І. ЧУДОТВОРНА ПОЧАЇВСЬКА БОЖА МАТИ.
 
1. ЦІЛЬБОНОСНА СТОПА.
 
З найдавнішого часу Почаївський манастир славився своїми Святинями, і ними він здобув собі розголос по всій Волинській Землі. Перший автор життя Преподобного Іова, Ієромонах Досифей пише про Почаївську Гору, що вона "здавна сяє сяйвом дуже багатьох чудес", і вона й тягла до себе Преподобного Іова.
Оцим "сяйвом" була Пречиста Діва Марія, Яка явилася на Почаївській Горі монахові десь по 1240-м році, — передання відносить це на 1261-ий рік, — і яка позоставила по собі виразний слід, — "цільбоносну Стопу". І ця Стопа Божої Матері, як слід її ноги, наповнилась чистою водою, яка тече звідси безперестанно. Тече на горі, на пустелі, де взагалі води нема. Вода ця, вважається чудодійною, — правдиво віруючим вона цілюща. І кожен прочанин з найдавнішого часу, приходячи в Почаїв, побожно п`є цю цілющу воду і сам, і в пляшечках несе її додому. Про чудесне явлення Богородиці в огненному стовлі я розповів на початку цієї праці. Див. ст. 21-3.
Стопа Богородиці широко знана по всій Україні, а на Волині вона знана з давнього часу, і з давнього часу вона найбільша й перша Святиня Поча-ївського манастиря.
Коли року 1649-го ставили Троїцький Собор, то його зробили так, що Життєносна Стопа вже була в Соборі, праворуч від Іконостасу, недалеко від Вівтаря.
Отже, Стопа Богородиці близько 400 літ (1261— 1649) була на Горі під відкритим Небом, і тільки з року 1649-го вона вже знаходиться в Церкві. Вона найстаріша Святиня Почаївської Лаври, і це власне вона сильно спопуляризувала її на всю Західню Україну.
Цільбоносна Стопа з бігом часу набирала все більшого ідеологічного значення, -— Діва Марія позоставила слід Своєї правої ноги побожному українському народові. Тому народові, якому Апостол Андрей Первозванний навіки вічні позоставив сліди і своїх стіп на Київських горах, тим поблагословивши тут свою Церкву Первозванну.1
Коли граф М. Потоцький ставив нового Успінського Собора на місці давнього Собора Троїцького, то він конче побажав, щоб Цільбоносна Стопа позосталася в новому Соборі. І вона тепер знаходиться при першій колоні при вході, з правого боку. Вівтар у новому Соборі відсунений далеко вперед, а Цільбоносна Стопа опинилася при вході до Собору.
При стопі завжди був гарний ковчег, який кілька раз перероблювався та перебудовувався на прохання й кошти вірних.
Останньо про ковчега подумала сама Лавра, і постановила року 1881-го зробити його поми-стецькому. Ковчега замовили мистцеві С. Ф. Верховцеву, і той зробив високомистецьку пласкорізьбу з малюнком явлення Богородиці на Горі. Сам ковчег з товстого жовтого шкла, а Кивот бронзовий. Новий Кивот і ковчег були зроблені на 50-літній ювілей повернення Лаври, на 13 жовтня 1883 року.
При Цільбоносній Стопі завжди вартує монах "стопочник", який подає прочанам воду із Стопи.2
Свято Цільбоносної Стопи святкувалося в Лаврі разом зо Святом Божої Матері "Живоносний Істочник", 4 квітня.
 
2. ЧУДОТВОРНА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ.
 
