"Встану й піду до свого батька..." (Лука 15-18)
Дорогі Брати і Сестри!
Тоді, коли на Сіоні стояв величний храм Соломона, одного разу молодий подорожній-прочанин вибирався в дорогу до Святої Землі; однак в дорозі він заблудився й опинився в лісі. Раптом він почув жалібний поклик: "Овечко моя, овечко моя!.." Прочанин став заглядати - хто ж бо то кличе "Овечко моя!" - і побачив молодця, що, з пастушою палицею, блукав між кущами й терням і ніжним та сумним голосом безнастанно кликав: "Овечко моя, де ти?" 1 запитав прочанин цього молодця: "Хто ти і чому шукаєш у цій дикій гущавині овечку?" А юнак відповів: "У мого батька є тисячі овець, він має багато слуг, але цю овечку, що заблудилась, мій батько любить найбільше, і тому він послав мене шукати її - і я шукатиму її, поки не знайду й не приведу її в отару мого батька". Сльози зупинили його дальші слова, він пішов удалечінь, все ще повторяючи: "Овечко, де ти?.."
Дорогі Брати і Сестри!
Ви, певно, здогадуєтесь, хто цей молодець, що шукає за губленої вівці. Це - Єдинородний Син Божий; а загублена овечка - це душа грішної людини... Господь наш Ісус Христос шукає цю грішну душу, щоб вона покаялась, щоб Він міг її привести до Отцевої отари.
Ми чули з читання сьогоднішньої Святої Євангелії записану Святим Лукою притчу про Блудного Сина. Той син узяв від батька половину його майна золотом, від їхав у чужий край, де жив розкішно й розпусно, доки не прогайнував усіх грошей, а тоді, обдертий і голодний, найнявся в багатого господаря пасти свиней. Він був жадібний хліба, але й того йому господар не давав, то Блудний Син, разом із свиньми, годувався жолудями, що падали вниз із дуба, під котрим він сидів і роздумував про свою долю. І настала та хвиля, коли Блудний Син сказав: "Встану й повернуся до мого отця, що має досить хліба, й наймуся в нього за слугу, бо я вже не гідний зватися його сином." І тут же подумав: "А ти, нещасний молодче, не знаєш, не певний, чи батько прийме тебе... Чи ти забув, як зухвало ти покинув його? Ти забув, як заплаканий батько просив тебе лишитися вдома, а ти не послухавсь, пішов у чужу чужину і прогайнував усі гроші з блудницями..." Такі думки мучили нещасного Блудного Сина - але він добре пам`ятав, що батько його любив. Проте не так-то легко розвіяти сумніви, коли грішна, досі байдужа душа хоче вернутися до отари Господньої. Декому, головно невдасі, гріхи його видаються не такими вже великими - це, мовляв, тільки незначні слабості, легенькі звихнення -кожний робить помилки. Я ще не найгрішніший, — думає легкодух. Такі думки рояться в голові грішній... Іншому ж видається, що гріхи його дуже великі. Тому йому не хочеться братися до тяжкої праці над собою, і він вишукує ріжні вимовки та виправдання своєї поведінки... А дні життя тікають і не повертаються, як вода в бистрій річці! А дехто думає: "Не виплатиться мені йти до Сповіді, бо я скоро знову впаду в ті самі гріхи, -то пощо ж іти до сповіді немов на осміх самого себе..."
До всіх таких і їм подібних стосується грізний запит апостола: "Чи ти втечеш від Суду Божого? Чи погордуєш багатством Його доброти і довго-терпсливости, не знаючи, що доброта Божа приводить тебе до покаяння?!" (Римлян 2,4).
Дорогі! Коли Блудний Син повертався додому, ще здалека побачив його батько обдертого й брудного, простив синові, вибіг йому назустріч, кинувся на шию і поцілував його. Даремні були побоювання Блудного Сина: батько не бив його, не лаяв, навіть не натякнув про його негідні вчинки, не дав йому навіть змоги виговоритися. Йому вистачало, що син упав перед ним на коліна!
