(1/14* ГРУДНЯ). Прор. НАУМА. День пам`яті одного з дванадцяти менших пророків, Наума, який жив ще в старозавітні часи, за царювання Езекії, дванадцятого Іудейського царя (VII ст. до Р. X.). Походив родом з Елкоса від коліна Симеона. В своїй книзі пророцтв Наум яскраво змалював у формі видінь картину падіння та загибелі могутнього міста Ніневії.
* * *
В українському селянському побуті здавна вважалося, що саме в день Наума добре починати вчитися: наука на ум піде. Так своєрідно було поєднане ім`я пророка зі словами «ум», «розум». Відіславши дитину до школи, батьки йшли до церкви і ставили свічку "перед образом пророка -Наума, висловлюючи йому пошану і сподіваючись, що пророк наведе малого на розум.
 
(2/15 ГРУДНЯ). Прп. АФАНАСІЯ ЗАТВОРНИКА. Монах Києво-Печерського монастиря. Жив у XIII столітті. Вів праведне, боговгодне життя у пості та молитвах. Одного разу він тяжко захворів, і здавалося, що вже помер, але ченці не змогли поховати його одразу ж після смерті, як було тоді заведено, а прийшли лише на третій день. Вони побачили, що прп. Афанасій сидить та плаче. Після цього він замкнувся у печері і жив у затворі ще 12 років. Мощі прп. Афанасія знаходяться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня /10 вересня**.
 
(4/17 ГРУДНЯ). Вмц. ВАРВАРИ І Мц. ЮЛІАНЇ. Свв. Варвара і Юліанія жили у III ст. і померли близько 306 року. За переказом, Варвара була красива і розумна дівчина— дочка багатого та знатного язичника Діоскора. Народилася вона в єгипетському місті Геліополі. У Варвари був лише батько, який дуже любив її і прагнув, щоб вона наслідувала його релігійні погляди. Щоб захистити красуню-доньку від домагань закоханих юнаків,
* Перша цифра це дата свята за старим стилем, друга за новим.
** 28 серпня 110 вересня день святкування загальної пам`яті святих, що спочили в Дальніх (Феодосієвих печерах).
батько вирішив збудувати для неї високу башту. Проводячи там весь час і спостерігаючи природу, Варвара прийшла до висновку, що таку красу міг створити тільки великий Творець. І, ще не знаючи Бога, своє серце вона віддала Йому. Незабаром, дівчина познайомилась з християнами, які розповіли їй про вчення Христа і допомогли прийняти хрещення. Після цього душу Варвари повністю заполонив Господь. У відсутність батька, коли будівельники мали пробити у башті два вікна, вона наказала, щоб вони пробили три вікна на ознаку віри у християнську Трійцю. Після цього вона викинула батькові кумири— зображення поганських богів. Довідавшись про цей вчинок, батько доніс на дочку префектові Єгипту. Ні погрози, ні умовляння не вплинули на Варвару—вона твердила, що Бог-Творець єдиний, а всі язичницькі боги — то ідоли. її віддали ігемонові, в обов`язки якого входило викорінювати християнство. Спочатку дівчину умовляли, благали, а потім нещадно катували. Під час знущань Варвара співала псалми, ніби й не відчуваючи болю. Після цього її заточили у в`язницю, де дівчина несподівано одержала підтримку від самого Ісуса Христа, який явився до неї і причастив (саме тому в православній і католицькій вірі Варвара виступає як Свята, яка в тяжких обставинах рятує від небезпеки вмерти без причащання).
Поведінка Варвари вразила ще одну дівчину—Юліанію, яку полонила мужність та духовна краса юної християнки. Недарма кажуть, що «кров мучеників — то насіння віри». Юліанія теж вирішила стати нареченою Христа і присвятити йому своє життя. Обом дівчатам після численних знущань було відрубано голови. Розлючений батько своїми руками скарав Варвару, але тієї ж миті його самого спопелила блискавка. Сталося це бл. 306 р.
Останніми словами дівчини була молитва до Бога: «Почуй зараз рабу Твою, яка в сльозах молиться до Тебе, почуй, о Царю, і даруй всесильну благодать Твою кожній людині, яка мене й мої страждання споминати буде; нехай не наблизиться до неї несподівана хвороба, і нехай не викраде її раптова смерть». З тих пір як на Сході, так і на Заході Варвара вважалася заступницею саме від цих напастей.
Мощі Святої з XI ст. перебувають у Києві. Спочатку — в Михайлівському Золотоверхому монастирі, потім частина їх була перенесена до Святої Софії. Зараз їм можна вклонитися в соборі Святого Володимира.
В народі великомученицю Варвару шанують здавна. В цей день не можна прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати, тому що, за переказом, сама великомучениця дуже любила цю роботу і вишила ризу навіть самому Ісусу Христу. Вона ж, кажуть, і людей навчила вишивати..
У народі вважається, що з «Варвари» — починається поворот на весну. Тому й кажуть, що «Варвара ночі увірвала, а дня приточила».
 
(5/18 ГРУДНЯ). Прп. САВВИ ОСВЯЧЕНОГО. Народившись у Каппадокії — місцевості у Малій Азії, де було поширене християнство, Савва вже з 8 років жив монастирі. В 484 році він заснував у пустелі недалеко від Іордану монастир, який потім став Лаврою—центром православ`я, освітньої та доброчинної діяльності, і одержав ім`я свого засновника. Помер прп. Савва 532 року.
 
* * *
В день «Варвари» та «Сави», а також в наступний день — на «Миколая», завжди бували великі морози, випадав сніг і починалася «справжня зима». Тому й казали, що «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить», «Варвара мосте, Сава гостре, а Микола гвозде». Під час цих днів селяни колись варили кутю та узвар — «щоб хліб родив та садовина рясніла».
 