Але з бігом віків найбільшою Святинею Почаївського манастиря стала Чудотворна Ікона Божої Матері, про що я докладно розповів вище на цієї праці. Року 1559-го грецький Митрополит Неофит поблагословив цією Іконою дідичку с. Орля (Урлі) біля Почаєва, Анну Гойську, яка помістила її в своєму замку в каплиці. А з бігом часу від Ікони стали творитися чудесні зцілення, чому Гойська передала її року 1597-го монахам на Почаївську Гору, а ті поставили її в свою малу муровану Церкву, яка була в них з давніх давен. До цієї Ікони стали сходитися селяни, творилися зцілення, і слава про Чудотворну Ікону широко розійшлася по всій Волині.
Року 1649-го дідичі Федір та Єва поставили великого мурованого Собора Пресвятої Тройці на По-чаївській Горі, трохи вище від Церкви малої, так що цільбоносне джерело з Стопи Божої Матері опинилося тепер у Соборі, праворуч від Іконостасу, недалеко Вівтаря. Ікону Божої Матері перенесли з малої Успінської Церкви в велику нову Троїцьку, і повісили її в Іконостасі над Царськими Братами,
Чудотворна Почаївська Ікона мальована масляними фарбами на липовому дереві. Вона не велика: 6,2 вершків висока, а 51/2 вершків широка. Малюнок Божої Матері поясний, на правій руці Мати держить Сина, а в лівій плата (хустку, пеленку), яким прикриває Його ногу та спину. Голова Матері схилена до Сина. Ліва рука Спасителя лежить на плечі Богоматері, а правою Він благословляє. Праворуч від Богоматері намальовані Пророк Ілля й Св. Мина, а зліва — Первомученик Стефан і Преподобний Авраамій, а долі Ікони намальовані: Мучениця Параскева, Великомучениця Єкатерина та Преподобна Ірина, разом 7 маленьких Іконок.
Року 1773-го Чудотворна Ікона, з дозволу Папи, була коронована за латинським звичаєм, про що докладно розказано вище. Коли відбувалась Коронація, то стара Троїцька церква ще стояла, а в ній була над Царськими Братами Чудотворна Ікона. Коли ж Троїцького Собора потім розібрали, то Ікону Божої Матері перенесли в Церкву Трапезну, і тут вона стояла 18 літ, і тільки року 1791-го Ікона була внесена в нову велику Успінську Церкву. У Вівтарі на Запрестольній стіні зробили по 1780-му році великого Кивота, аж до стелі, і в ньому поставили Чудотворну Ікону, — тут вона стояла аж до 1861-го року.
Чудотворна Ікона була в Ризі з великих і дрібних перлин, з двома золотими коронами, — на Богородиці й на Сині її. Корони з чистого золота, прикрашені рубинами та перлами; корону над Богородицею держать дві статуї Анголів. Року 1843-го провід манастиря просив Св. Синод дозволити цих Анголів зняти, як не прийнятих у Православній Церкві фігур, а замість корон вмістити Хрести чи Чаші, але Синод не дав згоди на таку заміну.
Року 1845-го, за Єпископа Никанора, була зроблена надзвичайно коштовна нова Риза на Чудотворну Ікону. Риза прикрашена дорогоцінним камінням, — топазами, аметистами та аквамаринами. Так само були зроблені й нові корони, і прикрашені брильянтами та сапфирами.
За Єпископа Антонія (1860—1866) сильно перероблювався Вівтар. Вирішено було забрати Чудотворну Ікону з Запрестольної стіни і помістити її так, як то було перше вдавнину, до 1771-го року, у старому Троїцькому Соборі: над Царськими Братами.
Освячення Престолу, Іконостасу й Собору було призначене на 13 серпня 1861-го року. Готовий був новий мистецький дорогий Іконостас, і в ньому, над Царськими Братами мала висіти Чудотворна Ікона. Був великий здвиг народу, Ікону зняли з Запрестольної стіни, а Єпископ Антоній Павлинський вставив її в новий Кивот. Нового Кивота, з сіянням (з проміннями) навкруги, зробив мистець Ф. А. Верховців у Петербурзі.
І з цього часу, з 13 серпня 1861-го року Чудотворна Ікона висіла над Царськими Братами, і на шнурах опускалася для поклоніння вірних чи для Акафісту їй, і знову підіймалася. Цей звичай взятий з Києво-Печерської Лаври, де Чудотворна Ікона. Божої Матері опускається й підіймається здавна.
До 1861-го року Чудотворна Ікона Божої Матері стояла в особливому Кивоті на Запрестольній стіні, а коли треба було народові вклонятися Іконі, то монах "кивотник" виносив її на середину Церкви для поклоніння.3
Року 1866-го той же майстер золотих діл Ф. Вер-ховців зробив дуже коштовну нову золоту Ризу (оклад) на Чудотворну Ікону та приоздобив її безліччю дорогоцінного каміння. Так само поприкрашувано й корони.
Чудотворна Ікона звичайно 1 жовтня, на Свято Покрови, переноситься в Теплу Церкву, а на Вербну Неділю перед Великоднем вертається в Успінський.
Собор. Перед Чудотворною Іконою читається Акафіст їй тричі денно: по Утрені, по Літургії і по Вечірні. Завжди на цих Акафістах повно народу.
У Почаївській Лаврі, у тому ж Успінському Соборі, зберігається й друга Ікона, що зветься Поча-ївською. Року 1848-го в Києві лютувала холера, і кияни дали обітницю поставити в Почаєві Ікону Божої Матері. Холера ущухла, і кияни виготовили копію з Почаївської Ікони, але без додаткових маленьких Іконок, тільки долі додали Стопу Божої Матері. Копії з Почаївської Чудотворної Ікони здавна розійшлися по Україні та по Росії, і скрізь сильно почитаються. Так, під м. Тобольськом, у Введенському жіночому манастирі зберігається копія з Почаївської Ікони, прославлена зціленнями за холерного 1848-го року. Копія з Почаївської Ікони знаходиться також здавна в Церкві Св. Димитрія Солунського в Москві, у Тверських Воріт.
 
 
II. ЦЕРКВИ В ПОЧАЇВСЬКІЙ ЛАВРІ.
 
1. СТАРОДАВНІ ЦЕРКВИ.
 
