Хто були ігуменами до о. Іова Желізо, не знаємо. І чи були вони, трудно про це твердити. Думаю, що до Іова монахи в Почаєві жили «скитським», цебто самотнім життям, і ще монастир упорядкованим не був. І власне завданням о. Іова й було запровадити в Почаївському монастирі «спільножитний» монаший устав. У фундації Анни Гойської 1597 року ясно говориться, що вона засновує новий монастир1, а значить — до Іова ігумена не було взагалі.
І вже позостався Іов у Почаєві все дальше своє життя, аж до смерті (+ 1651 p.). Пробув Желізо у цьому монастирі майже 50 літ і зробив тут надзвичайно багато — це він поставив цього монастиря на тверді ноги, це він його вже належно зорганізував за спільножитним уставом. Іов запровадив у Почаєві правдиве спільножитне монаше життя, і Почаївський монастир став сяяти на всю Волинь своїм чеснотним життям, а Іов заслужив собі правдиву назву — Почаївський.
А праця була велика й тяжка, і що далі, то ставала все тяжчою. Монастир кругом був оточений католиками, які все намагалися затягнути його в унію. Католики й уніяти безперестань зазіхали на Почаївський монастир, і все чинили йому прикрощі та підступи, а то й збройно нападали на нього та на його маєтки. Але Почаївський ігумен Желізо сильно й мужньо боронив свого монастиря та віру України, віру православну. І що сильніше й жорстокіше уніяти нападали, то твердіше стояв на сторожі монастиря Іов Желізо.
На цей час повмирали вже всі православні єпископи, а вибрати нових польська влада, що
 
1 Докладніше про де див. у моїй монографії про монастирі, про т. зв. келліотів.
 
силою заводила унію, не. дозволяла: приймайте унію, й будете мати єпископів. Тоді славний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний упросив патріярха Єрусалимського Феофана, що переїздив через Україну, висвятити Україні митрополита та п`ятьох єпископів. І Патріярх зробив це 1620 року, і Українська церква ожила. Поляки й уніяти горіли злобою, але нічого вдіяти не змогли, бо тоді ж козаки присягнули зброєю боронити свою віру проти наскоків уніятів.
Року 1628-го нововисвячений митрополит Іов Борецький скликав до Києва чергового Всеукраїнського собора на 15 серпня. З`їхалася вся Україна, і всі одноголосно осудили уніятів, як відступників і зрадників і віри, і України, і всі постановили: «Твердо стояти в православній східній вірі, і не думати про відступлення в унію, і під присягою клянемося не відступати від православія, і закликаємо до того весь православний народ!»... На цьому соборі був і Почаївський ігумен, і під зверненням 16 серпня 1628 року до всієї України підписався «Ієромонахь Іоанн Жел-ьзо, Ігумень Почаевскій, власною рукою»1.
Київський Всеукраїнський собор сильно підняв духа всієї України: міцно стояти при українській вірі, вірі православній, а унію поборювати, як зраду й відступство.
А вороги й уніяти лютували. Року 1623-го 19 червня сусід монастиря, польський пан Андрій Фірлей, каштелян Белзський, сам лютеранин (перекинчик з православних), з намови єзуїтів, наїхав на Почаївського монастиря зо
 
1 Житія Святыхъ. Жовтень, 4. Мюнхен, 1951. С. 76; Див. ще: Голубевъ С. Петръ Могила. Т. І. Додатки. С. 313; Хойнацький А. С. 55.
 
своїми гайдуками, й ограбував його, що тільки можна було забрати. Забрав навіть чудотворну ікону Божої Матері, цебто саму душу монастиря, і перевіз її в своє містечко Козин, до свого замку. Але Іов не впав на дусі і почав шукати в Польщі правди. Це був найтяжчий йому час: він душею своєю зрісся з чудотворною іконою, вона одна стала йому провідною зорею і в житті, і в праці — і її забрали...
Кинувся Іов до суду, але там для неуніятів права ніколи не було. Та заступилася за православних сама Божа Мати — вона тяжко покарала жінку Андрія Фірлея, що, як лютеранка, сміялася з ікони: «Напав на неї злий дух, який володів нею довгий час». І по 18-ти роках Фірлеї вернули ікону року 1641-го. То був для Іова страшний час випробовування: чудотворна ікона була в лютеранському полоні 18 літ, а Іов Желізо рвав цим своє серце й душу... Хто міг таке видержати? Тільки Іов Желізо, що невпинно всіх підбадьорював: Бог правду бачить, і тяжко покарає відступників...
А року 1647-го найвищий Любленський трибунал — уже пахло Хмельниччиною — таки наказав Фірлеям повернути все заграбоване... Почаївська Мати Божа вислухала моління свого вірного слуги — ігумена Іова! Андрій Фірлей — він уже був воєводою Сандомірським — змушений був дещо повернути, але всього заграбованого таки не віддав.
Але Іов діждався і кращих часів. Недалеко від Почаєва проживала благочестива родина — Федір і Єва Домашевські. Ігумен Іов напевне добре з ними знався, бо вони багато давали пожертв на Почаївського монастиря. А пізніше Іов уговорив їх поширити малого монастиря, і року 1649-го вони поставили своїм коштом мурованого собора на честь Пресвятої Тройці. Звичайно, у цьому була велика заслуга й самого Іова, і постав величний собор, як окраса всієї Волині. І це в той час, коли так лютувала унія, — Почаївський монастир був для неї найбільшою перепоною. Це тому, що вже вся Україна, під проводом Богдана Хмельницького, повстала проти унії, тому ніхто не насмілився перешкодити праці Федора Домашевського.
Ігумен Іов мав під своїм доглядом, — за звичаєм часу, — малі монастирі та церковці, був їх «дозорцею».
Року 1646-го дідичка сусіднього міста За-гаєць Ірина Ярмолинська задумала поставити в себе православного монастиря. Духовником її був ігумен Іов — і він багато допоміг, щоб у Загайцях таки постав монастир. Заповіт Ірини Ярмолинської про це 1646 року підписав, як свідок, і Іов Желізо1.
 
1 Хойнацький А. С. 49 і 57. Тут і фото з підпису Іова Желізо.