"Ідея пантеїзму та еманації є виключно людська. Нічого іншого і не може уявити людина, яка намагається створити філософію буття, керуючись лише тим, що спостерігає у світі фізичних явлень... Коли розум виходить із спостереження законів речовини, то він ні в якому разі неспроможний припустити факту створення. Він знає лише породження одного явища із іншого. " (Л. А. Тихомиров)
 
Базуючи своє вчення на засадах пантеїзму, О. Асауляк логічно продовжує його і по відношенню до створених Богом Всесвіту, ангельського та людського світів. Прагнучи наблизитись до християнства, О. Асауляк ще з більшою силою модернізує свій пантеїзм. При поверховому ознайомленні з її книгами та лекціями, складається враження, що мова йде дійсно про Істинного Бога. Але при співставленні та аналізі висловів та лекцій О. Асауляк та "ієрарха" виявляється, що зовнішнє протиріччя зі своїми вчорашніми висловами вона допускає в розумінні більш глибшої подачі матеріалу. Вона наголошує на тому, що з кожним періодом навчання перед курсантами школи відкривається більш глибокий зріз вищих знань. Але це ніщо інше, як той самий вчорашній пантеїзм, ретельно замаскований за християнськими термінами та іменами святих.
Розкриваючи питання виникнення зла у Всесвіті, О. Асауляк справедливо ставить собі питання: звідки в організмі Бога береться бунтуюча духоматерія? Куди можна відпасти від Бога, коли все є Богом, і як може бути присутній у джерелі Світла хаос? В ході пояснення логічно розкривається "Містерія творіння"Всесвіту, яку О. Асауляк називає "предвічним актом зачаття духоматерії". Далі ми зустрінемося з таким положенням, що акт зачаття і народження плоду в даному вченні являється ключовим принципом у стосунках між Богом і світом, між Богом і людиною, між людиною і світом.
У містерію творіння О. Асауляк прагне ввести дію Пресвятої Тройці. Але під Небесним Отцем вона розуміє Абсолют; під Єдиносущним Сином Ісусом Христом - сина
заплідненої матерії; під Святим Духом - Божественний Промінь, енергію Бога.
В книзі "Рать" бачимо розгорнуту послідовність творіння. "Творець Сам обмежує Себе заради сотворіння нової майбутньої Вселенної." Стискаючи та ущільнюючи чистого всюдисущого Духа, Бог творить живу істоту -Матір Світу, яка стає першоматерією, але ще не усвідомлює себе такою. Від того, що Дух стискався Творцем, утворилось розряджене середовище - первинний хаос. "Із центру розбурханої сфери відбувається вихід Божественого променю в духоматерію. Починається містерія творіння - через пульсацію, коли кожний новий прошарок духоматерії або приймає Промінь Творця та зачинає духовний плід, або відпадає в хвилю бурхливого хаосу. Ось тут і відбувається розділення енергокристалу. Невидима межа розділення і є фізичний план духоматерії, де дається можливість вільного вибору: прийняти Промінь Духа і внутрішньо перебудуватись через запліднення свідомості вищими енергіями, або відкинути його та відпасти у мінусовий сектор енергокристалу... З кожною пульсацією Промінь все глибше проходить в духоматерію, запліднюючи дві третини, спостерігаючи відпадіння однієї третини, яка відмовилась від запліднення. Плоди зачаття вертаються до Отця, а частина, що відпала , робиться все більш агресивною, затиснута вздовж внутрішнього кордону сфери обмеження. Кожна пульсація є циклом нового Еону - глобального періоду творіння, який розпочався від первинного самообмеження і завершиться поверненням духовних плодів Сотворителю. Всі періоди розвиваються один в одному, поділяючись на Вселенський, Галактичний, Планетарний Еони (В кн. Буття, як говорить О.Асауляк, змальовується початок Планетарного Еону). Плоди матерії, які вертаються до Творця, будують ланцюжки творчих ієрархій.
