинялися—гріх.
*Влітку вечорниць взагалі не було, їх заміняла «вулиця».
 
М`ЯСНИЦІ, або М`ЯСОЇД. (Декілька тижнів, що відокремлюють Хрещення від Масляної). У цей період церквою дозволяється їсти м`ясо. Час М`ясниць вважався сприятливим для весіль.
 
ВСЕЇДНИЙ ТИЖДЕНЬ (ТИЖДЕНЬ ПЕРЕД МАСЛЯНОЮ). На цьому тижні церква дозволяє вживання скоромної їжі протягом усього тижня, навіть у середу та п`ятницю — традиційні пісні дні.
* * *
У народному побуті про цей тиждень існували своєрідні прикмети: якщо курка нап`ється води з калюжіслід чекати теплої, лагідної весни. Якщо хуртовина виє, кажуть: «Всеїдна в гості їде». Коли ж хуртовина на першому тижні Великого посту, то кажуть, що це «Масляна їде дитину шукати, бо бач, загубила, коли п`яна з гостей їхала!»
 
МАСЛЯНА, МАСНИЦЯ, КОЛОДІЙ популярне народне свято, що дійшло до наших днів ще з язичницьких часів. У давніх слов`ян це було багатоденне веселе свято, присвячене проводам зими; воно відзначалося дещо пізніше, ніж зараз, з 24 березня, та продовжувалося 14 днів. Християнський пасхальний календар-зрушив Масляну зі свого місця на більш ранній період, але постійної дати у цього свята немає, тому що Масляну відзначають перед Великим постом, рівно за вісім тижнів до Пасхи, яка теж є рухомим святом. Масляна буває звичайно у проміжку між кінцем лютого та початком березня (за новим стилем).
За церковною термінологією цей тиждень має назву Лущення, а ще називають його Сирним тижнем, тому Що хоча забороняється їсти м`ясо, дозволяється вживати сир, масло, рибу. Це була підготовка до суворих днів Великого посту, який настане одразу за Масницею і буде тривати цілих сім тижнів, до самої Пасхи.
Хоча термін святкових днів та їхня кількість змінилася— Масляну святкують тепер 8 днів — саме свято залишилося майже без змін, зберігши давні риси свого стародавнього язичницького ритуалу.
У перший день Масляної, за стародавнім звичаєм, готувався холодець з свинячих ніжок, щоб символічно розпрощатися з м`ясними стравами надовго; тому цей день називався ще «ніжковою заговіню. Існував такий звичай. Після вечері на «ніжкові заговіни» хлопці та дівчата збирали зі столу кістки, виходили на подвір`я, ставали під коморою та кидали тими кістками у ворота. За повір`ям, хто не докине свинячою кісткою від комори до воріт, той не доживе до Великодня.
У заміжніх жінок на цьому тижні був свій звичай, який мав назву «колодкувати». Полягав він у тому, що жінки йшли до корчми та приносили з собою так звану «колодку»: невеличке поліно або навіть просто палицю. Вони вповивали «колодку» полотном, тримали її на руках, колихали, що мало символізувати її народження. Цю подію відзначали цілий тиждень, бо ж у понеділок «колодка» народилася, у вівторок хрестилася, у середу відмічали похрестини, у четвер «колодка» помирала, у п`ятницю її ховали, а у суботу — поминали. І хоча привід для зборів жінок був не тільки веселим, а й сумним, веселилися увесь тиждень однаково.
За іншим звичаєм, у понеділок Масниці заміжні жінки ходили ще по домівках та прив`язували «колодку» до ноги тим матерям, які не видали дочки заміж або не оженили своїх синів упродовж останніх М`ясниць. Цей звичай також супроводжувався сміхом, веселощами, жартами.
Дівчата колись теж в`язали «колодку», але робили це парубкам, які були ще не одружені. Хлопці ж, щоб позбутися «колодки», хоча вона й була оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітками, повинні були платити викуп дівчатам грошима або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.
У п`ятницю зяті запрошували на частування тещ. Разом з ними запрошувалися й інші родичі. Вважається, що у давнину Масляна взагалі була святом молодих. Це для них готувалася смачна їжа, купувалися солодощі, і лише пізніше свято стало загальним. Так це чи ні — перевірити зараз вже неможливо. Але цікаво, що на Масляну дійсно було багато звичаїв та обрядів, пов`язаних саме з молодими.
Обрядова їжа на Масляну — вареники з сиром і сметаною, гречані млинці, смажені на маслі або на смальці. Вареники під час Масниці варили щодня. Існувала навіть така приповідка: «Вареники доведуть, що і хліба не дадуть!»
Вважалося, що сир під час Сирного тижня набуває чарівних властивостей і за його допомогою можна навіть ворожити. Наприклад, побачити відьму. Для цього треба в останній день тижня — ввечері Сиропусної неділі — виколупати з останнього вареника сир, зав`язати його у вузлик та покласти до рота і протримати його до ранку. Вранці Жилавого понеділка треба було вистояти у церкві усю обідню на одному місці не поворухнувшись. Після цього сир треба було покласти в гаманець і разом з грошима зберегти до Великодня. На Великдень, коли проспівають «Христос Воскрес», треба стати на паперті та чекати: яка жінка підійде — та й буде відьма.
Останній день Масляної — Сиропусна неділя — називалася ще Прощеною або Прощальною. За християнською традицією, у цей день треба було просити пробачення один у одного за все заподіяне на протязі року. Просити пробачення належало тричі, і тричі чулася відповідь: «Бог простить!» Відвідували і цвинтар та просили пробачення у померлих рідних.
Колись вірили, що Страшний Суд відбудеться саме у цей вечір Прощеної неділі. Тому богобоязливі люди увесь Сирний тиждень не виходили з дому, щоб не согрішити, і замолювали колишні гріхи.
Напередодні Великого Посту, у Прощену неділю, церква згадує вигнання Адама та Єви з раю. Разом з церквою і усі віруючі кожного року знову та знову переживають цю подію та бачать себе позбавленими раю, краси та, радості первісного Божого творіння. Бачать себе у світі, наповненому гріхом та смертю, чують слова Ісуса Христа про піст та прощення і вступають у дні Великого посту, прощаючи одне одному гріхи. «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мф., 6:14, 15).
* * *
На цьому тижні існують такі прикмети: яка погода буде на Сиропусну неділю, така й на Великдень буде; як сонце сходить рано, то й весна рання буде.
 
