Велику біду й вічну муку дістав раб євангельський за те, що взяв один талант від пана, але ані купівлею чи іншим не вчинив прибутку даному йому таланту, і зав’язавши його у хустку, сховав у землю. І так, як він, зав’язавши хусткою, сховав у землі талант, так і пан його зв’язавши, наказав кинути у темряву непроглядну. Убоявся я цієї притчі, бо Господь мій і Бог ігуменством Михайлівського Золотоверхого монастиря довірив мені многоцінніший від п’яти талантів, один неоціненний талант. З п’яти мудрих дів тут лежать мощі однієї - це мощі святої великомучениці Варвари, які на видноті у церкві Святого Михайла лежать, від яких багато чудес діється й зцілення подаються, як найдорожче багатство. Тому я, щоб не приховувати мовчанкою багатство чудес та зцілень від довіреного мені таланту - мощей святої Варвари - і не бути відісланим у непроглядність вічної темряви, позбавивши цього багатства покупців таланту, тобто боголюбивих та мучениколюбивих душ, то й задумав оповісти про чудеса, які діялися і діються у дні мого ігуменства, щоб і слухачі здобували ревність у вірі до святої Варвари й приймали, приходячи, від неї допомогу, а я, як продавець довіреного мені таланту, з добрими п’ятьма вторгованими талантами міг прийняти заплату від талантодавця. Кожен нехай вірить, що я не лоно пишу й проповідую, знаючи, що Господь погубить усіх, глаголющих лжу, але я дотримуюся правди на користь собі й читачу. Оскільки ж не можливо перерахувати усі чудеса святої Варвари, то я про деякі визначніші почну розповідь, насамперед:
 
Про мощі святої Варвари
Яким чином і коли мощі святої великомучениці Варвари було привезено до Києва, до церкви святого архістратига Михаїла, про це не написано у літописцях. Якщо ж і було щось написане про це, то тоді, коли Київ довго стояв із спорожнілими монастирями, це написане загинуло. Однак від старих людей маємо повість, що правнуку святого Володимира, великому князеві Михайлу-Святополку, що володів Києвом, ці мощі святої Варвари було надіслано у дар від грецького царя, а він (Мисаїл-Святополк), змурувавши церкву святого Михаїла на своє ім’я, поклав у тій церкві на освячення (її) мощі святої великомучениці Варвари, які й досі нетлінні лежать. А що це мощі дійсно святої Варвари-мучениці, у це віруй безсумнівно через самі преславні чудеса. До цього прийми також свідоцтво від канцлера Польського королівства Оссолінського, який, бувши у Києві за митрополита Петра Могили, оповідає таке: «Я був у Римі, розпитував скрізь на Заході, чи є де там мощі святої Варвари або де може чули про них на Сході, бо, каже, маю велику-велику (віру) до святої Варвари, знаючи напевно з прикладів, що хто доручає себе святій Варварі, той без сповіді та причастя не помирає. Але мені було авторитетно сказано, що (тут) немає мощей святої Варвари, і ті, що бувають на Сході, не кажуть, але стверджують, що вони десь у ваших краях мають бути. І я вірую, - каже Оссолінський, - що саме у Києві і є мощі святої Варвари».
Він просив собі часточку від мощей святої Варвари, і задля його віри було йому дано частку пальця руки святої Варвари.
Шануючи його, прийми, читачу, друге свідоцтво святого Макарія, антіохійського патріарха, який під час мого ігуменства перебував у Києві і приїхав до нашого Михайлівського монастиря. Він кланявся з вірою мощам святої Варвари і з сльозами повідав нам, що місто Геліополь, де було замучено святу Варвару, належить до його єпархії, неподалік від Антіохії. Коли ж він розпитував про мощі святої Варвари, то ніде на Сході про них не чули: кажуть, що вони мають бути (у вас). «Так, - каже, - ваша земля у нас не забувається, і я вірую, що саме це дійсно мощі святої Варвари, і так треба вірити». І патріарх наполегливо нас просив, щоб ми йому дали частку від мощей святої. І з благословення тодішнього отця митрополита нашого Сильвестра Косова ми дали частку від мощей святої Варвари святому патріарху, який з великою радістю й вдячністю їх прийняв, вважаючи їх найдорожчим своїм скарбом.
Не тільки тоді з стародавньої повісті і з цих свідоцтв вірує кожен, що це у Михайлівському монастирі мощі святої великомучениці Варвари, тому приходь до них з вірою, приймай їхню допомогу на всяку свою потребу, а з тих великих чудес, які діються від тих мощей святої великомучениці Варвари, віруй безсумнівно (у Господа).
 
