1. Цариця Катерина II.
 
Цариця Катерина II (27-го червня 1762-го —6-го листопада 1796), німка й протестантка з походження, сильно ненавиділа Православіє і Православну Церкву. Вона була вихована на ідеології розкладових французьких енциклопедистів, зокрема Вольтера, з яким близько дружилася, і тому до Віри була зовсім байдужа. Хоч за молодих літ мріяла дати Росії широку свободу, але скоро обернула це на чорний монархізм та імперіялізм. Вона відкрито навчала, що вірувати треба тільки назовні, і то ,,по долгу служби". Вона ж навчала, що Православну Церкву таки треба назовні поважати, але не давати їй ані волі, ані прав.
Так цариця й поступала на ділі, а за нею те саме робили всі її вищі урядники. В Росії запанувала тоді повна байдужість до Віри, яку незабаром перейняла вся російська інтелігенція, а за нею це попливло і в Україну. Православна Церква мусіла звиватися, як в обіймах удава ...
Коли Катерина И 28-го червня 1762-го року стала через насилля царицею, їй сильно допоміг у цьому Митрополит Димитрій Сеченов, за що й одержав від неї 1000 кріпаків, і пішов відразу вгору. Він запанував у Церкві.
Навпаки, Митрополит Ростовський Арсеній відкрито гудив усе це, Катерини не підтримував, і вона зненавиділа його, як свого особистого ворога, а до того ворога дуже небезпечного.
Цариця Катерина насильством та неправдою сиділа на російському престолі, сиділа, задушивши свого чоловіка Петра III. І спочатку багато наобіцяла була для всіх, у тому і для селянства, і для Духовенства, але нічого не виконала: землі відняла від Церкви, і пороздавала своїм коханкам, а не селянам. Тому й трапилося те, що за її царювання було аж 15 самозванців за 15 років, і всі видавали себе за задушеного Петра 3, і всі підіймали з собою й незадоволених селян, які вимагали для себе волі й землі. А придушене й залякане Духовенство мовчало, — і замовчало вже назавжди ...
У молодості цариця Катерина II була відкритою лібералкою, і справді думала полегшити кріпацтво, а то й знищити його. Вона писала: ,,Робити людей невільниками противно Християнській Вірі і справедливості, бо всі вони народжуються вільними".1 Так вона писала, бувши великою княжною, а ставши царицею, забула про все це. Вона заздро кинулась тільки на Церкву й відібрала всі маєтки її, але світських панів та магнатів не зайняла, — за неї панщина ще побільшилася, і її вона переносила і в Україну.
Сама Цариця Катерина була під великим духовим впливом французьких енциклопедистів, які все проповідували секуляризацію церковних маєтків, і тому стала переконаною секуляристкою, і вирішила відбирати маєтки від Церков та манастирів.
За царицею пішли і її вищі дорадники, і стали так само секуляристами. Дуже впливовий граф А. П. Бестужев - Рюмін спершу був проти конфіскати церковних і манастирських земель, але скоро мусів змінити свої погляди й думати тільки так, як наказувала цариця з диктаторськими замашками.
Історик А. Трачевський, хоч і приховує свою неповагу до Цариці, проте подає і трохи правди. Він так описує стан Церкви за цариці Катерини: „При всіх своїх хитаннях у поглядах, позостався основний стан, який був при Петрі І... А при Анні і Петрі 3 не тільки панував західній дух, але й видавалися майже лютеранські накази". Катерина йшла за Духовним Регламентом Петра І, і „Церква оставалась державною установою, — вона управлялася за Регламентом" (II. 313).
Ось власне цього й не хотів Митрополит Арсеній, — він прагнув для Церкви волі, авторитету й пошани. А цього всього світська влада — за наказом цариці — і не хотіла дати Церкві, бо боялась її... „Духовенство й надалі було в презирстві не тільки у вищих, але і в нижчих класів", подає А. Трачевський (II. 314). У цьому вся істота справи: урядові ходило про те, щоб убити всякий авторитет Церкви. І він цього досяг: інтелігенція не поважала Духовенства ... А це все вело до того, до чого воно докотилося: до комунізму й до большевизму власне російського, — Петрового та Катерининого зразка, а за нового часу — зразка Сталіна й його близьких. За цариці Катерини И остаточно виробився звичай ані словом не критикувати заряджень цариці, чи усних чи писаних. Почалося це ще за цариці Анни й Бірона, пішло і за Єлисавети, збільшилося за Катерини, — її секретарі та обер-прокурори Св. Синоду настирливо й рішуче вимагали, що зарядження цариці — незрушиме й святе, а яка будь критика його — то образа Величности. Св. Синод це прийняв, бо це ніби надавало йому державної сили. Але член Синоду Митрополит Арсеній цього не прийняв, — і через це цариця Катерина знищила його навіть фізично ...
Ол. С. Пушкін, великий письменник російський (1799—1837), що ще добре чув оповідання сучасників про царицю Катерину, написав у своїх замітках про неї: „Історія з часом відкриє жорстокість Катерининого деспотизму під покровою лагідности та терпимости" ...2 Ховати звіринну жорстокість „під покровою лагідности та терпимости", — це основа російської політики як у справах світських, так і духовних.
 