За кордони сфери самообмеження хаотичні маси вийти не можуть, бо згорять у вільному непроявленому Дусі Абсолюту. Лютуючий хаотичний дух ентропійних мас все більше ущільнюється в міру запліднення нових прошарків духоматерії та як звір, замкнутий у тісну клітку, кидається в сліпій люті на грати. Ґратами між ентропійними масами та заплідненою матерією... є фізичний світ, який є полем битви планетарного армагедону.
Коли починається повернення плодів одухотвореної матерії до центру від країв сфери, пульсації йдуть всередину на "вдиханні Творця", краї сферичного шару починають стискатись, звільняючи шлях для наступу великої Безодні, туди, де вчора вирував хаос. Спасаючись від всепоглинаючого вогню, хаотичні маси хлинуть в середину, туди, де раніше проходила межа розділення, тобто у фізичний світ.
Коли земне людство перейде у новий планетарний цикл, ... на частотах "нашого дитинства" будуть лютувати агресивні ... енергетичні вихрі, які вироблятимуть біороботів з тілом людини, але з душею чудовиська"(Рать, сс. 263-268).
Кожна розумна ланка творіння на стадії "повернення до Отця" переводить свій багатовіковий досвід пізнання в банк вселенської пам`яті, беручи взамін готовий результат - вище знання моменту. "Вдихаючи і видихаючи", Создатель творить світи ("вселенні") і кожна ступінь народжує Єдиного і предвічнонародженого Сина. Істина вищої духовної міри міститься в тому, що спільний плід любові народжується вічно чистою Матерією від Творця." (Екстазис, с.426).
Не менш цікавим є розуміння ролі самої планети Земля. О. Асауляк вказує в своїй книзі "Рать" (сс. 198-199), що планета - жива істота жіночої статі, тільки у
космічному масштабі, вона або "народжує" і знову зачинає, або очищається заради свого оновлення. Якщо "зачаття" не відбулося, вона, подібно жінці, звільняє організм від залишків загиблої яйцеклітини - всього бездуховного людського сміття, яке не прийняло Променю Божественної Любові. Цим пояснюються періодичні катаклізми глобальних масштабів, які забирають мільйони людських життів. Один місячний цикл земної жінки відповідає одному планетарному циклу. Так само кожний планетарний цикл повторює в собі запліднення, зачаття і народження нових систем у Вселенському циклі.
На п`ятому планетарному циклі Духоматерія планети через Непорочну Діву народила одного Богочоловіка - Христа... З переходом в шостий цикл народжується ціла цивілізація духовних людей, зібрання душ, котрі складають Єдину Небесну і Земну Церкву (Рать, с.198).
"Творчі ідеї кожної мислячої одиниці створюють об`єднані поля свідомості Вселенної" (Катарсис, с.162). "Поля цивілізацій, які досягли вільної творчості, створюють своє дітище" - матриці із багатьох складових, які існують на фізичному плані у вигляді Землі, природи рослинного і тваринного світів, людства" (Катарсис, с.128).
Можна сказати, що містерія творіння у вченні О. Асауляк - це створення пантеїстичним божеством самого себе, оскільки все, що існує, є великий організм, тіло такого творця. Із вищенаведеного вчення витікає необхідне уточнення: повинен бути час, коли не існував ніхто і ніщо, окрім творця, якого О. Асауляк називає також "чистим духом". Цей "чистий дух" в певний час почав сам себе стискати до тих пір, поки із нього не згустилась духоматерія (Матір Світу). Важливим є те, що у цього творця спостерігається нагальна потреба творити духоматерію, оскільки без неї він не є повноцінним
божеством. Духоматерія є першим членом ще не зовсім великого і вселенського організму бога. Логічно, такий бог сам в собі зачинає свого єдиносущного Логоса-сина, далі такими ж єдиносущними логічно повинні бути і всі наступні народження (творіння) планети, галактики, цивілізації і т.д. Пульсуючи, зачинаючи і народжуючи, творець починає зростати як на дріжджах, щоб бути справді вселенським. Треба зауважити, що всі намагання О. Асауляк приписати участь в пантеїстичній містерії творіння Предвічній Пресвятій Тройці, якій вклоняються християни, є протизаконними і навіть богохульними.