Чудо 1
Я ієромонах Феодосій Софонович, прийняв у 1655 році ігуменство монастиря Михайлівського Золотоверхого, яке було мені дано від блаженної пам’яті преосвященного отця Сильвестра Косова, київського митрополита. Того року прийшов один значний міщанин з Луцька і приніс руку зроблену із срібла, і дав повісити її над мощами святої Варвари. Коли ж ми його запитали, на знак чого він приніс цю руку, він щиро, по совісті, сказав: «Захворіла була моя рука і так скорчилася, що я не міг її розправити. Терплячи цю невиліковну хворобу, я згадав святу Варвару, що біля її мощей дається зцілення. Тоді я молився до святої про зцілення моєї руки, просячи її і дав обітницю прийти до її мощей, якщо вона мене зцілить. І так, каже, її молитвами моя скорчена рука була вилікувана, і я, виконуючи свою обітницю, прийшов до неї з подякою, до її мощей на поклоніння, і срібну руку на знак моєї вилікуваної святою Варварою руки приніс її мощам».
 
Чудо 2
Іван Софонович, київський міщанин та райця, одного разу тяжко захворів на серйозну хворобу. Тяжко хворіючи, він пригадав святу Варвару, яка від своїх мощей подає зцілення. Оскільки ж через люту хворобу він сам не міг піти (до мощей), то послав з вірою до Михайлівського монастиря до мощей святої Варвари по воду з її святої руки на ліки своїй тяжкій хворобі. Тим часом його так розпалила сильна гарячка, що аж язик зсихав. Порадили йому свої, щоб він чогось напився для пригашення гарячки, але він сказав: «Хоча б я і помирав, але не буду нічого пити, доки не принесуть води з ручки святої Варвари». Таку він мав віру до святої мучениці. Коли ж потім йому принесли воду від святих мощей, то він, молячися, з вірою напився її і тут же, ніби після якогось смачного міцного напою, міцно заснув, хоч перед цим не міг і спати. Тут же явилась йому (уві сні) свята Варвара і, взявши його за руку, сказала йому: «Знай чоловіче, - каже, - що я є свята великомучениця Варвара. Багато хто не вірує, що у Михайлівському монастирі знаходяться мої справжні мощі. Тож і сам знай, що це дійсно мої мощі, й усім розкажи, щоб так вірили. А на доказ цього тут же будеш здоровим». Це сказавши, зникла, а Іван, прокинувшись, став таким здоровим, ніби й не хворів. А про своє чудесне зцілення від святої Варвари і про це її упевнення щодо мощей він розповідав не тільки мені, але й усім розповідає до цього часу.
 
Чудо 3
Коли князь Радзивил взяв був це місто Київ у 1651 році, то на його прохання мусили йому дати чималу частку від ребра святої Варвари, яку він відіслав у дар віленському біскупу (єпископу), а той до князя написав таке. Цю частину мощей святої Варвари він почесно зберігав у своїх палацах у гебановій скриньці. А коли одного часу загорілися біскупські покої, то не могли їх загасити; що не викинули з покоїв, все згоріло вщент. О чудо! Коли ж після пожежі розгребли попіл, то мощі святої Варвари у скриньці знайшли цілими й неушкодженими від вогню, і всі, дивлячись, прославляли Бога й чудотворну великомученицю Варвару. Про це чудо мені розповів чоловік значний, високого рангу, який був там очевидцем цих чудесних мощей у 1657 році.
 
