Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло (Лк. 11, 33).
 
Значення та вплив 1700-от літнього ювілею з часу мученицької кончини св. Вмц. Варвари напевне розуміє кожен освічений та грамотний чоловік не тільки в Україні але й далеко за її межами. Адже така велична святиня нашої минувшини не може не викликати захоплення та навіть здивування у мільйонів людей які були безпосередніми свідками чи то їх чудодійної сили чи незрозумілого для науки нетління животворчих мощей св. Вмц. Варвари.
Отці VII Вселенського собору проголосили: «Господь наш Ісус Христос дарував нам мощі святих, як джерела спасіння, які виливають різноманітні благодіяння на немічних».
Прийнявши мученицький вінець у рідному місті Іліополі (Гелиополь, Баальбек), через усікновення голови (†306), св. Вмц. Варвара вже тоді здивувала багатьох не тільки своєю мужністю та стійкістю в сповіданні християнської віри, але й багатьма надзвичайними подіями які це супроводжували. В акафісті на її честь, а також в «Четіїх мінеях» складених св. митр. Ростовським Димитрієм (Туптало) говориться, що після мученицької смерті її юне тіло поховав благочестивий юнак на ім’я Галентіан (Валентіан) . З часом тут був збудований храм на її честь, де відбувалось багато чудес за молитвами Великомучениці .
Надзвичайно багато чудес відбулось від святих животворящих мощей Вмц. Варвари і на українській землі і перелічити їх просто не можливо. По-перше, той хто отримував зцілення в більшості залишав це в таємниці і не записував, але зберігав це у своїй пам’яті, а по-друге, свята Варвара ще вважалась покровителькою від несподіваної смерті а також - від небезпек перед вогнем .
При відновленні Києво-Михайлівського монастиря після варварського спустошення Києва кочівними ордами мощі були винесені з-під сходів, які ведуть на хори, де вони зберігались під час постійних нападів. Мощі святої Великомучениці Варвари зразу ж поставили обитель на видне місце в ряду з іншими відомими монастирями міста Києва .
Першим відомим описом чудес, які відбулись від пречистої діви, є твір о. Феодосія (Софоновича) «Повесть о преславных чудесахъ ея» (1669-1670 рр.). І то цей список міг бути втраченим, адже на протязі довгих років він зберігався у рукописі в одному із збірників XVII ст. Подарувала його 10 липня 1894 р. в бібліотеку Михайлівського монастиря дворянка Клавдія Іванівна Разумкова. Ймовірно, список зроблений ким небудь із приїзджих московських людей, які були в другій половині XVII ст. на царській службі в Києві.
Вперше він був надрукований в „Трудах Киевской Духовной Академии” в 1894 р. із певними виправленнями та опрацюваннями Н. Петрова, незмінного секретаря „Церковно-Археологического Общества при Киевской Духовной Академии”. Вже в наш час його опрацювали й видали разом із „Хронікою” того ж автора в 1992 р. прот. Юрій Мицик та В. М. Кравченко . Опублікована ця „Повість” була і в журналі „Людина і світ” за 1995 р. . Отже, тільки завдяки щасливому випадку вдалось зберегти цей великий скарб та донести його до сучасників.
Правда в самому заголовку «Мученія» і «Повести» не має імені о. Феодосія (Софоновича), але про належність йому цієї праці говорить слідуюче: в «Предисловіи» до «Повісті» автор прямо називає себе «игуменомъ монастыря Михайловскаго Златоверхаго», а в самій «Повісті» описує чудеса які відбулись в 1655, 1657, 1659, 1660, 1667, 1668 рр. А в ці роки ігуменом Золотоверхого монастиря був саме о. Феодосій (Софонович) (1655-1676) . Також, на початку опису першого чуда автор прямо називає себе по імені, говорячи: « Я ієромонах Феодосій Сафонович року 1655 ігуменство монастыря Михайловскаго золотоверхого принялемъ, поданное мне отъ блаженной памяти преосвященного отца Сильвестра Косова, митрополита Киевскаго». І на кінець на цей список посилається св. Димитрій Ростовський в своїх «Четь-минеяхъ» під 4 грудням, приписуючи його Феодосію (Софоновичу), і наводить із нього декілька розповідей .
«Мученіе св. великомученицы Варвары», написане о. Феодосієм не має великого значення в науково-літературному відношенні. Автор подає вже відому історію для повноти свого викладу. Головна увага о. Феодосія була зосереджена на «Повести о преславнихъ чудесахъ св. Великомученицы Варвары», яка по об’єму втричі перевершує попередній твір. Тут подається 17 чудес, але автор неодноразово підкреслює, що всіх чудес великомучениці не можливо перелічити і що він описує тільки окремі більш значущі .
