"І кажу вам, що многі від Сходу і Заходу прийдуть і засядуть із Авраамом, Ісаа-ком і Яковом у Царстві Небеснім`... (Мт. 8, 11)
Дорогі Брати і Сестри!
Христова церква, як каже Ісус, є подібна до гірчичного зерна, що його посіяв чоловік на своїм полі. Воно найменше з усіх зерен, але, як виросте, стає більшим від усіх зел, розпускає гілля, мов дерево, так що навіть птахи прилітають і сідають на нього. Маленький був початок Христової Церкви, але скоро вона розрослася. Прекрасний устрій дав Церкві Христос: Він сказав, що зішле на апостолів Святого Духа, який керуватиме ними й Церквою, - що й сталося, коли в день П`ятдссятниці Дух Святий зійшов на апостолів, що стали першими єпископами, і на учнів Його, які стали священиками. Отак Господь заснував Церкву і доручив апостолам і учням навчати вірних, приносити безкровну жертву, уділяти Святі Тайни й керувати вірними. Господь призначив Церкві поміч Святого Духа, але передбачив, що світ буде її персслідувати:"Як Мене переслідують, так будуть і вас переслідувати, але пам`ятайте, що брами пекельні не подужають її (Церкви)." Проти злоби світу став всемогучий Божий наказ, звернений до убогих рибалок: "Ідіть по всьому світі й проповідуйте Євангелію цілому людству!"
Отак заснував Ісус Христос Свою Церкву в цілім світі - Церкву, що навчає: "Хто не вірить, хто її не має - буде осуджений".
Люди пішли за покликом Христа, покинули поганські звичаї і прийняли Христову віру, хоч і не могли так скоро своїм обмеженим розумом сприйняти, як може бути -три Особи Божі, але тільки один Бог. Засновника християнської віри, Ісуса Христа, тодішня влада обвинуватила і засудила на смерть, розіп`явши на хресті. Святий Іван Золото-устий сказав:"Коли засновника віри розіп`ято, світ прийняв Його віру і став Його шанувати як Сина Божого". Зі Святого Письма знаємо, що маси народні йшли за Ним, бо Він своїми чудесами переконав світ у правді Його науки. У практичній організації Церкви здавалося б, що дванадцять апостолів - замало. Але Святий Марко пояснює, що апостоли "пішли в світ і проповідували всюди". Були вони бідними рибалками, що пустились у світ "без торби й калитки", з наказу Христа:"Я посилаю вас, як ягнят поміж вовків. Не беріть зі собою ні калитки, ні торбини". Апостоли й учні Христові жили з милостині, а щоб затамувати голод, не раз їли зерно з колосків у полі. Вони не ширили Христової Церкви мечем чи розбоєм, як то часто траплялося в пізніших часах... їх, апостолів, кидали в тюрми, тягали по судах, били, нібито на славу своїм поганським божкам...
І чи ж не так було з проповідниками української правди - засновниками Української Автокефальної Церкви на чолі з Митрополитом Василем Липківським, що в невідрадні часи московсько-большевицького терору ширили слово Правди Божої на нашій Батьківщині? Нелегкий то був, тернистий шлях, подібний до поневірянь перших Христових єпископів і священиків. А наші пізніші мученики, що не сходили зі шляху праведного за нашу предківську віру, за нашу рідну державу! Вони гинули в тюрмах і концтаборах Сибіру, скиталися по рідній землі з дипломами, але без праці, втрачали здоров`я й сім`ї, але не втрачали віри в перемогу Правди! І от тепер правда сходить над Україною, як ясне ласкаве сонце, і Христова ласка осяяла наш довгостраждальний нарід! Гарний переказ існує про прихід апостола Андрія Первозванного, посланого Христом на наші Київські гори над Дніпром. Апостол Андрій благословив наші гори, на яких виросли прекрасні золотоверхі Божі Храми. Від того часу світло Христової віри не гасне в Україні й ніколи не згасне! Вже за князя Ігоря в Україні були християнські храми, а хрещення княгині Ольги тільки на тридцять літ передує загальному хрещенню народу українського за святого князя Володимира Великого, що звелів громадно охрестити киян і всіх людей його держави, а на місці поганських біжниць у Києві побудувати Церкву Святого Василя і Десятинну Церкву Пресвятої Богородиці. Святий Володимир заснував єпископства по всіх головних містах України. Україна освятилася Христовою вірою, що сприяло поширенню науки й культури. Гірчичне дерево євангельське, засаджене в Україні, розпустило свої віти широко-широко... Воно покрило своїм гіллям не тільки нашу Україну, але засягнуло з Києва далеко на північ.
