Історія не стояла — у роках 1830—1831 знялося польське повстання, і Почаївський монастир узяв у ньому відкриту активну участь грішми, друком маніфестів та збройно. Усе це окрема Військова судова комісія відкрила, і суд постановив вернути Почаївського монастиря назад до православних1. 1 10 жовтня 1831 року преподобний Іов позбувся свого уніятського полону. І з цього часу почалося вільне й правдиве почитания преподобного Іова і правдива опіка над його мощами православних монахів свого монастиря.
Перший православний єпископ Волинський Амвросій Морев (1828—1832), оглянувши Почаївську Лавру, повідомив святіший Синод, що мощі преподобного Іова спочивають у Печерській церкві, і вони зовсім цілі й нетлінні.
А року 1833-го, з доручення Св. Синоду, відбулося врочисте відкриття мощів преподобного Іова, за єпископа Волинського Інокентія Сельнокринова. До Почаївського монастиря приїхав і архиепископ Кам`янець-Подільський Кирил. Урочистості відкриття мощів почалися 27 серпня 1833 року, а закінчилися 28. Два архипастирі своїми руками відкрили гріб преподобного Іова, у присутності духовенства та безлічі народу — і тіло о. Іова Желізо було нетлінне. Це була друга офіційна канонізація преподобного Іова.
Печерну церкву значно поширили (печера преподобного Іова була маленька) і стали що-
 
1 Про все це пишу докладно в своїй монографії про Почаївського монастиря.
 
денно правити служби Божі при гробі Святого. З цього приводу Печерна церква набула свого правдивого значення, і за нею належно доглядають, щоб дати повну змогу прочанам вільно молитися при гробі преподобного.
Мощі преподобного Іова стали предметом усе більшої та ревнішої опіки церковного проводу Почаївської Лаври. Василіяни ховали мощі Святого, як православного, тепер же вони були виставлені на загальне почитания. Народу приходило так багато, що з 1841 року став призначатися окремий «гробовий ієромонах», який безпереревно знаходиться при гробі преподобного Іова, як вартовий доглядає його. Призначений був і другий ієромонах — записувати всі чуда, які були від мощів преподобного Іова1.
Того часу, року 1842-го прислала Почаївському монастиреві відома церковна добродійка, графиня Анна Олексіївна Орлова-Чесменська, мистецьку срібну труну (раку) для мощів Преподобного Іова. До труни додано все потрібне — малинове покривало і срібну позолочену лампаду. Труну різьбив митець Верховців. Вага труни 3 пуди 37 фунтів і 69 золотників, а вага лампади — 4 фунти 12 лотів срібла.
На труні (раці) мистецьки вирізані такі малюнки. Зверху — преподобний Іов у мантії і в схимі. А на боках труни дано: Божа Мати в хмарах, а перед нею молиться преподобний Іов Желізо спасти монастиря від турок і татар, попередній собор, явлення Богородиці на скалі, її стопа на скалі, пастух, що сподобився бачити це явлення, та китиці квітів. Таким чином, для мощів преподобного була вже й достойна труна.
I 14 серпня 1842 року єпископ Анатолій переклав чесні мощі преподобного Іова в нову раку (труну)1.
Року 1844-го в печері над гробом преподобного Іова поставлений був розкішний балдахин, покритий листовим золотом. Робота А. Прокофієва.
А року 1858-го печерну церкву поділено на дві: церкву преподобного Іова та церкву Св. Великомучениці Варвари, поставлено й нового вирізьбленого позолоченого Іконостаса. Але пізніше це виявилось незручним для вірних і дві церкви знову поєднані в одну, Іовську, велику й простору.
Почаївська Лавра ніколи не спинювала своєї ревної опіки над мощами преподобного Іова. Пізніше над його домовиною поставлений був величний балдахин з білого, каварського мармуру. Зробив його (за 6000 рублів) італійський митець Леопольд Менціоне. Балдахин високо мистецький, поставлений був у Почаєві 13 листопада року 1889-го. Цей Балдахин замінив попередній, позолочений дерев`яний з 1875 року2.
Року 1882-го законовчитель Ніжинського Ліцею кн. Безбородка, магістер богословія прот. Андрей Хойнацький (1836—1888), сам волиняк з походження, склав акафиста й дві служби на честь почаївської Божої Матері та преподобного Іова. Св. Синод перше двічі відмовляв поблагословити їх (бо Святий Іов — українець!), але 27 липня 1883 року таки поблагословив3. Акафист Іову складений церковнослов`янською мовою, душевно поетичний і переповнений опи-
 
1 Хойнацький А. С. 172.
2 Там само. С 209-211.
3 Поповъ А. Православные русскіе Акафисты. Казань, 1903. С 327-331.
 
сом чеснотности преподобного та згадками про тодішні історичні події.
І з того часу стали щоденно, по Св. Літургії, читати акафиста преподобному Іову, і самі служби Божі вже були для Святого пристосовані.
Року 1901-го жовтня 28 дня Почаївський монастир врочисто святкував 250-літгя з дня упокоения преподобного Іова. А року 1951-го припадала 300-літня річниця цього, але відсвяткувати цей ювілей всенародно не було змоги під безбожною владою в СССР.
За нового часу встановлено тричі до року святкувати преподобного Іова: 1) День іменин 6 (19) травня; 2) День знайдення мощів 28 серпня (10 вересня) і 3) День блаженного упокоения 28 жовтня (10 листопада). На ці свята завжди збирається дуже багато народу не тільки з близьких міст, але й найдальших сторін.