Чудо 4
Дивним великим чудом було й це преславне чудо, яке сталося у 1666 році. Двоє служивих у піст перед Різдвом Христовим, на який припадає і свято святої Варвари, змовившись, прийшли вкрасти із церкви золото, срібло і всю оздобу, яка є при мощах святої Варвари, їх звали Андрій та Феодор. І однієї ночі вони, ведені дияволом, чимось відімкнули замок правих дверей церкви святого Михаїла і пішли просто до мощей святої Варвари, не займаючи срібла на образах намісних та ланцюгів. Коли ж вони почали підступати до дверей святої Варвари, то вдарив на них страшний грім, обпалили їх вогняні іскри. Вони попадали на землю від цього грому, причому один оглух, а на другого напала тяжка хвороба - і він збожеволів. Прийшовши до тями, той, що оглух, і зрозумівши Божу і святої Варвари чудесну кару, яка впала на нього, він вивів свого божевільного товариша із церкви і замкнув її; нічого не взявши, вони побігли додому. Наступного тижня, цей який оглух, прийшов у церкву і привів свого товариша, і розповів про це своєму духовному отцю у церкві, ієромонаху Симеону, а ієромонах Симеон нескоро потім щиро визнав мені перед вівтарем, йдучи служити службу.
 
Чудо 5
Преосвященний чернігівський архієпископ, отець Лазар Баранович й донині говорить про чудо святої Варвари. Тут же скоро він отримав зціленя від мощей святої Варвари і з того часу найбільше до святої Варвари почав мати віру і (вже) здоровий, виголошуючи свою проповідь на свято святої Варвари при її мощах, розповів про своє чудесне зцілення від святої.
 
Чудо 6
Благородний боярин та воєвода київський Петро Васильович Шереметьєв сам мені розповідав про чудесне одужання своєї дружини, боярині Анни Федорівни. Коли цей боярин приїхав з дружиною на воєводство 28 грудня 1666 року, з того часу його дружина, взявши велику віру до святої Варвари, ухвалила цей святий вчинок. Вона найняла крило шан нашого Михайлівського монастиря, щоб вони кожного тижня при мощах святої Варвари служили у приділі за них службу Божу; і сама вона завжди ходить та слухає цю службу Божу. Цього ж року, у місяці липні вона, бувши вагітною, тяжко захворіла, а 8 липня їй стало так тяжко, що вона й слова не могла сказати. Боярин у тяжкому смутку не мав інших ліків, а тільки надіявся, що його віра і віра його боярині до святої Варвари вилікує її. Він послав у пізню пору свого вірного слугу Мезецького з грошима до монастиря, щоб при мощах святої Варвари було відправлено молебень, і тут же священики почали його відправляти. А коли відспівали молебень, і слуга, пішовши, сказав боярину, що вже біля святої Варвари відспівали молебень, тут же одразу сказала бояриня, що їй стало легше, і вона народила сина, якого було названо Володимиром. І вдячність святій Варварі за чудесне вилікування віддаючи, вона дала обітницю щотижня свого сина Володимира приносити на службу Божу, замовлену нею, і причащати. Що чинить вона неодмінно вже два роки.
 
Чудо 7
Знову цей самий боярин Петро Васильович Шереметьєв розповідав усім, що й син його Василій чудесно зцілився молитвами святої Варвари таким чином. «Захворів, - каже, - був наш син Василій і хворів так тяжко, що вже був близький смерті, і вже не допомагали йому ліки. Однієї ночі ми вже думали, що він помре, тому запалили свічку й накадили ладаном. Тоді, каже, моя дружина, бояриня Анна, стоячи перед образами, перед якими горіла свічка плачучи: «Свята великомученице Варваро! Помолися Спасу й Пресвятій Богородиці, щоб моєму сину, який, вважай, помирає, дарували життя й здоров’я. А я ж буду твоя вічна боржниця». Коли бояриня так молилась святій Варварі, одразу полегшало її сину Василію, і він невдовзі одужав, а бояриня виконуючи свою обітницю, має до святої Варвари велику віру і славить чудесне уздоровлення».
 