З Монастиря Печерської Лаври пішли післанці між північні дикі племена фінські й монгольські й кинули Боже зерно Христового слова в серця поган, пізнішої Росії. Ніхто інший як Свята Україна освятила й просвітила Росію. Довгими роками Україна виконувала Боже післанництво в невігласній Росії, що тоді звалась Московщиною. І як же відплатила за це Москва Україні? Історія є свідком. Після злощасної Переяславської у годи, Московщина загарбала ясну літургійну свічку Української Православної Церкви, підкорила нашу Церкву й забрала її в московську духовну неволю і закріпачила український люд. Грубі томи історії списано, а ще більше буде досліджено й написано про всі кривди Москви супроти нашого народу, нашої Святої Церкви. Але тепер світло Боже запалало ясно: Свята Українська Автокефальна Православна Церква проголосила свою незалежність від неправедної псевдохристиянської московської патріархії, а наш вільнолюбний нарід підняв прапор державної незалежности. Господь помагає нам!
Післанництво наше ще не скінчене. В трудних часах нашого буття воно тільки почалось. Щоб бути гідними посланцями Божими, мусимо пильнувати, щоб Христова віра Православна кріпла в наших серцях, зростала в кожнім українськім серці. А цс можливо лише в зв`язку Божого гірчичного зерна в Православній Церкві наших батьків і прабатьків з серцями грядущих поколінь. Каже святий Кипріян:"Хто не має Бога за батька, той не має Церкву за матір!"
Ми маємо Бога за Батька, ми маємо Церкву за Матір, ми навчаємо в це вірити наших дітей і внуків. Ми маємо наш нарід за Батька, а нашу Державу за Матір, і так ми навчаємо наших дітей і внуків. Переслідування нашої Церкви не скінчаться довго, але й "ворота пекла не подужають її", бо не зломить жодна сила того, що встановлено самим Господом Ісусом Христом. Чим більше напастей на нашу Церкву, тим сильнішою вона стає! Тим більше треба її любити й боронити! Треба стояти за неї словом і ділом, а як Господь звелить, то й кров`ю своєю. Бо що ми зробимо для Церкви нашої Святої, за те нас нагородить Отець Святий вічний щастям у Царстві Небеснім.
Христова Церква - цс Божа сила і слава, і про неї треба дбати всі дні нашого життя. Тс, що сказав цар Костянтин на Першім Соборі Церкви в Нікеї 325 року до єретика Арія, мас вагу й тепер. Сказав цар Костянтин: "Коли не поважаєш Церкви, то зроби собі сам драбину й лізь по ній сам-один до неба".
Кожний із нас мусить пройнятися щастям того, що ми належимо до Української Автокефальної Православної Церкви, і ясно усвідомити обов`язки, які з цієї приналсжности виходять. На кожному кроці ми мусимо пам`ятати, що ми - члени цієї Церкви. Ділами добрими в родині і в суспільстві, в національнім житті України маємо виявляти свою вірність Церкві. Церква Божа єднає нас в одну велику, святу Божу родину, а молитва апостолів, що вони казали в часах переслідувань Церкви, допоможе нам у часах горя й труднощів: "Владико Неба і Землі, Царю Небесний! Зібралися вороги проти Сина Твого. Поглянь Своїм ласкавим оком на їх погрози і дай слугам Твоїм зі всією відвагою проголошувати слово Твоє!" (Діянь 4, 27-29).
Амінь.