(1/14 СІЧНЯ). Свт. ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО, архієп. Кесарії Каппадокійської, вселенського отця та вчителя церкви. Народився він близько 329 року в Неокесарії, місцевості, що знаходилася недалеко від Кесарії, головного міста в Каппадокії у Малій Азії. Початкову освіту одержав вдома. Його виховували матір та бабуся — св. Мокрина під наглядом батька, який потім відправив хлопця до столиці Каппадокії — Кесарії, де він продовжив навчання, а через деякий час поїхав до Константинополя і нарешті для завершення освіти — до Афін, міста, яке у той час було центром освіти та культури, своєрідним стародавнім університетом, куди з`їжджалася молодь зі всієї Європи та Азії, щоб послухати знаменитих риторів та філософів. Навколо Василія Великого згуртувалася молодь, яка хотіла займатися серйозною наукою.
Коли Василію було близько 30 років, він прийняв хрещення та вирушив до Єгипту, Палестини, Месопотамії, щоб особисто познайомитися з тим, як живуть ченці. Через деякий час після подорожі він вирішив оселитися у пустинній місцевості і гам написав багато своїх творів. Одним з головних завдань монастирів Василій Великий вважав благодійність та виховання дітей. Особливо відзначився він своєю боротьбою з різними єретичними вченнями.
За часів царювання Константія Василій повернувся в . Кесарію. 362 року він був рукоположений в сан диякона і невдовзі висвячений в сан пресвітера Євсевієм Кесарійським. Василій завжди відзначався своїми чеснотами, розумом та служінням Богу і Церкві серед інших служителів Церкви, і це викликало їхню ревність та незадоволення. Його почав переслідувати і Євсевій, через що Василій вимушений був залишити Кесарію та вирушити до Понту. Після смерті Євсевія Василій Великий був обраний архіпастирем Кесарійської Церкви. При ньому у Кесарії було відкрито кілька чоловічих та жіночих монастирів, будинок для старців та бідних прочан, який став називатися «Василіадою».
Василій Великий мав слабке здоров`я, і коли настав його час помирати, сталося чудо. Його відвідав лікар Іосиф, єврей, який згоден був охреститися, якщо Василій доживе до наступного ранку. Василій почав молитися, і Господь подарував йому декілька годин життя, щоб спасти душу невіруючого. Василій сам охрестив Іосифа. Ця служба відбулася першого січня 379 року. Того ж дня, на 50-му році від дня народження він помер. Із стародавніх переказів відомо, що нетлінні мощі Василія Великого перенесені в Італію і знаходяться в Римі.
У цей день християнська церква відзначає пам`ять ще одного Святого — Василія Анкірського (Кесарійського) — мученика, що постраждав за часів Юліана Відступника (361—363). Він був звинувачений у проповіді віри Христової, за що його тяжко катували, але він стійко витримав усі муки. Нарешті його відправили до Кесарії Каппадокійської, де віддали на поталу диким звірям.
У народному побуті цей день має назву Василевого дня. Він збігається з першим днем нового року за старим календарем, тому з ним пов`язано у народному побуті дуже багато звичаїв та прикмет. Одним з головних було «посівання». Полягало воно в тому, що як тільки розвиднялося, хлопці збиралися гуртом та йшли по хатах з зерном пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху. Вони жменями розкидали їх скрізь у приміщенні, кидали у ще сонних людей зі словами: «На щастя, на здоров`я та на Новий Рік, щоб родило краще, як торік — жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!» Починали спочатку з свого дому, а потім вже йшли до інших.
Перший посівальник на Новий рік звичайно буває й першим «полазником» — тим, хто приносить щастя. За народним віруваням, дівчата щастя не приносять, тому і посівати вони не повинні ходити. Першого посівальника запрошували сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували». Зерно після посівальника збирали та давали птиці — «щоб великі росли».
Колись був звичай сміття від самого Святого Вечора до Нового року не виносити з хати, «щоб з ним не винести і своєї долі», а виносили його лише вранці Нового року до саду і там підпалювали, а вогонь цей, за переказом, мав чудодійну силу, і ним обкурювали дерева, «щоб ліпше родили». Існував ще й такий звичай. Діти, хлопець та дівчинка, виходили в сад та «стращали» дерево, яке минулого року не плодоносило. Дівчинка злазила на дерево та виконувала його роль, просячи тоненьким голосом, щоб його не рубали, а хлопець, виконуючи роль хазяїна, погрожував сокирою, що зрубає, якщо і цього року дерево не буде родити.
Вважалося, що перший день року мав віще значення, тому до всього придивлялися, щоб дізнатися, яким буде наступний рік. В церкві під час утрені дивилися, як свічки горять у панікадилі: я-що зігнулися гачком, нагадуючи наповнений важким зерном колос, то й врожай буде багатим, свічки стоять різно, ніби порожній колос на стеблі,врожаю не буде. Вранці зійде ясне сонечковесь рік буде щасливим, і буде добрий врожай садовини. Щастя віщує і сніг, що випаде у цей день. А якщо іній рясно вкриє всі дерева буде врожай на збіжжя. Якщо на Новий рік тепло жито добре уродить.
Магія першого дня, будь-якого починання, як почнеш, так і надалі буде, викликала багато новорічних прикмет, обмежень, правил поведінки: якщо на Новий рік що-не-будь трапиться буде траплятися цілий рік, перший день у році щасливий (веселий) весь рік буде таким, і навпаки.
Щоб у дівчат впродовж року були обновки, в Новий рік вони одягалися у все нове і навіть переодягалися по декілька разів. Першому покупцю у новому році товар віддавали дешевше, тому що пам`ятали прислів`я: дорогий почин. Борги ж у Новий рік віддавати не годиться — весь рік будеш у боргах. Щоб весь рік на столі була смачна їжа, до 1-го січня готували різноманітні страви, і серед них — обов`язково — смажене порося.
 
