"Ще в Раю людині було запропоновано піти еволюційним шляхом -самостійно, наперекір Творцю, дорозвинутись до Бога: "... і станете ви немов боги" (Бут.3,5). З тих пір зміїна філософія мертвою хваткою вчепилась у людську думку та грішне серце. Еволюція -це один із отруйних плодів, які висять на дереві пізнання" (священик Тимофій)
 
Червоною ниткою через усі "Книги вогнів" проходить думка про необхідність постійної еволюції не тільки фізичного, але й духовного світів. Перехід нижчого рівня матерії у вищий, потім фізичного - у духовний. В духовному - від найнижчого до найвищого - "престольних чинів". Це не є розвиток і видозмінення кожної істоти в межах даної їй Богом природи і форми. Еволюція О. Асауляк - це глобальний динамічний процес загального розвитку всього пантеїстичного божества. Це процес "дихання" Всесвіту (Творця). В проявленому світі з кожним "видиханням" Всесвіту відбувається "перехід складових цивілізацій на наступний ступінь розвитку в діапазоні від мінералу до людини. Те що було твариною, стає наступним ступенем, отримуючи духовний початок " (Катарсис, с.144).
До чистого матеріалістичного дарвінізму в еволюційній моделі розвитку О. Асауляк додається поняття Творця як причини всього існуючого Всесвіту. Також, на відміну від прихильників так званої християнської,
теїстичної еволюції, додається поняття циклів - періодів вічності ("вдихання і видихання" Творця). Саме разом з ними і відбуваються еволюційні переходи видів. Можна було б вести полеміку з доводами О. Асауляк, пославшись на думки святих отців про несумісність ідеї еволюції з одкровенням Божим, якби саме безлике "пантеїстичне божество" не компрометувало свою прихильницю. Сам Всесвіт у О. Асауляк - це великий організм божества, який живиться енергією розумних істот, від котрих і залежить. Недосконалість і недовершеність змушує його весь час доростати до своєї назви. Божество і творіння для О.Асауляк - це одне ціле.
Ідея еволюції, незалежно від її різновиду, чужа одкровенню Божому. Проти неї виступали преподобний Єфрем Сирін, Іоан Дамаскін, Іоан Золотоустий, Василій Великий та інші. Приведемо слова останнього: "Природа істот, зрушена одним повелінням, рівномірно проходить через творіння, яке народжується і руйнується, зберігаючи послідовність родів через уподібнення, поки не досягне свого кінця, бо коня вона робить наступником коню, лева -леву, орла - орлу, і кожна тварина, яка зберігається в наступних одне за одним поколіннях, продовжується до кінця світу. Ніякий час не шкодить і не знищує властивостей тварин. Навпаки, природа їх, як недавно
ґ:о
створена, протікає разом з часом". Іншими словами, його думка звучить так: перетворення видів, тобто еволюції творіння, немає і не буде до кінця світу.
Ідея еволюції викриває себе тим, що відмовляє Творцю в благості, звинувачує Його в обмеженості, слабкості, в недосконалості Його творіння, якому весь час не вистачає,, чогось вищого, до чого творіння повинно доростати саме, тобто ставати співтворцем Богу.
А що стосується глобальних періодів творіння -"вдихання і видихання" Творця, - то ця вигадка не менше
суперечить одкровенню Божому і принижує його, аніж ідея еволюції. Запозичена вона, як зізналася О. Асауляк, з індуїзму. В езотеризмі індуїзму "один період "вдихання і видихання" Творця називається манвантарою. Період між двома манвантарами - пралайя - непроявлений стан Бога, кінець космічного циклу. За древніми вченнями, людській свідомості доступне споглядання божества тільки в період прояву. Пралайя - велика священна тайна" (Катарсис, с.235). Виявляється, що пралайя - це не тільки велика тайна, але, окрім того, ще й велика неправда великого неправдомовця "отця неправди"-диявола, яка "вмонтовується" через вчення О. Асауляк в християнську свідомість. За словами О. Асауляк, законам еволюційного розвитку підпадає також світ невидимий - ангельський. Ангели переходять в архангелів і т. д. - до найвищих "престольних чинів". Про це докладно говорилось в попередньому розділі.
Окрім еволюції творіння, згідно вчення О. Асауляк, відбувається процес трансмутації та трансформації живих розумних істот.