На початку довгий час на Почаївській Горі була тільки одна дерев`яна Церква, а вже значно пізніше поставлена була мурована на пам`ять Успіння Богородиці. Ось ця Успінська мурована Церква і послужила основою, при якій по 1597-м році постав Почаївський організований манастир.
Стародавня Успінська мурована Церква стояла у підніжжя гори, — "трохи нижче й праворуч від теперішніх Святих воріт"1
Дідичі Федір та Єва Домашевські побудували на Почаївській Горі нову, значно більшу Церкву. Стояла вона трохи вище, а нижче була Церква Успінська. Ця нова Церква була на честь Пресвятої Тройці, і названа була Троїцьким Собором. Дві оці Церкві довгий час становили основу Почаївського манастиря. Звичайно, обидві вони були побудовані по-православному, Вівтарем на схід. При Троїцькому Соборі було й два окремих Приділи зо своїми Престолами: Успінським і Благовіщенським.
При Троїцькому Соборі кругом нього ще в XVII столітті постало аж 6 малих нових церков, фундаторами яких були, певне, волинські православні магнати. Це були Церкви: Преображенська, Благовіщенська, Воскресенська, Федорівська, Божої Матері Переможниці (1675 р.) і Миколаївська.
Троїцький Собор був гарно прикрашений і багатий. Покритий він був свинцевими плитами, але їх десь 1731-го року василіяни поздіймали, і покрили міддю, а з свинцю наробили для друкарні літер.
На глибокий жаль і на велику шкоду українській церковній культурі василіяни зруйнували цього Св. Троїцького Собора. Але ми його знаємо хоч до певної міри. До нас дійшла велика картина фундаторів Домашевських, —- вони держать у руках Собора, якого побудували. Собор величний, прекрасний. У Лаврі є в Печерній Церкві малюнок Чуда 1675 р. над турками
Року 1831-го василіяни вернули православним чотири Церкві: 1. Успінський Собор, 2. Пещерна Церква Великомучениці Варвари, 3. Тепла Церква Св. Тройці і 4. Церква Різдва Богородиці (поставлена на місці коронації Чудотворної Ікони).
 
2. НОВИЙ УСПІНСЬКИЙ СОБОР 1771-ГО РОКУ.
 
Усі ці 8 Церков були православні і муляли очі уніятам василіянам, коли вони десь 1721-го року таки заволоділи Почаївським манастирем. Вище ми вже докладно розповіли, як побудована була нова соборна церква, починаючи з 1771-го року. Граф Микола Потоцький став фундатором не тільки нового Собору, але й нових інших Церков та будинків. Православні стародавні Церкви Успінську й Троїцьку, а також 6 інших Церков по-варварськи розібрали, щоб від Православія і сліду не позосталось. Новий Собор був переіменований на Успінський.
Ця нова соборна Церква була справді велика: 56 метрів висока, 54 метри довга і 40 метрів широка, має хрестовидну форму, м.оже вмістити в собі 6.000
осіб. На Соборі 8 бань, з них одна велика, а 7 менших; спереді дві стрункі високі башти. Пізніше православні позолотили всі бані. Хрести на банях були особливі семиконечні, форму їх узято з герба фундатора графа Потоцького. У цього набанного Хреста долішня поперечка проста і тільки з одного боку.2
Новий Успінський Собор справді пишний і величний, у стилі західньо-українського рококо. "Своїми розмірами й красою Успінський Почаївський Собор є єдиний з поміж усіх Церков не тільки на західно-українських землях, але і в цілому православному світі".3
Тарас Шевченко відвідав Почаївську Лавру 20-го жовтня 1846-го року, і намалював аквареллю внутрішність Успінського Собору, — вона тоді позоставалася приблизно такою, якою була вернена від уніятів 1831-го року. Внутрішність ця робила сильне враження: "Казкова пишність вибагливих золочених Вівтарів, Іконостасів, надгробків, панує величава перспектива з сильно виведеною і могутньою аркою, що відкриває монументальний, осяяний світлом простір величавого підбанника і центральної частини церкви".4
По пізнішому мистецькому розмалюванні Собор робив ще більше вражіння. "Велике враження роблять високі білі колони, — пише проф. Дм. Дорошенко, — благородство ліній і маса світла, і величність головної бані".5
Сам Собор показує "своєрідну красу й шляхетність пишного західньо-українського рококо, цього багатого й вибагливого, в основі ще єзуїтського стилю в кульмінаційній точці його розвитку". "Манастирські будівлі творять одну цілість із піднесеним грунтом, що з цього органічно виростає величава Церква, яка панує над усією широкою околицею, з двома стрункими вежами і ще вищою від веж монументальною банею. Уся ця маса вибагливого твору Готфрида Гофмана6 струнко підноситься вгору в характерних для українського рококо видовженнях, майже готицьких пропорціях".7
Успінський Собор поставлений на високій кручі, — і кожен дивується, хто міг його так поставити ... Коли Лавру відвідував імператор Микола І, він був сильно вражений побудовою Собора на кручі, і сказав: "Дерзка (засмілива) будова!"
У Вівтарі, праворуч на стіні висить з 1891-го року Ікона Божої Матері т. зв. "Герондисса"` (Ігуменя). Року 1891-го 28 березня Свящєнно-Архимандрит Лаври Єпископ Модест замовив на Афоні, у Св. Пантелеймонівському манастирі намалювати копію Чудотворної афонської Ікони т. зв. Герон-дисси. Манастир з радістю відгукнувся на це прохання, копію намалювали і подарували Почаївській Лаврі.
На Вознесення 30-го травня 1891-го року Ікону Герондиссу врочисто встановили в Вівтарі, на місці настоятельському, — щоб Діва Марія керувала в Соборі. Ікона намальована на кипарисовому дереві, у нововізантійському стилі. Діва Марія на повний зріст, сидить на золотому Троні.
Перед Герондиссою горить невгасима лямпада. І всі, хто приходить правити Службу Божу, беруть у Герондисси благословення.8
 
3. ЛАТИНСЬКА ПОБУДОВА УСШНСЬКОГО СОБОРУ.
 
