Почитання преподобного Іова, чудотворця Почаївського, почалося, як ми бачили вище, ще за його життя. Канонізація його відбулася через 8 літ по його упокоєнні, 28 серпня 1659 року. І з того часу почитания мощей преподобного Іова, через чуда його, усе зростало та ширилось.
При печері преподобного Іова рано була побудована невелика церква, з престолом на честь великомучениці Варвари. З північного боку цієї церкви був вхід до печери, в якій спочивали мощі Св. Іова. Церква ця звалася Печерною.
Довго Почаївський монастир міцно оборонявся проти наскоків уніятів, але в кінці року 1721 вони — через підступи, обман та насилля — таки захопили його, і в православній святині
 
1 А деякі джерела дають Йосафата Добромирського.
 
засіли уніяти василіяни, найбільше окатоличені серед інших уніятів. 1 до 1831 року Почаївський монастир перебував у тяжкому чужовірному полоні.
Уніяти василіяни, запосівши монастиря, відразу замкнули печеру преподобного Іова і нікого до неї не пускали. Іов — православний український Святий, а до таких уніятам нема діла. І довго мощі преподобного були «під спудом», цебто заховані. І плакав народ, безсильний що зробити для визволення захопленої святині.
Та народ таки став сильно й голосно вимагати відкрити православну святиню, якої цілком заховати василіяни ніяк не могли. І вкінці вони додумалися, що мощі загально шанованого Святого і для унії будуть корисні, і десь аж у 40-х роках XVIII століття мусили таки відкрити преподобного. Народ знову почав ходити до свого улюбленого Святого, і знову стали чинитися зцілення від мощів. Гріб преподобного не був у порядку, бо василіяни за ним мало доглядали.
Справою почитания преподобного Іова нарешті зайнявся щедрий і великий меценат і новий фундатор Почаївського монастиря католик граф Микола Потоцький. Він давав василіянам на цього монастиря величезні суми — біля двох мільйонів злотих, — але працею василіян не був задоволений, бо вони монастирем мало цікавилися. І 2 листопада 1767 року граф Потоцький написав суперіорові (ігуменові) Почаївського монастиря Іпатію Білинському наказового листа, в якому доручає йому просити в папи Кли-
 
1 Архим. Амвросій. Сказаніе о Почаевской Успенской Лавръ. 1878. С. 94.
 
мента XIII канонізації й внесення в число Святих преподобного Іова, ігумена Почаївського1.
Суперіор Почаївської Лаври й генерал про-тоархимандрит Білинський зараз же відписав (по-польськи) і на цього листа. Він писав: «Канонізація поважаного (не пише: святого) Желі-зо трудна до здійснення теперішнього часу, бо Іов не був мучеником. І хоч він від місцевого єпископа, Київського митрополита Діонисія Балабана, признаний був через чуда за Святого, але в Римі на кардинальськім засіданні це kribruja і pnetrasaja (переціджують і перетрушують) по кілька разів. А тому дай Боже, щоб хоч через декілька десятиліть сталося це відкрите признання Іова за Святого угодника Божого»1.
Звичайно, Рим таки ніколи не визнав Іова за Святого, бо ж о. Желізо ціле життя своє боровся проти католицтва та проти унії. Тільки в нещасній Україні за силою накиненої унії могла трапитися така нісенітниця, щоб Рим канонізував до числа Святих найбільшого борця проти унії...
Так пробув Святий угодник Божий у невиясненому стані аж до кінця свого уніятського полону, по 1831 рік. Василіяни звичайно ховали мощі преподобного Іова і не виставляли їх на прилюдне шанування2.
 
1 Архим. Амвросій. С. 94.
2 С. Антонович на с 33 подає: «За унії мощі преподобного Іова були закриті». Те саме подає й о. К. Зноско: «Василіяни сховали Мощі Іова «під спудом» (с. 12).