"Коли ж (Ісус) наблизився до брами міста, саме виносили померлого..." (Лука 7, 12)
Дорогі Брати і Сестри!
Не дуже приємно говорити про смерть, але цс - невмолима, відвічна правда, що все, що народилось, у належний час мусить залишити вся і все й відійти з цього світу. Сама згадка про смерть боляче вражає людину! Наш найбільший поет і пророк, Тарас Шевченко, порівнює смерть із косарем: "Тне косар, не спочиває, ні на кого не зважає; не покоси, кладе -гори: стогне земля, стогне море..." Цей косар не вважає, що він косить: косить траву, а в траві - пахучі квіти, що падають під косою... Подібно і в житті людському: вмирає бідний, вмирає багатий, вмирає і старець, вмирає молода людина... Саме з нинішнього читання з Євангелії, записаної Св. євангелістом Лукою, чуємо про смерть молодця — одинака у вдови, його матері. Велике було її горе - але Господь наш Ісус Христос воскресив його на втіху заплаканій матері.
Із Святого Письма знаємо про чотири воскресіння з мертвих: перше -це воскресіння, про яке ми чули з сьогоднішньої Євангелії; друге -воскресіння дочки сотника Яїра; третє воскресіння - Лазаря, брата сестер Марії і Марти, і четверте воскресіння - Самого Господа Ісуса Христа!
Смерть напевно не обмине нікого, і через смерть ми нічого не візьмемо з собою на той світ із нашого доробку, а заберемо з собою тільки наші вчинки - дай, Боже, щоб то були добрі діла!
Блаженний Августин пише так: "Починаєш подорож - і не знаєш, як вона тобі вдасться; шукаєш зиску - не знаєш, чи дістанеш його. Сподіваєшся дітей, не знаючи, чи будеш їх мати... Коротко кажучи, все перед нами закрите. Одне є певне - що прийде до нас колись смерть. Про цю певність свідчить Святе Письмо: "Із землі ти сотворений, і в землю обернешся! Всі ми умремо, і, як вода, всякнемо в землю..."; "Від жінки вродиться чоловік і короткий свій вік у журбі проводить; як тінь, пробігає і не зупиняється" (Іов 14, 25 - 26). "Дні мої, скоріші від гінця, мчаться, не побачивши долі. Мчаться, мов човни, легкі, мов орел, що кидається на здобич" (Іов 9, 25 - 26). "Людина - як трава, а дні її - як польовий цвіт, так відцвітають. Бо вітер подує на нього, і не стане його, і не впізнати більше місця по нім". (Псалом 102, 15-16).
"Всяке тіло - і трава, і всяка краса його - в полі квітка. Всохла трава, зів`яв цвіт, коли подує на нього подих Господній", (Ісайя 11,6-7). Ось прослухали ми, брати і сестри, що написано в Святому Письмі, що ми створені з землі - і в землю, в порох і попіл обернемось. В щоденному нашому житті бачимо смерть і цвинтарі, заповнені могилами, в яких спочивають тлінні останки наших найдорожчих... В одній похоронній стихирі співається: "Плачу й ридаю, коли розмірковую про смерть..." Дійсно, нам треба серйозно про цс подумати. Що я з собою заберу, коли Господь покличе мене на Свій Суд? Каже блаженний Августин: "Можна опертися вогневі й залізові, можна опертися насильству..." Так, це правдиві слова! Так опирався і далі опирається наш нарід московському тиранові, що довгі століття над нами знущався, нищив і русифікував наш український православний люд, використовуючи для цього неправдиве московське духовенство. Але ворог не міг дощенту зламати дух нашого народу, бо нарешті прийшло нове, сміливе й розумне покоління, квіт нашого народу, яке повело люд України до відродження нашої віри, мови й нашої Святої Автокефальної Православної Церкви, до відродження нашої Незалежности! Але вернемось до нашої нинішньої теми! Смерть... Це є незаперечна істина, хоч ми й не любимо про таке слухати. І я неохоче про це говорю, а все ж усі ми колись мусимо відійти з цього світу, щоб наші діти й онуки зайняли наші місця. Коли відбувається похорон, люди не раз із чемности йдуть, щоб ще раз, востаннє побачити покійника; помоляться, часом поплачуть, відпровадять мерця на цвинтар, і на тому кінець... Але думку про свою власну смерть відганяють від себе. В теплій Африці живе велетенська птаха - страус. Вона, як побачить небезпеку, ховає голову в пісок та й гадає, бідолаха, що таким способом може уникнути небезпеки, мовляв, якщо вона нікого не бачить, то й її ніхто не бачить. Подібно буває з людиною: ми відганяємо думки про смерть, хоч вона напевно нас знайде, де б ми не заховалися. Каже Святе Письмо: "Призначено людині раз умерти". Отже, кожна людина приходить на світ з вироком смерти! Тільки не сказано, коли і в яких обставинах помремо. Нема нічого в житті певнішого від смерти! Кожний день, крок за кроком, наближає нас до смерти... Дні нашого життя стають щораз коротші, а ми - старші, не молодші... За тим, що було й минуло, дуже часто нам жалко, але наша молодість не вернеться, не вернеться вона...
Історія людства доводить, що вмирали наймогутніші царі й володарі. Вмирали бідаки, вмирали воїни й оборонці Батьківщини, пішли з цього світу наші князі й гетьмани в золототканих жупанах, полковники й козаки - і по них зосталася тільки слава і знані й незнані могили... Дорогі! Прошу взяти слова моєї духовної бесіди до свого серця! Молімо Господа за здоров"я своє й за добробут нашого народу - щоб Господь благословив нас, щоб ми могли впродовж нашого такого короткого життя працювати для добра нашого народу і для відбудови нашої самостійної Держави! Бо ми не вічні, але наш нарід, наша нація, наша Держава - вічні, невмирущі!
Господи Боже, яких же нам, замученим ворога ми нашими, пісень Тобі співати? Як же нам Тебе величати? Твоє милосердя широке, просторе, як наше рідне Чорне море! Допоможи нам усі народні сили, всі політичні партії до спільної праці з`єднати і могутні твердині державного розвитку збудувати, щоб ми могли в лавах великих, культурних і справедливих народів стати!
Амінь.