(6/19 ГРУДНЯ). СВЯТИТЕЛЯ НИКОЛАЯ, Архієпископа Мір Лікійських, чудотворця. Другий в році, присвячений пам`яті улюбленого в народі християнського Святого, який помер цього дня. (Про нього див. ще 9/22 травня).
Св. Миколай народився близько 280 року в місті Па-тарі в Малій Азії за часів царювання римського імператора Валеріана. Його батьками були багаті та правовірні християни — Феофоан та Нона. За поширеною легендою, Св. Миколай вже у ранньому дитинстві, навіть коли був немовлям, почав творити чудеса: майже одразу після народження міг стояти на ніжках (поширений сюжет іконографії) і, виявляючи доброчесність, до пізнього вечора відмовлявся від материних грудей по пісних днях: середах та п`ятницях.
Пізніше він також виявив схильність до суворого стримування і любив бути на самоті у роздумах про Бога. Св. Миколай завжди уникав мирських веселощів, часто бував у храмі Божому і, зрештою, відцурався мирського життя й прийняв чернечий чин.
Свою спадщину він роздав бідним. Особливо поширеною була історія про батька та трьох його дочок, які жили вкрай бідно. Щоб дівчата змогли вийти заміж, Св. Николай підкинув їм у віконце три вузлики з золотом на придане. Роздавши спадщину, він вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, після чого повернувся до міста Патар, де єпископом був його дядько. За його порадою Св. Николай і став священиком.
За доброчесне життя Св. Николай був обраний єпископом свого рідного міста Мір у Лікії, звідси походить назва Святого — Николай Мірлікійський. У сані єпископа Св. Николай найчастіше зображувався на іконах, у нього навіть є характерні зовнішні прикмети: високе чоло, округлі лінії лику та дбайливий, м`який, але суворий погляд «пастиря».
Існують розповіді про те, що коли він був єпископом, то захищав невинно засуджених. Так, прийшовши на місце страти трьох мешканців Міра, він встиг вихопити меч з рук ката та прилюдно викрив підкупленого суддю. Коли ж у Константинополі несправедливо засудили трьох полководців, він з`явився уві сні імператорові Константину та пояснив йому, як було діло насправді.
Св. Николай допомагав людям у найскрутніших становищах. Одного разу у Лікії, на батьківщині Чудотворця, стався неврожай. Дізнавшись про це, Св. Николай змилосердився над людьми, що могли вмерти голодною смертю, і послав купця з кораблем, наповненим продовольством.
Під час гоніння в Римській імперії на християн та християнську церкву, за царювання Діоклетіана та Максиміана, святителя Николая схопили і кинули до в`язниці. За часів імператора Константина Великого його звільнили, і він повернувся до свого приходу. Николай Мірлікійський був присутнім на першому Вселенському Соборі, де ревно захищав Православну церкву. 6 грудня 345 року великий святитель помер. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мір.
У народному побуті існувало вірування, що під час життя і навіть після смерті Микола продовжував здійснювати чудеса: рятував мореплавців та утопаючих, звільнював засуджених. Перекази про нього стали основою багатьох народних казок, у яких він також здійснював чимало чудес, але вже у фантастичній формі.
Як одному з найулюбленіших у народі Святих, Миколі було присвячено два дні у році, що встановлено церквою, — один навесні, Микола весняний (в день перенесення мощей Святого), а другий взимку (в день його смерті). Саме цьому присвячена легенда про Миколу та Касяна, яку можна чути у багатьох народів. У різних варіантах цієї легенди розповідається, що Касян, день пам`яті якого відзначається лише один раз на чотири роки, дуже заздрив Святому Миколі, якого шанують двічі на рік, і вирішив поскаржитися на цю несправедливість Богові. Господь, вислухавши розповіді обох про їхні діла заради людей, розсудив, що кожний одержав шану відповідну до своїх заслуг.
Серед Святих, яких шанували у народі, ьавряд чи знайдеться інший, кого любили б більше, ніж Миколу. «Микола другий після Бога заступник», — казали у народі. «Попроси Миколу, а він скаже Спасу». З цього боку він протиставлявся не тільки Касяну, а й Іллі-пророку громовержцю.
Здавна жодному Святому у православній церкві не зводили стільки храмів та церков, як Миколі-Чудотворцю. Саме йому поряд з апостолами кожного тижня по "четвергах у православній церкві присвячена особлива служба.
Через численні легенди та перекази відомо, що Св. Микола завжди охороняв людей на воді. З цієї причини рибалки, виходячи в море, брали з собою його образ. У минулому чорноморці, наприклад, вірили, що є два Миколи: один морський, другий мокрий. Перший «завідує» кораблями, другий—водами. Мореплавці зірили, що Святий весь час присутній на кораблі, але побачити його неможливо. В разі великої бурі треба дати Св. Миколі обітницю: завжди святкувати його день, прикрасити його образ або навіть збудувати на честь Св. Миколи церкву. У найбільш небезпечні моменти образ Святого виносили на палубу і просили у нього захисту.
В інших легендах говориться, що Микола піклується не тільки про людей, „а й про тварин. Одного разу, — розповідається в одній із них, — застала селянина у лісі ніч. Розпряг він коней, дав їм сіна і бачить — недалеко від нього зібралося багато звірів. Селянин очам своїм не повірив: заєць сидить поруч з вовком і не боїться його. Що за диво? Придивився уважніше — сидить між звірями сива людина і щось розповідає тваринам, а ті уважно його слухають. У старій людині впізнав селянин Ми-колу-Угодника.
«Миколая» — веселе народне свято, під час якого варили пиво та запрошували гостей. Варити пиво у цей день почали здавна. В одній українській колядці говориться, що цей звичай — один з тих сакральних (тобто священних, заповітних), на яких тримається світ, і всі лиха на землі саме тому, що цей звичай втрачається. Святкували «Миколая» звичайно декілька днів, обов`язково на спільні гроші, з великою кількістю пива. На відміну від інших, це свято переважно старече, на яке запрошували всіх родичів та сусідів. Погано доводилося тому, хто відмовлявся від складчини. З нього сміялися потім цілий рік. Це свято любили і запрошували на нього і друзів, і тих, з ким посварилися, щоб стосунки знову стали добрими. Але бувало й так, що під час святкових днів витрачали все, що було нажите за довгі місяці....
З цим святом у селян пов`язано багато прикмет. Так, господар вставав у цей день дуже рано, щоб першим перейти через подвір`я. Якщо ж це буде хтось інший — прикмета погана. Помічали: який день на Миколу зим-нього такий і на Миколу літнього; іній на Миколу до врожаю. Перші серйозні морози на Миколая. На Миколу починали продавати залишки хліба. З Миколая молодь починала готуватися до -вечорниць.
З цього часу робили святочні маски, костюми для рядження, колядування. Починалося зимове сватання.
Доброзичливий Святий здавна був популярним і на Заході, і відомий сьогодні як головний персонаж різдвяно-новорічних свят та улюбленець західних дітлахів — Санта Клаус (це перекручена назва голландського Sinte Klaas — «Святий Микола». Його родичі — англійський Father Christmas — «батечко Різдво» та наш Дід Мороз. Як колись Святий Микола підкинув трьом дівчатам вузлики з золотом на придане, за його прикладом, Санта Клаус потихеньку підкладає дітлахам подарунки у панчохи.
 