Отак же й Господь чекає на своїх грішних синів, чекає й каже: "Що ще я мав би зробити моєму виноградникові, чого не зробив? Як так сталось, що він зродив дикі ягоди, коли я сподівався добрих?!" (Іс. 5, 4.)
Як довго вже виглядає Господь заблуканого сина! Господь іде назустріч нам із своєю ласкою, без якої ми нічого не змогли би вдіяти.
В цей час, коли до нас наближається Піст, Господь поспішає до нас із допомогою. Він запевняє нас: "Коли гріхи ваші були, як багряниця, Я, мов сніг, вибілю їх". (Іс. 1-18). "Прощу провини і не згадуватиму вже гріхів." (Євр. 31-34).
І сказав добрий батько до слуг своїх: "Винесіть скоро одежу найкращу... їжмо й веселімося, бо цей Мій син був мертвий - і ожив; згинув і знайшовся"... 1 почали всі веселитися! Радощам кінця немає, такі вони великі! Забажав батько, щоб цілий дім веселився.
Отак і нам Господь подасть ясну одіж Своєї ласки, також і для нас зготує вечерю радощів, і ціле небо також звеселиться нашим поверненням. Про це запевняє нас Божественний Спаситель: "Так кажу вам - буде радість перед янголами Божими за кожного розкаяного грішника". (Лука 15, 10). Тож бережімо нашу витриманість у розкаянні! Чи хто може подумати, що Блудний Син хотів би щось затримати зі своїх брудних одеж?! Або що він схоче ще раз піти з батьківського дому?! Або що йому щось буде тягарем?! Він же сам промовив благальне: "Зроби мене, батьку, одним із твоїх наймитів!"
Витривалість - це діло ласки. Бог її дає тільки тим, що бояться Бога, шанують і з повним довір`ям прибігають до Нього! Отож наші молитви якомога частіше мають бути спрямовані до Нього! Будьмо витривалі! Господь прийде скоро нам на поміч!
В нашій боротьбі за життя української нації часто ставали ми на хибний шлях, служили ворогам або провадили неправедне, блудне життя. Прийшов час покаятись, і цілі мільйони так і зробили. Господь шукав їх, своїх заблуканих овечок, а нація шукала своїх заблуканих синів і, як добрий батько, кликала їх до свого дому. І вони прийшли - вірні й такі, що були невірними, але тепер повернулись до Батьківщини й Отця Небесного. Бог справедливий і праведний нікого не відкинув, прийняв заблуканих овечок у свою вірну громаду і став на поміч цілому українському народові. Цінуймо цю ласку й не сходьмо з путі праведної!
Пам`ятаймо також, що дні життя нашого стають дедалі коротшими, ми стаємо старшими, а не молодшими. І, може, незабаром почуємо останній поклик. Коли б`є годинник, коли вітер свище, й надворі лютує заметіль, коли б`є грім, і померлого проводжають у могилу, знаймо, що це — труби, що заповідають прихід Бога! Будьмо витривалі — бо втратимо все, що маємо: ласку Божу, спокій нашого сумління і всі надбані наші заслуги... Не сходьмо з дороги Божої, щоб хтось інший не перейняв вінець нашої слави! Бог нічого не втратить від цього, а нам може усе вислизнути із рук, коли ми покинемо свою громаду й заблукаємо в хащі чужих принад. Принади ці фальшиві, тільки на показ — а під ними — злидні, рабство й невільнича праця. Так живеться в ворожому полоні тим, хто відходить від Бога й свого народу!
Таким, каже Господь, "відбереться Царство Боже й віддасться народові, що приносить плоди" (Мт. 21-43). Громадянин, що не витриває в боротьбі за свою Батьківщину, втратить її! Тож будьмо витривалі, дорогі мої, будьмо вірні своїй Святій Українській Автокефальній Православній Церкві і її духовним Проводирям, бо така є воля Божа! Служити своєму народові - значить служити Богові у Його Святій Церкві! Будьмо тими міцними стовпами, на яких стоїть наша Свята Церква і наша Самостійна і ні від кого не залежна Вітчизна, наша Мати-Україна!
До неба піднесімо наші серця і просімо Господа нашого Ісуса Христа тримати всіх нас у Його ласкавій опіці.
Амінь.