(2/15 СІЧНЯ). Прп. СИЛЬВЕСТРА ПЕЧЕРСЬКОГО. Чернець Києво-Печерського монастиря, блаженний. Жив у XII ст. Відзначався смиренністю, завдяки якій досяг високої духовної досконалості. За переказом, Господь наділив його даром чудотворення.
Мощі прп. Сильвестра покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем/11 жовтня за новим.
У народному побуті Сильвестрів день — це куряче свято. У цей день чистили курятники, обкурювали стіни, щоб птиця добре росла, використовуючи для цього смолу з травою, яка має назву омана. З цього дня заговорювали також лихоманку. Цю хворобу народним способом лікували ще й полином гірким, споришем, чортополохом, а також спиртовим настоєм хріну.
 
(3/16 СІЧНЯ). Прор. МАЛАХІЇ. Останній з менших пророків у хронологічному порядку. Старий Заповіт, у якому викладені його пророцтва, та інші книги Святого Письма, не дають ніяких свідчень про родовід і життя Малахії. Але за загальною думкою, цей пророк жив майже за 400 років до Різдва Христового. Пророка Малахію називають іноді, «печаткою пророків», тому що він був останнім з них. У своїй книзі пророцтв Малахія головним чином викриває гріхи та беззаконня іудейського народу, урочисто провіщає прихід Месії, перед яким з`явиться проповідник Іоанн Хреститель.
За народним повір`ям, тільки у день пророка Малахії можна було вилікувати хворого на напади, «скаженого», виганяючи з нього нечисту силу. Але вважалося, що ця ж нечиста сила, виходячи з людини, переходила на тварин. У цей день голодні відьми доїли корів до смерті.
 
(4/17 СІЧНЯ). Прп. АХИЛИ (АКИЛИ). Диякон Києво-Печерського монастиря. Жив у XIV ст. За переказом, ревно постував. їв лише одну проскурку на тиждень, яку вживав у неділю. Мощі прп. Акили покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті— 28 серпня/10 вересня.
 
