У Київській академії молодий Петро навчався десь три-чотири роки. Але хлопець укінці, як ми бачили, навчався дуже неохоче, бо весь віддався читанню святоотцівської літератури. Він знайомиться з місцевими ченцями, веде з ними розмови про монашество й бере в них книжки до читання, особливо в схимника Пахомія з Братського монастиря, і це забирає йому весь час. Юнак мріє тільки про чернече життя та чернечі подвиги — академічна наука йому не до серця.
У молодого юнака виринають дражливі думки перебратися в спокійну Молдавію, і там вступити в монастир. Як я вже писав, румунські Богослужби митрополита Молдавського Антонія Черновського сильно вплинули на юнака, про що він пізніше згадує в Автобіографії: «Якою великою радістю переповнилася душа моя, коли я почув Славословіє Богові і цією благословенною мовою! І дивні присуди Божі, — бо з того часу розпочалося немало любови в моїй душі до цієї благословенної молдавської мови та народу, і до Богом береженої цієї землі!» Пізніше Величковський багато працював у Молдавії, знав молдавську мову як свою рідну, і ця заява його дуже важлива для нас.
А наука йшла йому все гірше. Безплідно вговорював ректор молодого аскета й філософа навчатися й далі —той стояв на своєму. Тоді ректор звелів принести різок, і це спочатку таки вплинуло на Петра, і він позостався в школі ще рік, але вчився мало. А мати в Полтаві нічого цього не знала, та все мріяла, як її Петрусь таки висвятиться і займе Полтавську соборну прото-попію. А Петрусь її мріяв про зовсім інше... Християнська глибока православна філософія зростала в ньому не глибоко!
Отже, рік 1738—1739 Петро Величковський ще навчався в Київській академії, переходив т. зв. риторику. А літом він ще раз, уже останній, поїхав на канікули в Полтаву до матері. Він близько зійшовся зо своїм товаришем Дмитром, і юнаки остаточно постановили покинути свою академію, і податися в Молдавію, в якийсь її монастир, а там чинити великі монаші подвиги, щоб наблизитись до свого Творця.
Друг Димитрій слова не дотримав, але Петро міцно постановив податися закордон. Цього часу йому було 17 літ.
Величковський пробув в академії тільки чотири роки, — закінчив таки риторику. Позоставалося йому навчатися ще 6 літ, а саме: 2 роки філософії і 4 роки богословія, але він покинув ці науки.
Власне, Величковський покинув найважливіші науки, а особливо 4 роки богословія. Правда, він зайнявся самоосвітою, але вона ніколи не замінила йому повно тих важливих наук — філософію й богословіє — яких він не пройшов. Це безумовно була велика його втрата, сили якої молодий 17-літній юнак не міг належно зрозуміти. Але він зрозумів це пізніше і писав про це в своїх листах, жаліючи про втрачене.
Сучасники Петра чи в Києві, чи в Моги-лянській академії були великі потім люди: архієпископ Могилівський Георгій Кониський, філософ Григорій Сковорода, архієпископ Псковський, мовознавець Симеон Тодорський, митрополит Ростовський, Арсен Мацієвич і інші. Усіх цих людей студент Петро добре знав, але його не цікавила слава світу цього!.. Він думав і мріяв про свою окрему службу Господеві!