1. Хіротонія Арсенія в Митрополита Тобольського.
 
По довгих блуканнях Ієромонах Арсеній нарешті знайшов собі велику підпору в своєму житті, — він близько зійшовся з Архиепископом Амвросієм Юшкевичем, українцем, який сам був впливовий 1 і міцною рукою піддержав Ієромонаха Арсенія. Це шкільний товариш Арсенія.
Амвросій Юшкевич (1690—1745) рано видвигнувся на церковному полі, як сильний проповідник, і став Єпископом Вологодським, а незабаром (з 1740 р.) Архиепископом Новгородським і Великолуцьким. Це був свідомий українець, який, ставши Головою Св. Синоду, багато допомагав українському Духовенству в Росії.
Він був свого часу замішаний у оправи Анни Леопольдівни, але зумів з того вийти сухим, бо був близький з Олексієм Розумовським. Цариця Лисавета так само багато допомагала Архиєпископові Амвросію.
І ось цей Амвросій звернув свою увагу на свого освіченого земляка й шкільного товариша, — на Ієромонаха Арсенія Мацієвича, і допоміг йому зайняти митрополичу катедру.1
Року 1740-го 20-го травня Амвросій Юшкевич був призначений Архиепископом Новгородським, а разом із тим і головуючим членом Св. Синоду. Це дало Владиці Амвросію велику силу в усіх церковних справах. Обер-прокурора в Синоді тоді не було, і Архиепископ Амвросій сам докладав цариці всі справи, а це його зблизило з нею й двором, і надало йому ще більшої сили. Він свою силу часто вживав для помочі українському Духовенству.
Архиепископ Амвросій мав у Петербурзі своє новгородське подвір`я, і в ньому й жив. З ним чотири роки жив і Ієромонах Арсеній, як його шкільний друг. І Владика Амвросій ще тоді помалу став наближувати о. Арсенія до різних церковних справ.
Року 1740-го, на осінь і зиму, Ієромонах Арсеній виїздив з Архиепископом Амвросієм в Новгородську Єпархію для її інспекції, і при цьому, звичайно, багато навчався, набуваючи собі адміністративного церковного знання та досвіду.
Сибірська Єпархія 27-го березня 1740-го року осиротіла, — упокоївся її Митрополит Антоній Стаховський, з яким співпрацював о. Арсеній. Синод, на предложения свого головуючого Архиепископа Амвросія, 29-го травня 1740-го року призначив Єпископа Чернігівського Никодима Скребницького Архиепископом Тобольським і всього Сибіру. Новий Сибірський Владика приїхав до Москви, і виклопотався собі сану Митрополита з білим клобуком. По цьому Митрополит Никодим виїхав у Сибір, але з дороги вернувся назад і заявив про свою недугу. Він вернувся в Петербург, і зрікся їхати в Сибір. Тоді Синод став звати його тільки Єпископом ...
Це дуже знаменна справа, як взагалі неохоче їздили в Сибір українські Владики, бо їх туди насильно посилали ...
Сибірська Єпархія позоставалася вдовою. Року 1741-го 19-го січня іменем дитини імператора Івана VI Антоновича Св. Синодові предложено дати достойних кандидатів на Сибірську Єпархію, і 26-го лютого Синод подав двох кандидатів: Настоятеля Єлецького Чернігівського манастиря Тимофія Максимовича й Ієромонаха Арсенія Мацієвича.
Про Арсенія Синод писав, що він „задовільний в проповіді Слова Божого, був не раз у корабельних * кампаніях, свою посаду провадив безпорочно". Архиєпископ Амвросій від себе піддержав Арсенія, і 10-го березня 1746-го року цариця Анна Леопольдівна наказала: „На те вільне місце з представлених кандидатів поставити Ієромонаха Арсенія".2
І 13-го березня 1741-го року відбулося наречення Арсенія в Єпископи-Митрополити. А 15-го березня, в Храмі Казанської Божої Матері відбулася хіротонія Арсенія, — його висвячували Архиепископи Амвросій Новгородський і Стефан Псковський.