Чудо 8
Року 1659, місяця травня у свято святого Феодосія я прийшов у Печерський монастир і під час служби Божої побачив болящого ієродиякона Афанасія, і спитав, що то за хвороба у нього. Він мені відповів, що коли оце служив службу Божу, то напала на нього пропасниця, так що ледве дослужив, а тепер, каже, щотижня на третій день його охоплює (пропасниця) й сильно трясе. Я сказав: «Такі хвороби зцілює свята Варвара. Приходь до її мощей у вівторок і відслужи службу Божу у приділі святої Варвари, то й одужаєш». Послухав мене ієродиякон Афанасій і прийшов у понеділок увечері до нашого монастиря, повечеряв, а на завтра, у вівторок, коли мав бути напад хвороби, прослужив службу Божу. Коли він цілував образ святої Варвари, то одразу ж відійшла від нього хвороба, і він став здоровим з цього часу і дякував своїй чудотворній цілительниці, святій Варварі.
 
Чудо 9
Ієромонах Йосиф також захворів на тяжку хворобу, від якої не міг знайти ліків, і звернувся з вірою до мощей святої Варвари. Він напився води з її святої руки, виблював отруту своєї хвороби і з цього часу став цілком здоровим, дякуючи святій Варварі.
 
Чудо 10
Монах Гавриїл потерпав від великої пропасниці й огневиці. Коли ж він не міг її вилікувати, порадила йому братія, щоб він з вірою напився з руки святої Варвари води, то напевно міг би одужати. Він же був маловіром й не слухав доброї поради, не хотів вірити, що так можна вилікуватися. І ще більше напала на нього хвороба, аж я, довідавшись про це, посварив його і сказав, щоб він мав безсумнівну віру до святої Варвари, а потім, молитвою смирившися за маловірство, напився води з руки святої Варвари замість певних ліків. Коли ж він з вірою, послухавши мене, напився води з руки святої Варвари, одразу ж з того часу одужав і дякував мені й святій Варварі.
 
Чудо 11
Один молодик років вісімнадцяти чи більше на ім’я Євстафій потрапив у хворобу новомісячну і на новий місяць на кілька місяців втрачав розум і говорив чи діяв казна-що, не знаючи, що робить. Його пан, дуже його жаліючи і переживаючи за нього, не знав, як вилікувати цю хворобу, але, здавна маючи святу Варвару своєю покровителькою, дав обітницю святій Варварі, доручаючи її помочі свого слугу Євстафія і молячи, щоб вона його зцілила, послав його до її святих мощей. І за цією обітницею, молитвами святої Варвари тут же відступила від Євстафія, його слуги, ця новомісячна хвороба, і з цього часу він став здоровим. Це чудесне зцілення сам пан цього Євстафія, пречесний отець ігумен кирилівський, розповів мені і привозив його до мощей святої, дякуючи за зцілення.
 
Чудо 12
За немале чудо я вважаю і мої видіння. У нашому Михайлівському монастирі є давній звичай, що у приділі при мощах святої Варвари щотижня у вівторок буває служба Божа і молебень святій Варварі. Одного разу, 1660 року, у великий піст, коли довго триває набоженство, то щоб братії не було тяжким многе читання та співання, я наказав облишити співати молебень біля святої Варвари на період великого посту. Як тільки я це вчинив, а потім трохи заснув, то здалося мені, що я у церкві приходжу до мощей святої Варвари і бачу її у труні, сидячу не зовсім зручно і, вклонившись, з великим страхом сказав:
- Ляж свята Варваро, не гаразд так сидіти.
Свята лягла, криво звісивши руку й ногу з труни. Я ж із страхом прошу, аби вона лягла просто, а свята мені каже:
- Не ляжу просто, хіба що ти поправиш.
Я ж боязко кажу: «Не смію до тебе торкатися».
Знову свята мовить до мене:
- Неодмінно виправ те, що криво.
Коли ж я трохи доторкнувся до мощей, одразу самі мощі правильно лягли. Я з жалем ще уві сні витлумачив собі, що це вчинив криво, бо молебень святій у вівторок відмінив. Отямившись, я повідав братії про видіння і сказав, щоб у великий піст був молебень біля святої Варвари. Бо вона не любить і вважає викривленням те, що ми облишили цей молебень. І так братія охоче знову почала співати молебень.
 