ВЕЛИКИЙ ПІСТ. Починається одразу після закінчення Масляної абр Сирного тижня, тому дата початку посту не буває постійною, а пов`язана з Пасхою. У православній церкві Великий піст це час радості, зміцнення сил та любові до Бога і людини, час очищення душі від усякого бруду. Під час Великого посту віруючі готуються як до воскресіння Христа, так і до свого особистого воскресіння. Постування у цей час є засобом розвитку духовної досконалості. Біблія вчить, що постувати треба в повну силу своїх особистих можливостей, причому таємно, не вихваляючи себе та не засуджуючи інших (Мф., 6:16).
За церковною традицією, Великий піст триває сім тижнів (точніше, шість тижнів посту + Страсний тиждень) і символізує 40-денний піст пророків Мойсея та Іллі, а потім 40-де.нне перебування у пустелі Ісуса Христа — час його духовної та моральної підготовки до звершення свого великого подвигу — добровільного принесення себе у жертву людям.
* * *
У народному побуті перший день Великого посту має назву Жилавого понеділка, тому що у цей день господині печуть житні коржі — жиляники. У понеділок їдять тільки ці коржі та ще тертий хрін з буряковим квасом та редьку. Цей день мав ще одну назву—Полоскозуб, тому що, як вважали, треба було полоскати зуби, щоб у них ненароком не залишилось скоромної їжі після Масниці. У понеділка існувала ще й третя назва — Чистий понеділок, тому що господині у цей день обіду не варили і посуд залишався чистим. Існує така прикмета: «у Чистий понеділок погода ясна, то й пшениця уродить рясна».
У першу суботу Великого посту прийнято приходити до церкви, приносити з собою хліб, коливо й мед та замовляти велику панахиду по рідних-небіжчиках. На Херсонщині цей звичай називався «давати мисочку».
Молитва у церкві в цей день та цілування хреста або ікони мало назву «знаменуватися». Вважалося, якщо підеш без «знаменування» з церкви, то молитва не приймається і на небі не запишеться. Люди, які у цей день говіли, називалися «спасенйками». Ввечері «спасеники» знову приходили до церкви на вечірню службу, і все це називалося «віднести причастя».
Перша неділя Великого посту називається Збірною. Про неї говорять: «Неділя збір — тече вода з гір», тому що Великий піст хоча і починався наприкінці лютого обов`язково припадав на березень. Якщо чекали потепління, то казали: «Великий піст підмоче хвіст», Дівчата у цей час за старим звичаєм варили кашу з маком та закопували її в землю — «щоб недоля пропала».
Четвертий тиждень Великого посту має назву Середохресного.
П`ятий тиждень Великого посту — Похвальний, тому що у суботу цього тижня — свято ікони Божої Матері, яка називається «Похвала Пресвятої Богородиці». За повір`ям, у цей день працювати не можна. Можна тільки сіяти розсаду. Кажуть, що на «Похвалу» сорока яйцем похваляється, тобто в цей день починає класти яйця або вже встигла знести перше яйце.
У середу на «Похвальному» тижні у церкві відбувається всенощна церковна служба на честь Андрія Крітського, архієпископа острова Кріт, під час якої читається його «Великий Покаянний Канон». У народі ця служба має назву «Андрієве стояння» або просто «Поклони». Дівчата вистоювали колись усю службу у церкві до самого ранку та молились, сподіваючись, що за таке старання Андрій Крітський пошле їм гарного жениха, про що вони й просили у своїх молитвах.Шостий тиждень Великого посту відомий під назвою Вербного, за яким слідував Страсний тиждень.