(5/18 СІЧНЯ). НАВЕЧІР`Я БОГОЯВЛЕНИЯ. ГОЛОДНА КУТЯ, АБО ДРУГИЙ ХРЕЩЕНСЬКИЙ СВЯТ-ВЕЧІР. Святкують напередодні Водохрещів. Як і у Різдвяний переддень, віруючі весь день постують, вечеряти сідають лише коли з`явиться на небі перша вечірня зоря. «Голодна кутя» — день пісний, тому на вечерю подаються тільки пісні страви: смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутя та узвар. Після вечері діти «проганяли кутю», говорячи:
Тікай, кутя, із покуття, А узвар іди на базар, Паляниці, лишайтеся на полиці, Щоб покинути кожух,
Коли «кутю проганяли», батько присмалював дітям чуби — «щоб вовка не боялися». Звідси, напевно,і походить відома приповідка «не бачив ти ще смаленого вовка».
Коли вже зовсім стемніє, виносили з хати «дідуха» в садок і спалювали його, ніби розправлялися з зимою. Попіл дівчата відносили на город, «щоб огірки родили».
Переддень Водохрещів відзначається тим, що в цей день всередині церкви та біля неї святять воду. Після читання Апостола та Євангелія від Марка промовляється особлива молитва, в якій закликається благодать Святого Духа на воду та усіх, хто її п`є. Священик тричі занурює у воду хрест, а потім окроплює святою водою всі чотири сторони світу. Цією ж водою він благословляє людей та їхні житла.
У деяких місцях посуд, де буде зберігатися свячена вода, прикрашають квітами безсмертника або сухого василька, «щоб Бог милував від злої напасті». Свяченою водою кропили у хаті, у коморі, надворі. Кропили усіх членів родини та худобу, щоб були здоровими. На тому місці, де падала крапля води, крейдою писали хрест. За традицією, після освячення оселі, члени сім`ї їли пиріг.
Вважалося, що вода, освячена в навечір`я Богоявлення, ще святіша, ніж з Водохрещів, і вона не псується, скільки б її не тримали, а якщо її заморозити, на поверхні з`явиться зображення хреста.
В навечір`я Богоявления намагалися зібрати снігу, адже вважалося, що тільки цей сніг здатний вибілити будь-яку тканину. Ним лікували також хворі ноги, памороки.
В багатьох місцях у другий Свят-Вечір ходять щедрувати. Взагалі на Голодну кутю виконуються ті ж самі обряди, що й на Багату, але вже не так урочисто.
В народі кажуть: «Якщо в переддень Водохрещів на деревах багато інію, рік буде врожайним», «якщо в Богоявленську ніч небо чисте буде багато гороху», «на Голодну кутю був сніг буде й гречка».
 
(6/19 СІЧНЯ). СВЯТЕ БОГОЯВЛЕНИЯ. ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. За народною традицією це свято має декілька варіантів назв: Водохреща; Водохрещі; Водохреще, Хрещення; Йордань; Ордань. Велике дванадесяте свято. В цей день згадується євангельський переказ про хрещення Ісуса Христа, згідно з яким, Христос, якому випонилося вже 30 років, прийшов на річку Йордан, де хрестив Іоанн Хреститель на ознаку очищення від гріхів. І хоча у Ісуса як у найбездоганнішої людини не було ніяких гріхів, він прийняв хрещення, щоб освятити обряд, за яким відбувається очищення людини. Свято має ще назву Богоявлення, тому що, згідно з Євангелієм, під час Хрещення Ісуса Бог-Дух Святий зійшов з неба у вигляді голуба. Свято це було встановлене у другій половині II століття, і спочатку його відмічали одночасно з Різдвом. Лише у IV ст. Різдво було відокремлене як самостійне свято.
За переказом, в ніч з 5-го на б-те січня (за старим стилем) рівно опівночі на кожній річці відбувається чудо: спокійна перед тим вода несподівано починає хвилюватися. Те ж саме можна побачити й біля ополонки: рівно опівночі на її поверхні з`являється хвиля. Кажуть, що це Ісус Христос увійшов у воду під час хрещення. Вважають, що набрана з річки вода здатна зцілити від найтяжчої хвороби, й тому здавна її зберігали за образами про всяк випадок. За повір`ям, річкова вода набуває в цей час особливої сили тому, що в ній купався сам Господь.
У день Хрещення Господнього, як тільки перший церковний дзвін покличе до заутрені, благочестиві віруючі розпалювали на березі вогонь, щоб Ісус Христос, який хрестився в Йордані, міг погрітися біля вогнища.
Вже за тиждень до Водохрещів починали готувати «Йордань»: прорубували ополонку на річці, випилювали з льоду великий хрест й Обливали його буряковим квасом та ставили над ополонкою. З льоду ж випилювали й престол. Ялинковими гілками оздоблювалися «царські ворота». Вранці в день свята після Богослужіння всі йшли до річки. Після освячення води в річці всі присутні набирали її у свій посуд. Вважалося, що чим раніше зачерпнеш її, тим вона буде святішою. Хто приїхав на коні,— дає випити освяченої води і йому, щоб хвороби не боявся та був міцним. Знаходились навіть сміливці, які купалися в «Йордані», пам`ятаючи, що в освяченій воді застудитися не можна.
З «Йордані» всі йшли додому. Поки жінки накривали на стіл, старший у родині чоловік окропляв богоявленською водою все господарство. Перед їжею всі пили освячену воду. Поївши, дівчата поспішали до річки — вмитися в «йорданській» воді, «щоб обличчя були рожевими».
В народі існувало чимало прикмет, пов`язаних з «Йорданню». Якщо на Водохрещі дерева вкриваються інеєм,весною у той же день тижня треба сіяти озиму пшеницю: врожай буде багатим». Цілий тиждень після Хрещення заборонялося прати білизну в річці, тому що, за повір`ям, під час «Йордані», коли священик занурює хрест у воду, вся нечиста сила від страху вистрибує звідти та сидить на березі і чекає, коли з`явиться хто-небудь з брудною білизною. Як тільки білизну занурюють у річку, по ній, як по драбині, уся нечиста сила знову пірнає у воду. Вважалося, що чин пізніше почнуть прати жінки, тим більше погані вимерзне під час бого яв ленських, морозів.
 