Чудо 13
Цього ж року під час цієї міжусобної війни я знову захвилювався через оскудіння монастиря та небезпеку для життя. Коли ж я заснув, то мені здалося, що я знаходжуся біля мощей святої Варвари і бачу святу, яка вся лежить в оливі, що виповнює труну. І каже мені свята, взявши мене за руку: «Не хвилюйся, я з вами». Я витлумачив собі, що у Святому Письмі олива означає милосердя; багатство ж оливи, в якій я бачив святу Варвару, є милістю святої до нас; що нам буде вдосталь усього завдяки її молитвам, свята обитель не оскудіє до кінця і буде безпечальною, як і досі молитвами святого Михаїла та святої Варвари була цілою та неоскудною, за що дякуємо святій.
 
Чудо 14
Року 1668, серпня 24 дня, слюсар Григорій робив роботу одному служивому. Але цей, бувши не сповна розуму, прийшов до Григорія і хотів взяти свою роботу, не заплативши. Він витягнув шпагу і мало не заколов Григорія. З цього переполоху Григорій тяжко захворів. І він не міг прийти до тями, аж через кілька днів після хвороби дав обітницю святій Варварі. Він з вірою випив води з руки святої Варвари, одразу ж одужав і сам мені розповідав про своє чудесне зцілення від святої Варвари, дякуючи святій великомучениці.
 
Чудо 15
Іван Колчедан у цей час був тяжко хворим. За порадою людей які знали про чудесні зцілення святої Варвари, він напився води із святої руки. Він тут же одужав і мені сказав про це.
 
Чудо 16
Іван Олексійович Мещеринов, стрілецький голова, що коли у нього бувають якісь труднощі або потреба в чомусь, він завжди приходить до мощей святої Варвари: «І як тільки, просльозившись, я помолюся святій мучениці, то одразу ж значну й достатню допомогу від неї у своїй потребі дістаю. Тому я своїм стрільцям, коли хто захворіє, наказую йти за найкращими ліками до святої Варвари, покинувши всі інші ліки. Вони ж, послухавши мене, швидке зцілення дістають від мощей святої Варвари».
 
Чудо 17
Афанасій Олексійович Ушаков плив водою із Чернігова із стрільцями. Коли ж наближався до Остра, то напало на них ворогів більше, ніж їх було, й почали потужно по них стріляти. Дісталася рана й самому Афанасію, хоч і не дуже сильна, але він почав сумніватися у своїх силах. Тут один стрілець каже Афанасію: «Дай обітницю при святому Михаїлі святій великомучениці Варварі; молися, віруй, будемо цілими». Афанасій, почувши, з радістю дав обітницю святій Варварі і став молитися, просячи про допомогу. Як тільки це вчинив, тут же на березі з’явилися їхні люди, приборкали неприятеля, а сам Афанасій до своїх з човна вийшов і цілим зі своїми човновими людьми був. Отак чудесно вцілілий завдяки молитвам святої Варвари він приїхав до Києва, замовив молебень, при мощах святої Варвари і сам мені розповів про цю чудесну оборону, подану від пресвятої Варвари.
 
Й інші многі чудеса та чудесні зцілення діються від мощей святої Варвари, які не тільки ця мала книжечка не могла б вмістити. Я написав її на користь і на заохочення віри до святої Варвари тим, хто (це) чує та читає.
(Софонович Феодосій, игум. Мученіе Св. Великомученицы Варвары и Повесть о преславныхъ чудесахъ Ея // Труды Киевской Духовной Академии. - К.: Тип. Н. Т. Корчакъ Новицкого, Михайловская ул. Д. № 4. - 1894. - № 12. - С. 599-605; Софонович Феодосій. Хроніка з Літописців Стародавніх (опрацьована й видана Ю. А. Мициком, та В. М. Кравченком). - К., 1992. - С. 262-264; Софонович Феодосій. Повість про преславні чудеса святої Великомучениці Варвари // Людина і світ. - К., 1995. - № 3-4. - С. 44 - 47; Свята Варвара великомучениця. Збірка історико-літературних та церковних пам’яток. - К.: Вид. БППБ «Гулевичівна», 2005. - С. 47-58
 