Перед хіротонією Арсеній, підписуючи присягу, зробив у неї свою вставку. А саме, до слів: „обіцяю... у всьому йти і завжди коритися Синодові, його правильній владі" Арсеній дописав: „яка від Христа і Апостолів походить через Хіротонію".3
Це дуже важлива принципова приписка, — нею Арсеній ясно показав і підкреслив, що він буде слухатися хіротонізованих, цебто самих Архиєреїв, не осіб світських... Це ясне свідоцтво, яка була ідеологія в Арсенія вже того часу. У Синоді звернули увагу на цю важливу дописку, але промовчали, — згадали про неї пізніше, через 20 літ, коли треба було бити М. Арсенія.
Арсенієві призначили сан Митрополита Тобольського і всього Сибіру, — усе це зроблено іменем малолітнього імператора Івана VI Антоновича.
І свою присягу новий Митрополит склав принцеві Іванові, за якого правила Анна Леопольдівна.4
Час, коли Митрополит Арсеній виїздив у Сибір до Тобольська, 1741-ий рік, політично був дуже тяжкий і жорстокий. На престолі формально був дитина Іван Антонович VI, але регенткою була Анна Леопольдівна. А Росією по-диктаторському керував її невінчаний чоловік, жорстокий протестант Бірон. Цесарівна Єлисавета Петрівна, що мала всі права на Російський престол, ще з 1728-го року все чекала свого арешту і висилки в який манастир, а то й по-стриження в черниці.
Арсеній сильно шанував цесарівну Єлисавету, хоч це шанування, при тодішніх умовинах, було небезпечне. І коли М. Арсеній виїздив у Сибір, то він склав прощального візита Єлисаветі. Збереглося передання, що Арсеній, прощаючись з цесарівною Єлисаветою, низько їй уклонився і сказав: „Пом`яни мене, владичице, коли прийдеш у царство своє!" ...
Року 1741-го ніхто не думав, що Єлисавета може стати царицею. Звістка про ці слова Арсенія поширилась і була дуже небезпечна для нього ...
Пізніше, коли царицею стала Єлисавета Петрівна, то ці Арсенієві слова „стали вважати чудесними і натхненими Звише". Це так подає рукопис 1817 р. Б. Л. Модзалевського, і він же додає: „Через ці слова Арсенія переведено було в Ростов зараз же, як тільки Єлисавета зайняла престола. Цариця — передають — так шанувала Арсенія, що мала намір невідмінно поставити його Патріярхом усієї Росії.
Це була думка, яка панувала в Росії того часу.
 
1 Постановлені я..., том II. № 537.
2 М. Попов, ст. 55.
3 М. Попов, ст. 56.
4 Постановленій ... том II, № 755.
 
2. Праця в Тобольській Митрополії.
 
Архимандрита Арсенія висвячено в Єпископа й поставлено Митрополитом 15-го березня 1741-го року, І зараз таки по цьому М. Арсеній став готуватися в далеку й тяжку дорогу, — в Тобольськ. Супроводити Митрополита мали два конвойних унтер-офіцери та три служники.5
І Митрополит поїхав, час від часу спиняючись по більших містах. 15-го грудня він уже був у м. Верхотур`я. Далі Митрополит занедужав, і в м. Верхньоудинську мусів пробути аж три місяці, — його морська недуга виявилася злісним скорбутом. Так само він мусів спинитися і в м. Тюмені. І тільки 18-го грудня 1741-го року М. Арсеній нарешті прибув у м. Тобольськ, столицю своєї Митрополії.
У Тобольськ Митрополит прибув „з жахливими ознаками морської недуги: з відкритими ранами на руках і ногах, з поріділим волоссям, блідий та втомлений" (Попов, ст. 59).
Уже на початках свого Тобольського митрополитування Арсеній мав неприємну сутичку з Колегією Економії. У Сибір Митрополит їхав через Нижній, і 22-го липня до нього прийшов відставний прапорщик Афанасій Корсунський, і подав Митрополитові наказа від Колегії Економії, —- прийняти його на утримання в який манастир. Корсунський запитався, в котрий манастир йому їхати і яке удержання він матиме ...
Того часу, коли всією Росією керував запеклий протестант Бірон, манастирі сильно переслідувались. І взагалі Бірон мав думку їх позакривати. Усі манастирі були тоді набиті відставними військовими та каліками, — міністерство розсилало їх по манастирях на годування. І монахи повинні були тиснутися й віддавати своє місце й свій хліб військовим ...