Вибрані ж чудеса він описує на основі того, що сам безпосередньо бачив або чув, при чому не рідко посилається на свідчення таких осіб, котрі ще були живі в цей час, коли автор складав свою «Повість», і, зрозуміло, могли підтвердити достовірність його розповіді. Разом з тим, о. Феодосій не рідко виставляє свідками чудотворінь св. Варвари відомих історичних діячів його епохи, про яких збереглись свідчення в інших джерелах. Так, наприклад, тут ми бачимо і Київського митр. Петра (Могилу), і польського канцлера Оссолінського, і князя Радзивила, і віленського біскупа, і Антіохійського патріарха Макарія, і Чернігівського архіеп. Лазаря (Барановича), і боярина й воєводу Київського Петра Васильовича Шереметьєва, і Києво-Кирилівського ігумена Мелетія (Дзика), і Афанасія Олексійовича Ушакова та багато інших .
Маючи, отже, майже всі ознаки історичної достовірності, «Повість» о. Феодосія, крім того відображає в собі релігійні погляди і побутові риси із життя тих людей, які мали те чи інше відношення до мощей Вмц. Варвари, а особливо тих, які з вірою притікали до чудотворних мощей її і приносили їй подяку за отримані від неї зцілення.
Про чудеса св. Великомучениці, разом з тим, можна прочитати і в „Житіях Святих” святителя Димитрія Ростовського. Але тут поміщено їх досить мало, якщо порівнювати з „Повістю” о. Феодосія. Та все ж таки цей опис оригінальний оскільки в ньому містяться чудеса, про які не згадує о. Феодосій, який був сучасником св. Димитрія .
Зрозуміло, що подібних описів могло бути набагато більше, особливо в пізніший час, коли друкування вже не було таким дорогим та рідкісним. Так, зокрема вдалось віднайти один із таких описів у „Кіевскіхъ Епархіальныхъ Ведомостяхъ” за 1896 р. В ньому описується про чудо від мощей св. Варвари, яке звершилось в другій половині січня, того ж 1896 р. над дочкою священника „Белецкаго уезда, бессарабской губ. села Болотина” Василія Скалецького.
Звістка про це чудо швидко розповсюдилась по всьому монастирю, і зрадівші батьки направились в церкву щоб подякувати та прославити Бога, дивного у святих Своїх. Подячний молебен забажав відслужити сам преосв. Іаков єпископ Чигиринський, настоятель Свято-Михайлівського монастиря. Щасливі ж батьки повернувшись із Києва додому з повністю здоровою дочкою, зразу ж направили її в Кишинів для продовження навчання. І як говорить автор цього повідомлення „ ...где она и теперь продолжаетъ ученіе въ женскомъ епархіальномъ училище совершенно здоровою” .
Як видно це чудо відбулось не так вже й давно від нашого часу і було опубліковане очевидцем, який говорить: „Пишучему сіи строки не разъ приходилось видеть больную девочку; ея разговоръ можно было отчетливо разслышать, только подставивши къ ея рту ухо” . Також було багато і інших живих свідків (наприклад, наводиться прізвище київського доктора Жука), які, коли б це була не правда, не мовчали б після оприлюднення згаданої публікації, яка, разом з тим, була поміщена і в „Кишиневских Епархіальних Відомостях” за цей же рік.
Архівні матеріали ЦДІАК у фонді № 169 Михайлівського Золотоверхого монастиря, також свідчать про велику активність віруючих, які приносили різні речі до мощей св. Варвари саме за отримане зцілення. Зокрема, тут зустрічаються записи „за выздоровленіе”, „по обещанію” та приношення від невідомих осіб, які не хотіли розголосу. Наприклад, 10 січня 1811 р. жінка Подільського міщанина Іосифа Приза Анна подарувала за виздоровлення свое „привеску сребренную корпусимъ съ надписью” вагою 5 золотників, а 12 січня дружина майора Івана Емме Марія із Борисполя принесла „по обещанію” привіску срібну корпусик . В місяці лютому, також за обітницею, принесення здійснила поміщиця Чернігівської губернії с. Кулижинеці Марфа Афендинова . В березні невідомо ким було покладено на св. мощі срібне сердечко з написом, а в травні купець із Харкова Іван Калишников подав за виздоровлення своє привіску із зображенням на ній двух ніг і правої руки вагою 21 золотник .
Подібні приношення в тому ж році здійснили і багато інших осіб . Само собою ясно, що ці факти не притендують на односторонє розуміння їх, подібно як чудеса за описом о. Феодосія, але ж ці приношення не можна розглядати як просто звичайне поклоніння та благоговіння перед чудодійними мощами.