1 А. Трачевскій: Русская исторія, 1895 р. том II, ст. 212.
2 „Полное собрание сочинений в одном томе", 1949 р., ст. 1281.
 
 
2. Чому Катерина зненавиділа Митрополита Арсенія.
 
Катерина задумала була ще за Єлисавети добитися для себе трону всіма якими будь способами, і для цього таємно підбирала собі відповідних людей. Митрополит Ростовський Арсеній для цього зовсім не надавався. 3 Більше того, він, здається, взагалі був проти Катерини і говорив, що вона не має жодного права на російський престол. Катерина про це довідалася і стала рішуче проти Митрополита Арсенія, як небезпечного особистого ворога.
Вона добре знала всю церковну ідеологію Митрополита Арсенія, і розуміла, що ця ідеологія валить всі її задуми. Знала вона, що Арсенієву ідеологію поділяє і ввесь український Єпископат, а тихо — й Церква Російська, — і смертельно зненавиділа його.
Здається, що Катерина пробувала таємно переговорити з Митрополитом Арсенієм, але той буцімто наговорив їй таких неприємних речей, що вона затулила свої уші і втекла.
Звичайно, Катерина бажала б набути Митрополита Ростовського на свій бік. Вона знала, що Ар-сеній — всеросійський оборонець прав Церкви, і має всеросійський авторитет. Але переконавшися, що з цього її бажання нічого не вийде, Катерина постановила знищити Митрополита Арсенія при першому до того випадкові, знищити яким-будь способом.
Цариця Катерина II не любила навіть українських шкіл, і твердила, що вони сіють владолюбство і спокуси, як то бачимо в російського Духовенства, які навчають про „нерозумний принціп подвійної влади" (М. Попов 8).
Головною причиною, чому цариця Катерина II так ненавиділа українських Архиєреїв, було те, що вони, за своєю віковою традицією, були проти вмішування державної влади до церковних справ. Навпаки, російські Ієрархи, по прогрі Патріярха Никона, сприймали це вмішування мовчки й легко корилися владі. Катерина рішуче стояла за єдність влади, — тільки державної .4
Катерина зненавиділа Митрополита Арсенія ще до свого зацарювання. Коли Катерина стала царицею, Митрополит Арсеній висловив думку, щоб Чин коронації виконав Митрополит Московський Тимофій Щербацький, за значенням Московської Кате-дри. Цариця відкинула цього плана, бо Митрополит Тимофій був українець, і зарядила, щоб Чина коронації довершив Архиепископ Новгородський Димитрій Сеченов, чистий росіянин, готовий для влади на все, який багато допоміг їй стати царицею.
Мало цього, Митрополита Арсенія цариця навіть не запросила на свою коронацію взагалі, а це була навмисна й непотрібна образа Митрополитові важливої стародавньої Ростовської Катедри!
Це була ясна вказівка, що на Митрополита Арсенія йде небезпечна буря. Але сильний Святитель не зігнувся перед цією бурею, і не шукав у безбожної німкені ласки!
 
3 Е. Поселянинъ: Русская Церковь, ст. 126.
4 П. В. Знаменскій: Отношеніе ... ст, 48, 60.
 
 
3. Нарікання цариці Катерини на Митрополита Арсенія.
 