(7/20 ГРУДНЯ). Свт. АМВРОСІЯ, Єп. МЕДІОЛАНСЬКОГО. Один з найвидатніших вчителів християнської церкви. Народився у 397 році в багатій та знатній римській родині. Одержав юридичну освіту. У м. Медіолані був обраний єпископом, і все своє майно заповів церкві. Відомий як великий організатор церкви, що змогла витримати зруйнування римської держави, невтомний
борець проти язичництва та втручання держави у справи церкви. За своє життя Свт. Амвросій написав багато творів, у яких дав практичні поради з приводу зміцнення церкви. Був дуже красномовним проповідником. Відомий також як упорядник церковного співу, що ввів розмірний такт, правильні ритми, надав різноманітні мелодії у співі. Сам Свт. Амвросій написав близько ЗО римських гімнів. Похований у м. Медіолані, у Амвросієвій базилиці. Святі мощі були віднайдені у 1871 році.
* * *
У народному побуті з цим днем було пов`язане закінчення свят року, що минає. З цього дня до4 самого Різдва немає ніяких великих свят.
 
Прп. ІОАННА. Монах Києво-Печерського монастиря, постник, що жив у XII ст. Ніяких даних про його життя та подвиги не залишилося. Його мощі знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем.
 
(9/22 ГРУДНЯ). ЗАЧАТТЯ ПРАВЕДНОЮ АННОЮ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ — або Зачаття Святої Ан-ни. Анна — це мати Пресвятої Діви Марії. Вона була дочкою священника.. Перебувала у шлюбі з Св. Іоякимом. Дуже довго у них не було дітей, і лише у зрілому віці Господь дав їм дочку Марію, яка стала Богородицею.
* * *
Виходячи з церковної назви свята, воно набуло особливого значення для вагітних жінок. У цей день вони повинні були постувати, їм" заборонялося виконувати будь-яку роботу.
В народному побуті його називають Анна (Ганна) Зимня. За народним календарем зима у цей день встановлюється остаточно. Це найкоротший день у році — день зимового сонцевороту, а не той, що помилково пов`язують із Спиридоновим днем та називають Спиридоновим Сонцеворотом (12/25 грудня). Помічали, «якщо на Ганну Зимню великий іній на деревах до врожаю». І ще помітили, що у цей період вовки стають дуже небезпечними.
 
(10/23 ГРУДНЯ). Свт. ІОАСАФА, єп. БЄЛГОРОДСЬКОГО. Народився 8 вересня 1705 року в Прилуках на Полтавщині в родині козацького роду Горленків. Батько його Андрій був Прилуцьким полковником, мати — Марія —дочка Миргородського полковника Данила Апостола, що пізніше став гетьманом. До прийняття чернецтва ім`я Святителя було Яким. Коли хлопцеві випов нилося 7 років, батьки віддали його навчатися до Київської Академії. Вже під час навчання в Академії, незважаючи на незадоволення батьків, хлопець став послушником Спаського Межигірського монастиря під Києвом. У грудні 1727 року, саме на Введення, був пострижений в ченці у Києво-Братському монастирі, одержавши ім`я Іоасаф, а вже через рік був висвячений на ієродиякона і призначений викладачем нижнього класу Київської Академії, яку сам щойно закінчив. 1734 року був висвячений на ієромонаха і зарахований до кліру кафедрального Софійського собору у Києві, а незабаром був призначений членом Київської Духовної Консисторії. У 1737 році вже в сані ігумена став настоятелем Мгарського Спаського монастиря біля Лубен на Полтавщині. Згодом став архімандритом, а в січні 1745 року призначений намісником Тройце-Сергіївської Лаври під Москвою (нині — Сергіїв Посад).
1748 року архімандрит Іоасаф був призначений єпископом на Бєлгородську кафедру Бєлгородської єпархії, яка у ті часи була досить великою і охоплювала пізніше єпархії — Курську, Харківську і навіть частково Чернігівську. Незважаючи на слабке здоров`я, всі свої сили святитель Іоасаф віддавав упорядкуванню своєї великої єпархії, що знаходилася на межі України з Росією. Він часто їздив по містах і селах, намагався піднести культурний та освітній рівень і духовенства, і народу. Скрізь його любили і поважали, його проповіді користувалися великою популярністю. Сам він дуже любив читати, і серед його друзів був відомий український філософ Григорій Сковорода.
Ніби передчуваючи близьку смерть, відвідав рідні місця, батьків. Під час об`їзду єпархії тяжко захворів і через декілька місяців упокоївся. Сталося це 10 грудня 1754 року. Тіло його було поховане у Бєлгороді. Через деякий час біля мощів святителя відбувся ряд чудесних зцілень. У 1911 році його мощі були відкриті для поклоніння, а сам святитель Іоасаф визнаний Святим.
4/17 вересня відзначають день відкриття мощів святителя.
 
(11/24 ГРУДНЯ). Прп. НИКОНА СУХОГО. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив у XII ст. Народився у знатній родині, але, облишивши світське життя, прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі і став ретельно виконувати чернечі подвиги. 1096 року, коли половці напали на Київ, разом з іншими ченцями потрапив до полону. Половці хотіли довідатися про родичів прп. Никона, щоб одержати від них великий викуп за полоненого, але прп. Никон нічого не сказав. Тоді його почала катувати: припікали тіло вогнем, різали ножем. Від ран та втрати крові він так схуднув, що його почали називати «Сухим», а потім це прізвисько закріпилося за ним назавжди. Через три роки неволі чудесним способом йому вдалося звільнитися, і він повернувся до Печерсь-кого монастиря, де і упокоївся (1101 року. Мощі прп. Никона знаходяться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем.
 
