Проповіді

Дорогі Брати і Сестри!

Засмучений батько, про якого ми чули з читання сьогоднішньої Євангелії, записаної святим євангелістом Лукою, спішить до Ісуса з мольбою - бо смерть забрала йому єдину доню. Він упав до ніг Ісуса і благав: "Поможи, Господи: моя доня щойно померла! Прийди до нашого дому й поклади на неї Твою руку, щоб вона ожила!" (Мт. 9, 18). А тим часом, хвора невіста тиснеться крізь натовп, щоб діткнутися до краєчка одежі Христа-Спасителя, бо вірить, що тільки цс зробить - одужає. Так і сталося! А коли Ісус увійшов у дім старшини синагоги Яїра і збудив його мертву дочку та повернув її до життя, Він сказав: "Дівча не вмерло, тільки спить". Смерть, в очах Ісуса - цс тільки сон...

Це порівняння смерти зі сном не нове й не чуже нам, бо воно повторюється у Святім Письмі. У Старому Заповіті так говорить Господь до Мойсея: "Це ти спатимеш з батьками твоїми" (5 к. 31 — 16). А пророк Даниїл так говорить: "Багато з тих, що сплять у земному поросі, прокинуться: одні - на вічне життя, інші - на вічний сором і ганьбу". (12, 2). Знову ж, у Новому Заповіті каже Христос цілком виразно про померлого Лазаря: "Лазар, наш друг, спить; Я йду, щоб його розбудити зі сну". (Ів. 11 - 11). Святий Ієронім пояснює, чому смерть називають сном, а мертвих сплячими: бо в Бога мертві живуть так, як сплячі в нас. Вже навіть у давнину погани, які нічого не знали про воскресіння мертвих, вірили в близьке споріднення смерти і сну. Римський письменник Ціцерон казав: "Ніщо так не подібне до смерти, як сон". Смерть і сон - це спочинок після праці, тільки смерть - це вічний сон, як ми часто чуємо в наших українських приказках і піснях. "Спіть, хлопці, спіть"... - звертаємось ми піснею до наших померлих героїв. Недарма ж мерців у нас називають покійниками, цебто тими, що пішли на "спокій, на сон.

Втомлений тяжкою щоденною безкінечною працею, ніколи не має достатнього відпочинку, аж поки янгол смерти не застукає до людини, і тоді її знеможене тіло й кості знайдуть вічний відпочинок... Подібно до запрацьованого робітника, що тужить за приходом вечора, щоб відпочити, так і чесний християнин тужить за вечором життя свого і готується до великого спочинку. Смерть, вічний сон - це визволення людини з "долини сліз" життя земного. Людина, що тяжко хвора й прикована до ліжка довший час чекає, щоб Господь її покликав, вважаючи це за найбільше добродійство, що припинить її страждання... Бо людська душа — безсмертна, і вона прагне з`єднатися зі своїм Сотворителсм. Тілесну смерть пізнаємо по нерухомості тіла, а ознакою душевної смерти є нерухомість душі на дорозі освячення. Душа повинна зростати чеснотами, бо інакше вона втратить право на небесне щастя. Сам Христос сказав: "Будьмо довершені, як досконалим є Отець Небесний". Так само навчає нас Святий Павло, що каже в Посланні до сфссян (4 -13): "Кожен християнин мусить у святості простувати аж до досконалого мужа, до міри Христової". А хто цього не досягає, той живе тілом, але нема в ньому життя душі. Каже мудрий Сенска: "Ми провадимо життя або не роблячи нічого, або працюємо без цілі, або робимо не те, що треба". Це свята правда! Каже стара українська приказка: "Як собі постелиш, так будеш спати". Або - іншими словами - як собі заслужиш у Бога, таку дістанеш заплату. Каже нам святий Августин: "Нема чого смерти боятися, якщо в нашім житті ми нічого не зробили такого, через що треба боятися..." Постає питання: придивімось до себе - а чи немає в нас ознак душевної смерти? Дякувати Богові, не всі віддалися під владу диявола, але знайдуться такі, що в його полон потрапили... Є в нашому народі такі, що називають себе атеїстами - а цс наслідок нещасного виховання, коли людям вбивали в голову, що "Бога немає". Як так - немає? Бог був, Бог є і вічно буде! І навіть безвірники ще мають час схаменутися, покаятись і вернутися в покорі й вірі до Бога. Цс треба таки конче зробити, щоб відзискати життя душі! Про цс ясно й недвозначно навчає нас нинішня Євангелія на прикладі батька й хворої невісти, до яких наш Спаситсль виявив своє милосердя. Нехай буде честь і слава Синові Божому!

З цих прикладів видно, як і де треба шукати помочі на нашу духовну смерть. Покірно і з довір`ям молитися Богові - це перші ліки на смерть душі. Людська поміч тут безсильна, тільки Божа ласка може відвалити цей гробовий камінь гріха. Щаслива душа, що слухає, коли Господь промовляє до неї, і переймає з Його уст слово потіхи й надії. Щасливі ті, що слухають! Щасливі очі, що бачать не тільки навколишній світ, а й те, що діється в душі. Щасливі люди, що заглядають у глибину своєї душі й стараються приготувати себе до розуміння небесних тайн. Тож уважай, душе моя, і зачини ворота твоєї змисловости, щоб ти могла послухати, що каже тобі Господь. "Мене тримайся, — каже Господь, — і знайдеш спокій душі. Лиши все світське, а шукай того, що Божеське й вічне!" Все суєтне -проминальнс. Нащо здадуться тобі всі скарби світу, якщо Господь залишить тебе?! Тому-то відчини очі душі твоєї і віддай себе в руки Божі, щоб осягнути щастя вічне в Небесній Оселі! Просімо помочі у Спаситсля словами псальмоспівця Давида: "Просвіти очі мої, щоб не заснули ми, коли будемо при смерті, щоб не сказав ворог: "Я переміг їх!"

Дорогі Брати і Сестри!

Наостанку нинішньої духовної науки, поставлю перед вами питання: за що йде боротьба в світі? Відповідає на це господня молитва: "Нехай святиться ім`я Твоє, Господи, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі!"

От за що йде боротьба, що в ній ми беремо активну участь. Ми, діти славного колись народу, відновлюємо тепер цю славу, як тільки можемо! Ми боремось за душу нашого українського народу, а найбільшим скарбом наших душ є наша Свята Автокефальна Православна Церква і Самостійна Україна. Ми боремось за наше національне обличчя і за нашу потоптану ворогами правду. Тож до неба піднявши наші серця, молімось і працюймо - і борімось за наше національне Я! "Борітеся - поборете, вам Бог помагає!" (Тарас Шевченко).

Амінь.