(7/20 СІЧНЯ). СОБОР ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАННА. Згідно з Євангельським переказом, Іоанн Хреститель — це попередник Ісуса Христа, який призначений був проголосити усім людям про прихід Господа. Народився Іоанн в іудейському місті Хевроні. Юнацькі роки він провів у пустелі, де жив у печерах дуже суворим життям. В Євангеліях від Марка та Матфея розповідається, що Іоанн носив грубий, цупкий одяг, їв тільки дикий мед та акридів, невеличких ко-мах-коників. Підготувавши себе таким чином до високого призначення, Іоанн почав служити як попередник Ісуса Христа. З`явився він на річці Йордан у той час, коли туди прийшло багато народу, щоб здійснити релігійні омовіння. Він почав проповідувати, що раніше ніж приймати зовнішнє омовіння, кожен повинен очистити себе духовно, щоб бути готовим прийняти до своєї душі Господа. Іоанн Хреститель сповіщав про наближення Царства Божого. Коли чекання Месії на Йордані досягло найвищого моменту, з`явився Ісус Христос, який прийшов теж хреститися у Іоанна, щоб надати цій дії священного значення. Хрещення Христа супроводжувалося чудесними знаменнями — голосом Бога-Отця та появою Духа Святого у вигляді голуба.
* * *
У народному побуті цей день має назву Посвятки. З цей день закінчувався цикл Різдвяних свят та починалися жіночі вечорниці з роботою. Останній день свят відзначався і в господарстві. Вставши рано, господар брав за образами той хліб-сіль, що лежав ще від Багатої куті, ніс його до худоби, розламував на шматки та давав з`їсти як останні Різдвяні дари, «щоб скотина плідна була».
Відоме повір`я про те, що на великі свята — Різдво, Новий рік та Водохрещі жінкам не можна носити воду —- то гріх. Цю роботу повинні виконувати за них парубки, і за це на Посвятки дівчата та жінки ставлять їм могорич — «бо воду носили справно».
З цього дня починаються зимові М`ясниці, або М`ясоїд. До самої Масляної можна засилати сватів та справляти весілля.
 
(8/21 СІЧНЯ). Прп. ГРИГОРІЯ ЧУДОТВОРЦЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря. Прийняв постриг від самого Феодосія Печерського. Старанно виконував чернечі подвиги, ревно молився. Відзначався добротою, лагідністю та доброзичливістю. За все це отримав від Господа дар пророкування та чудотворення. Сталося так, що 1093 року він зустрів на Дніпрі, коли йшов по воду, воїнів Переяславського кн. Ростислава Всеволодовича, які почали насміхатися та кепкувати з нього. Григорій відповів, що замість глузувань, їм ліпше було б покаятися перед смертю у своїх гріхах, тому що незабаром вони разом із своїм князем втопляться. За це страшне пророцтво князь наказав втопити самого ченця у Дніпрі, що й було зроблено. Та все ж слова Григорія були пророчими. Через рік кн. Ростислав дійсно втопився з багатьма своїми воїнами у річці Стугні, що біля Трипілля, під час битви з половцями.
Мощі прп. Григорія покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем/11 жовтня за новим.
 
