Дорогі Брати і Сестри!
Сліпота - це, мабуть, найбільше каліцтво, яке людина може мати. Така нещасна людина не може швидко ходити - мусить паличкою поперед себе стукати, щоб упевнитися, що не впаде в рівчак або не зійде з дороги. Ця нещасна людина не може взятися за якусь роботу і часто здана на ласку когось із родини або когось стороннього. А проте ця людина не цілком позбавлена щастя: ця людина живе біля своєї родини, чує їх голоси й веселі голосочки їх дітей, розмовляє з сусідами та приятелями й живе, як здається, так-сяк.
Бідніший за сліпого є глухий, бо він (чи вона) не чує ані голосу родини, ані дзвону чи церковної відправи з чудовими співами... Але й ця людина ще не є найнещасливіша... Адже ця людина ловить з виразу лиця людей їх радість чи смуток, очима спостерігає красу природи, і це приносить такій людині радість.
Що ж, людина, позбавлена зору, дуже нещасна: вона не бачить світла сонця, не бачить світа, ані людей. Для цієї людини є вічна ніч. Що ж з того, що має здорові руки й ноги? Мала дитина дужча від сліпця... Але якщо для людини великим нещастям є темнота тілесна, то ще більшим лихом є темнота душевна. Так-то воно є, що хто не має зору, той сліпий-темний, але хто не має світлої совісті, хто живе в тяжких гріхах, той сліпий душею. А така сліпота є далеко більшим нещастям для людини, бо через неї людина втрачає ласку Божу!
Наша Мати, Свята Церква, ставить нам перед очі єрихонського сліпця, що сидів при дорозі й просив милостині. А повз нього цією дорогою проходив Бог-Спаситель. І коли цей сліпець довідався від людей, що Син Божий наближається, він надзвичайно зрадів. Він-бо давніше чув, що Месія повертає людям зір - то певно й йому це зробить, якщо він попросить Ісуса. Отож він на ввесь голос закричав до Ісуса: "Помилуй мене!" І так він кликав безперестанно, яж поки Спаситель не підійшов до нещасного сліпця і звільнив його від сліпоти: "Прозри, - сказав Ісус, -віра твоя спасла тебе!" Сліпцеві відкрилися очі, і він побачив не тільки Ісуса, але й усіх, що були біля нього і бачили це чудо.
Як я вже сказав, є духова сліпота, і вона страшніша від тілесної. Багато серед нас є духово сліпих - це все безбожники-атеїсти, новітні богоборці. Це - сліпі провідники, "нерозумні й сліпі" (Мт. 23, 16-17). До таких людей взиває Спаситель, бажаючи їх врозумити й оздоровити духово. Справді нещасні такі сліпці, задивлені в якийсь "рай на Землі", якого нема й не буде. Такі сліпі провідники ведуть людей у прірву й самі в ній гинуть. Бо знаною істиною: "Коли сліпий веде сліпого, обидва в яму падають". (Мт. 15, 4). Чи потрібно нам на це доказів? Ні! Бо ми самі були свідками того, що діялося більше ніж сімдесят років у так званому "червоному раю" - червоному від людської неповинне пролитої крови. Люди були позбавлені віри в Бога. Червоні кати мордували тисячами нещасних людей, сотнями тисяч... Нікому не було спокою. Траплялося так, що людина ставала генералом, а то й маршалом, а за короткий час він раптом потрапляв у неласку й був розстріляний. Того, якого відзначили найвищими орденами, за короткий час могли погнати на ганебну смерть. Кожна людина жила під страхом, не знаючи, що завтра її чекає... Може однієї ночі по неї приїде "чорний ворон" і повезе невинну людину на страту.
Нехай же буде хвала й подяка Господеві, що це страхіття вже нарешті скінчилося, що незрячим -духовим сліпцям - відкрилися очі! Лишається нам зітхнути й подякувати Богові за ласку і за те, що нарід наш нарешті дочекався щасливої години онови й державної Незалежности. Проте люди, що жили поза межами "червоного раю", не переживали того, що наш нарід перетерпів на Батьківщині. Увесь сучасний світ захоплений матеріальним добром і починає все дужче хорувати на душевну сліпоту. А Христос же кличе цілий Світ: "Зрозумійте, люди, що Я і тільки Я є дорога, правда і життя. І ніхто не може прийти до Отця та до вічного щастя іншою дорогою, як тільки через Мене." (Ів. 14, 6-7). І далі: "Зрозумійте, народи, що Я і тільки Я є світло життя" (Ів. 7, 12). "Тож зрозумійте, що Я і тільки Я є найкращий ваш учитель і провідник. Тож учіться від Мене, бо Я лагідний і згідливого серця, а коли приймете Мою науку, тоді знайдете спокій для ваших душ" (Мт. 11, 29—30).
Тож, дорогі мої, дякуймо Всевишньому Господеві нашому, Ісусові Христові, за Його Божественну науку і за всі чуда, якими Він утверджує віру в серцях нашого українського народу. Ця віра з`єднає нас у всіх частинах України і всього світу. Нарешті ми прозріли, і наші провідники бачать ясно дорогу, якою вони провадять нас до перемоги. Стараймося бути досконалими, наслідуючи приклад нашого Спаситсля. При Божій помочі поборюймо всі перешкоди на шляху до нашого спасіння. Дорогою Святих Тайн зростаймо в Божій ласці! Цього бажаю всім вам і сам собі.
Амінь.