Петро Величковський таки не міг перемогти своїх душевних нахилів, тому школу покинув і постановив поїхати до Чернігова, до свого наставника ієромонаха Пахомія,
І Григорій Сковорода навчався в Могилянській академії також з перервою: 1738-1741, а потім 1744-1750. Отже, таки закінчив повну академію.1
що був при молдавському митрополитові Анто-нії Черновському, який тепер став митрополитом Чернігівським (1740-1742). Був жовтень місяць 1739 року, а Величковський подався до Чернігова без теплої одежі, подався обдертим і голодним. Сильно натерпівся всього хлопець у дорозі, бо їхав лодкою Дніпром. «Покинувши школу, він пішов з міста Києва, і, мов той старець та подорожній, мандрував» (Житіє, с. 7). хати довелося в холоді та в бруді, і вся Петрова одежа покрилася нужею...
Але вкінці втікач таки добрався до Чернігова. Отець Пахомій порадив Петрові вступити до Любецького монастиря, куди й прийняли Петра послушником, — велична хвилина для аске-та-мрійника! Монастир цей знаходиться біля міста Любеча, над Дніпром. Тут молодий послушник увесь ревно віддався вивченню початків свого вимріяного монашого життя та читанню аскетичних творів.
Тут же він зачав переписувати собі твір аскета Івана Схоластика «Ліствиця». Але свічок не було, і молодий послушник писав ночами при світлі встромленої в стіну лучинки, в кухні, повній диму та чаду.
Але справа перебування в першому монастирі покінчилася тут зовсім недобре, бо незабаром прийшов новий суворий ігумен Герман. Раз у послушника Петра вийшло непорозуміння з невідповідною капустою, по чому ігумен «той так сильно вдарив його по щоці, що він насилу вдержався на ногах, а до того ще й люто пхнув його, так що він упав через поріг його келії... А коли встав, то ігумен крикнув на нього: «Геть іди, ти ледарю!»1...
1 Житіє. С. 8.
Оставатися в Любецькому монастирі не було можливості, і Петро з одним із монахів мусів утікати з монастиря, бо жити там стало неможливим. І він потайки перейшов уночі замерзлий Дніпро, і прибув в містечко Чорнобиль. Тут Петро несподівано стрів свого знайомого з Полтави, який розповів йому все, — як побивається за ним мати... Знайомий став умовляти Петра вертатися додому.
Боячись цього знайомого, Петро мусив утікати з Чорнобиля і прямувати в «Україну». Це був район, де сильно бушували уніяти, і треба було пильно стерегтися й їх. Попав Петро в м. Ржищів, але вдалося вибратися й звідси. Ніде притулку йому не було...
Оце перші враження молодого мрійника, оце його перша реальна наука.
Так почалася Петрова подорож по монастирях України і по світу. Того часу було звичайною річчю подорожування молоді: студентів, монахів, дяків, робітників — вони навчалися життя через подорожування. У Київській академії була стара традиція — студенти багато подорожували і любили ці мандри. Знаємо багато славних осіб, які в молодості вивчали життя подорожуванням, наприклад Василь Григорович Барський (1701 — 1747), Григорій Сковорода (1722—1794) і багато інших.