(12/25 ГРУДНЯ). Свт. СПИРИДОНА, en. ТРІМІФУНТСЬКОГО. Народився на острові Кіпр. Помер близько 348 року.
* * *
День пам`яті цього Святого часто помилково ототожнювали з днем зимового сонцевороту. Народ намагався пояснити, чому саме з цього дня ніч стає коротшою. В Україні народилася така легенда. Жив колись на свт дуже красивий юнак, якого звали Спиридон. І був він такий гарний, що дуже подобався дівчатам, але йому не подобалася жодна з них. Закохалася в юнака і відьма. І за те, що він не любить її, вирішила вночі задушити його. Спиридон знав про це і не спав. Він бачив, як вона перетворилася на кішку. Як тільки кішка стрибнула йому на груди, він ухопив її за хвіст та вдарив об землю. Відьма вмерла. Вранці люди побачили її та поховали, а на могилі поставили хрест. Інші відьми вирішили помститися за подругу, але Спиридон знав підступність відьом. Він пішов на могилу та виліз на хрест, щоб відьма не піднялася з могили. Адже відьми не можуть побачити на хресті людину. Шукали-шукали відьми Спиридона — нiде його немає. І ось почули вони голос вбитої: «Він сидить на моєму хресті, і я встати не можу». Зрозуміли вони, про кого річ, і винайшли, як знищити його: треба дістати дванадцять недогарків свічок і ними підпалити хрест. Так і зробили. Побачивши, що хрест під ним горить, Спиридон почав молитися Богові: «Господи! Боже мій! Скороти ніч хоча б трохи, щоб хрест не згорів до ранку, інакше я загину!» Тільки він це сказав — почулися півні, і відьми зникли. Це Бог скоротив для Спиридона ніч, і з тих пір все так і залишилось.
В народі про цей день казали: «Від Спиридона сонце на літо, зима на мороз», «Як день збільшується, повітря на землі холоднішає», «Після Спиридона день хоч на горобиний скок, а все ж таки збільшується». По погоді в цей день визначали час весняного сіву: «сій, судячи з того, коли на Спиридона хмарно: якщо вранці хмарно, сів повинен бути раннім; якщо хмарно вдень середній сів буде врожайним; якщо ж вечір хмарний найкращим буде пізній сів». По погоді перших дванадцяти днів, що йшли за днем Спиридона, дізнавались про погоду кожного з 12 місяців наступного року: погода 13 грудня свідчила про погоду на січень, погода 14 грудня— про погоду лютого, 15 грудня — про березень і так далі.
 
(13/26 ГРУДНЯ). Прп. МАРДАРІЯ. Чернець Києво-Печерського, монастиря, затворник. Жив у XIII ет. Про нього відомо лише те, що він відзначався особливою безкорисливістю. Нічого не мав в келії, крім одягу. Мощі прп. Мардарія покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.
 
(15/28 ГРУДНЯ). Свт. СТЕФАНА СПОВІДНИКА, архіеп. СУРОЗЬКОГО. За одними даними, жив у Сурожі (зараз Судак), на початку VIII ст. (близько 724 р.), за іншими — наприкінці. У своїй єп-архії привернув -багатьох віруючих до православ`я, потім виступав проти іконоборства, за що був ув`язнений в Константинополі. Помер невдовзі після звільнення близько 795 року.
 
(16/29 ГРУДНЯ). Прор. АГГЕЯ. Старозавітний пророк, що жив у часи звільнення іудейського народу з єгипетьского полону. Належав до коліна Лєвіїного. Книга його пророцтв займає 10-е місце у ряді «12 малих пророків». За переказом, пророк Аггей народився у Вавілоні під час полону, з якого повернувся ще у молодому віці. Деякі дослідники вважають, що це був один з тих старців, які бачили розкіш Єрусалимського храму. У Біблії немає свідчення про особистість та життя Аггея, а вказується лише на час та місце його пророцтва в Єрусалимі у другий рік царювання Дарія Гистаспа, царя Перського (520 р. до Різдва Христового). Разом з пророком Захарією Аггей закликав іудеїв до будівництва другого єрусалимського храму, передрікаючи йому велику славу, навіть більшу за ту, яку мав перший храм. Саме сюди, за Аггеєм, мав прийти той, «кого жадають усі народи», тобто Ісус Христос.
* * *
В народному побуті відомості про пророка Аггея були мало поширеними, але саме у цей день з`явилося таке спостереження: якщо вранці на Аггея великий мороз, то він пробуде до Хрещення.
 
(17/30 ГРУДНЯ). Прор. ДАНИЇЛА та трьох отроків: АНАНІЇ, АЗАРІЇ і МИСАІЛА. За Біблійним переказом, ці три юнаки виховувалися разом з пророком Даниїлом при дворі вавілонського царя Навуходоносора. Вони постраждали за таких обставин (600 до р. х.). Цар Навуходоносор, який був язичником, наказав зробити великого золотого ідола. Після цього він зібрав усіх своїх підданих та звелів їм поклонитися цьому ідолові. Як тільки пролунали звуки сурм, флейт, сопілок та арф, всі вмить впали на коліна перед ідолом та поклонилися йому як справжньому богові. І тільки троє юнаків — Ананія, Азарія та Мисаїл — не зробили цього, а продовжували стояти, тому що вірили тільки у «Всевишнього Бога». Розгніваний Навуходоносор звелів розпалити піч у сім разів більш гаряче, ніж завжди, і кинути туди юнаків. Коли це зробили, то з жахом помітили, що вогонь навіть не торкнувся тіл юнаків, тому що їх охороняв ангел. Юнаки вийшли з полум`я неушкодженими. Захоплений відданістю та мужністю молодих людей і здивований здійсненим чудом, Навуходоносор наказав звести юнаків на найвищі державні посади та заборонив віднині під загрозою смерті хулити «Всевишнього Бога».
* * *
Ця історія була дуже популярною в Україні у минулих століттях і часто театралізувалася у вертепах напередодні Різдва Христового.
 
(19 ГРУДНЯ/1 СІЧНЯ). Прп. ІЛІЇ МУРОМЦЯ. Чернець Києво-Печерського монастиря, чудотворець. Жив у другій половині XII ст. Можливо, саме ім`я Іллі викликало появу його прізвиська Муромецо, а вже на цій підставі його самого почали ототожнювати з билинним героєм. Дехто вважав проте, що був чернець Ілія за походженням з міста Мурома, більш того, що це той самий відомий билинний герой, який під кінець свого життя прийшов до Печерського монастиря, щоб зустріти тут старість. Помер прп. Ілія близько 1188 року. Мощі преподобного поховані у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем.
 
(20 ГРУДНЯ / 2 СІЧНЯ). Прп. ІГНАТІЯ, який у XV ст. був архімандритом Києво-Печерського монастиря. За переказом, молитвами зцілював хворих і творив чудеса. Хворі виліковувались після того, як він давав їм проскурку, над якою було звершено літургію. Помер 1435 року. Мощі преподобного покояться у Дальніх (Феодосієвих) печерах. Ще. один день пам`яті — 28 серпня/10 вересня.
 