Увесь новий Собор василіяни урядили на латинський лад: Собор поставили Вівтарем на північ, у середині побудували кілька малих Престоликів для відправи читаних Літургій, Горнього Місця не зробили, поставили закриті сповідальниці, Ікони були латинського стилю, а також були картини, у Вівтарі стояли лавки для сидіння панам і т. ін. Перед входом до манастиря василіяни поставили під горою камінну статую Богородиці на ввесь зріст, — її зняли 1864 р. і поставили Успінську Капличку.
Св. Троїцький Собор 1649 р. був малий, і його можна було поставити Вівтарем на Схід. Новий Успінський Собор був розрахований на 5 чи 6 тисяч богомольців, і його легко поставити на Схід було не можливо, — був поставлений Вівтарем на північ. Звичайно, василіяниуніяти і не дбали, щоб конче поставити на Схід. Але це справа важлива.
Проф. о. Л. Хойнацький про це подає: "Захопивши Почаївського манастиря і перебудовуючи Собора по-своєму, уніяти проте не могли, через характер місцевости, змінити східній характер і напрям Успінського Собору. Хоч цей Храм і не стоїть цілком на Схід, як цього вимагає Устав Православної Церкви, а скоріше звернений на північ і трохи на північний Схід, то причиною цього була не стільки унія, скільки положення місцевости, де він побудований. А це тим більше, що при цьому граф Потоцький бажав по-давньому, як це було в Св. Троїцькому Соборі, щоб Стопа Божої Матері позосталася в самому Храмі".9
На іншому місці о. Хойнацький пише: "Успінський Собор звернений Вівтарем на північний Схід".10
Але люди до уніятів уже не поспішали, тому завели велику музику, не для хвали Божої, а для розваги народу та для агітаційного заманювання його.
Було за василіян заведено, що музики грали щоденно вранці і ввечері, а по неділях та Святах музики грали цілий день. Фундатор Собору граф Потоцький за все щедро платив. Такі музики були запроваджені і в о. о. павлинів у Ченстоховському манастирі.11
Вівтар Успінського Собору дуже великий. Василіяни поставили Престола, звичайно, не по-право-славному, а по звичаю латинському, — при стіні, під Кивотом з Іконою Божої Матері. Престол з каменю, покритий дерев`яною дошкою, а в ній Св. Мощі. Пізніше, чекаючи повернення манастиря православним, самі василіяни переставили Престола вперед.
Провід Почаївськоі Лаври, особливо Єпископ Димитрій задумали поставити нового дорогого й мистецького Престола. Такий срібний Престол був виготовлений року 1880-го, і освячений 15-го червня. Срібла на Престол пішло 362 фунти. Престол квадратовий, по 2 аршини ширини й довжини, а високий на 1 аршин і 7 вершків, цебто звичайний православний розмір. Власне кажучи, це срібне покриття (індитія), бо під нею знаходиться дубовий Престол з кипарисовою дошкою.12
 
4. ІКОНОСТАС.
 