(8/21 СІЧНЯ). РІЗДВЯНИЙ ДЕНЬ. Святкували його як останній день Різдвяних свят. Не працювали, запрошували гостей та ходили у гості, пригощаючи один одного.
 
СВЯТИЙ ПОНЕДІЛОК. (Перший понеділок після Водохрещів). У цей день їдять лише пісні страви.
 
(10/23 СІЧНЯ). Свт. ГРИГОРІЯ НІСЬКОГО. Видатний церковний діяч. Отець та вчитель Церкви. Молодший брат Василія Великого. Змолоду хотів зробити світську кар`єру, але потім змінив свої наміри, відійшовши до монастиря, заснованого Василіем на березі ріки Ірис. 372 року був висвячений на єпископа міста Ніси, брав участь у Другому вселенському соборі. Прославився плідною літературною діяльністю. Помер 395 року.
У народному побуті у цей день оглядають скирти: якщо є іній на скиртах літо буде мокрим.
 
(12/25 СІЧНЯ). Мц. ТАТІАНИ (ТЕТЯНИ). Народила ся в Римі у знатній родині. Батько її займав високий пост і одночасно був таємним християнином. Виховавши свою дочку в любові до Ісуса Христа, познайомив її з Святим Письмом. Коли дівчина досягла повноліття, то вирішила присвятити своє життя Богові. За свою добродійність була поставлена дияконисою. Однак за віру й постраждала.
Коли римляни у 222 році вбили свого нечестивого царя Антоніна Геліогабала, царювати почав шістнадцятирічний юнак Олександр, мати якого, Мамея, була християнкою. Від неї він дізнався про Христа, але продовжував поклонятися і язичницьким римським богам. У його палаці були зображення і Христа, і Аполлона, і старозавітного Авраама, і язичницького Орфея...
Олександр був ще молодий, і замість нього управляли інші люди, які ненавиділи християн. Вони примушували їх поклонятися язичницьким богам і уважно спостерігали, як християни це робили. Непокірних суворо карали. Святу Татіану також привели до язичницького храму, щоб вона вклонилася Аполлонові, але християнка помолилася своєму Господу. За переказом, в ню ж мить стався землетрус, ідол Аполлона впав і розбився. Був зруйнований також і храм, частини якого придавили язичників та жерців.
Татіану почали нещадно катувати, але тіло її залишалося невразливим. Сильніше за неї змучилися самі кати, тому що поруч зі Святою стояли ангели та били її мучителів. Татіана ж молилася та просила Господа, щоб він відкрив перед ними світло істини. І це сталося: вони побачили чотирьох ангелів біля Святої, почули голос з неба, звернений до неї. Тоді вони почали благати Татіану, щоб вона простила їх.
На другий день Татіану знову привели до судді. Він почав переконувати її принести жертву язичницьким богам. Однак Татіана була непохитною. Тоді інші кати почали різати її молоде тіло, біле, як сніг. Замість крові з тіла Татіани текло молоко та розповсюджувався аромат. Біля неї знову стояли ангели та били тих, хто мучив її. Ввечері Татіану кинули до в`язниці, а вранці знайшли здоровою та ще кращою, ніж вона була напередодні. Християнку почали благати принести жертву богині Діані, і вона зробила вигляд, шо погоджується. її привели до храму Діани, а біс, який сидів в цьому ідолі, почав просити Татіану не підходити до нього. Коли ж вона почала молитися, в ту ж мить вогонь небесний спалив палац з ідолами та вбив багатьох язичників.
Татіану знову почали катувати, а вранці випустили на неї страшного лева. Та він, підійшовши до Святої, почав лизати її ноги. Тоді Татіану вкинули у вогонь, але і вогонь не торкнувся її. Язичники подумали, що її сила у волоссі, і обстригли його. Після цього Татіану заточили до храму Зевса. Два дні вона перебувала там, а на третій прийшли жерці з народом, щоб принести жертву своєму богові. Вони знайшли свого ідола розбитим, а Татіану побачили веселою та здоровою. І тоді суддя виніс останній, вирок; вбити її мечем. Разом з нею вбили і її батька, бо довідалися, що і він християнин. Сталося це бл, 226—235 рр.
Частина нетлінних мощей мучениці Татіани зберігається у Михайлівському соборі Псковсько-Печерського монастиря.
* * *
У народному побуті день Св. Татіани має назву Тетянин день. В Тетянин день вгадували літню погоду: якщо на Тетяну іде сніг літо буде мокрим, на Тетяну прогляне сонечко рано прилетять, птахи.
 