(21 ГРУДНЯ /З СІЧНЯ). Свт. ПЕТРА. Митропополит Київський. Народився у містечку Ратна на Волині наприкінці XIII ст. В 20 років прийняв пострижения у Києво-Педерському монастирі. Через десять років був висвячений на ієромонаха. У монастирі навчився малювати ікони. Робив це з великою майстерністю. Вважалося, що деякі з них були чудотворними. Через певний час ієромонах Петро вирішив поселитися на самоті недалеко від містечка Ратна над річкою Рать. Почувши про його чернечі подвиги, до прп. Петра почали приходити люди, і на тому місці, де він оселився, був заснований Спаський монастир. Як людина був суворим до себе і дуже ласкавим і милостивим до інших.
1308 року Царгородським Патріархом був призначений митрополитом Київським та всієї Русі. У 1309 році переселився до Володимира на Клязьмі. Упокоївся 1326 року. Мощі святителя Петра були відкриті у 1339 році.
 
(23 ГРУДНЯ/5 СІЧНЯ). Мч. ФЕОДУЛА разом з іншими мучениками: САТОРНИНОМ, ЄВПОРОМ, ГЕЛА-СІЄМ, ЄВНИКІАНОМ, ЗОТИКОМ, ПОМПІЄМ, АГАФО-НУСОМ, ВАСИЛІДОМ та ЄВАРЕСТОМ, які постраж дали за часів римського імператора Деція 251 року на острові Кріт.
* * *
В народному побуті в цей день звертають увагу на вітер:` прийшов Федул, вітер подув це до врожаю. Гарною ознакою врожаю вважається також, коли дні під час усього Різдвяного посту стоять ясні.
 
(24 ГРУДНЯ/6 СІЧНЯ). НАВЕЧІР`Я РІЗДВА ХРИСТОВОГО, СВЯТИЙ ВЕЧІР; СВЯТ-ВЕЧІР; БАГАТИЙ ВЕЧІР; БАГАТ-ВЕЧІР. Переддень Різдва Христового.
З давніх-давен в Україні готувалися до цього великого свята дуже ретельно. Колись і вогонь для печі, щоб приготувати їжу, в цей день добували старим дідівським способом: за допомогою кремню та кресала. Потім господиня запалювала дванадцять полін і готувала на них дванадцять страв, хоча і пісних, але таких, що щедро представляють основні види плодів поля та городу: узвар, варені горох та квасоля, смажена капуста, риба, вареники, бараболя, гриби, каша гречана з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутя з товченої пшениці.
В цей час господар порався біля худоби. Вдарити сьогодні яку-небудь тварину — великий гріх. За повір`ям, опівночі всяка худоба розмовлятиме людською мовою з самим Господом. В цей вечір все повинно бути на своєму місці, члени родини — знаходитись вдома, інакше цілий рік доведеться їм тинятися по світу. У переддень Різдва не можна сваритися, добре було б помиритися з усіма ворогами, щоб в новому році в хаті був мир та лад.
Здавна в Україні Свят-вечір відзначали особливим благочестям. В цей день не снідали і не обідали. Після заходу сонця господар зі всією родиною ставав на молитву. Після молитви він вносив до хати сніп жита — «дідуха», символ врожаю,— ставив його на покутті під образами. Сіном покривався покутній кінець столу, куди «невинна душа» (дитина до семи років) клала три хлібини, грудку солі і ставила велику воскову свічку. Мати накривала стіл, і всі дивилися на небо, виглядаючи першу вечірню зорю, що мала сповістити всім людям про здійснення великого чуда — народження Сина Божого. Коли з`являлася зоря, перш ніж розпочати святкову вечерю, батько йшов до худоби і пригощав її, потім виходив на подвір`я і тричі запрошував мороза приходити їсти кутю. Після цього двері зачинялися, і до кінця вечері ніхто не повинен був виходити з хати. Святий вечір, за повір`ям,— це спільна вечеря усього роду, на якій присутні і душі всіх померлих родичів, тому їсти треба мовчки, в урочистих роздумах. Після закінчення вечері старші діти розносили частину страв та кутю дідові та бабі, а також бідним родинам, щоб і вони раділи в Щедрий вечір і весело співали: «Бог Предвічний народився!»
 
25 ГРУДНЯ /7 СІЧНЯ). РІЗДВО ХРИСТОВЕ. Велике християнське свято на спомин про народження Ісуса Христа в Віфлеємі. Повна церковна назва його — Різдво по плоті Господа, Бога та Спаса нашого Ісуса Христа. Святу Різдва передує сорокаденний Різдвяний (або Пилипів) піст, який триває до появи на небі першої вечірньої зорі. Але з появою зірки піст не закінчується, і кутя в цей вечір пісна. Святкування Різдва встановлене церквою ще з IV століття. Підставою для встановлення дати Різдва Христового є відрахування різно дев`яти місяців від дати Благовіщення.
Як розповідає Біблія, про таємницю втілення Сина Божого на землі, крім Діви Марії, яку сповістив архангел Гавриїл, знали, за одкровенням Духа Святого, усього дві людини: це батьки Іоанна Предтечі (Хрестителя) Захарія та Єлисавета. Треба було сповістити про це і третього праведника: обрученого чоловіка Пресвятої Діви Марії — Іосифа. Ангел явився йому уві сні і сказав: Іосифе, сине Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній — то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мф., 1:20,21).
В цей час була оголошена постанова римського імператора Августа про загальний перепис населення. Кожному треба було вписатися в тому місті, де він народився. Тому Іосиф з Марією, належачи до роду Давидового, пішли з Галілеї, з міста Назарета, в Іудею, місто Давидове Віфлеєм. У цьому маленькому місті, в зв`язку з переписом, народу було дуже багато, і коли підійшов час Марії родити, вона сховалася у печері, куди заганяли худобу, й там народила сина. Вона сама сповила його та поклала у ясла.
Була ніч. Пастухи стерегли стадо у полі, і раптом перед ними з`явився ангел, і божественне світло осяяло все навколо. Але ангел сказав їм: «Не лякайтеся, бо я ось благовіщу вам радість велику, .що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». Коли ангел зник, пастухи пішли до того місця, яке він їм вказав, знайшли Богородицю Марію, Іосифа та Немовля, що ле-жа,ло в яслах. Вони розповіли всім те, що почули від ангела. Євангеліє від Матфея додає, що поклонитися народженому Ісусові прийшли три мудреці, яких привела Спасова зоря. Побачивши Немовля та Марію, мудреці поклонилися йому і принесли свої дари: золото, ладан та миро.
* * *
Ця подія розігрувалася нерідко в минулому столітті у ляльковому театрі, відомому під назвою вертеп. Такий вертеп, як свідчить відомий етнограф Микола Маркевич, носили по хатах у день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки. Дослідники вважають, що джерела походження вертепу треба шукати наприкінці XVI — початку XVII ст., і автором його є свт. Димитрій Ростовський (Туптало), українець за походженням. Докладний опис вертепу другої половини XIX ст. знаходимо у Миколи Маркевича; «Наш вертеп є перхідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Віфлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту, за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі».
Вертепна драма складалася, як правило, з двох частин: першої, різдвяної або святої, та другої, сатирично-побутової інтермедії. Перша частина була написана книжною мовою з великою кількістю церковно-слов`янізмів і розігрувалася на верхньому поверсі вертепу, а друга частина, написана народною мовою,— на нижньому.
Різдво — одне з найголовніших свят у році. Кажуть, що на Різдво і сонце грає. Помітили, якщо іній на деревах у перші три дні Різдва це до врожаю хліба; якщо сніги глибокі будуть гарні трави та хліб; якщо в цей день тепло весна буде холодною, вночі багато зірок багато ягід буде.
 
