Уже близько тисячі років на українській землі нетлінно почивають мощі святої Великомучениці Варвари, юної дівчини-християнки. Прийнявши мученицький вінець у рідному місті Іліополі, через усікновення голови, свята Великомучениця вже тоді здивувала багатьох не тільки своєю мужністю та стійкістю в сповіданні християнської віри, але й багатьма надзвичайними подіями які це супроводжували.
З часом чесні мощі були перенесені до Константинополя, а вже потім потрапили до України та поміщені у Михайлівському Золотоверхому монастирі, який з цього часу носив в народі назву Варваринського [14, стр. 75].
Джерелом з даного питання виступає перш за все «Хроніка» ігумена Києво-Михайлівського монастиря Феодосія Софоновича [21] та його ж оригінальний твір “Повесть о преславных чудесахъ ея” [20, стр. 44-47]. Крім цього історичні відомості подають подорожуючі Еріх Лясота [15, стр. 156] та диякон Павло Алепський [1, С. 135]. Досить цікавою є розповідь святого Димитрія (Туптало) митрополита Ростовського [7, стр. 138].
Серед тих, хто досліджував відомості щодо неї та перебування мощей в Києво-Михайлівському соборі є: А. Муравйов [10, стр. 79-85], В. Слюсарев, [19, стр. 131-135] Н. Закревський [9, стр. 516], Н. Петров [15, стр. 154-157], Голубев [2, стр. 78-81], Є. Голованський [6, стр. 36-72], П. Лебединцев [12, стр. 15-23], С. Петровський [16, стр. 59-80], І. Троїцький [2, стр. 4-39] та багато інших. Із сучасних дослідників слід назвати архієп. Димитрія (Рудюка) [5, стр. 90-91], прот. Юрія (Мицика) [13, стр. 187-189] та І. Жиленко [8, стр. 42-47].
Біографічні дані, збережені від першої половини IV ст., коли вона постраждала за Христа, святим Іоаном Дамаскіним (VII ст.). Батьківщина Великомучениці Варвари місто Бальбек-Ілліополь та Іоана Дамаскіна - місто Дамаск, знаходились один від одного в декількох годинах шляху. [22, стр. 6-10]. Варвара після страждань за Христа була похована в рідному місті Іліополі благочестивим чоловіком на ім’я Галентіан [23, стр. 203-207].
Варвара означає “чужоземка”, “інорідна”. Іліопольці фінікійські вважали святу Варвару “за свою”. З часом нападів магометан християни почали переселятись в Нікомідію, а потім і в Константинопіль, забираючи з собою всі свої багатства і святині. І мощі святої Великомучениці Варвари були перенесені в Константинопіль, де і зберігались приблизно до XII ст., потім були забрані в Руську землю [5, стр. 90].
Передання щодо них відрізняється нестійкістю й багатоманітністю. Французький інженер на польській службі Боплан, коли був в Києві близько 1640 р., говорив, що мощі святої Варвари були принесені із Греції під час воєн Нікомідійських. Антіохійський Патріарх Макарій двічі був у Києві (в 1653 і 1655 рр.), де відвідував Михайлівський Золотоверхий монастир [1, стр. 72-73]. Він стверджував, що мощі привезені були царівною Анною, дружиною великого князя Володимира.
В час приїзду Патріарха Макарія Києво-Михайлівським ігуменом був уже згадуваний Феодосій Софонович, який привів у своїй “Хроніці” “повість старих людей” про заснування монастиря ще в часи князя Володимира. Близько 1669-1670 рр. він написав “Мученіе Святой Великомученицы Варвары”, та вже згадувану “Повесть о преславных чудесахъ ея” [20, стр. 42-48]. Інформація з останього твору була використана святим митрополитом Ростовським Димитрієм (Туптало) для написання короткого викладу чудес святої у його “Житіях святих”[7, стр. 26].
Отже, згідно із повідомленням святого Димитрія Ростовського, читаємо: “Михаїл Святополк князь Київський, син Ізяславів, онук Ярославів, а правнук Володимира святого, мав першу жону грекиню, Олексія Комнина царя грецького дочку, на ім’я Варвара. Та, йдучи з Царгорода в Руську землю, вмолила батька свого, аби дав їй чесні мощі Святої Великомучениці Варвари, і взявши їх, до граду Києва із собою принесла. Чоловік же її, великий князь Михаїл, побудувавши року від сотворення світу 6616 (1108) церкву кам’яну в ім’я заступника свого Архистратига Михаїла, поклав у ній з честю ті святі мощі, які, коли йшов на Руську землю війною цар татарський Батий, заховані були хранителями церковними під “спудом” тієї церкви в місці таємному…”. У творі ж Феодосія Софоновича зв’язок між шлюбом та набутям мощей не зазначений й нічого не говориться ні про імя імператора, ні про дружину Святополка Варвару [21, стр. 604].
