Собор Української

Православної  Церкви

1–3 листопада 1991 року

СЛОВО

митрополита Київського і всієї України

ФІЛАРЕТА на відкритті Собору

Української Православної Церкви

1 листопада 1991 року  

Ваші високопреосвященства,

преосвященства, дорогі учасники Собору!

З волі Божої, в ім’я святої Тройці – Отця, Сина і Святого Духа, спонукувані турботою про спасіння душ довіреної нам усеукраїнської пастви, ми зібралися в Києво-Печерській лаврі в храмі преподобних Антонія і Феодосія на Собор Української Православної Церкви, щоб обговорити її насущні проблеми.

На Помісний Собор прибув увесь український єпископат, прибули делегати від 22 єпархій в особі кліриків і мирян, обраних на єпархіальних зборах, представники 32 монастирів, у тому числі Києво-Печерської і Почаїв­ської лавр, а також представники Київської, Одеської і Волинської семінарій.

Минув рік після того, як архиєрейський Собор Ро­сійської Православної Церкви дарував Українській Православній Церкві самостійність і незалежність в управлінні. Це важливе рішення дало позитивні результати для нашої Церкви. Насамперед воно сприяло збереженню єдності нашої пастви і перешкоджало поширенню розколу в Україні.

Українська Православна Церква здійснює своє служіння в нових історичних умовах. Відносини між Церк­вою і державою розвиваються на якісно іншій основі, сприятливій для християнського служіння. Однак позитивні процеси, що відбуваються усередині, дуже складні.

Україна сьогодні переживає відповідальний період свого історичного становлення в якості незалежної держави. І Українська Православна Церква, виконуючи свою спасительну місію, підтримує загальнонаціональне відродження свого народу, сприяє його духовному очищенню.

Ми повинні сприяти зміцненню єдності православ’я в Україні, встановленню миру між різними віросповіданнями, формуванню в суспільстві атмосфери терпимості, взаєморозуміння і співробітництва у творенні української держави і особливо – у справах милосердя, духовно-морального і національного відродження.

Державна незалежність України ставить перед нами питання про утворення незалежної Православної Церкви в Україні. В даний час ми є самостійною і незалежною Церквою, але наша незалежність неповна. В умовах нової державної структури виникає небезпека подальшого поширення автокефального розколу в Україні.

Всі ці чинники спонукали Священний Синод при­йняти рішення про скликання Собору Української Православної Церкви для обговорення питання про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.

Але ми не можемо оголосити самочинну автокефалію. Ми підемо канонічним шляхом. А це значить, що нам треба звернутися до Матері-Церкви з проханням про дарування Українській Православній Церкві повної незалежності з тим, щоб вона, після визнання її Східними Патріархами й усіма Помісними Церквами, стала рівною їм Помісною Церквою.

Дякуємо Богу за Його милість до нашої святої Церк­ви і віримо, що нашими загальними молитвами Господь зміцнить усіх нас, учасників цього Освяченого Собору, в однодумності й мирі звершити наступне діяння. Хай спочине на нас “Дух Господній, дух премудрості і розуму, дух згоди і міцності, дух ведення і благочестя” (Іс. 11, 2).

Собор Української Православної Церкви оголошую відкритим.