Святоотцівська література користалася в Україні за старих часів великою повагою і її залюбки читали. Розпочалася ця література в нас ще з XI віку, коли вже маємо два великих збірники — 1073 і 1076 років — прекрасні вибірки для читання з творів Св. Отців.
Звичайно, в давнину книги були мало доступні через свою високу ціну, але щодалі книжок ставало все більше і ціна їх меншає помітно з XIV віку, коли в Україні появився папір. А з XV віку, коли появилося друкарство, книжки стали сильно ширитися, і стали доступними для середньої людини.
Повної святоотцівської літератури Україна, та і все слов`янство взагалі, не знала, — вона славилася на грецькій мові, а знавців цієї мови завжди було в нас мало. Тому, власне, в Україні все було мале знання святоотцівської літератури, а вона ж, по Св. Писанні, основа вивчення християнства.
Твори Св. Отців перекладалися в нас мало, друкувалися ще менше, а це безумовно тамувало розвиток у нас християнства, задержувало розвій духової культури, а з нею й культури загальної.
Проходили десятиліття, минали віки, а в слов`янському православному світі не було людини, щоб усе життя своє віддала на розмноження святоотцівської літератури. Першим за це взявся старець Паїсій, взявся в широкому масштабі, і в цьому його велич і сила, і правдива заслужена слава. Другої такої людини на ввесь слов`янський світ указати не можемо, бо нема такої.
Малий Петро Величковський закохався в святоотцівські книги ще з юначого часу, як тільки навчився читати, — «він віддався ненажерливому читанню», як каже сам у своїй автобіографії. Блукаючи по українських монастирях, о. Паїсій кидався скрізь найперше на книжки, які де знаходив, і вже в Україні почав списувати книги Святих Отців. І блукаючи з монастиря в монастир, юний монах усе мав за плечима торбу книжок свого переписування. Ця торба була йому школою, яку він найвище ставив і з якою ніколи не розлучався. Христос дав нам віру, а Святі Отці її вияснили, — Паїсій прагнув знати свою віру.
Його товариш і співучень по Могилянській колегії-академії, Григорій Сковорода, зовсім покинув духовний стан, і також тинявся по Україні з основою основ свого світогляду, — з Біблією гебрейською мовою за плечима. Але між ними — глибока різниця! Обидва філософи, але пішли різними шляхами!
Подавшись у монашество, Петро Величковський ніяк не міг ніде ані місця загріти, ані знайти собі сильного вчителя. Це була його трагедія, бо ж він опинився на чужині без належного провідника. Найбільшої монашої чесноти — послуху — не міг Паїсій навчитися реально, бо спочатку жив усе сам. А монах без послуху — порожній, і о. Паїсій сам себе винуватив.
І тільки аж на Афоні з року 1746-го натрапив о. Паїсій на потрібне йому джерело — на святоотцівську літературу, і став випозичати твори Св. Отців у монастирів сербському та болгарському. І аж тепер тільки він переконався, що з цього читання і монаше життя своє треба було йому починати.
Як я вже підкреслював, о. Паїсій від природи був мовчальник, а ставши монахом, поглибив це, і став навчатися мовчанню (ісихазму). Тепер тільки переконався, що йому належало перше відбути стан учня... І він пізніше писав, що мовчанка — «вона була не на мою міру», бо вона для людей вивчених, уже досконалих...
І монах Паїсій став пильно вивчати свято-отцівську літературу, і шукав уже в ній як і в світі жити, і як жити монахові. І тепер старець Паїсій сильно пожалкував, що невчасно покинув Київську духовну академію, пройшовши тільки першу половину її, тоді як друга — філософія й богословіє (6 років) — якраз були ті науки, яких йому все життя бракувало, і доводилося їх надолужувати кривою дорогою.
Накинувшись на святоотцівську літературу в її перекладах з грецької на мову церковнослов`янську, старець Паїсій аж жахнувся, так багато по всіх книгах Св. Отців він запримітив помилок, недоречних висловів та зовсім темних місць.
І старець Паїсій надумався взятися за «книжне діло», — за перевірку церковнослов`янських книг Святих Отців. Хіба «книжне діло» це не служба Господеві? Безумовно так!
Пізніше старець Паїсій писав до архімандрита Феодосія, настоятеля Софронієвої пустині, і в своєму довгому листі багато розповів про початкову свою працю над слов`янськими перекладами книг Святих Отців. Дамо звідси більший уривок.
 