КОЛЯДУВАННЯ. Колядують в Україні в різних місцях не в один і той же день. В одних місцевостях діти колядують вже на Святий Вечір, в інших — в перший день Різдва Христового, в деяких — ранком другого дня свят.
Колядують звичайно діти, дорослі парубки та дівчата. У різних колядників — свої звичаї. Діти збиралися ватагами в залежності від віку. Малі хлоп`ята співали під вікнами сусідів, наприклад, такої колядки:
Бігла теличка з березничка
Та до дядька в двір.
Я, вам, дядьку, заколядую,
А ви дайте пирога,
Візьму вола за рога,
Виведи на поріг
Та викручу правий ріг.
Буду рожком трубити,
А воликом робити,
Пужкою поганять,
Хліб-сіль зароблять.
Будьте здорові з празничкомі
Старші діти, яким вже виповнилося років по дванадцять, обходили майже все село. Вони підходили до хати, ставали під вікнами та гукали всі разом, щоб господарі благословили їх колядування. Коли дозвіл одержували, починали співати колядку, призначену особисто господарю або господині, довідавшись заздалегідь, як кого звуть:
Чи дома, дона цей пан-господ ар? Цей пан-господар, на ім`я Михайло? Челядь каже: «Нема вдома», А пан-господар собі, бай, дома, Ще й сидить покінець столу, А на тім столі три кубки стоять: В одному кубку медок солодкий, В другім кубку багрове пивце, В третім кубку зелене винце. Медок-солодок на челядочку. Багрове пивце на колядочку, Зелене винце ~-та й до церківці, Та й до церківці, бай, на престольці. Коло престола Святий Микола, В дзвоники дзвонить, на Бога молить, На райських дверях сам Господь стоїть, Сам Господь стоїть, три служби служить: Першу службочку за господаря, За господаря, за пана Михайла, Другу службочку за господиню, За господиню, на ім`я Марію, Третю службочку за челядочку, За челядочку та за сина й дочку... Дай, Боже!
Коли діти кінчали співати, господарі виносили їм дещо з солодощів або ж по копійці.
Не обминали діти і вдовиної хати, хоча знали, що тут їм ніхто нічого не винесе, але пам`ятали слова: «Гріх обминати бідного!»
Колядувати ходять окремо дорослі хлопці, окремо — дівчата. Хлопці ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізда» прикрашається кольоровим папером, стрічками, у середині «звізди» — образок «Народження Христа» та свічка. Ватага колядників складається з п`ятьох осіб: берези, звіздоноші, дзвонаря, міхоноші та запасного хлопця, який має допомагати міхоноші. Такі колядники колядують звичайно у хаті перед образами і співають, наприклад, такої колядки:
Нова радість стала, Яка не бувала: Звізда ясна над вертепом Увесь світ осіяла. Де Христос родився,
Там світ просвітився, І пастушки з ягнятком, Перед Божим дитятком На коліна припадають, Царя-Бога вихваляють: Ой, ти, Царю, наш Царю, Ти, небесний Владарю, Пошли, Боже, літа многі Цього дому господарю, Щоб і хліб родився, Щоб і скот плодився, Щоб цей пан-господар Нічим не журився.
За таке побажання хлопців, добре наділяли, запрошували до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримувалися, вклонялися всім, хто був у господі, і поспішали до іншої хати.
Дівчата ходять колядувати ввечері, тому вони мають при собі ліхтар у формі місяця або зірки. Ліхтар прив`язують до великого ціпка та тримають високо над головою, щоб здалеку було видно дівочу ватагу. Дівчата звичайно в хату не заходять, а співають на дворі під вікнами, наприклад, такої:
Ой, сивая та зозуленька Усі сади облітала... А в одному та й не бувала А в тім саду три тереми: В першому красне сонце, В другому ясен місяць, В третьому — дрібні зірки. Ясен місяць пан господар, Красне сонце жона його, Дрібні зірки.його дітки. Добрий вечір!
Дівчат наділяли звичайно цукерками, горіхами, різними солодощами та грошима.
У Західній Україні колядували ще й чоловіки, що належали до церковного братства. Цікаво колядували легіні — гуцульські парубки, ватага4 яких складалася аж з двадцяти осіб: «берези», «виборця»—скарбника, «коня» — міхоноші, скрипника, трембітаря, кількох танцюристів. Всі інші, що не мали певної функції, супроводжували ватагу. Попереду йшли танцюристи з «бартка-ми» (сокирами) на плечах. До «бартків» були прив`язані дзвоники, які дзвонили при кожному русі танцюристів, і їх було чути ще здалеку. Починалася коляда обходом навколо церкви та колядою в панотця, а потім вже підходили до кожної оселі. Якщо господарі хотіли прийняти колядників, вони виходили з хати з калачем у руках та пасмом льону. До них підходив «виборець» і підносив дерев`яного хреста, щоб його поцілували. Господиня перев`язувала пасмом льону хрест, господар кидав гроші до скриньки та давав калача, після чого запрошували гостей до хати, частували їх, а колядники звеселяли родину піснями, танцями, веселими розповідями. Та попереду було ще справжнє колядування, присвячене кожному, хто був у хаті господареві, господині, синові, дочці і навіть усьому неживому, що знаходилося тут. Після цього один з танцюристів, підстрибуючи то на одній нозі, то на другій, підходив до кожного та одержував від нього гріш. Наприкінці, тричі вклонившись усім у хаті, приспівуючи та пританцьовуючи, ватага виходила з цієї хати та йшла до іншої.
Зміст колядок, які співали в різних місцевостях України, був найрізноманітнішим. Співали колядки з релігійним змістом, у яких переказувалися апокрифічні історії про життя, страждання, смерть та воскресіння Ісуса Христа, про Матір Божу, якій теж довелося знести багато страждань. Поширеними також були колядки за хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, весільними, біблійно-релігійними мотивами.
Зародився обряд колядування ще в язичницькі часи. За думкою одних дослідників, Коляда був божеством бенкету та миру у стародавніх слов`ян. Митрополит Ростовський Дмитро Туптало, наприклад, у своїй Четії Мінеї також згадує про Коляду, як про шостого бога, бога бенкету. Навпаки, у літописця Нестора Коляда зовсім не згадується в числі, «богів Володимирових». Сучасні дослідники вважають, що Коляда, імовірно, не божество, а свято, що одержало уособлення з сказаннях та народних піснях.
Образ Коляди в народній уяві виник, можливо, у зв`язку з тим, що треба було зрозуміти неясні за походженням слова колядувати, колядка. Насправді ж ці слова ввійшли в українську мову в прадавні часи і пов`язані з латинським дієсловом calare — «звати», «скликати». У стародавньому Римі існував звичай урочисто повідомляти про .початок нового часу, адже обряд цей для простих людей був пов`язаний з таємничістю: про початок нового часу знали тільки жерці. Під час молодого місяця вони скликали людей до Капітолію та урочисто повідомляли про початок першого дня нового місяця, тобто про наступ «календ» (звідси виникло і слово календар, яке спочатку означало «письмове перелічування календ»). Майже так само звучала й назва греко-римського свята Нового року. Разом з античною назвою в язичницькі часи прийшов до нас і сам греко-римський звичай святкування Нового року з властивою йому атрибутикою. Тільки у X столітті, після прийняття християнства, колядування в Україні було пристосоване до Різдвяних свят.
Обряд колядування досить добре вивчений у етнографії. Доведено, зокрема, що він нерозривно пов`язаний з аграрно-календарними сільськогосподарськими роботами і, крім того, виявляється, у ньому відбитий складний комплекс архаїчних вірувань праслов`ян. Згадаймо, що колядники — це «не прості гості», а «гості здалека», які приходять тільки один раз на рік і саме в день зимового сонцевороту, коли «сонце починає повертати на літо». Колядники приходять до господарів з цією радісною звісткою, і від їхнього приходу, за повір`ям, залежить майбутній врожай та сімейне благополуччя у новому році. Колядники виконують ряд певних магічних дій, за що обов`язково їх повинні щедро наділити спеціально заготовленою для цього випадку їжею, до складу якої повинні входити вироби з тіста — хліби, коржі, печиво у вигляді птахів та тварин. Наділення колядників ритуальною їжею — центральний момент в усьому обряді: про щедре пригощання колядники нагадують у кожній колядці. В залежності від пригощання вони передрікають благополуччя у сім`ї. Хто ж наділив колядників властивістю впливати на хід подій у наступному році? Щоб зрозуміти це, треба згадати, що згідно з уявленням давніх слов`ян, активно впливати на всі сфери земного життя людей здатні були тільки померлі предки. Саме тому можна припустити, що обряд колядування — це залишок культу предків, які відвідують своїх нащадків в певні моменти їхнього життя. З цієї причини обличчя деяких учасників обряду вкриті сажею або сховані під різними масками,— все це знаки перебування у країні мертвих. До того ж ряджені нерідко змінювали й голос, щоб надати йому «потойбічного» звучання. Іноді у самих колядках говориться про переправу через річку (а ріка, як відомо,—традиційний водорозділ між життям та смертю) або перехід по мосту (а міст нерідко символізує так зване «мирове дерево», що поєднує земну та потойбічну сфери). Між тим, тональність колядок зовсім не песимістична. В них, як правило, звучить мотив перемоги над силами пітьми, стверджуються світлі сторони життя, магічно, за допомогою слова, передрікається небувалий гі. перболізований врожай та приплід худоби, сімейне щастя на «золотому подвір`ї» господарів.
 