Справа з Іконостасом завдала багато клопоту. У давній соборній Церкві 1649-го року Іконостас був повний і гарний, а над Царськими Братами в ньому стояла Чудотворна Ікона. За латинським звичаєм василіяни в новому Соборі графа Потоцького Іконостаса не поставили, а старого з 1649-го року знищили. Та коли пішли грізні чутки, що Поча-ївський манастир буде повернений його господарям, православним, тоді року 1800-го вони поставили "для відчіпного" малого однорядного Іконостаса, простого й бідного, і не православного стилю. Цей василіянський Іконостас складався тільки з кількох бідненьких Ікон. (А. Хойнацький, ст. 347—348).
Православні, одержавши назад свого манастиря, довго клопоталися з Іконостасом, але не могли поправити василіянського. Року 1842-го в Почаївському манастирі був цар Микола І, і він звернув увагу на невідповідність Іконостасу, і порадив поставити нового, але манастир не мав потрібних великих коштів на це. Зате року 1851-го зробили Ризи на намісні Ікони в Іконостасі, на Спасителя й Божу Матір. Робив Ризи мистець Полтавців, він же зробив і дві короні на ці Ікони. Срібла на це пішло 22уо фунти. ,
Року 1859-го Почаївську Лавру відвідав імператор Олександер II, — він уважно все розглянув і заявив, що жертвує манастиреві нового Іконостаса. І по цьому закипіла праця, яка йшла два роки. Плана нового Іконостаса склав архитект проф. Боссе. Самого Іконостаса побудував іконостасних справ майстер А. Прокоф`їв. Ікони малювали академіки: Лавров, Горбунов і Васильїв.
Іконостас був закінчений 1861-го року, і цар його вислав у Почаїв. З Петербургу прибув до Лаври в червні місяці, і архітект Нестерів, щоб належно скласти дорогоцінного Іконостаса.
Архітект показав місце, де треба ставити Іконостаса, - супроти попереднього василіянського його посунули вперед на 41/2 аршини, а це дало змогу й Престола поставити вперед. Вівтар значно побільшився, і прийняв православний вигляд.
І архитект Нестерів став складати Іконостаса, в якому було 32 Іконі на мідних дошках, на 7 рядів.
Подам описа цього пишного й високомистецького Іконостаса. Іконостас повний, семиповерховий. Перший поверх: посередині Царські Врата, праворуч від них — намісна Ікона Спасителя, на південних дияконських дверях (південна вратниця) Архангел Михаїл, потім храмова Ікона Успіння Богородиці. Ліворуч від Царських Врат: намісна Ікона Богородиці, на північних дияконських дверях (північна вратниця) Архангел Гавриїл, а далі Преподобний іое Почаївський.
Над північними дияконськими дверима Олексан-дер Невський, а над південними Святитель Миколай. Під першим поверхом 12 Апостолів на чотирьох Іконах, по три на кожній.
У другому поверсі 7 Ікон. Над Царськими Братами, як звичайно, Тайна Вечеря. Праворуч неї Ікони життя Ісуса Христа: Різдво Христове, Пере-ображгння і Вознесення. Ліворуч Ікони з життя Богородиці: Різдво Богородиці, Покрова, Введення до Храму.
У третьому ряді (поверсі) посередині, над Тайною Вечерею, Сяйво, а в середині нього промі-нястий Кивот для Чудотворної Ікони. Праворуч від Сяйва Мучениця Олександра, далі Іван Хреститель, а над ним Чаша в Сяйві. Ліворуч від Сяйва Великомучениця Єкатерина, за нею в окремій рамі — Пророк Мойсей, а над ним Скрижалі (Таблиці) Завіту.
У четвертому ряді, посередині його, над Чудотворною Іконою, — Нерукотворний Образ, а по боках його два Анголи, по-мистецкому різьблені.
П`я т й й ряд: Ікона Воскресення Христового.
Шостий ряд: Святий Дух в виді голуба.
Сьомий ряд: позолочений вісімкінцевий Хрест.
У першому поверсі Царські Врата різьблені, позолочені. Вони складаються з двох двірок, на яких дві Іконі: ліворуч Діва Марія, а праворуч: Ангол благовісник, цебто дано Благовіщення Діві Марії. Зверху й долі Євангелисти, по два на півдвірках: Матвій, Марко, Лука й Іоан.
Почаївський Іконостас — традиційний чисто православний Іконостас, і я тут подав повного описа його.13
Іконостаса робив першорядний мистець А. Прокоф`їв, а малювали славні мистці академіки. Іконостас вийшов надзвичайно мистецький, увесь різьблений, увесь позолочений, чисто візантійського стилю. Кожна з 32 Ікон — тонко викінчена.
У третьому ряді Іконостасу посередині поставлений срібний промінястий Кивот для Чудотворної Ікони. Кивот був прикрашений високоякісними дорогоцінними камінчиками. Був зроблений легкий штучний механізм, щоб опускати й підіймати Ікону,
До Іконостасу додано 4 висячі срібні лямпади, вагою 58У2 фунтів срібла.
Іконостас був освячений високоврочисто 13-го серпня 1861-го року.
Почаївський Іконостас уславився своїм високомистецьким викінченням. Безліч народу бували в Лаврі, і душа раділа й мліла перед правдешньою небесною красою. Така ж високомистецька оздоба і все малювання Храму гармонювали з Іконостасом. Легко молитися в Почаївськім Соборі!
Як подано вище, 10 вересня 1869-го року трапився пожар у Вівтарі Собору, і наробив багато шкод. Позолота розібраного Іконостасу потемніла, і року 1870-го ввесь Іконостас був перезолочений і поправлений.
 
5. ПЕЧЕРНА ЦЕРКВА.
 