Стоячи на точці зору об’єктивно-історичній по даному питанню, треба сказати, що дочки в грецького царя Олексія Комнина з іменем Варвари не було, а чотири дочки були дружинами царів та князів інших країн. Літопис теж не говорить про одруження Святополка з грецькою царівною, не говорить і про мощі Великомучениці Варвари [19, стр. 154].
До якого ж часу можна віднести перенесення святих мощей із Константинополя у Київ? Чи до татарського спустошення Києва чи після цієї події, а саме часу відродження Михайлівської обителі (XVI ст.)?
Деякі вчені схильні думати, що мощі Великомучениці Варвари “легко могли набути руські в Константинополі від греків після взятя і розкрадення його хрестоносцями в 1204 р.” [19, стр. 155]. Віднести означене набуття до часу більш ранього, на їх думку, не дає та обставина, що мощам святої Варвари в Константинополі поклонявся в 1200 р. наш паломник Добриня Андрейкович. Який пізніше був Новгородським архієпископом під іменем Антонія [17, стр. 156-158]. Але необхідно наголосити і підкреслити, що Добриня міг частинне змішати з цілим, прикладів чого можна навести чимало. Тобто, в означеній церкві святої Варвари могли зберігатись не цілісні мощі, а ті чи інші частиці, або навіть частина їх.
Наводить на таке розуміння і “Паломник” самого Добрині, де говориться: ”А святої мучениці Варвари мощі її в церкві її ж., й від сосця йшла кров і молоко, на землю, і вчинив Бог сосець камінним” [17, стр. 158]. Можливо йде мова тільки про окам’янілий сосець. Академік М. Петров говорить про те, що в Константинополі залишилась голова Великомучениці, і саме її бачив паломник Добриня Андрейкович [15, стр. 154].
А тому, хоча є багато гіпотез щодо часу перенесення святих мощей у Київ, ми повинні зупинити свої погляди на великому князі Святополку-Михаїлу. Кому, як не йому, наверненому на шлях покаяння Києво-Печерською обителлю і спалахнувшому ревністю до збудування для свого упокоєння храму, має бути приписана турботливість щодо набуття для цього храму вказаної святині? Згадаймо, що нащадкам його не судилось князювати в Києві [2, стр. 80].
Приписати означену подію, тобто перенесення святих мощей у Київ, до часу обновлення обителі, на думку проф. Голубева, досить важко, навіть не можливо. Адже, чи могла братія монастиря, за декілька десятиліть, забути таку надзвичайно важливу подію й не зберегти ніяких відомостей про це? Якщо це виключається, то таке забуття можна пояснити виключно надзвичайними обставинами , і віднести тільки до часу спустошення та обезлюднення Києва й Михайлівської обителі [2, стр. 79]. На нашу думку це цілком логічне пояснення цього незясованого питання.
Літопис говорить, що Святополк жив спочатку в не законному шлюбі з невідомою й мав двох синів: Мстислава й Ярослава, і двох дочок: Сбиславу й Приславу. Коли Святополк став князем Київським (1093), то вступив у шлюб з дочкою половецького хана Тугоркана. Через два роки під час бою з половцями він вбив тестя, якого поховали в Києві в 1096 р.; можливо й вигнав його дочку. Між іншим, у Святополка ще в старості народжувались діти, коли йому вже було близько 50 р., зокрема сини Ізяслав і Брачеслав. Це були діти від нового шлюбу - можливо з грекинею, хоч і не дочкою імператора Олексія Комнина, а княжною якоїсь іншої царської фамілії, яких було не мало. Вона могла називатися Варварою і привезти мощі Великомучениці Варвари із Константинополя, але не раніше 1108 р., коли була збудована церква Святого Михаїла, де вони були покладені [19, стр. 31].
В. Лазарєв з цього приводу говорить: “Немає нічого неможливого в тому, що Святополк був одружений третім шлюбом на родичці Олексія Комнина, і що вона привезла серед інших багатих дарунків мощі тезоіменитої Великомучениці Варвари, які й були урочисто внесені у храм Архістратига Михаїла [4, стр. 21]. Також і Ю. Махновець вважає Варвару третьою дружиною князя Святополка [8, стр. 44]. А прот. Юрій Мицик зазначає: “Перекази, які чув о. Феодосій (Софонович) від старих киян про те, як мощі святої Великомучениці опинились у Києві, на наш погляд, цілком відповідають істині”[13, стр. 188].