Ці військові вели себе в манастирях нахабно, піячили, билися, свавільничали ... Монахам життя не було, але манастирі мусіли мовчати і все віддавати цим відставним. Бо протестант Бірон керував, як диктатор, Росією!
Усю цю справу тихого нищення манастирів Митрополит Арсеній добре знав, і тому він відмовив прапорщику Корсунському, заявивши, що він його не прийме. Це була перша сутичка М. Арсенія з урядовою тяжкою Колегією Економії, а разом з тим і з Тайною Канцелярією з її всемогутнім катом Ушаковим...
Неймовірно тяжка була Тобольська Єпархія: вона лежала від Уралу до р. Лени, і від Ледового океану до Китайської границі, і займала 300.000 квадратових миль. На цій землі було вже 160 Церков. Належно обслужити цю землю Митрололит ніколи не міг, бо не мав на те потрібних сил.
Сибірська Єпархія своїм жорстоким кліматом лякала всіх, хто мав туди їхати. Призначені в Сибір Митрополити Димитрій Туптало та Никодим вернулися з дороги і зріклися їхати. Митрополит Ігнатій Корсаков два роки пробув у Тобольську, — і збожеволів ... Не чекав нічого доброго і наш Митрополит Арсеній.
Духовенство в Сибіру було темне, без освіти, постійно піячило. Та й було його зовсім мало ... (М. Попов, ст. 60-61).
Населення Сибіру, поза місцевою туземною людністю, що російської мови не знала, складалося з людей, що були вислані в Сибір за кару, і таких було дуже багато.
Світська адміністративна влада в Сибіру панувала над усіма, у тому й над Церквою. Напр. Сибірський губернатор та „Канцелярія Головного управління сибірських казьонних (державних) заводів" міцно взяли Церкву й Духовенство в своє свавільне управління. Безвільний попередній Митрополит Антоній Стаховський і не пробував вирватися з-під тяжких рук світської сибірської влади.
Митрополит Арсеній служив уже в Тобольську, і належно знав усю Єпархію. Звичайно, нічого доброго він тут не чекав: засильна була влада адміністративна, а Духовенства було зовсім мало, та й те — безсиле та темне.
Прибувши в м. Тобольськ, Митрополит Арсеній знайшов там багато різних непорозумінь з світською владою і церковних непорядків. Була вже „Домова його Преосвященства Канцелярія", яка багато дала матеріялу про ці непорядки. У м. Тобольську працювало „Головне Управління Сибірських і Казанських Заводів", і воно часто вмішувалося в церковні справи і робило непорядки. Митрополит Арсеній 9-го березня 1742-го року вніс до Синоду широку скаргу на всі ці непорядки. Синод у міру можности виправляв їх.6
У Тобольську застав новий Митрополит і школу,, але в ній було дуже мало учнів, про що він також сповістив Св. Синод у січні 1742-го року.7
Митрополит Арсеній зараз таки зарядив щоб Духовенство не зносилося зо світською владою, а тільки з ним. Це тому, що тоді губернатор і інша влада Сибіру реально керувала і Церквою. Усі відразу відчули, що настав інший час, — новий Митрополит спинить неправні вмішування світської влади до церковних справ. І Митрополит справді повів уперту боротьбу з адміністративною владою, що вмішувалась самовільно.
Місіонерство було головною справою в Тобольській Єпархії, але воно стояло дуже низько, і велося часто з насиллям. Від місцевого населення було повно скарг на адміністративну владу, яка вмішувалася в місіонерство, вмішувалася грубо й свавільно.
Коли Митрополит Арсеній прибув у Тобольськ, він побачив, що школа там уже напіврозвалена. Його попередник, Митрополит Антоній Стаховський, провадив при Архиєрейському Домі греко-латинську школу, за київським зразком. Учнів зібралося аж 90. Св. Синод рішуче зрікся давати на школу якібудь кошти. Цариця Анна Іванівна у своєму маніфесті наказала, щоб „учні і годувалися, і навчалися безплатно, і книжки мали єпископські", — і на цьому Св. Синод і стояв.
Школа за М. Стахівського помалу стала розпадатися, бо жодних коштів на її провадження не було. Не було зовсім і учителів та книжок.