З глибокої давнини була природна печера на Почаївській горі, там, де Преподобний Іов любив довго молитися. Пізніше вона була побільшена, і в ній заложена Печерна Церква. Ця Церква Вівтарем на схід, перше була на честь Великомучениці Варвари. Вона довга на 67 ліктів, а широка на 10. З північного боку її знаходиться печера, в якій спочивають у гробниці за шклом Мощі Преподобного Іова. Ця Церковця заложена ще вдавнину, ще за перших православних часів. Тут був і Іконостас, пізніше, за Єпископа Інокентія (1832—1840) поставлений був новий, гарно різьблений Іконостас. По будові нового Собору, 1774-го року Печерна Церква була побудована, освячена 1780-го року, — вола опинилася під галерією. Року 1858-го Печерну Церкву були поділили на дві: Великомучениці Варвари і Преподобного Іова, але церкви стали надто темні та тісні, і року 1862-го з двох знову зробили одну, і стало світліше та просторніше. Освячена була по перерібці 11 жовтня 1864-го року. Василіяни поставили були в цій Церкві лавки, але їх пізніше повиношено.
Дубова перша домовина (рака) Преподобного Іова стояла в Троїцькому Соборі, а року 1780-го була перенесена в окрему Печерну Церкву, яку побудував М. Потоцький.
Печерна Церква холодна й вогка, але Богослуження тут ніколи не спиняються. Ця Церква займає перше місце по Успінському Соборі, бо тут же Мощі Преподобного Іова, до яких учащають безпереривно тисячі прочан.
Через це церковний Провід увесь час дбає про оздоби цієї Церкви. Року 1842-го 14 вересня графіня Орлова поставила нову дорогу труну для Мощів Преп. Іова, року 1875-го поставлений новий намет, а р. 1889-го змінений на ще дорожчий.
Печерна Церква за уніятів була на честь Влмч. Варвари (бо вони не визнавали Іова за свого Святого), а р. 1864-го 11 жовтня Печерна Церква була освячена на честь Преподобного Іова.14
Уся Печерна Церква і всі ходи до неї вкриті різними картинами та Іконами, які завжди притягують до себе велику увагу прочан. Це головно праці почаївських мистців монахів.
По дорозі, коли спускатися до Печерної Церкви, на обох стінах її вміщено малюнки "всіх руських Святих Угодників" від княгині Ольги починаючи. Над входовими дверима Печерної Церкви — Ісус Христос з розпростертими раменами чекає своїх прочан.
У самій Печерній Церкві Преподобного Іова намальовані на стінах усі Святі Волинської Землі і всі Святі Києво-Печерської Лаври XIII століття, коли заснувався Почаївський манастир, а також багато малюнків з життя ІІова. А далі, на стінах галерії, що єднає Печерну Церкву з самою печерою Іова, так само багато малюнків з життя Праведного Іова.
Усіх Ікон і картин тут намальовано 52, а на них 606 осіб. Серед цих три Іконі великого значення: малюнок Іова, уміщений тут, може це тогочасний оригінал з Праведного, у всякому разі він найдавніший. Крім цього, тут є Ікона Спасителя й Ікона Божої Матері, —• манастирське передання вважає їх намісними Іконами з Троїцького Собора 1649-го року.15
 
6. ТЕПЛА ЦЕРКВА.
 
Третє місце серед почаївських Церков займає т. зв. "Теплий Собор Святої Тройці", або коротко — "Тепла Церква". Ця Тепла Церква посвячена на честь Похвали Пресвятої Богородиці, чому й звалася Похвальною. Перше вона містилася в долішньому поверсі Братського Корпуса, на західньому краю його. Вона була мала, 23x8 арш., без прикрас, Іконостас був простенький. Стояли лавки для сидіння за василіянських часів. Вхід до цієї церкви був дуже клопітний, трудно було його знайти.
Тому року 1861-го, за Єпископа Антонія була вона перенесена на нове місце, де стояла василіянська друкарня. Стелю зняли, стала велика двоповерхова Церква. Вона вже була 45x13 арш., а висота її 10У2 аршин, вхід до неї був просто з двору, у ній 28 вікон, на два поверхи. Іконостас був перенесений старий уніятський із Собору. Церква по цьому була освячена 23 вересня 1862-го року.
Але старий василіянський Іконостас був неправославного стилю, і тому за Єпископа Агатангела (1866—1876) поставили16 в Теплій Церкві нового Іконостаса, триповерхового і всього позолоченого. Ікони малювали свої лаврські малярі, вони ж і розписали всю Теплу Церкву.
З 1875-го року в Теплій Церкві установлені за добродіїв Лаври нічні щоденні читання Євангелії, Апостола та Псалтиря. Читання на хорах, від години ;9-ої вечора до 4-ої ранку, коли вже починається рядова щоденна Утреня.
До Теплої Церкви на час від Покрови до Вербної Неділі переноситься Чудотворна Ікона, і позостаєть-ся тут над Царськими Братами. Тут вона так само підіймається й опускається.
Року 1874-го вся Тепла Церква прекрасно розмальована по стінах своїми мистцями. Дано тут головно 12 зимових Свят, від Покрови до Великодня. Намальовані тут і волинські Святі та волинські Святителі, Митрополит усієї Руси Петро та Інокентій Іркутський.
Року 1875-го у Теплому Соборі на хорах, старанням о. А. Хойнацького, побудований був окремий Престол — Приділ "Побіди Божої Матері" над татарами та турками, бо якраз наближався 200-літній Ювілей цієї Побіди. І 23-го липня 1875-го року в середу цей Престолик був освячений. Цей Приділ з хорами був також увесь розмальований.
 
7. МЕНШІ ЦЕРКВИ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ.
 