У своєму дослідженні про мощі святої великомучениці Варвари святий Димитрій (Туптало), митрополит Ростовський, оповідаючи історію перенесення та достовірність їх, також приводить декілька чудес (7) завдяки молитвам до святої Варвари, «для впевнення маловірних». Крім чудес, які подав о. Феодосій, святитель Димитрій поміщає досить об’ємну історію про ліву руку святої великомучениці та подає дещо відмінну інформацію, щодо моменту набуття самих пречесних мощей. Також, більш детально описує про дарування часточок від її святих мощей та їх подальшу долю. Одне чудо, яке повністю відсутнє у описі о. Феодосія (але чимось подібне до останнього - 17) ми тут приведемо:
«Потім року 1668, місяця серпня, 12 дня, воїн один, прийшовши у церкву до чесних мощей святої великомучениці Варвари і з великим благоговінням поклоняючись, зітхнув і оповів паламарю й іншим багатьом людям, які були тоді біля тих святих мощей, (таке): «Великого, - каже, - сподобився заступництва чудесного святої великомучениці Варвари: одного бо разу, як у полку перебував, поїхали були з численними друзями нашими по траву. І ось напали на нас татари і всіх друзів моїх у полон побрали, я ж лише один рук їхніх уникнув. І коли дякував Богу, жаліючи друзів моїх, явилася мені свята діва Варвара у такому ж одязі і у такому ж вінці, як тут лежить і говорить до мене: «Знай, чоловіче, що я є мучениця Варвара, яка від варварів тебе порятувала». Тому прийшов, - каже воїн той, - сюди до мощей її святих, аби вдячно поклонитися за чудесне те заступництво. І вам, хто чує, це чудо оповідаю».
(Свята Варвара великомучениця. Збірка історико-літературних та церковних пам’яток. - К.: Вид. БППБ «Гулевичівна», 2005. - С. 20-28).
 
Надзвичайно чудесна історія, того, яким саме чином часточки святих, які пізніше зберігались у катерининському приділі в мазепинському мартирії (1847) - Спиридона Триміфутського чудотворця; Великомученика і цілителя Пантелеймона; священномученика Харлампія; священномученика Макарія, митр. Київського; Великомученика Димитрія мироточивого; священномученика Фоки, еп. Синопійського; преподобного Єфрема Сірина і три часточки невідомих святих - потрапили в Золотоверху обитель м. Києва. Розповідь про це зустрічаємо як в ієром. Євстратія (Голованського), так і в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві у фонді Михайлівського Золотоверхого монастиря (№ 169), де міститься оригінал цього документу. Зокрема, подається свідчення, дане 23 червня 1780 р. дружиною капітана, Єленою Дмитрівною Поповою, в присутності секунд-майора і пограничного комісара Петра Волкова і Севського епископа Кирила. Вона повідомила наступне, що в місті Могилеві, яке знаходиться на річці Дністрі, в 1760 році купцем Евізорієм Ларсіотом були куплені в ієромонаха Синайської гори Єфимія за 30 червонців святі мощі. Після смерті цього купця все його майно, разом із ковчежцем із святими мощами, було конфісковане турецькими купцями. Дізнавшись про це, згадана дружина капітана Єлена, викупила останній в турків за 60 іноземних червонців в 1761 році, і зберігала їх в домі своєму до 1780 року. А в тому році, під час Великого посту, будучи сильно хворою на постелі своїй, не у сні, а наяву побачила явлення прекрасної дівиці (Варвари), яка сказала їй, що причина хвороби в тому, що по цей день вона зберігає в себе дома святі мощі. Потім дівиця сказала, щоб принести їх у Київ в церкву св. Великомучениці Варвари і за це отримаєш зцілення. Вчинивши так як сказала їй дівиця (Варвара) Єлена Дмитрівна Попова і дійсно отримала зцілення від своєї недуги, про що й засвідчила приїхавши з чесними мощами до Золотоверхої обителі.
(ЦДІА України в м. Києві. Ф. № 169. - Оп. 7 (1780). - Спр. 4 а. О пожертвованіи икон и мощей разными лицами монастырю. Штамп Всенародной библиотеки в г. Киеве. - Арк. 2-4; Євстратий (Голованский), іером. Кіево-Златоверхо-Михайловский первоклассный монастырь и его скит Феофанія. К.: Тип. В. П. Давиденко, 1878. - С. 69-72).
 