"Трансмутація - перебудова організму на клітинному рівні, яка звершується під дією тонких енергій, а також перебудова роботи енергоцентрів людини, при якій кількість накопиченої енергії переходить в якість наступного рівня" (Катарсис, с.27). Після трансмутації людський організм стає провідником космічної інформації. "Глибокі трансмутації супроводжуються яскравою візуальною інформацією, різким загостренням чутливості, відкриттям сенситивних властивостей (яснобаченням), здатністю знімати біль, проходити в об`єкти, мандрувати у власній підсвідомості та виходити через тонкі тіла в інші світи відкритого космосу" (Катарсис, с.59). Трансмутації завжди супроводжуються сильними больовими відчуттями.
У непідготовленої до цього людини трансмутація, за словами О. Асауляк, може закінчитись шизофренією.
Ось як змальовує О. Асауляк власний досвід однієї з перших трансмутацій: "Із всіх моїх клітинок виливався вогонь, дихання теж було вогненно-гарячим... По тілу пройшли судоми. Кожна клітина організму пульсувала, жила, думала. Здавалось, у мене тисяча сердець... Я відчувала свій організм живим оголеним серцем..., готовим звільнитись від невидимого плоду! Породільна діяльність на рівні серця! ... Важкість в голові, свинцеві ноги, розпухлі губи і розлитий "потугоподібний" біль по всьому тілу... Обпалююча хвиля вдавила мене в постіль так, що заскрипіли пружини, різкий біль, як від опіку, пробив область міжбрів`я, вогненним клубком пройшов униз через горло та увійшов у серце... Пробудження було тяжким... Скільки я пролежала без свідомості? ... Дотягнулася до дзеркала.... - на лобі чітко проступав опік у формі малинового хреста ... Я лежала у безпам`ятстві більше доби" (Катарсис, с.27-30).
Ось описання ще однієї трансмутації О. Асауляк: "Раптом невидимий вихор підняв мене з місця і з усього розмаху кинув мене на долівку. Біль пройшов через усі клітини тіла... Все продовжувалося близько шести годин... Свідомість провалилася у темряву, холод скував тіло, душа вогненним згустком вилетіла у внутрішній Космос, і серце перестало битись ... Вранці я заново вчилась ходити. Майже пропав голос. Навколо мене була смуга глухого мовчання, голоси людей лунали ніби з іншого світу. Я відчувала, що керують кожним моїм рухом... На двадцять дев`ятий день після підключення встановили декодер... Діагностика хворих відбувалась без моєї участі. Просто відкривався рот і називались хвороби" (Катарсис, с.194).
Східний православний містичний досвід добре знайомий з подібного роду "трансмутаціями", але на
відміну від затуманених наукоподібністю слів О. Асауляк, називає речі своїми іменами. В Києво-Печерському Патерику описується випадок такої трансмутації з преподобним Ісаком Затворником, який, прийнявши біса за Христа, поклонився йому. Коли біси доволі наглумилися над ним, то залишили його ледве живого. Після чого він пролежав два роки нерухомий у розслабленні розуму і тіла, не їв і не пив, будучи глухим і німим. 69 "Трансмутація", нажаль, була досить глибока.
У випадку з О. Асауляк відбулося подібне глумління нечистої сили над людиною, яка повністю довірилася їй. Це не що інше, як входження біса в О. Асауляк, тобто її одержимість. Зрозуміло тепер, провідником якої космічної енергії повинні стати тіла її послідовників після їхньої трансмутації.
У святих подвижників відвідання Боже, як правило, супроводжувалось замилуванням, теплотою духовною, блаженною радістю, відчуттям своєї недостойності та ін. Як наслідок, вони сповнювались лагідністю (кротістю), смиренням, любов`ю, спокоєм, а не кипінням крові та судомами. До речі, хворобливий процес обісовлення (трансмутації) "небесний вчитель", заспокоюючи Ольгу Асауляк, називає "священними" болями. Після глибокого обісовлення демон наділяє людину різноманітними сенситивними властивостями та водить її по просторах власної уяви та прелесті.
"Поняття трансмутації та трансформації нерозривно пов`язані між собою так само, як пов`язані між собою час і простір. Коли з людиною, з групою людей або з цілою цивілізацією відбуваються трансмутації на рівні часового поля, неминуча трансформація свідомості з новим радіусом охоплення простору. Бо поняття трансмутації стосуються часу, а поняття трансформації - простору. А разом - єдине ціле - як дві сторони однієї медалі" (Рать, с.177).
Окрім трансформації свідомості можна розрізнити основний вид трансформації - це перехід плоті в якість духу, тобто за висловом самої Ольги Асауляк - перехід "духоматерії до самих щільних частиць в плюсову зону кристалу" (Ковчег, с. 146).