Менших Церков було здавна кілька в Почаїв-ській Лаврі. На тому місці, де 8 вересня 1773-го року відбулася Коронація Чудотворного Образу Божої Матері, року 1776-го почали будувати Церкву Різдва Божої Матері, на полі, на схід від Собору, в одлеглості одної верстви. Освячена ця Церква року 1780-го. Зветься вона й Церквою польовою, і до неї три рази до року чиниться Хресний Хід. Тепер тут чернече кладовище і Цвинтарна Церква.
Церква ця, як і всі інші, була покрита гонтою, яка згнила, тому року 1859-го її покрили залізом. Тоді ж при ній зроблено й братського монашого цвинтаря й насаджено садка, а року 1873-го обнесено його муром.
Ще року 1774-го на самому краю гори була побудована Церква Св. Великомучениці Варвари, а в садку біля неї було старе кладовище. Освячена Церква 1780-го року.
Року 1714-го ґрасувала кругом моровиця, але
Почаївський манастир вона оминула, і манастир поставив каплицю на честь Великомучениці Варвари.
Року 1862-го бувша Тепла Церква, перенесена в інше місце, була переіменована в Церкву на ім`я Св. Великомучениці Варвари. Тут була лічниця, і хворі могли тепер легко слухати Відправи з осібних двох кімнат. Такої Церкви досі не було.
Року 1888-го 11-го вересня була закінчена й освячена нова Трапезна Церква на честь Великомучениці Варвари та Св. княгині Ольги. А бувша Варваринська Церква закрита.
Єпископ Арсеній (1848—1860) поставив нову Церкву, — Преподобних А н т о н і я й Феодосія Києвопечерських, — вона знаходиться під Печерною Церквою Преподобного Іова.
На хорах Соборної Церкви поставлено два Приділи: Церковцю Св. Миколая Чудотворця, на пам`ять відвідин Лаври царем Миколаєм І, освячена вона 14 серпня 1844-го року, а другий Приділ на хорах ліворуч — Церковця Св. кн. Олександра Невського, на пам`ятку відвідин царя Олександра II, освячена 30-го серпня 1861-го року. Обидві ці нахорні Церковці були потемнілі від пожару Собору 1869-го року, тому були знову позолочені.
Ще до захоплення уніятами Почаївської Лаври в ній була Церква "Божої Матері Переможної", побудована на спомин відігнання турків і татар у середу 23 липня 1675-го року. Власне тут з того часу правиться Акафіст Божій Матері щосереди аж до сьогодняшнього дня, тепер у Теплій Церкві.
Але коли граф М. Потоцький будував свого нового Собора, тоді зруйнували кілька малих Церков, у тому й Божої Матері Переможної.17
 
8. ПОЧАЇВСЬКА ДЗВІНИЦЯ.
 
При Почаївському манастирі була й дзвіниця. Перша давня дзвіниця була вимурована графом
Потоцьким 1771-го року, окремо від Собору. Але по всьому знати, що дзвіниці не надавали жодної уваги, як то звичайне в латинян. Була вона на два поверхи, але глуха, цебто без вікон, так само і верх її був камінний. Була дуже негарна, жодного стилю не мала, і сильно не пасувала до стильного Собору. Було 4 дзвони, найбільший на 200 пудів.
Ще Єпископ Інокентій (1832—1840) пробував підправити цю нефоремну василіянську дзвіницю, але на це не знаходилось потрібних коштів. І тільки аж за Єпископа Антона в кінці року 1860-го почали мурувати зовсім нову дзвіницю, розібравши стару.
Перший камінь нової дзвіниці заклали 23 червня 1861 року. План дзвіниці зробив волинський архитект Раструханів. Поставили дзвіницю на старому місці, нова була вдвічі більша за стару. Була вона чотириповерхова, а висота її 87 аршин. Фундамент камінний, розміром 30-х аршин, а далі цегла. Дзвіниця в гарному візантійському стилі. Будову дзвіниці закінчено 25 вересня 1871-го року, і тоді ж її оглянув Духовний Лаврський Собор, і записав: "Будова дзвіниці міцна і мистецька, — предмет задоволення всіх православних волиняків і сусідніх країв". Коштувала дзвіниця 80.000 рублів.
Але не було ще належного дзвона. Довго збирали на нього кошти, і нарешті року 1886-го 19-го листопада дзвін був вилитий на 719 пудів,18 а 17-го січня 1887-го року повішений. Язик дзвона важить 20 п. 24 ф. Ціна — 14.000 рублів. Коли цей дзвін дзвонить, земля дрижить!
Усіх дзвонів на дзвіниці 13, серед них два годинникові.
З давнього часу в Почаївському манастирі вперто держиться легенда, ніби василіяни закопали свої скарби під дзвіницею. Волинський Архиєпископ Модест Стрільбицький (1889—1902) перейнявся був цим переказом, і наказав копати під дзвіницею, чи не виявиться скарб. Настоятель аж надто завзято взявся за доручення, і під дзвіницею так підкопали, що вона аж нахилилася. Приїхали інженери, і насилу врятували дзвіницю .. ,19
 
9. БРАТСЬКИЙ КОРПУС.
 