Зрозуміло, що подібних описів могло бути набагато більше, особливо в пізніший час, коли друкування вже не було таким дорогим та рідкісним. Так, зокрема, вдалось віднайти один із таких описів у „Київських Єпархіальних Відомостях” за 1896 рік, під заголовком «Чудо милості Божої, за молитвами святої великомучениці Варвари». Так тут подається така інформація:
«Священик села Болотина Бессарабської губернії, Василій Скалецький має двох дочок: Емілію і Анну, які навчаються в кишинівському єпархіальному жіночому училищі. На початку 1895-1896 навчального року вони були відправлені батьками в училище.
Старша - Емілія, на початку року, у вересні місяці, захворівши на горло, була покладена в училищну лікарню. Лікар випробував всі можливі засоби, але марно: дівчина так захрипла, що її мову на ледве можна було почути. Училищне начальство повідомило батьків, які поспішили приїхати в Кишинів і, звернувшись ще до декотрих міських лікарів взяли свою дочку додому, так як про продовження її навчання не могло бути й мови.
Дома батьки звертались до багатьох місцевих лікарів. Останні, як і всі попередні лікарі в діагнозі хвороби розходились і, по своїм переконанням, призначали різноманітні препарати. Декотрі із лікарів говорили, що у хворої паралізовані голосові зв’язки.
Разом з тим, проходив час і, батьки починали впадати у відчай, маючи у всіх відношеннях здорову, тільки втратившу голос, дочку. Пишучому ці рядки не раз приходилось бачити хвору дівчинку; її розмову можна було розбірливо почути, тільки підставивши до її рота вухо. Як завжди буває, із боку знайомих посипались різноманітні поради: везти дівчину в Одесу, Київ, за кордон і т. д.
Як істинно віруючі люди, батьки хворої вирішили їхати в Київ, розраховуючи в цьому університетському місті звернутись і до медицини, а найперше - мощей святих, які почивають в цьому святому граді. В другій половині січня цього (1896) року, з дозволу єпархіального начальства, священик Скалецький, із хворою дочкою і дружиною, вирушив у Київ. Приїхавши в місто, він зупинився в готелі Михайлівського Золотоверхого монастиря і в той же день звернувся до лікаря Жука, який прописав його дочці якесь полоскання (звичайне у таких випадках) і порадив священику Скалецькому з’явитись на другий день до 10 год. ранку, щоб він, разом з іншими лікарями оглянув хвору. Ввечері того ж дня батьки прийшли в монастирську церкву, де почивають нетлінні мощі святої Варвари. Поклонившись святим мощам Скалецькі попросили ієромонаха, який служив у цей день, відслужити молебен святій Варварі і, щиро помолившись, повернулись у свій номер. Перед сном батьки порадили своїй дочці щиро помолитись святій великомучениці Варварі, щоб свята допомогла їй. Після молитви всі лягли спати.
Вночі батьки пробудились від крику дочки: «Мамо, тату, встаньте я говорю»! Здивовані батьки, самі не вірячи своїм вухам, почули колишній голос своєї дочки, який вона втратила п’ять місяців тому. Що ж виявляється? - Хвора Емілія побачила у сні якусь дівчинку, яка, взявши її за руку, повела в яскраво освітлену кімнату, де у вишуканому кріслі сиділа невимовної краси жінка; ця остання покликала хвору до себе із словами - «чи хочеш говорити» розв’язала як би хустку із шиї, після чого дівчинка проснулася і розбудила своїх батьків. Це чудо відлунням рознеслось по всьому монастирі, і радісні батьки направились в церкву подякувати Богу, дивному у святих своїх. Подячний молебен відслужити побажав преосвященний Яків, єпископ Чигиринський, настоятель Свято-Михайлівського монастиря. Щасливі батьки повернулись із Києва з повністю здоровою дочкою додому. Незадовго привезли її в Кишинів, де вона і тепер продовжує навчання в єпархіальному жіночому училищі повністю здорова.