Втікаючи з Медведівського монастиря від уніятів і прямуючи на Київ, Величков-ський ішов через Васильків, і тут знову попав, як чернець, у руки жорстоких поляків та уніятів. І в Василькові шість тижнів придержали ченця Платона під страхом.
1 Житіє. С. 9.
З великим трудом вибравшись із м. Василькова, Платон подався в Київ, — прибув назад туди, звідки був вийшов, шукаючи дороги в Молдавію. І Платон вступив у число братії Києво-Печерської Лаври, де дістав послух працювати при друкарні й навчатися граверства.
І Платон увесь віддався монашим подвигам, а разом з тим став описувати життя печерських подвижників, знаходячи серед них багато аскетів. Він любив ходити по Печерах і гаряче молитися.
У цей час з Полтави прийшла до Києва вдова по браті о. Івана й розповіла Платонові сумну історію про його нещасливу матір. Платоно-ва мати Ярина, як довідалася, що син її покинув Київ і вступив до монастиря, тяжко захворіла з печалі й мало не зійшла була з розуму. Але вона вдалася до молитви й стала читати Ахафіста до Богородиці, і розум її прояснився. І бачила таке видіння. Коли вона глянула вгору, побачила відчинені небеса, звідки зійшов ангел і прорік до Ярини: «Окаянная, — як це ти полюбила сина свого більше, як Господа? І тобі подобає стати черницею, бо така Воля Божа»...
І Платонова мати вступила до жіночого Покровського монастиря біля Полтави і стала Юліаною. Але вона скоро померла1.
Унія та уніяти збили ченця Платона з дороги в Молдавію, не давали йому спокою і в Києві. Ані поляки, ані уніяти не відважувалися йти з своїм насиллям у Київ, але сюди масами втікали побиті на провінції, і зносили сюди свої криваві сльози... Спокою не було...
1 Яцимирський. С. 193. Але Житіє твердить, що мати жила ще більше — 10 літ. С. 11. Див.: о. С. Четвериков. С. 43.
« Київ, як у центр релігійного жиия України, щоденно приходили скарги від тих, кого силою заганяли в унію. Сюди приїздили, під оборону митрополита, сільські священики, вигнані уніятами, а часто жорстоко помордовані або й покалічені... На прощу до Київських святинь — хоч польська влада забороняла це, — оминаючи військові кордони, приходили численні товпи прочан. Ці прочани наводили жах на киян, зо слізьми розповідаючи про ті страждання, які вони терплять удома за вірність Православію»1
В Печерській Лаврі не було ні спокою, ні належної праці. Молодий чернець ясно побачив, що в Києві належно працювати й служити Гос-подеві він не зможе... Треба таки втікати з рідного краю, який він так сильно любив... Але рідний край був у чужих руках.
Живши в Печерській Лаврі в Києві, Платон стрів тут свого товариша Олексія Фалевича, який нагадав йому недавню їхню присягу: ніколи не вступати в великий монастир, бо в ньому й велика спокуса.
Товариші постановили таки втекти в Молдавію. З великими перешкодами і тяжкими трудами вони перейшли були польську границю, але мати Олексія таки задержала й вернула його, а Платон мусив ще тинятися по різних монастирях, добираючись до польського кордону.
Подорожуючи по різних монастирях Правобережжя, чернець Платон скрізь випитував та приглядався, скрізь читав книжки, які де знаходив. Цебто, молодий Платон робив те, що звичайно робили тоді студенти (реге§гіпаііо асайе-тіса). І скрізь молодий рясофорний Платон чув оповідання про славне подвижницьке монаше життя на Афоні та про спокійне монаше життя
1 Четвериков С. С. 33; Митр. Іларіон. «За Волю!»: історична картина на одну дію // Твори. Т. III. С. 9-34.
в Молдавії й Валахії, де немає цих жорстоких утисків від уніятів.
І Платон вирішив таки перебратися на Афон, а перше познайомитися з монашим життям у Молдавії, бо вона була йому на дорозі до Афону. Дух неспокою й жажди знання, неза-спокоєні своєчасно наукою в школі, кидали молодого ідеаліста по різних монастирях, де він заспокоював свою наукову спрагу читанням книжок та бесідами з старцями.
Нарешті, Платон добрався на початку 1742 року в Мотронівський монастир, і спинився в ньому. Тут він стрів заслуженого ієромонаха Михаїла, який направив його в Молдавію, у Трейстон-ський Скит. Але як туди добратися?