1. НАРEШТІ В МОЛДАВІЇ
 
Незабаром Платон стрівся з монахами, що І верталися до Моддо-Валахії, і вони вго­ворили його йти з ними. Це був 1742 рік. Зно­сини України з Молдавією та Валахією були тоді взагалі дуже жваві й постійні, а з часу уніятських переслідувань православія значно по­більшилися, бо монашество шукало собі спок­ійних від цих переслідувань закутів. Звичайно, від цього українські монастирі маліли.
Був 1742 рік. В Україні йшло переслідуван­ня й відіймання монастирів уніятами, не було доброго монашого життя і в Росії. Оставалася Молдавія, де сильні були впливи Української церкви, де й Богослуження правилося церков­нослов`янською мовою, а де-не-де починали служити й мовою румунською.
Молдо-Валахія славилася тоді своїм спокій­ним православним життям. Господарі та бояри не жаліли маєтків, і ставили церкви та монас­тирі. Появилися великі монастирі, в яких було немало освіченого монашества. При монастирях були школи, часом вище середнього рівня. Було багато бібліотек, а в них береглися цінні давні рукописні книжки. Списування книг цвіло по монастирях, а навіть давали списувати книги як епітимію за переступи.
А головне, в Молдо-Валахії не було уніят-ських та взагалі католицьких переслідувань, і православіє спокійно розвивалося. Ось через це багато монахів утікали з України в Молда­вію. По монастирях тут уже бував Афонський устав.
З Молдавією були жваві зносини здавна, а з часів митрополита Петра Могили (і`1647.1.1), молдаванина родом, та гетьмана Богдана Хмель­ницького ці зносини сильно пожвавіли.
І молодий чернець Платон подався в Молдо-Валахію, і перше спинився в скиту Св. Кип-ріяна. А відпочивши, ченці подалися до скиту Святих архангелів Довговці, де жили су­ворі подвижники. Скитом керував освічений схимонах старець Василій. У цьому скиту чер­нець Рафаїл, чеснотний і побожний, займав­ся переписуванням книжок — служив Богові «книжним ділом».
Із скита Довговці (Довгоуці), відпочивши, ченці перейшли до Святомиколаївського скиту Тройстени, де чернець Платон й остався на довший час.
 
 
2. У ТРОЙСТЕНАХ
 
Тут, між іншим, він стрівся зо своїм зем­ляком схимонахом Протерієм, родом з Решетилівки Полтавського полку; був тут і ієро-схимонах Михаїл, що «на час відійшов був в Ук­раїну, в монастир Мотронин, ради потреби»1. Як бачимо, українсько-молдавська співпраця в Тройстенському Скиті була реальна.
Тут Платон уперше стрінувся й пізнав Афон-ський церковний Чин, а це тільки збільшило його постійне бажання побувати на Афоні. В Тройстенах Платон глибоко ввійшов у монаше життя й пильно вправлявся в аскетичних под­вигах. В цьому ж скиті Платон познайомився з найсильнішим ієросхимонахом Мерлополян-ського (Яблочно-полянського) скита, що заго­стив був у Тройстени, Василем, і вів з ним довгі розмови. Цей ієросхимонах Василь був учителем-отцем для багатьох монахів у Молдавії, і Платон близько з ним зійшовся. О. Василь був наставником монашого життя в скитах Тройсте­ни та Довговці, він полюбив молодого ченця, пізнав і оцінив його, і запропонував Платонові прийняти ієрейство, але той рішуче відмовився — в той час взагалі не було ще пізнішої російської звички плодити число ієромонахів.
Незабаром з Мотронинського монастиря в Україні вернувся старець Михаїл, і він також мав великий вплив на нашого рясофорного Пла-тона. Обидва ці ієросхимонахи, Василь та Ми­хайло, були українці, до Молдавії прийшли з Мошногорського Вознесенського монастиря на Київщині, Черкаського повіту, втікаючи від пе­реслідувань уніятів. Обидва ці ієросхимонахи
 