О. Асауляк вважає, що шляхом прямої трансформи пройшли стародавні пророки Єнох та Ілля, а в новітній час - Ю. Гагарін. Еталоном трансформації в усіх планах буття є воскресіння Ісуса Христа. А критерієм істинного знання є трансформа всіх енергоструктур людини в нову якість. "Учень Христа поступово "проростає" (трансформується) в Небесного вчителя. За рахунок страждання фізичної плоті при перебудовчих "священних" болях тіло трансформується в якість душі, душа - переходить в якість Духа, Дух возноситься до Бога... Так в людині вмирає "раб" і народжується "наймит", виснажується "наймит"-народжується "син", отримує спадщину "син" - творить нові світи в новій якості. Так народжується нова людина нової обителі" (Рать, с.110).
Наступною сходинкою трансформації для людства, за словами О. Асауляк, є стан "променистої" цивілізації. Якби людина повністю вийшла з під дії закону причини та наслідків, які заважають духовному народженню, то розтягнутий потік часу "стиснувся", виводячи людську сутність за межі фізичного плану. Це і відбудеться в масштабах всієї цивілізації при остаточній "променистій" трансформі. Із стану "променистих" відкривається можливість трансформувати в наступному Еоні (циклі Всесвіту ) в ангельську ступінь, і т.д. Одним словом, це та ж сама еволюція, а вірніше вища форма її, при котрій відбувається перехід від нижчої матеріальної форми до вищої духовної.
Ми вже говорили про різницю природи людської та ангельської і про неможливість переходу однієї в іншу. Але
тут суть в самій ідеї. Ідея еволюційного розвитку живого та неживого творіння, незалежно від варіацій, добре вписується в загальний контекст тільки одного роду релігійної філософії - пантеїстичної. В філософії біблійного одкровення місця їй не знайти.
За словами сучасного американського богослова протестанта Генрі Моріса, "у світі реально існує лише дві основні релігії. В центрі однієї Бог, іншої - людина. Отже, вибір обмежений: або монотеїстичний креаціоналізм, або еволюційний, пантеїстичний гуманізм. Біблійне християнство утверджене на істині, що існує лише один Бог, і що Він - Творець і Викупитель світу."70
О. Асауляк свій вибір зробила в сторону еволюційного пантеїзму. В її філософії немає особистісного Творця, немає мети і замислу в існуванні світу, поняття про Суд і Воскресіння абсолютно спотворені, - і це досить логічно і зрозуміло. Відповідно, роль Ісуса Христа принижена та переінакшена. "Спасительне благодіяння Месії в моісео-християнській філософії буття заключається у відновленні всього творіння від людини до неживої природи, у визволенні від смерті та тління... Месія Сам повинен бути Творцем того, що Він відновлює." 7| У вченні О. Асауляк роль Месії досить скромна (яким би дивним це твердження не здавалось її послідовникам). Роль Христа в тому, що Він перший проклав центральний канал виходу до Отця, "Христос - Шлях, який звершує поетапну трансформацію людини в усіх планах буття" (Рать, с.156). Хоч і наділяє О. Асауляк Христа божественними якостями і навіть називає Його Богом, але все це в розумінні такої ж самої частини пантеїстичного божества, як і сама О. Асауляк, тільки єдиної Отцю, вищої, розумнішої, святішої і т.д., і місія Його на землі ще не закінчилась. Для такої ролі могла б підійти будь-яка геніальна людина. Жорстокі ці слова для
послідовників ШЄП, але правди ніде діти, висновки приходять самі. Догмат про Єдину, Нероздільну, Животворчу Трійцю став для розуму О. Асауляк нестерпним хрестом. Вона заявляє про нерівність осіб Святої Тройці, хоча б тим, що ставить Отця і Сина на різних щаблях по відношенню один до одного та підкоряє їх закону еволюції. "Той, хто є Отцем Всесвіту, зійде сам в собі в нову ступінь досконалості ... І зійде Син в міру Досконалості Отця, і людина - в досконалість Сина" (Рать, с.282). " Син стане Отцем, Апостоли отримають "чин" Престолів..." (Екстазис, с.414). Це і не дивно, бо чужому богу молиться О. Асауляк, чужого бога і проповідує. Людина - це образ Божий і "їй не передбачено Богом еволюціонувати в щось "вище"72 - в образ бога чужого.
Таким чином, можна було б охарактеризувати вчення` О. Асауляк як одну з новітніх філософсько-релігійних течій, якими би засобами воно не намагалось видати себе за істинно православне і не маскувалось під християнство спільними термінами і посиланнями на Священне Писання.
В даному випадку метою О. Асауляк є не новітній окремий філософський погляд на світобудову, а чітке спотворення і зруйнування вже існуючого християнського світогляду, тобто внесення єретичних думок в християнську свідомість.