СКЛАДЧИНА. Різновид вечорниць, для влаштування яких дівчата і хлопці «складались» харчами та грошима. Складчина-бувала звичайно чотири рази на рік: на третій день Різдвяних свят, у Великдень і на заговіни (останній день перед початком посту) — перед Пилипівкою і Великим постом. В обов`язки дівчат входило приготування вечері, для чого вони зносили до паніматки різні продукти. Хлопці ж складалися грошима, а потім купували на них горілку, вино і різні солодощі для дівчат: цукерки, медяники, марципани. Крім того, хлопці наймали ще музики. Інколи на складчину запрошували хлопців з іншого села. З ними поводилися чемно, гостинно, з повагою. Чужих дівчат не запрошували ніколи.
 
(29 ГРУДНЯ / 11 СІЧНЯ). Прп. ІОАННА. Чернець Києво-Печерського монастиря. Про нього відомо тільки те, що він відбував чернечий подвиг разом зі своїм братом Феофілом десь наприкінці XI — на початку XII ст. Обидва вони прославилися ревним виконанням своїх чернечих обов`язків. Мощі прп. Іоанна знаходяться у Ближніх (Антоніевих) печерах. Ще один день пам`яті — 28 (22) вересня за старим стилем.
 
Прп. МАРКА ГРОБОКОПАТЕЛЯ. Чернець Києво-Печерского монастиря. Жив наприкінці XI — на початку XII ст. В його обов`язок входило копати печери та могили, тому він і одержав прізвисько — Гробокопатель. За свою працю ніколи не брав грошей, а коли йому все ж таки платили, віддавав платню бідним. Замість пояса носив на тілі залізний ланцюг. Увесь вільний час перебував у праці та молитвах. За переказом, Господь наділив його здатністю творити чудеса. Мощі прп. Марка покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28(22) вересня/11 жовтня.
 
Прп. ФЕОФІЛА ПЛАЧУЧОГО. Чернець Києво-Печерського монастиря. Жив наприкінці XI — початку XII ст. Його молодший брат Іоанн був також ченцем цього ж монастиря. Несподівано він помер, і прп. Фео-філ поєднав суворий піст з гіркими сльозами. Це тривало багато років. Феофіл дуже схуд і осліп. Прп. Марк Гробокопатель, який мав дар пророцтва, передрік йому, що за три дні до своєї смерті він знову буде бачити. Пророцтво збулося. Мощі прп. Феофіла покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день пам`яті — 28/22) вересня за старим стилем.
 
(30 ГРУДНЯ/12 СІЧНЯ). Мц. АНИСИ яка постраждала за часів римського імператора Максиміліана (285- 305).
* * *
У народному побуті у цей день ріжуть гусей, варять свинячі шлунки і по нутрощах ворожать про зиму. За давнім повір`ям, якщо печінка та селезінка рівні та гладкі, то треба чекати суворої зими; якщо до спини печінка човща, то великі морози будуть наприкінці зими. Товста печінка у середній своїй частині холоди посеред зими; потовщення біля живота зима буде холодною на початку.
Цей день, як правило, був холодним.
 