По-перше, Творець називається "чистим духом" (Рать, с.264). Хіба можна із чистого істинного духу шляхом стискання витиснути матерію? Напевне цей дух був не зовсім чистим, а був хоча б якоюсь розпиленою тонкою матерією в газоподібному вигляді. Справедливе питання: де взялась тоді ця тонка газоподібна матерія, із якої витиснули першоматерію (Матір Світу)? Якщо ж без свого матеріального організму такий бог не повноцінний, то, напевне, він і не бог, тим більше не троїчний, а тільки космічний "пил", "туман".
По-друге, Логос-син, який називається єдиносущним, насправді не предвічний, а створений (народжений) в часі не першим, а принаймні третім (першим повинен бути створений космічний "туман", другим - Матір Світу, від якої вже пізніше народився логос). Терміни "народжений" і "створений" по своїй суті в даному вченні нічим не відрізняються.
По-третє, Дух, якого О. Асауляк називає Духом Святим чи променем божества, в даному випадку є нічим іншим як енергією божества, яка поступово все більше матеріалізується, енергією, за допомогою якої божество зачинає саме в собі плід.
Така пантеїстична "єдиносущна" трійця чи тріада (не рівна в собі) зовсім позбавлена своєї особистісності. Християнський Бог - Трійця - це істинний, правдивий Бог, троїчний в особах, які між собою рівні. Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий, Тройця Єдиносущна, Нероздільна і Предвічна. Святитель Іоан Зол стоустий чудово сказав: "Трійця - існуюча раніше віків, не від початку отримала буття, але безпочаткова, вічна, нестаріюча, безсмертна, безкінечна, яка не збільшується, не знищується, не руйнується... ."`7 "Віра кафолична в тому, говорить свт. Афанасій Великий, що Єдиного Бога в Тройці та Трійцю в Одиниці шануємо, не зливаючи Іпостасі, не розділяючи істоту. Одна іпостась в Отця, інша - у Сина, інша у -Святого Духа. Але Єдине Божество Отець, Син і Святий Дух, рівна слава, вічно існуюча велич... Отець ніким не створений, не витворений, не народжений; Син народжений від Отця, не створений і не витворений; Дух Святий не створений і не витворений, не народжений, але від Отця походить. І у цій Святій Тройці ніщо не є першим чи останнім, ніщо не є більшим чи меншим, але всі три
І й
Іпостасі співвічні собі та рівні". Не було такого часу, коли якоїсь із іпостасей ще не було, говорить свт. Григорій Неокесарійський: "Тому немає в Тройці ні створеного, ні службового, ні того, що входить, чого б не було раніше і що увійшло після: ні Отець ніколи не був без Сина, ні Син без Отця, але Трійця непорушна, незмінна та завжди одна і та ж". 19 Отже, пантеїстична тріада О. Асауляк - це аж ніяк не Пресвята Трійця християн.
В пантеїстичній містерії творіння особливе місце займає механізм виникнення зла. О. Асауляк прагне провести логічну паралель із біблійним свідченням про відпадіння однієї третини ангелів на чолі з Денницею. Частина духоматерії, що не приймає "божественний промінь", який хоче зачати в ній свій плід, відпадає як
невгодна Богу в зону бурхливого хаосу, або "мінусовий сектор енергокристалу". Затиснута вздовж внутрішнього кордону сфери обмеження, ця третя частина стає більш агресивною, бо не може вийти назовні за його межі. За кордоном сфери обмеження знаходиться непроявлений дух Абсолюту, який не захотів стискатись в духоматерію. Він і є всепоглинаючим вогнем великої безодні, якого бояться ентропійні хаотичні маси. Фізичний світ є обмежувальною смугою, ґратами із середини.
