ДОПОВІДЬ

заступника Патріарха Київського

і всієї України митрополита ФІЛАРЕТА

про скасування анафеми, покладеної

на українського гетьмана Івана Мазепу

Після падіння гетьманської столиці Батурина гетьман Іван Мазепа говорив: “Богом засвідчую, що не бажав християнського кровопролиття, але постановив було у себе намір, прийшовши до Батурина з королем Шведським, писати до царської величності за його протекцією лист подяки, і в ньому виписати усі наші образи колишні і теперешні, прав і вольностей позбавлення, надзвичайне спустошення, уготовану всьому народу згубу, і врешті додати, що ми, як вільно під царської велич­ності руку для православного східного єдиновірства схилились, так, бу­-ду­чи вільним народом, вільно тепер відходимо і, за протекцію дякуючи, не бажаємо руки нашої на кровопролиття­ християнське простягати, але під протекцією короля Швед­ського цілковитого нашого визволення чекатимемо. Це визволення я спо­дівався не війною, а спокоєм через трактати одержати; хо­тів короля Шведського усілякими способами схилити до миру з царем, а тепер, у нинішньо­му нашому нещасному стані, усі справи інакше підуть, і Україна, Батуриним залякана, боятиметься заодно з нами стояти”.

Зі слів гетьмана Івана Мазепи видно, що він насамперед мав намір визволення України, для цього він вступив у союз зі шведським королем Карлом ХІІ. Цієї мети гетьман хотів досягти мирним шляхом, без християнського кровопролиття. Він прагнув примирити також Петра І з Карлом ХІІ. Але розорення гетьманської столиці Батурина порушило мирні плани Івана Мазепи. Він правильно зрозумів, що залякана спустошенням Батурина Україна не буде відстоювати своєї свободи разом з ним – Іваном Мазепою.

І дійсно, 4 листопада 1708 року Петро Перший вирушив до Глухова, де 6 листопада був обраний новий гетьман Скоропадський, полковник Стародубський. Іван Мазепа прагнув визволити Україну з-під влади Росії і для цього вступив у союз зі шведсь­ким королем, а Петро Перший розцінив дії гетьмана як зраду і вирішив покарати його так, щоб іншим визволителям України не кортіло навіть мріяти про це. Петро І вирішив використати для цієї мети Церкву, яка після розправи над патріархом Никоном була зломлена і перебу­вала у підпорядкуванні царської влади.

Після обрання нового гетьмана до Глухова приїхали Київський митрополит Іоасаф з двома архиєреями – Чернігівським і Переяславським – й урочисто піддали прокляттю (анафемі) Івана Мазепу (Див.: Сергій Солов­йов. Історія Росії, т. ХІ–ХV, с. 1526–1527. С.-Петербург, друге видання). Київський митрополит Іоасаф відслужив літургію в козацькому храмі, після якої відлучив гетьмана Івана Мазепу від Православної Церкви. Потім розірвали його портрет і спалили на площі.

Громадянське розвінчання Івана Мазепи здійснили царські сановники Меньшиков і Головін. Вони піднялися на поміст і розірвали грамоту-патент кавалера ордена святого Андрія Первозваного, яким за № 2 був нагороджений славний гетьман Іван Мазепа. Потім кат зірвав із зробленого з ганчір’я опудала гетьмана блакитну Андріївську стрічку і повісив його на шибениці (Див.: Газета “Культура і життя”, № 31, серпень, 1992 р.).