(15/28 СІЧНЯ). Прп. ПАВЛА ФІВЕЙСЬКОГО. Один з перших християнських ченців. Щоб врятуватися від гонінь, змушений був втекти до Фіваїди. Там оселився біля струмка під пальмою і так жив довгий час. Помер бл. 341 р.
* * *
У цей день помічали! якщо вітер, то буде рік сирим.
 
(16/29 СІЧНЯ). ПОКЛОНІННЯ ЧЕСНИМ ВЕРИГАМ АП. ПЕТРА. В цей день віруючі згадують та поклоняються, шанують вериги (кайдани) Святого апостола Петра.
* * *
У народі цей день мав назву Петра Вериги. . За народним повір`ям — це останній день зими, тому саме з ним пов`язано багато прикмет. Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі бидно зорі, літо буде врожайним, а рік щасливим) якщо ніч похмура, то й рік похмурий; нвброжай, пошесть на худобу; як мороз у цей день, то літом спека; якщо свійська птиця гуси, качки, сидячи на снігу, махають крилами, ніби плавають,буде відлига. Теж саме, як собаки качаються по снігу; як уночі місяць обгородиться хмарами, буде вітер; гайвороння кряче в цей день на метелицю.
Старі люди кажуть, що на Петра Вериги не перуть.
 
(17/30 СІЧНЯ). Прп. АНТОНІЯ ВЕЛИКОГО. Народився близько 260 року у християнській родині. З дитинства усі думки його були Спрямовані до Бога. Йому було років 20, коли померли батьки, і він роздав своє майно бідним, щоб звільнитися від усього мирського, й присвятити себе Богові. Оселився у пустелі, де прожив 15 років, а потім пішов до печери на березі Нілу, де його багато разів намагався спокусити диявол, але прп. Антоній взяв на себе ще суворіші обітниці: з тими, хто приходив до нього, він розмовляв через вузький отвір, що був у стіні, щоб не виходити із свого сховища та нічим не спокушуватися. Але бажаючих повчитися у нього було так багато, що він вирішив стати наставником багатьох християн під час гонінь у Александра (311 p.). Потім він знову повернувся до своєї печери, але вже в ореолі слави, і до нього приходили вчитися звідусіль. Навкруги почали зводитись монастирі, приходили віруючі, хворі. Прп. Антонію знову захотілося побути на самоті, і він оселився в печері на березі (Чермного) Червоного моря.
У цей час посилилися єретичні вчення. Щоб укріпити свій авторитет, деякі з єретиків почали запевняти, що Антоній поділяє. їхні вірування. Прп. Антонію було вже 104 роки, але він не міг стерпіти такого наклепу. На одному із зборів він викрив єретичні псевдовчення. Успіх цього виступу був величезний. Помер Антоній на 105-му році життя. Сталося це 356 року.
Головним змістом проповідей прп. Антонія було вчення про спасіння душі. По-перше, треба пізнати самого себе, зберегти повчання Отців Церкви і бути завжди на сторожі відносно своїх думок та вчинків. По-друге, він застерігав від спілкування з єретиками, щоб не помилитися.
* * *
У народі в цей день помічали, що буває відлига, але вірити теплу не слід, бо будуть ще суворі морози.
 
(19 СІЧНЯ /1 ЛЮТОГО). Прп. МАКАРІЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря. Припускають, що упокоївся він у XII ст. Більш докладних відомостей про нього не збереглося. Мощі прп. Макарія знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня / 11 жовтня.
 
(19 СІЧНЯ/1 ЛЮТОГО). Прп. МАКАРІЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря. Виконував обов`язки диякона. Вважають, що жив він у XIII або у XIV ст. Відомо про нього тільки те, що він ревно поступав і дуже багато молився. Господь наділив його здатністю творити чудеса.
Мощі прп. Макарія покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.
 
(20 СІЧНЯ/2 ЛЮТОГО). Прп. ЄВФИМІЯ. Монах Києво-Печерського монастиря, схимник, який жив у XIV столітті. Суворо дотримувався чернечних обітниць. Відзначався мовчазністю. З того часу, як прийняв схиму у монастирі, не говорив вже ні з ким, не вимовив ані слова й не споживав варених страв, їв тільки сиру городину. За переказом, він мав ремінний хрест, від благословення яким недужі зцілювалися.
Мощі його покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.
 
Прп. ЛАВРЕНТІЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря. Про нього відомо лише те, що жив він у XIII або XIV ст. та відбував чернечі обітниці як затворник. Мощі прп. Лаврентія покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.
 
Мчч. ІННИ, ПІННИ і РИММИ. Учні ап. Андрія, молоді слов`яни, що жили наприкінці І або на початку II століття. Своїми проповідями вони привернули багато язичників до Христа та охрестили їх. "Молодих проповідників схопили, стали примушувати зректися віри та припинити розповсюджувати християнство. Коли ж вони відмовилися це зробити, для них винайшли страшну кару: на скутій льодом річці вбили стовпи і прив`язали до них юнаків. Учні ап. Андрія скінчили своє життя в жахливих муках на холоді. Припускають, що це сталося на Новому Дунайці. День пам`яті мучеників відзначають ще 20 червня/З липня.
 
(22 СІЧНЯ/ 4 ЛЮТОГО). Прмч. АНАСТАСІЯ. Ієродиякон Печерського монастиря, що жив у XII ст. За переказом, Господь виконував усе, чого б Анастасій не попросив у своїх молитвах. Мощі Св. Анастасія покояться у Антонієвих печерах Києво-Печереського монастиря. Ще один день пам`яті —
28 (22) вересня / 11 жовтня.
 
(28 СІЧНЯ/10 ЛЮТОГО). Прп. ЄФРЕМА ПЕЧЕРСЬКОГО, святителя, єпископа Переяславського. Є відомості, що походив він із знатного роду. До прийняття чернецтва був боярином Київського князя Ізяслава І (1054—1078), жив при його дворі. Почувши про славу прп. Антонія, вирушив до Печерського монастиря і проти княжої волі прийняв постриг від прп. Никона. Ретельно виконував обітниці ченця. З благословення прп. Антонія і на прохання прп. Феодосія вирушив у подорож до Константинополя, де познайомився з уставом Студійського монастиря, який був запроваджений у Києво-Печерському монастирі. Близько 1072 року після повернення з Константинополя прп. Єфрем був висвячений на єпископа і призначений на Переяславську кафедру. На цій посаді запровадив будівництво церков та влаштування шпиталів. Господь наділив його даром чудотворення. У 1091 році був присутнім на відкритті мощів прп. Феодосія. ? деякі припущення, що він був Київським митрополитом. Упокоївся прп. Єфрем у кінці XI ст., можливо, у 1098 році. Мощі його покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем/11 жовтня за новим.
 
(29 СІЧНЯ/11 ЛЮТОГО). Свт. ЛАВРЕНТЇЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря, затворник. З «Печерського патерика» відомо, що прп. Лаврентій прийшов до Печерського монастиря ще в дуже молодому віці і одразу ж захотів жити в затворі; але Печерські отці, зважаючи на його молодий вік, відмовили його від цього вчинку, і Лаврентій спочатку став звичайним ченцем, але пізніше перейшов до монастиря Св. Димитрія у Києві та деякий час перебував там у затворі. За праведне життя Господь наділив Лаврентія даром зцілення людей та умінням виганяти з них бісів. Одного разу привели до нього чоловіка, одержимого бісом, але біс був таким лютим, що Лаврентій ніяк не міг з ним упоратися. Тоді було вирішено нести хворого до Печерського монастиря. Коли біснуватий почув про це, він почав благати не робити цього, тому що він дуже боїться тих Святих, які покояться там. Лаврентій відповів, що хоче залишити його в печері. Біс, що сидів у людині, дуже злякався, і не встигли дійти до монастиря, як хворий одужав. Через деякий час Лаврентій знову повернувся до Печерського монастиря. Є деякі припущення, що 1182 року він був висвячений на єпископа Туровського. Помер прп. Лаврентій у 1194 році. Мощі його покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерського монастиря. Ще один день пам`яті 28 (22) вересня за старим стилем,
 
(30 СІЧНЯ/12 ЛЮТОГО). Прп. ЗІНОНА. Чернець Києво-Печерського монастиря, постник. Жив у XIV ст. Інших відомостей про нього не збереглося. Мощі його покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.