Отже, пантеїстичне божество, творячи (народжуючи) самого себе, одночасно само в собі творить зло, оскільки ентропійні хаотичні маси є невід`ємною частиною його організму. Якщо божество не може себе створити досконалим, то зло виявляється для нього необхідністю, з якою воно повинно боротись саме у собі. Таким чином, в подібному пантеїстичному божестві спостерігається внутрішня боротьба, існує позитивний і негативний сектор "енергокристалу". Воістину справедливі слова Ісуса Христа: "Царство, яке розділилось саме в собі -не встоїть" (Лк.11,18). Очолюють хаотичні маси, за словами О. Асауляк, Левіафан і ангел, який відпав від Бога, (тут вже безликі маси наділяються особистістю). Згідно вищенаведеного вчення, існує дві частини божества: проявлений дух у духоматерії, яка розділилась в собі, та вільний непроявлений дух Абсолюту (велика безодня), який перебуває поза межами проявленого духу, не змішуючись із ним. "Бог милосердя і вогонь великої безодні (непроявлений дух Абсолюту - прим, авт.} - дві сторони медалі світобудови" (Рать, с.270). Знову перед нами знайомий з попереднього розділу гігантський космічний циклоп-гермафродит, який тепер дихає на вогонь великої безодні та диханням своїм творить світи ("вселенні") (світобудова вже складається тепер більш як із 500 Вселенних (Рать, с.8). Що буде з непроявленим духом
Абсолюту, якщо він захоче в якомусь місці ще раз згуститись і проявитись в іншій, сусідній з першою, духоматерії ? Буде інший творець? Може, цей дух є резервуаром для нових божеств?
До речі, Бога Ольга Асауляк в іншому місці називає нульовим Абсолютом, або першо-геном: Б-езначальний О-нульовий Г-ен. Цей ген є енергією всієї світобудови, яка міститься в мікрочастиці, до якої не досягає людська свідомість, ця мікрочастиця ще менша, аніж хронон -вакуумна мікрочастиця (Рать, с.8). Подібних одкровень не знають не тільки люди, але напевно й ангели. Таку містерію творіння міг вигадати лише той, хто сам зараз перебуває ув`язненим у пеклі, в ланцюгах, і сам дихає полум`ям великої безодні. Ім`я йому - диявол.
Виникнення зла у світі в трактуванньї О. Асауляк зовсім не відповідає біблійному одкровенню, яким, засновниця ШЄП нехтує і без цього.
В першій книзі Біблії - "Буття" говориться: "На початку Бог сотворив Небо і Землю..." (Бут.1,1). Небо - це світ ангельський. І творив його Господь не із Себе, а Своїм Словом з небуття (хоч тоді не існувало ще й самого небуття). "Сказав Бог: "Нехай буде світло!" і настало світло" (Буг. 1,3). Світ ангельський спочатку був досконалий, і тільки через деякий час Денниця позаздрив славі Божій і повстав проти Нього, бо мав вільну волю, через що і утворилось зло. Ангели, як світлі, так і ті що відпали, не є частиною Бога і не народжені Ним, а є службовими духами: "Ти твориш Ангелами Своїми духів і служителями Своїми полум`яніючий вогонь" (Пс. 103,4). Отцем зла була істота по своїй природі зовсім відмінна від Бога. "Бог, як безкінечний, не має нічого спільного з творінням, - говорить свт. Ігнатій Брянчанінов: - Він відрізняється від нього безкінечною відмінністю".