12 листопада 1708 року прокляття Мазепі було проголошено у Москві. В Успенський Собор зібралися архиєреї і бояри, приїхав царевич Олексій Петрович. Протодиякон почав читати на амвоні листа Петра І царевичу, що колишній гетьман Іван Мазепа, забувши хресне цілування, зрадив його і поїхав до шведського короля. Потім відслужили подячний молебень про перемогу над ворогом, і Місцеблюститель митрополит Стефан Яворський став читати народу повчання про Івана Мазепу, називаючи його зрадником. Спочатку він згадав про сумлінну службу царю Петру Першому, про його заслуги перед українським народом, а потім оголосив про зраду царю і про від’їзд до шведського короля. Далі митрополит Стефан Яворський, звертаючись до архиєреїв сказав: “Ми зібрані в ім’я Господа Ісуса Христа, і нам дано від самого Бога в’язати і рішити; аще кого зв’яжете на землі, зв’язаний буде на небесі”. І виголосив тричі: “Зрадник Мазепа за клятвовідступництво і за зраду великому царю піддається анафемі!” Інші архиєреї проспівали тричі: “Будь проклятий!”. Потім співці проспівали многоліття великому государю і новообраному гетьману Івану Скоропадському (там само, с. 1527).

У той же час в Україні читали по усіх церквах і прибивали до церковних дверей оголошення українських архиєреїв: “Благочестивійшого нашого монарха колишній гетьман Іван Мазепа зрадив і пристав до єретичного короля шведського, малоросійської вітчизни відчужився, бажаючи її у рабство ляхам віддати і храми Божі в прокляту унію обернути. Цього ради Духу Святому і нам, малоросійським архиєреям, тако побажавшим, чужий став для Церкви Святої Православнокафоличної і єднання правовірних, і всі його однодумці від матері нашої Церкви Святої Східної по суті відкинуті і прокляті.

Якщо хто, співчуваючи зраді тій, приєднуватиметься до їхньої частини, той не тільки від Церкви Святої Східної, від прилучення до святих таїн, а й від перебування серед православних вивергається і вельми ворожий буде, – архиєрейськи повеліваємо” (Див. там само, с. 1526).

10 липня 1918 р. у 209-річчя Полтавської битви (після більш як двохсотрічного проклинання, у Неділю православ’я в усіх храмах України), на площі собору святої Софії вперше була відправлена панахида по гетьману Івану Мазепі. Відправлення панахиди стало можливим у зв’язку з падінням російського самодержавства – головного винуватця проклинання українського гетьмана, коли Україна стала на короткий час незалежною. У цей час верховна влада у Києві перебувала в руках гетьмана Павла Скоропадського. Панахиду відправив при великому зібранні народу єпископ Черкаський Назарій, вікарій Київського митрополита. Єпископ Назарій наважився відслужити панахиду по гетьману, який вважався зрадником Росії, враховуючи зміну політичної ситуації.

О 12 годині 10 хвилин з Софійського Собору ви­йшли священики на чолі з єпископом Назарієм. Перед початком панахиди о. Крамаренко сказав коротке слово, в якому пояснив трагедію для українського народу дня 27 червня 1709 року.

Він сказав: “Боголюбиві брати і сестри! Сьогод­нішній день – трагічний для українського народу! В сьогоднішній день більш як 200 років тому відбулася пе­ремога під Полтавою – перемога Петра над Іваном. Великий гетьман Іван Мазепа в церквах, які сам будував в Україні, проклинався москалями понад 200 років як зрадник! Москвою ж гетьман Мазепа був відданий під анафему. Хто ж з них був зрадником? Той, хто захищав свій народ від ворога, чи той, хто ішов нищити цей народ? Ні, брати, Іван Мазепа не був зрадником українського народу, а зрадником був той, хто поневолив наш народ! Петра не віддали під анафему, бо сила була на його боці, як переможця! Щастя України і її незалежність ще не збудовані, і багато ще доведеться нам, брати, боротися за це! Будемо ж вірними силами своєї матері-України. Даваймо боротись доти, аж поки не втілимо в життя мрії нашого великого гетьмана Івана! Знаючи, скільки наших братів полягло під Полтавою, знаючи, як важко було бачити Івану Мазепі русифікацію свого рідного народу, ми не можемо не сказати: “Зі святими упокой!”

Сьогодні настав час, коли Українська Православна Церква – Київського Патріархату повинна відновити історичну справедливість і скасувати анафему, тобто церковне прокляття, неправедно покладене на українського гетьмана Івана Мазепу.

1992 р.