Перед мощами кожен вівторок читається акафіст, який був укладений (або ж виправлений) митр. Київським Іоасафом (Кроковським) . А в день пам’яті Великомучениці, єпископом Інокентієм (Борисовим) в 1837 р. було встановлено обносити її мощі навколо храму в знак чудотворного позбавлення обителі і всіх хто знаходився в ній від епідемії чуми , холери та морової язви, які були досить частим явищем тих часів: 1710, 1770, 1830, 1847, 1853 і 1855 рр. .
Ось як описує це анонімний сучасник однієї із таких епідемій: „Въ 1710 году открылась сильная смертная болезнь въ окрестностяхъ Кіева и въ немъ самомъ; началась она съ марта, продолжалась до января. Рука Господня до того отяготела, что не только домы мірянъ и монастыри опустели, но и по селамъ и деревнямъ совершенно не стало жителей. Одной только Михайловской Златоверхой обители, где почиваютъ цельбоносныя мощи св. Варвары, не коснулась губительная язва, и никто изъ жившихъ въ ней иноковъ не умеръ, не смотря на то, что святая обитель была открыта для всехъ, приходившихъ на поклоненіе св. мощамъ Великомученицы” .
Бажаючи увіковічнити це велике знамення від мощей святої Великомучениці, митроп. Іосаф (Кроковський) встановив прочитувати щонеділі у вівторок їй акафіст. І православні християни з того часу і до сьогодні молячись слухають “благодарственная пенія и хваленія” отримавшої від Бога благодать “хранити и соблюдати отъ внезапныя болезни и наглыя смерти всякаго человека, верою, любовію и благоговеніемъ воспоминающаго и почитающаго честная страданія св. Великомученицы” .
Подібне свідчення подає, також анонімний, дослідник історії цієї обителі та очевидець пізнішого нещасття: «Даже въ недавнее время когда свирепствующая повсюду холера, смертоноснымъ дыханіемъ своимъ поражала не только людей, но и самихъ безсловесныхъ животныхъ, живущіе въ Михайловскомъ монастыре, по обнесеніи вокруг его святыхъ Мощей, не подвергались ни малейшимъ припадкамъ Ея. А посему неудивительно, что не только Греки, но и самые Римляне благоговейно чтутъ имя святой Великомученицы Варвары, согласно празднуя память Ея 4 дня Декабря» .
Перед чудотворчими мощами відправляли і панахиди, особливо урочистою була та, яка відправлялась 5 грудня (за старим стилем), тобто на 2-й день святкування пам’яті св. Вмц. Варвари, і в переддень свята на честь святителя Миколая Чудотворця .
Паломники ж постійно приносили в дар св. чудодійниці різні речі, або за вже отримане зцілення, згідно з обітницею яку вони їй давали, чи за ще хворі члени тіла свого. Наприклад, за 1797 р., згідно зошита який вів гробовий, було принесено такі срібні речі: корпусів - 88, головок - 58, очей - 50, вух - 1, грудей - 8, сердець - 17, ручок - 23, ніжок - 14, зубів - 1, «обручиковъ» - 4, медалей - 4, корон - 1, хрестик з ланцюжком - 1. Декотрі з цих «привесокъ» були використані при поновлені раки св. Великомучениці, а саме: 10 корпусів, 2 ручки, 6 ножок, 3 очей, 3 сердець і т. д..
Попередньо, і кожного року після, були подібні приношення. Зокрема, в 1788 р. знято з балдахіна при мощах св. Вмц. Варвари «сребныхъ приносимыхъ разныхъ штучекъ…» 254-и, вага яких 13 фунтів 11 лотів. Плюс золотих обручок - 3 та перстней срібних різних - 10. За 1790 та 1791 рр. приношення набагато збільшуються. Безпосередньо в 1790 р. - 299 шт. вагою 15 фунтів 7 лотів 1 золотник, а 1791 р. - 396 шт. вагою 16 фунтів 23 лота 1 золотник .
Траплялось і таке, що приношення здійснювали самі іноки Михайлівської обителі за хворі члени тіла свого. Так, в серпні 1811 р., проживаючий в монастирі ігумен ієром. Варахіїл подав срібну привіску корпусик з написом „за болящаго Іеромонаха Варахіила”, вагою 4 золотника .
Таким чином впродовж тривалого часу ця святиня Українського Православ’я - мощі св. Вмц. Варвари були незбагненною цінністю українського народу. Але настало ХХ століття, яке принесло багато змін та негараздів. Зрозуміло, що в час нищення та приниження усього, що було пов’язане із Церквою Христовою не могло бути й мови про будь-яке розповсюдження відомостей щодо св. мощей та чудес які відбувались від них, а тому багато немаловажних фактів пішли у небуття і тільки очевидці цього часу можуть ще багато чого розповісти.