Після смерті князя Святополка його третя дружина жила з синами в Турові, який із поваги до свого двоюрідного брата дав його сім’ї Володимир Мономах. Тут існував Варваринський жіночий монастир ще до періоду спустошення. Можливо, ктиторкою його була княгиня Варвара, яка після смерті чоловіка мала великі статки [3, стр. 305].
Щож до можливості іншим шляхом одержати Святополку вказані святі мощі, підкреслимо, що при тодішніх відносинах із Візантією це не являло труднощів, тим більше, що грецькі святителі, які приходили до нас, йшли на зустріч благочестивому бажанню русичів мати часточки святих. В Никоновому літописі під 1091 р. читаємо: “…того ж літа прийшов Феодор грек, митрополит… і приніс багато мощей святих” [14, стр. 138].
При відновленні Києво-Михайлівського монастиря мощі були винесені з-під сходів, які ведуть на хори, де вони зберігались під час постійних нападів. Мощі святої Великомучениці Варвари зразу ж поставили обитель на видне місце в ряду з іншими відомими монастирями міста Києва. Часткові свідчення про ці святі мощі, як головну святиню Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, ідуть від кінця XVI ст. Так Еріх Лясота в 1594 р. під час перебування в Києві теж говорить про них [15, стр. 156].
В історіографії майже немає ніяких свідчень про святі мощі в період від смерті князя Святополка до кінця XV ст.. Можна тільки здогадуватись, що вони будучи захованими розділяли загальну долю Києва і його монастирів. Доля ж ця була досить трагічною.
Спочатку, згідно свідчень Еріха Лясоти (1594), мощі зберігались з північнічного боку Свято-Михайлівського собору в дерев’яному (кипарисовому) мартирії, який пізніше зберігався в ризниці собору. Приблизно в половині XVII віку «...къ ветхой Архангельской церкви» військовий судья Михаїл Вуяхевич, який пізніше став архімандритом Києво-Печерської Лаври(1690-1697), прибудував окремий приділ для покладення мощей святої Великомучениці Варвари. Але ця будівля була досить низькою і без купола. На початку XVIII ст. київський губернатор князь Д. Голіцин (1715-1719), перебудував його, підніс та влаштував новий іконостас [16, стр. 70].
Гетьман І. Мазепа в 1699 р. влаштував срібний мартирій для покладення святих мощей, який в 1797 р. поновлявся, а 1847 р. княгинею Анною-Орловою Чесменською був пожертвований новий срібний мартирій та срібна сінь[12, стр. 18.].
Перед мощами кожен вівторок читається акафіст, який був укладений митрополитом Київським Іоасафом (Кроковським). А в день пам’яті Великомучениці, єпископом Порфирієм (Успенським) було встановлено обносити її мощі навколо храму в знак чудотворного позбавлення обителі і всіх перебуваючих в ній від морової язви, яка була двічі в XVIII ст. та холери в 1830-х і 1847-х рр. [14, стр. 139].
Таким чином впродовж століть мощі Святої Варвари перебувають в Києві. Попри майже тисячолітню історію їх перебування, вони не зазнали пошкоджень. Але ХХ століття принесло багато змін та негараздів. Приблизно з 1919 р. починається плановий наступ на Церкву та на все, що з нею пов’язане. Не зміг вистояти й древній Михайлівський собор.
До цього періоду, тобто часу руйнування Золотоверхої обителі, про ці чудодійні мощі святої Великомучениці Варвари можна було прочитати чи дізнатись все до найменших деталей, зокрема які чудеса і коли відбувались, який був в них мартирій (гробниця) ким і коли оздоблений, хто із визначних людей приклонявся перед ними, хто і коли читав акафісти, коли відбувались хресні ходи із святими мощами і в честь якої події, та багато інших моментів.
Зрозуміло, що в час нищення та приниження усього, що було пов’язане із Церквою Христовою не могло бути й мови про подібне розповсюдження відомостей щодо мощей святої Великомучениці Варвари, а тому багато немаловажних фактів пішли у небуття і тільки очевидці цього часу можуть ще багато чого розповісти.