 
1 Житіє. С. 12. 17 — 2-551
 
були високої освіти й прикладного аскетично­го життя, і слава про них «повсюди ходила». На жаль, через уніятське переслідування Україна тоді взагалі часто позбавлялася своїх кращих синів та монашества, що втікали або до Росії, або до Молдавії чи Валахії, або й на Афон.
Скит Тройстени сильно вплинув на ченця Платона Величковського, і він, ще юнак, бага­то тут навчився. І «Життя», і Автобіографія ба­гато про цей час розповідають, бо справді ж молодий чернець багато тут побачив.
Тройстенські ченці були високочеснотні та глибокі подвижники — від них було чого навча­тися. Наприклад, чернець з Решетилівки з Пол­тавського полку, Протерій кохався в птахах. Він привчив птахів не боятися його й злітатися до нього певного часу. Коли Протерій ішов до церкви, до птахи зграєю оточували його, сідали йому на голову та на плечі, або літали круг ньо­го, і так супроводили його до самої церкви. Це сильний приклад братської любові навіть до птахів!
А коли Протерій входив у церкву, птахи відлітали й сиділи на даху, чекаючи його вихо­ду. А коли ж він виходив із церкви, пташня зно­ву оточувала його, й супроводила до келії з ве­селими співами1. А до того, чернець Протерій, своїм українським звичаєм, любив приймати своїх ченців-друзів і щедро вгощати їх на зароб­лене своїм трудом.
Платонові відвели келію в скиту, і він спо­кійно жив, щоденно навчався чеснотного мо-нашого життя. Сам настоятель скиту багато фізично працював, щоб подавати братії добрий приклад. У Тройстенах 12 братів жили спільно-
 
 
1 Четвериков С. С. 50.
 
житно (кіновія), а 15 були пустельники. Усі годувалися працею своїх рук.
Платонові, як і кожному ченцеві, дали по­
слух на кухні. Але Платон Величковський здо­ров`я мав кволе, і як варити чи хліб пекти, зовсім не знав. І за що він не брався, все псу­ вав та переварював. І гірко плакав монах, але всі його смиренно розважали не журитися: привикнеш і навчишся...,
Розповідаючи про все це в своїй Автобіог­рафії, старець Паїсій пізніше писав про свої невдачі: «Усе це я розповів про себе на те, щоб нові послушники не сумували, коли будуть не-досвідні в якому послухові, і щоб пам`ятали, що, за Божою допомогою та при ревності, вони до- сягнуть успіху у всякому ділі».
Дали були ченцеві Платонові інший послух — виноградинка — і попередили, щоб він перше з`їдав трошки хліба, а вже згодом їв виноград. Платон забував попередження і їв виноград на­тще, і до кінця літа так висох, що насилу ходив, бо не міг по винограді нічого їсти... І тільки зима вернула йому здоров`я...
Одного разу Платон Величковський проспав половину утрені. Це так на нього вплинуло і так налякало, що він з перестраху не пішов і на дальші служби... Настоятель насилу вговорив юнака ченця забути про випадок... І з того часу Платон Велич­ковський спав тільки сидячи і зовсім мало. І при­вчив себе спати тільки три годині на ніч.
Природа скрізь була прекрасна, і Платон любив працювати на городі. Але він же був міщух з м. Полтави, і праця і на городі не да­валася йому... На все треба вчитися!
З Платоном у Молдавію прибули три ченці, з них Феодул і Єрофей позосталися, а Антоній відразу пішов далі.
Незабаром у Тройстени прибув і близький приятель Платежів з Києва, Олексій Филевич, якого мати не хотіла пускати в монастир, але він таки втік від неї. Филевич розповідав багато жахів, як він перебрався через польський кор­дон, бо його пильно стерегла сторожа, щоб ча­сом хто не перейшов його і не розповів за гра­ницею, як Польща переслідує православних. Був і закон польський, — карати смертю за само­вільний перехід кордону...
Незабаром Олексій Филевич був постриже­ний у рясофор.
 