«Коли я ще жив на Святій Афонській горі, я постановив за непохитну основу всього істинного й правильного наставлення Божественне писання Старого й Нового Заповіту, і його правдиве вияснення благодат-
тю Святого Духа, цебто вчення Богоносних Отців наших, вселенських учителів і наставників монашого життя, і всі апостольські і соборні (вселенські), і Святих Отців правила (канони), яких дотримується Свята соборна і апостольська Східна Церква, а також усі заповіді та устави її. Усе це я прийняв як керівництво для себе і для братії, щоб і я сам, і братія, що живуть зо мною, користалися всім цим при допомозі й науці Божественної благодаті, і ні в чому не відступали від здорового й чистого соборного розуму Святої православної церкви.
І найперше я став пильно — з великим трудом та з витратами — набувати за Божою допомогою книги Святих Отців, які навчають про послух та повздержан-ня, про пильність та молитву. Одні з них я переписував своїми руками, інші купував за гроші, які добував власним трудом для конечних наших потреб. А себе я завжди обмежував і в їжі, і в одежі.
Ми купували книжки, що були написані слов`янською мовою, і дивилися на них, як на небесний скарб, зверху від Бога нам посланий. Я пильно читав їх кілька літ, і запримітив, що в багатьох вони мають незрозумілу неясність, а в деяких місцях нема навіть граматичного смислу, хоч я читав і перечитував їх багато разів з великим старанням...
І тільки самому Богові відомо, який сум огорнув був мою душу... Я не знав, що робити?.. І тоді я додумався, що слов`янські отцівські книжки можна виправити хоч трохи із інших слов`янських книг.
Я почав власноручно переписувати книгу старого Ісихія, пресвітера Єрусалимського, і святого Фи-лофея Синаїта і святого Феодора Едеського з чотирьох списків, бо я сподівався узгіднити ці списки, знайти в них якийсь граматичний смисл. Але вся моя оця праця виявилася марною, бо і в своєму поєднанні чотирьох списків я не міг знайти смислу...
Книгу святого Ісака Сирина протягом шести тижнів день і ніч я виправляв по другому списку, бо мені говорили, що він у всьому однаковий з грецьким, та й цей мій труд пропав марно... І з часом я зрозумів, що свою найкращу книгу я зіпсув, бо виправляв її за гіршою...
По цих гірких досвідах я переконався, що взяв на себе марний труд — виправляти слов`янські книжки за слов`янськими...
Тоді я почав пильно доходити, звідки йде така неясність і така недостача в граматиці в слов`янських книгах, і прийшов до висновку, що це сталося з двох причин. Перша причина — невміння давніх перекладачів перекладати з грецької на слов`янську, а друга—в невмінні і в недбальстві нездалих переписувачів... Переконавшися в цьому, я стратив усяку надію знайти в слов`янських перекладах правильний і істинний смисл, який є в грецьких оригіналах...
Проживши немало літ на Афоні (17) і навчившися простої грецької мови, я взяв собі думку розшукати грецькі книжки, і за ними повиправляти книги слов`янські. Я шукав їх по багатьох місцях, і не раз — і не міг знайти!..
Я ходив до великого Лаврського скита святої Ан-ни, і до Капсокалеву. і до Ватопедського скиту святого Димитрія. і до інших Лавр і монастирів, і скрізь я випитував знаючих людей, досвідчених і старих ду-ховників та благочестивих іноків. — і мені ніде не пощастило знайти ані одної подібної книги... Від усіх я мав одну і ту саму відповідь: вони не тільки не знають таких книг, але й імен авторів їх не чули... І від усього цього мене огорнула глибока печаль...
А все ж я не тратив надії на Бога, і благав його допомогти мені знайти пошукуваний скарб. І милосердний Бог не відкинув мого полум`яного благання, і допоміг мені: мені вдалося, нарешті, знайти бажані книги, а частину їх навіть набути на власність»1.
 
Старець Паїсій знайшов, нарешті, в скиту Василія Великого кілька грецьких оригіналів книг Св. Отців, між ними і твори Петра Дамаскина, Антонія Великого, Григорія Синаїта і ін.
Старцю Паїсієві вияснили, що всі ці книги написані старою грецькою мовою, яку тепер рідко хто знає, тому й книжок таких на Афоні небагато... І в цьому монастирі погодилися списати о. Паїсієві кілька давньогрецьких книжок. Таким чином, старець Паїсій роздобув давньогрецькі книжки і міг приступити до перекладу їх або до виправлення слов`янських книжок.
Це був високоважливий час, коли старець Паїсій навпомацки шукав дорогу до правдивих святоотцівських книг. Душею своєю він чув і розумів усю вагу цих книг, розумів їхнє значення для християнізації народу взагалі, а для чернецтва зокрема. Незміримо великий скарб Христової науки лежав безплідно — і Паїсій Величковський постановив знайти його й дати своєму народові.
Це незабутня високо цінна праця старця Паїсія не тільки для українського народу, але й духової культури всього народу слов`янського!
 
 
1 Четвериков С. С. 84-88.