Зокрема, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет подає нам надзвичайно багато цікавих відомостей про ці чесні мощі святої Великомучениці Варвари. Святійший владика згадує, що спочатку мощі святої Варвари були перенесені в Києво-Печерську Лавру. Там вони перебували до німецької окупації (1941-1942). З часом мощі були знову перенесені у Михайлівський Золотоверхий монастир, де для них у відділені Варваринських келій (сучасний навчальний корпус Київської Духовної Академії, східна сторона) була влаштована домова церква. Богослужіння у цьому храмі під час окупації перед животворчими мощами здійснював архієпископ Пантелеймон (Рудик) [11, стр. 32].
У 1943 році Київ був звільнений від німецького окупанта, а в 1944 екзархом став митрополит Іоан (Соколов), який жив у Варваринському корпусі Михайлівського монастиря, де постійно відправляв богослужіння перед мощами святої Великомучениці Варвари. При ньому святі мощі були перенесені, приблизно в 1944-1945 рр., в Андріївську церкву та покладені праворуч перед іконостасом. Крім цього був і балдахін. Прикрашення для якого були зроблені старостою Андріївської церкви. Кожен вівторок, коли читався акафіст перед святими мощами, Андріївський храм був переповнений богомольцями. Людей було стільки, що храм не поміщав усіх бажаючих.
Крім цього архівні матеріали говорять про те, що в 1950-і рр. мощам святої Великомучениці Варвари в Андріївській церкві поклонялись представники закордонних делегацій. Так в 1956 р., коли в Києві перебував предстоятель Православної Церкви в «Чехословакии» Блаженніший Іоан, митрополит Пражський і всієї Чехословакії з 28 по 30 липня [24, арк.22], він, разом із супроводжуючими, прибувши до Андріївської церкви «где, поклонившись святому Престолу, облобызав святые мощи великомученицы Варвары». Після цього високоповажні гості були запрошені ректором Духовної Семінарії, яка знаходилась в стінах Андріївської церкви, де вони оглянули домову семінарську церкву та приміщення Семінарії [24, арк. 24].
Подібне повідомлення знаходимо під тим же роком. Коли 20 березня до Києва прибули представники Західно-Європейського Екзархату. Серед них були відомі в Православ’ї богослови, а саме: Архімандрит Діонісій (Шамбо), ієромонах Василій (Кривошеїн), проф. В. М. Лоський, проф. Д. Д. Оболенський та інші. Отже, зразу ж на другий день після приїзду у вівторок вони, співслужили акафіст перед мощами святої великомучениці Варвари в Андріївській церкві [24, арк. 36].
Разом з тим Святійший Патріарх розповів, що коли влада закривала Андріївську церкву, то віруючі усіма силами намагались не допустити цього. Вони зайшли у середину храму і закрились всередині. І навіть провели цілу ніч в ньому. Тоді влада пішла на поступки і дозволила перенести мощі святої Великомучениці Варвари у Володимирський собор. Сталось це в січні 1961 року. Святі мощі були перенесені вночі, без будь-яких урочистостей. Це робилось для того, щоб люди не збирались у великій кількості, для перенесення мощей святої Великомучениці.
Спочатку вони були поставлені у Володимирському соборі перед іконою «Несподівана радість», праворуч від іконостасу. А вже після 1966-го року, коли владика став екзархом України, вони були поставлені на теперішнє місце на рівні із мощами святого Великомученика Макарія митрополита Київського (див. схематичне зображення) [11, стр. 33].
 
Щодо перенесення святих мощей у Михайлівський собор Святійший владика сказав, що є бажання у частини киян, але частина яка звикла молитись у Володимирському соборі хоче щоб мощі залишились в ньому. І на його думку прийде час коли мощі будуть перенесені у Михайлівський монастир, але для цього необхідно створити відповідні умови у самій обителі. Наприклад, влаштування місця для святих мощей та придбання срібної раки, як це було раніше, та інші подібні приготування.
У цьому році виповнюється 1700-літній ювілей з часу мученицької смерті святої Великомучениці Варвари, і Святійший Патріарх Філарет повідомив які будуть особливі заходи святкування цього величного свята. А саме, після Пасхи 2006 року святі мощі понесуть по всій Україні, по обласних центрах, щоб віруючі могли поклонитись святим мощам Великомучениці Варвари почитати акафісти, помолитись. В кожному із обласних центрів, святі мощі будуть впродовж цілого тижня, так щоб до 1700 літнього ювілею вони повернулись у Київ, де відбудеться урочисте відзначення цього свята. Також, планується надрукувати та розповсюджувати «житіє» святої Великомучениці Варвари, акафіст, чудеса які відбулись та відомі від її животворящих мощей і т. п.