 
3. У КИРКУЛІ
 
Якось зо скиту Киркул (чи Кярнул) прибув до Тройстен схимонах Онуфрій і став мальовниче розповідати про гірську красу свого скиту. «Він розповідав про красу скиту, про здорову воду та повітря. Розповідав, що в його скиту повно різних плодів та овочів, і іншого необхідного для монашого життя. І яка там тиша та безмовність!»1.
Взагалі треба підкреслити, що монастирі вдавнину вибирали для себе мальовничі місця, віддалені від світу, щоб дати можливість своїм монахам у повній тиші служити Богові.
І наш неспокійний Платон, що був, як, ук­раїнець родом і аскет — містик духом, надзви­чайно чутливий на красу природи, попрощався зо всіма й пішов з о. Онуфрієм до Киркульсь-кого скиту. Дорога йшла «превеликими лісами й прекрасними полянами та високими горами».
Ігумен скиту Феодосій сердечно приняв Платона й відвів йому пустинножитну келію.
 
 
1 Житіє. С. 17.
 
I Платон «засів у своїй келії, радіючи та зо слізьми славлячи Бога. Він навчався тут правди­вої монашої мовчанки, матері покаяння та мо­литви, за словом Святого Ісаака» (Слово, 41)1.
І в Киркулі Платон цілком віддався аскетич­ним подвигам, тим більше, що все монаше жит­тя і Богослужби були тут за чином Афонським. Вільного часу Платон робив ложки, до чого мав добру вправу і чим займався все своє життя. Часто ходив він на духовну бесіду до свого при­ятеля схимонаха Онуфрія, «який жив на високій горі, на годину ходу від скиту. А келія його була на самому шпилі тієї гори, і з нього видні були надалеко прекрасні пустелі, гори й пагірки та долини, усе заросле великими лісами. А долі, в підгір`ї, було завжди текуче джерело води»2.
Ці бесіди з о. Онуфрієм впливали на моло­дого Платона, і він «так горів серцем, що мов огнем палав божественною любов`ю, і дуже пильнував про духовні подвиги. 1 коли де був в укритті, то падав ниць на землю, бив себе в груди, і з гіркими слізьми молився Христу Бо­гові»...
Пізніше, ставши сам ігуменом, старець Паї-сій щовечора конче проповідував до своїх чен­ців.
 
 
4. НА АФОН
 
Платон пробув у Молдавії майже чотири І роки (1742—1746) і за цей час добре на­вчився румунської мови, яку полюбив був іще в Києві. Але всією душею своєю він усе рвався на Святу Гору, як найвищу школу монашого життя. Афон був постійною мрією молодого
 
 
1 Житіє. С. 17.
2 Там само. С. 18.
 
нашого ченця, бо там можна було повно відда­тися службі Богові аскетичним життям. Ішов 1746 рік.
Чотирилітнє перебування ченця Платона в Молдо-Валахії багато йому дало: він познайо­мився з сильними духом монахами і багато від них навчився. Тут же він стрівся з великим і постійно живим афонським впливом, тут же часто вживався і устав Святої Гори. Тут же жило багато ченців, що вже побували на Афоні і ба­гато про нього розповідали.
Молдо-Валахія того часу була переповнена скитами, в яких працювали правдиві старці, і тут цвіло старчество. Усією істотою своєю чернець Платон навчався старчества, — правдивої мона-шої дороги до поєднання з Господом.
І всім своїм духом Платон рвався на Афон, як на найвищу школу правдивого монашого життя.
По монастирях Молдо-Валахії молодий Пла­тон мав змогу багато навчатися, але його тягло на Афон. Молдо-валаські монастирі були пере-мудр`ям Афону, і Платон тягнувся до нього. Багато розповідали про великі бібліотеки по афонських монастирях, — і вони також тягли до себе спраглого знання Платона.
По українських монастирях цвіла православ­на аскетична філософія, яка охоплювала Украї­ну, Молдо-Валахію і Афон, — охоплювалось на­звою старчество; воно давало монахам глибоке знання. Коли Росія позакривала українські мо­настирі, вона зруйнувала й старчество.