ПОСЛАННЯ

митрополита Київського і всієї України

ФІЛАРЕТА до церковної пастви

28 травня 1992 року

Преосвященним архипастирям, пастирям,

чесному чернецтву та всім вірним чадам

Української Православної Церкви

Преосвященні архипастирі, дорогі отці,

браття і сестри!

Дозвольте мені у цей складний час звернутися до вас, до всієї Української Православної Церкви з архипас­тирським посланням, звернутися до всього українського народу, який будує свою державність!

У відкритому листі до Святійшого Патріарха Алексія та Священного Синоду Російської Православної Цер­к­ви мною як Предстоятелем Української Православної Церкви було заявлено, що збори українських єпископів у Харкові 27 травня цього року, які назвали себе “Собором”, є незаконними і не мають канонічної сили для Української Православної Церкви.

Фактично єпископи, які зібралися в Харкові, відкололися від Української Православної Церкви і не можуть виступати від її імені.

Вони порушили постанову Архиєрейського Собору Російської Православної Церкви від 25–27 жовтня 1990 року про дарування Українській Православній Церкві самостійності та незалежності в управлінні. Їхнє порушення полягає в тому, що вони не зберегли цієї самостійності та незалежності, підкорившись рішенням Московського Священного Синоду від 7 і 21 травня цього року. А ми знаємо, що влада його не поширюється на управління в Українській Православній Церкві. Наша Церква має свій Священний Синод. Фактично вони відмовилися від незалежності та самостійності УПЦ і таким чином відкололися від неї й знов увійшли до адміністративного підпорядкування Московській Патріархії.

Учасники Харківських зборів порушили також Статут про управління в Українській Православній Церкві, прийня­тий на Помісному Соборі УПЦ в листопаді 1990 р. і зареєстрований державними органами незалежної України.

Дорогі отці, браття й сестри!

Зараз, коли український народ потребує духовної підтримки, умиротворення, Церква як ніколи має сприяти­ примиренню, зміцненню віри, милосердя, закликати до терпимості та злагоди, а не сіяти чвари та розбрат. Мос­ковська Патріархія на словах закликає до єдності, нібито визнає самостійність і незалежність Української Православної Церкви, а насправді сіє релігійну ворожнечу. Своїм активним втручанням у внутрішні справи нашої Церкви вона розділила духовенство на дві частини і цим ще більше ускладнила релігійну ситуацію в Україні.

Вища церковна влада в Москві, чинячи все сильні­ший тиск на Українську Православну Церкву, вдається до відвертих погроз. Вона навіть хоче судити її законного Предстоятеля, але судом неканонічним. Вона заявляє при цьому, що керується ідеєю добра, любові і бажає миру для нашої Церкви. Та чи можна чинити добро через знущання і мир – через погрози? Ні, і ще раз ні!

Мені боляче і сумно сьогодні говорити про те, що окремі віруючі, пастирі і навіть архиєреї не можуть виважено і твердо оцінити той історичний момент, який переживає нині наша Українська Православна Церква на шляху до своєї повної самостійності. І тому з сумом і надією, відкинувши усі пристрасті та протиріччя, звертаюся до тих, хто відмовляється йти з нами однією дорогою: “Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне” (Гал. 6, 7).

Серед українських єпископів є такі, які відкрито зрадили інтереси Української Православної Церкви. Але є й інші архиєреї, а я думаю, що таких більшість, які випадково піддалися тиску з боку Святійшого Патріарха Алексія та його оточення. Я звертаюся до них з проханням повернутися в лоно незалежної Української Православної Церкви і разом з нами боронити її.

Закликаю духовенство разом зі мною відстоювати незалежність Української Православної Церкви. Усі ми зберігаємо духовну єдність з Російською Православною Церквою і з усіма Помісними Православними Церквами. Однак ми хочемо бути адміністративно і фінансово незалежними. Вас лякають розколом, але ми перебуваємо в канонічній єдності з Патріархом Московським і всієї Руси Алексієм. Вас лякають відібранням церковно­слов’янської мови за богослужінням, – і це неправда. Наш Український Помісний Собор ухвалив зберігати і священну церковнослов’янську мову. Кажуть, що Україн­ська Православна Церква буцімто перейде на новий стиль. Такого не буде. Разом з Російською Православною Церквою ми користуємося й надалі будемо користуватися в церковному житті старим стилем.

Ми єдиним серцем, єдиними устами будемо молити Пастиреначальника Господа про небесну допомогу і благословення усій повноті святої Української Православної Церкви.

Браття і сестри!

Закликаю вас завжди пам’ятати слова апостола Петра: “Ухиляйся від зла і твори добро; шукай миру і прагни його” (1 Пет. 3, 11).

Прошу Ваших святих молитов і всілякої підтримки у відстоюванні незалежності Української Православної Церкви.