Якраз того часу точилася задовжена справа перекладання Мощів новоканонізованого Святителя і Чудотворця Димитрія Ростовського (Туптала). Нову труну (раку) для Святителя замовила ще цариця Лисавета, труна готова була ще в серпі 1758-го року, але всю цю справу забували, хоч Митрополит Арсеній нагадував про неї, нагадував і хвилювався. Справу тягли аж п`ять літ, і нарешті цариця Катерина Свято перекладання Мощів призначила на 25-го травня 1763-го року, і заявила, що вона особисто буде брати участь у цьому. Усе це сильно непокоїло й нервувало старого (мав 66 літ) й болящого Митрополита. Та йому й мало приємно було, щоб атеїстка німка брала участь у чисто православному церковному Святі.
А між тим паломництво до Ростова, до нововідкритих Мощів Святителя Димитрія все збільшувалось, — народ сотнями й тисячами поспішав до манастиря Св. Якова, де лежали Мощі не в відповідній труні. Нову труну постановити захотіла сама цариця, і заборонила щобудь робити без неї. І п`ять літ справа стоїть, хоч труна готова ще з 1758-го року, і валяється десь у Петербурзі...5 І як було не хвилюватися високо побожному Митрополиту Арсенію? ... За своїми балями та гулянками цариця не мала часу приїхати в Ростов, а самим зробити, без неї, заборонила... А сотні прочан щоденно кричали про цю справу, а старовіри висміювали її.
До нас випадково дійшов лист цариці Катерини II у цій справі, лист з кінця лютого 1763-го року. Цариця зовсім нечемно писала до свого статс-секретаря, Адама Васильовича Олсуф`єва (1721—1784). високо впливового її співробітника: „Понеже й знаю владолюбство і скаженість(!) Ростовського Владики, я вмираю, я боюся, щоб він не поставив труну Ди-митрія Ростовського без мене ... Повідомте мене, як ви її (труну) відправили, з яким наказом і під чиїм доглядом вона знаходиться. А коли ви не зробили яких обережностей, то зробіть їх тепер, щоб цю труну без мене жодним способом не поставили". 6
Вищеподаний аж надто неповажний лист цариці був до того, як ми бачимо вище, і несправедливий: обставини вимагали, щоб нова труна (рака) була негайно поставлена, а з цим у Петербурзі тяглися аж п`ять літ. Не виключено, що Митрополит Арсеній не закривав своїх уст і не змовчував цариці такого недбальства, і це сильно зіпсуло стосунки Митрополита з гордою царицею.
II цариця остаточно вирішила „забрати" Митрополита, як тільки трапиться для того якабудь спосіб-ність.
Статс-секретар Адам Олсуф`єв зараз же заспокоїв царицю, і написав їй, що вже послав листа до Митрополита, і від того ,,такого дерзновенія чаять не можна. Труну повіз майор, і до такого самовольства не допустить. Треба, щоб у Його Преосвященства була незрозуміла відвага, щоб він насмілився торкнутися до неї".7
Це листування високо цінне, і власне воно показує, на чому так погіршилися стосунки цариці з Митрополитом, — Митрополит хотів сам перекласти Мощі Святителя Димитрія в нову труну, а цариця це йому заборонила: зробить це вона! А „Святеє — Святим", — чого атеїстка лізе до труни Святого ?
Ще року 1757-го квітня 15-го цариця Лисавета наказала була: „З перенесенням Святих Мощів Димитрія в інше місце до наказу височаише зачекати".8
Забігаючи вперед, скажемо, що перенесення Мощів Святого Димитрія відбулося високо врочисто в неділю 25-го травня 1763-го року. Цариця Катерина прибула в Ростов ще в п`ятницю 23-го травня, а в неділю 25-го травня, разом з Архиереями, і переклала Мощі в нову труну .9
З Архиєреїв на Свято прибули: Митрополит Новгородський Димитрій Сеченов, найбільший ворог Митрополита Арсенія. Прибули також Архиєпископ Гавриїл Кременецький та Архиепископ Ам-вросій Зертис-Каменський, — все бувші судді нещасливого Митрополита Ростовського. Прибуло багато Архимандритів та безліч народу.
Але на Святі вже не був присутній сам упорядник його, душа Свята — Митрополит Ростовський Арсеній, бо він 14-го квітня того ж 1763-го року уже був позбавлений сану і засланий на каторгу на північ ... А оце його запеклі вороги та судді з`їхалися на подвійне Свято: Свято перекладання Мощів Св. Димитрія в нову труну, і... свято перемоги над неспокійним оборонцем прав Церкви, Владикою Арсенієм ...
Насувається тяжка думка, що Катерина навмисне засудила Митрополита Арсенія, щоб він часом не перешкодив їй взяти участь у великому всенародньому Святі, де вона мала показатися перед народом, як благочестива цариця, і тим затерти ті недобрі шептання про неї, що котилися серед народу по всій Росії...
Але це не помогло, — шептання супроти цариці не зменшилися, а навпаки — збільшилися... Поповзли тяжкі чутки про засудження Святителя, а тут, у Ростові, додалося ще й непотрібне заблизьке втручання цариці німки до православних Мощів
 
5 М. І л а р і о н : Святий Димитрій Туптало, 1960 р., ст. 160—161.
6 С. Соловьевъ, том XXV, ст. 1445.
7 С. Соловьевъ, том XXV, ст. 1445-6. Ці листи подали „Яро-славскія Епархіяльньїя Ведомости" 1872 р., ч. 7, ст. 9.
8 Проф. Е. Г о л у б и н с к і й : Исторія канонизаціи Святыхъ, 1903 р., ст. 173.
9 М. І л а р і о н : Св. Димитрій Туптало, ст. 161.