(31 ГРУДНЯ / 13 СІЧНЯ). Прп. МЕЛАНИ Римлянки.
Вона була дружиною знатного римлянина і відзначалася високодоброчинним життям. Після смерті сина все своє життя присвятила боговгодним ділам, схиливши до цього І чоловіка. Своє багатство витратила на спорудження церков та монастирів, на викуплення полонених та інші боговгодні справи. Відправившись у Палестину для поклоніння святим місцям, вона оселилася в Єрусалимі, заснувала недалеко від Елеонської гори жіночий монастир і в ньому прожила до самої старості. Померла Св.
Меланія у 439 році.
* * *
В народному побуті день преподобної Меланії дістав назву Меланки, або Щедрого вечора, Новорічного вечора. За народним звичаєм, у цей вечір, як тільки з`являлися на небі зірочки, мати-господиня ставила свічку перед образами, обкурювала хату ладаном, а потім ставила на стіл велику миску з пирогами або варениками. Батько сидів на покуті — під образами — та ховав голову за мискою. Заходили до хати діти і, ніби шукаючи його, запитували у матері, де він. Той відгукувався зі свого сховища і питав, чи не бачать його діти? Коли вони відповідали, що не бачать, батько підіймав голову промовляючи: «Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!» Після цього всі сідали за стіл до «щедрої куті», де були пироги з м`ясом, гречані млинці, смажені на свинячому смальці, книші, ковбаси, вареники, бублики тощо.
В цей вечір співали щедрівки. Наприклад, таку:
Щедрик, ведрик, Дайте вареник, Грудочку кашки, Сальця, ковбаски.
Не обходилося без жартівливих примовок:
Вечір довгий, давайте пиріг довгий, - На всю лопату, з от цюю хату.
У Новорічний вечір був в Україні кумедний звичай, який мав назву «водити козу». «Водили» її найчастіше хлопці-підлітки, років по дванадцять. Один з них одягався «козою», застосовуючи для цього кожух, зроблені з будь-чого ріжки, символічний хвіст, а другий, найменший з хлоп`ят, був «котом» з довгими вусами. Він мав торбу для сала і весь час нявчав, просячи, щоб про нього не забули і дали сала. «Козу водили», коли надворі наставали сутінки. Вибирали яку-небудь хату і просилися у господарів впустити їх. За звичаєм, треба було проситися тричі. Після кожного разу господарі відмовлялися, а на третє прохання все ж таки пускали ватагу, запрошуючи добре співати та танцювати. За розвагу господарі обдаровували «козу» — пирогом, скарбника — грошима, а «кота» —салом.
У цей вечір бувала парубоча та дівоча «Меланка». Парубоча «Меланка» відбувалася так. На «Меланку» пе-реряджувався який-небудь веселий парубок, який вмів добре жартувати. Його супроводжувала ватага: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками. Дехто був у кожусі, перегорнутому догори вовною, дехто у масках, а декого і зовсім пізнати не можна було: лице вимазане сажею, підбілене борошном, з наклеєними вусами, бородою. До кожної хати хлопці не заходили, а прямували туди, де були дівчата. Ряджені співали, танцювали, жартували, а після усього на запрошення дівчат сідали до столу.
Дівоча «Меланка» відбувалася інакше. Найкращу дівчину виряджали молодою, надягали на неї вінок, стрічки, багато намиста. Інша дівчина одягалася «Василем»— нареченим молодої, а всі супроводжуючі були дружками. Дівчата до хати не заходили, співаючи під вікнами різні щедрівки:
Ой, на річці, на Йордані, Добрий вечір на Мелані. Щедрий вечір, добрий вечір. Добрим людям на сей вечір!...
Наша Меланка, як біль біла, Нашу Меланку журба з`їла. Васильчику-чічільчику, Посію тебе на городчику, Та буду тебе шанувати: Тричі на день поливати! Тричі на день поливати І в неділю підгортати!
Після закінчення щедрівок дівчат обдаровували харчами та грошима. У Новорічну ніч дівчата встигали й поворожити. «Слухали» попід вікнами: спокійна розмова чулася, то й життя сімейне буде спокійним, сваряться — таке ж життя буде і у дівчини. Кидали через хату чоботи: куди покаже носок чобота — туди й заміж іти дівчині. Вибігали на вулицю та питали у перехожого, як його звуть, бо таке ім`я мав мати і суджений. Перелічували кілки тину: «удівець, молодець...» А ще розкладали опівночі вогонь на річці та кидали тліючу головешку у воду: якщо сильно затріщить вогонь у воді — доля бути за багатим, якщо тільки просичить — за бідним. Ворожили за допомогою курей та півнів. Для цього на столі розсипали зерно, клали шматок хліба, ножиці, попіл, вугілля, ставили миску з водою. Якщо під час ворожіння півень клюне зерно або хліб, то суджений буде з багатої родини, якщо ножиці — то кравець, якщо воду пити почне — чоловік буде п`яниця, а якщо вугілля почне клювати, то дівчина не вийде заміж зовсім. Ворожили ще на розтоплений віск та олово, і, мабуть, найодчайдушніші дівчата відважувалися ворожити за допомогою дзеркала.
Новорічна _ніч, а ще її називають Василевою, тому що вона напереродні Василевого дня, вважається найбільш сприятливою для ворожіння, і все загадане у цю ніч, за повір`ям, збувається. Цієї пори дівки-чарівниці шукали чудесну траву «нечуй-вітер», бо ж, вважається, що хто знайде її, зробиться «нечутним та небаченим».
Новорічна ніч в Україні споконвіку була овіяна різноманітними чудесами. Так, існує повір`я, що для віруючих, людей в Новорічну ніч розкривається небо, і вони можуть просити усього, чого забажають, і все збудеться. Нечиста сила в новорічну ніч відчувала себе непевно, і, починаючи з цієї ночі до самих Водохрещів, намагалася зробити усім православним багато лиха. За народним повір`ям, усяка «погань» перед близьким кінцем збирається на останні нічні втіхи — відьми літають на шабаш, чорти крадуть місяць, зірки, щоб було зовсім темно і ніхто не побачив їхніх неподобств.
У народі кажуть, що у цю ніч день збільшився на курячий крок. Існує прикмета: якщо вночі вітер віє з півдня рік буде жаркий та благополучний, з заходу буде багато молока та риби, зі сходу треба чекати врожаю фруктів.