Проповіді

Дорогі Брати і Сестри!

Триста років по Вознссінню Господа нашого Ісуса Христа на небо почав один священик в місті Александрії, на ім`я Арій, научати, що Христос не був Богом і людиною, а тільки людиною. Ця нездала псевдонаука декому припала до вподоби. Приятелі Арія зростали числом, і невдовзі він з`єднав собі досить велику громаду прихильників. Тоді-то в місті Ніксї був скликаний Перший Нікейський Собор.

Прибули 318 єпископів і багато священиків, і на той собор покликано Арія. Почали переконувати Арія, а коли це не допомогло, то святий і боголюбивий архієрей отець Миколай у диспуті підніс руку на Арія. Святі отці урочисто виголосили й ухвалили Символ Віри, з якого виразно виходить, що, хоч Христос прийшов на Божий світ як людина, Він рівночасно не перестав бути Богом.

Мати наша, Свята Церква, як добра і дбайлива опікунка, що з ока не спускає своїх дітей, небо бажає їм прихилити, журиться днесь, що багато її дітей втратили вже віру під впливом безбожних і невірних атеїстів, богоборців - новітніх Аріїв. Ми в нинішні, ще непевні часи дивуємось, що хоч наша Свята Православна Автокефальна Церква відроджується в Україні, багато наших, колись глибоко віруючих людей опинилися в різних сектах, бо втікали від московського, колись царського, опісля комуністичного ярма. Журба Матері-Церкви виправдана, особливо в нинішніх часах. На нашу Святу Українську Церкву, Церкву святого Володимира, суне ще й далі навала московської церкви, хоч вона в Україні прикрилася новоствореною назвою "української". Наша рідна Церква тепер - немов той корабель на розбурханому морі, люті хвилі якого кидають її в усі боки. Не диво, що бідний наш нарід тяжко переживає цю бурю... Адже в нашій Україні перевертні, що проросли московським салом, під`юджують брата на брата, а самі ховаються за церкву, яку лицемірно називають українською. Це та сама церква, що проклинала наших гетьманів і борців за самостійність і підкоряла нас московським загарбникам. І не буде в нашій релігійній громаді спокою аж доти, поки перевертні не покаються й не повернуться до рідної Автокефальної Православної Церкви, незалежної від Москви. Ми маємо свого Патріарха, своїх єпископів і своїх відданих священиків і не потребуємо чужих.

Знаємо, що на просторах колишньої большевицької "імперії зла" постають окремі незалежні держави, а серед них і наша незалежна Україна. Але є ще багато лжеучитслів, яничарів, новітніх Аріїв, що просто шаліють і не допускають віруючих до забраних від них і пограбованих храмів. Шаліють вороги нашого народу, що тюрма народів розвалилася. Всім тим перевертням шкода покидати насиджені, поплатні посади! Вони намагаються затримати колишній стан якраз через московську церкву, прикриту маскою "української". Цс - нові Іроди й Пилати, що кричать: "На хрест Його! Розпий Його, розпни!" Оті, що століттями розпинали нашу Матір-Україну, ще й тепер від злости божеволіють!

Хоч тут і там нам в Україні з трудом повертають наші Храми Божі, це тільки крапля в морі, коли взяти під увагу, що в самому Києві колись було біля 400 церков, нині ж повернули нам, може, три, а нашому Патріархові ще й тепер не дали приміщення!

Але, вертаючись до теми про нинішню Неділю Святих Отців, скажу, що ціле життя нашого народу - життя родинне, суспільне, політичне й культурне, повинно йти по думці й науці Христа і за віруванням Православної Божої Церкви, що перенизане Христовими засадами і любов`ю, що проповідує правду і справедливість, пошану до Божих і людських справедливих законів, щоб тим способом закріпити Царство Боже на землі. Церква наша мусить переконати невіруючий світ, що не атеїзм, а святий Божий закон любови до Бога й до свого ближнього може спасти людство, що він єдиний може встановити мир поміж окремими людьми й цілими народами, відвертаючи людей від ненависти, захланности, самолюбства й насильства та привертаючи їх до Бога, що є ціллю, метою нашого життя! Тому мусимо бути сильні вірою, бо тільки тоді можемо запалити вірою невіруючих. І не треба нікому в такім труді знеохочуватись! Бути переслідуваним за правду - це ж доля самого Христа! Нехай всім нам не забракне витривалосте в доброму ділі, і тоді не страшні нам будуть новітні Арії! Коротко кажучи, нам треба великої ревности, готовносте навіть при потребі принести себе в жертву.

Боже наш, Ісусе Христе, поглянь з небесних просторів на нас грішних, але вірних Тобі дітей ласкавим оком! Втихомир недругів народу нашого і нашої Святої Церкви, як Ти втихомирив неспокій, що піднявся на Першім Вселенськім Соборі 325 року! Ти ж туди, Господи, послав Духа Святого, щоб провадив нас і нашу Святу Церкву - тож надіємось, що й у нинішній час Ти заспокоїш розбурхані води й уми наших супротивників і виведеш наш нарід і нашу Церкву на тихі води і ясні зорі, - дай нам, Господи, в скорому часі цього діждатися, якщо буде на те Твоя Свята Воля!

Дорогі мої! Передумовою в цьому нашому змаганні є і буде добра й жсртвенна воля! Треба мати не тільки сильну віру, але й хотіти ту віру утверджувати повсюди й заохочувати маловірів до спільної праці для Бога й Батьківщини! Це - великий труд, для цього нам треба великої ревности й віри у святе діло! Тож до неба піднесімо наші серця! Просімо у Христа-Спасителя ласки - ще сильнішої віри, аніж та, яку мали 318 єпископів на Першім Вселенськім Соборі! Дай нам, Боже, витривалости, щоб не упали наші сили на кам`янистій дорозі праці й терпінь нашого замученого, але воскрсслого народу! Щоб багато розкаяних блудних синів змогли ми привести перед очі Христа Спасителя, який так бажає всіх пригорнути до свого люблячого серця і привітати наш розбитий ворогами, брат на брата нацькований нарід! Такого щастя всім вам бажаю!

Амінь.