Світ видимий був створений після ангельського, тобто, також має свій початок у часі, створений також із нічого одним всемогутнім словом Божим: "нехай буде". "За біблійним вченням, Бог сотворив світ не за необхідністю, або за якимось зовнішнім спонуканням. Світ не є виливом божества або одним із моментів розвитку божества, як вчить О. Асауляк. Він є ділом рук Творця і Його вільної, всемогутньої та благої волі. Маючи всі досконалості та, будучи вічноблаженним, Він не мав потреби в творінні світу і витворив його лише за бажанням любові".21
У вченні О. Асауляк, подібно до вчення Церкви, згадується про першоматерію ("Матір Світу"). Дійсно, в творінні видимого світу ми відрізняємо дві дії Божі: 1) власне творіння, що позначається словом "барра" (євр. -"привів з нічого"); і 2) витворення із створеної речовини самих творінь, що позначається словом "а§аЬ" - витворив (слов. - "созда"). Власне творінням називається виведення з небуття всього того, що з`явилось в матеріальному світі -на землі та інших небесних тілах. Ця першоматерія була необлаштована і уподібнюється до безодні та рідини (води), оточеної мороком. "На початку сотворив Бог небо і землю. Земля ж була пуста і порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами" (Буг. 1,2). Цей Дух Божий надавав первинній речовині силу для витворення і розвитку. Дія Бога витворювала з неї все видиме протягом шести днів, тобто приводила до порядку речовини, які містилися в хаосі, через відділення одне від
`У`У •
одного." Біблійна першоматерія створена Богом з небуття одним лише словом Божим. Вона не є частиною Божества. В модерному пантеїзмі О. Асауляк першоматерія є невід`ємною частиною божества, яка утворилась в результаті стискання (самообмеження) абсолютного (чистого) духу, тобто є концентрованим божеством -
духоматерією. Від неї ж народжується син-логос, а згодом - галактики, планети, земля, люди та інше. Таким чином, пантеїстичне божество (бог - розчинена матерія) не творить щось абсолютно нове у власному розумінні, а лише видозмінюється і розвивається у собі, породжуючи нові форми. Термін "творити" для пантеїзму чужий і не властивий. Тут більше підходить термін "народжувати", оскільки творити нікому. Пантеїзму необхідна аналогія стосунків живих істот. Єдиним моментом розвитку залишається лише народження в часі із себе своєї нової частини. Пантеїстичне божество, обмежене собою, залишається безсилим. Бог не може змінюватись, розвиватись, стискатись, вдосконалюватись. Істинний Бог може бути тільки незмінним. "Всякий досконалий дар сходить зверху, від Отця світил, у Котрого немає зміни і ні тіні переміни" (Як. 1,17).
Біблійне повіствування про творіння О. Асауляк називає планетарним еоном (циклом), вказуючи, що окрім нього ще є Вселенський і Галактичний цикли. У Вселенський період були створені нібито інші світи, вищі цивілізації, які виконують роль космічного мозку великого організму Творця (Катарсис, с.74). В книзі Буття говориться про створення Богом неба і землі, або всієї існуючого Всесвіту, і Святе Писання не дає підстав припускати створення інших паралельних світів. Навпаки, легко вияснити цей момент Писання, розуміючи під словом "небо" світ невидимий ангельський, а під словом "земля" - весь видимий світ. Бог, який промишляє над кожним, відкрив все, що нам знати корисно. Про інші світи та цивілізації й Священному Писанні ніяких згадок немає. Якби їх існування було правдою, то чи Господь приховав би це від Мойсея, пророків, апостолів, відкривши лише тепер сучасній жінці?
Отже, базуючи своє вчення на нехристиянському, неправдивому одкровенні, О. Асауляк продовжує розвивати давній пантеїзм (всебожність), модернізує його християнськими елементами. В її містерії творіння світ видимий і невидимий є породженням із сутності божества. До ідеї чистого світотворіння людський розум сам дійти не міг, її повідала тільки богоодкровенна релігія. І навіть тепер, коли ця істина відкрита людині, вона часто викривляє її, як тільки відступає від Священного Писання і створює самостійні вчення. Людська свідомість Ольги Асауляк не змогла переступити безодню, яка відділяє буття від небуття.