Коли М. Арсеній приїхав у Тобольськ, він скоро переконався, що для темного Сибіру зовсім не потрібна латинська школа. Сам Митрополит добре знав латинську мову, вільно говорив нею, але пощо вона малограмотному сибірському Духовенству? І М. Арсеній став противником латинської школи, — життя вимагає звичайної російської школи. Про це він писав і Св. Синодові, але той, складений головно з українців, рішуче поставив: мусить бути школа латинська ... Це для сибіряків, що й російської мови не знали!...
Багато різних справ розпочав Митрополит Арсеній у Тобольську, і скрізь бачив, як незаконно діє адміністративна влада. Власне через неї годі що робити і для Церкви. Скрізь панували безправ`я, насилля, грабунки, злодійство, підкупство, хабарі... І що міг зробити тут Митрополит?
А проте М. Арсеній сильно налякав усю сибірську адміністрацію, — Митрополит хоче керувати Церквою сам! Не забудьмо, що керування Духовенством приносило світській владі добрі прибутки, і від них вона не хотіла відмовлятися.
Якраз у день приїзду М. Арсенія в Тобольськ 18-го грудня 1841-го року з Петербургу прийшло офіційне повідомлення, що 24-го листопада на російський престол вступила цариця Єлисавета. Це сильно підбадьорило Арсенія і надало йому сили і працювати, і боронити Церкву від сибірських диктаторів, — адміністративних свавольців.
М. Арсеній вислав цариці щирого привітального листа, і пригадав про себе.
Цариця Єлисавета зайняла престол 24-го листопада 1741-го року. Упали страшні диктатори, руїнники та грабителі Православної Церкви, що керували Росією, Бірон та Остерман. Зараз же був висланий наказ, щоб верталося додому заслане Духовенство, а його було повно скрізь на півночі, а головно в Сибіру. І власне тепер ці засланці верталися через Тобольськ додому. Прибув і б. Архимандрит Платон Малиновський, позбавлений сану, і Митрополит Арсеній сам допустив його до Священнослу-ження (Попов, ст. 63).
Митрополит ревно працював, і ні про що інше, крім праці, не думав. Аж тут 28-го січня 1742-го року прийшло спішне царицине зарядження, — щоб Митрополит негайно прибув у Петербург, а всі уряди мають йому допомагати в дорозі...
І 1-го лютого Митрополит, що належно ще не сів у Тобольську, спішно виїхав у столицю, куди прибув через 1 1/2 місяці, 29-го березня. А до Тобольська він уже більше не вернувся.
До цього додам, що й по М. Арсенії в величезній Тобольській Митрополії стан не змінився, — в Сибіру Церквою й далі керувала світська адміністративна влада. І Митрополити зазнавали великих неприємностей, а то й тяжких кар. Ось ще приклади з пізнішого часу.
Митрополит Павло Конюскевич десять літ (1758—1768) прослужив у Тобольській Митрополії, і тому багато натерпівся тут дошкульного лиха. Він пішов дорогою Арсенія Мацієвича і повів сильну боротьбу з адміністративною владою. Губернатор і інші легко назбирали потрібних доказів, що Митрополит „жорстокий", і вкінці таки „перемогли": Св. Синод зняв сана з Митрополита Павла, але цариця Катерина правду знала і цього присуду не затвердила .. .8
Ще приклад. Року 1831-го Іркутським Архиепископом був призначений українець Іриней Несторович. Це був сильний Ієрарх, який правдиво шанував ідеологію Митрополита Арсенія Мацієвича. Сибірська адміністративна влада дошкульно переслідувала Духовенство, а Архиепископ Іриней став діяльно його боронити. Та все таки переміг губернатор: Архиепископа оголосили навіженим .. .9
 
5 М. Попов, ст. 57.
6 Полное собраніе постановленій н распоряженій ..., том І, № 97, ст. 122—129. Спб. 1899 рік.
7 Постановленій.,., том І, № 112.
8. Поселян и нъ: Подвижники XVIII в-Ька, 1905 р., ст. 172—181.
9 Н. Барсовъ, див. „Энцикл. Словарь" Брокгауза, 1894 р., т. 25, ст. 319.