Великого Братського Корпуса побудував, з 1771-го року починаючи, граф Потоцький. Він у формі букви П підходить до Собору, має довжини кругом 101 сажень, мурований на два поверхи. Коридор від півдня на північ має ЗО сажень довжини. У Братському Корпусі були келії (кімнати) для монахів, а також жило тут манастирське управління. Тут поміщені трапезна, свічний склеп, погреб з напоями, друкарня.
Василіяни уніяти жодних ремонтів у Братському Корпусі не робили. Він побитий був гонтою, яка на 1831-ий рік зовсім погнила, і сильно текла. Підлога й сходи в Корпусі порозвалювались. Стіни його назовні не були ані отинковані, ані побілені, крім стіни східньої.
За Єпископа Інокентія (1832—1840) багато було зо всім цим клопоту, але він таки привів його до повного порядку, що коштувало не малих грошей,
 
10. ЦЕРКВИ ПОЗА ЛАВРОЮ.
 
Почаївський манастир мав Церкви і поза Лаврою, а деякими з них володів з давнього часу.
Дубенська пустинь належала до Почаївського манастиря ще з XVI століття. Про неї я розповідаю в іншому місці.
Ще в XVII ст. постав при Почаївському манастирі окремий Скит. Він знаходився на схід від манастиря на 4 версти, у лісі, стояв на гірці, між селами Тараж та Полівці. Року 1743-го, за василіян, настоятелем цього Скиту був Макар Неронович. Але пізніше Скит цей зник.20
Відновився цей Скит значно пізніше, уже в XX ст. Було тут три Церкві: Головна — Святого Духа, друга — Св. Серафима Саровського і третя (тепла) — всіх Святих.
У своєму губерніяльному місті Житомирі, де офіційно жив Волинський Єпископ, було поставлене т. зв. П о д в і р`я. Тут же була поставлена гарна Церква, її освячено 18 грудня 1892-го року.
А року 1897-го в Житомирі поставлено окремого чоловічого манастиря. За працю взявся Ар-хиєпископ Волинський Модест, і року 1896-го в місті куплено 4г/2 десятини землі, з домами й прехорошим садом на Бердичівській вулиці.
Року 1894-го до Почаївського манастиря приписані були доми з садками колишнього Жидичин-ського манастиря, Луцького повіту. Жидичинський православний манастир відомий з XIII віку. У XVII ст. його захопили уніяти, і тут жили уніятські Єпископи. Але Божа воля приходить на все, — року 1828-го цей манастир був закритий, а року 1894-го його рештки перейшли до Почаївської Лаври.
 
 
III. ЧУДА ПОЧАЇВСЬКИХ СВЯТИНЬ.
 
1. ПОЧАЇВСЬКІ ЧУДА.
 
Почаївська Лавра переповнена найрізнішими оповіданнями про чуда від усіх трьох Чудотворних Святинь її, — від Стопи Божої Матері, від Ікони її та від Мощів Преподобного Іова. Чуда — істотні в самому манастирському житті, в його укладі та в усій почаївській ідеології. Чуда — це почаївське повітря!
Прислухайтесь, про що говорять почаївські прочани, — найпершою темою їхніх розмов завжди чуда. В середині Успінського Собору знаходимо 22 малюнки почаївських чуд, -— і біля них завжди стоять товпи прочан, які з побожністю й пильністю розглядають і вивчають »їх. Чуда — це те найголовніше, що завжди тягне до Почаева сотні, а то й тисячі вірних. Душа наша вічно голодна на чуда, щоб ними якнайближче стати до Бога, — це те, що жене прочан за сотні й тисячі кілометрів до славних українських Святинь.
Кожен манастир, в якому відбувалися чуда, — найчастіше від Чудотворної Ікони Божої Матері, — має свій стародавній опис їх. Розпочав ці описи Києво-Печерський манастир, видавши року 1635-го Патерика по-польськи, а 1661-го простою церковнослов`янською мовою. Крім цього, року 1638-го Печерська Лавра видала "Тератургима" о. Афанасія Кальнофойського, — опис чуд і в печерах, і від Ікони Божої Матері. Іоаникій Галятовський продовжив це, і року 1676-го вийшла його "Скарбниця потребная", опис чуд Єлецької Божої Матері в Чернігові. За рік по цьому вийшло "Руно Орошенноє" о. Ди-митрія Тупталенка, — опис чуд Св. Ільїнського чернігівського манастиря, 1677—1680 рік. Багато було й рукописних описів чуд по різних манастирях.
У Почаївській Лаврі здавна стали записувати чуда від манастирських Святинь, з чого й повстала рукописна "Гора Почаївська". Цей рукописний збірник уже року 1757-го був виданий по-польськи у Почаєві друком,1 а далі кілька раз перевидавався по-церковнослов`янськи й по-польськи: 1774-го і ін. років.
Малюнки чуд, головно чуд від Почаївської Божої Матері, намальовані на долішніх внутрішніх колонах Успінського Собору, це малюнки великі, а поверх них, на тих же колонах далі малюнки малі. Усе це цінні малюнки, — їх 22, — і на всіх них сильно б`є в очі старий український одяг, взагалі чисто український волинський колорит XVII—ХУПІ віку. Ці 22 малюнки разом — це "історично-етнографічна галерія", як зве їх один з дослідників.2 Численні прочани оглядали ці малюнки з великим захопленням і зацікавленням, і оповідання про них розносили по всій Україні. І як душевний вислід цього, — поставало багато народніх2 побожних пісень, які співала вся Волинь.
 
2. ОПИС ПОЧАЇВСЬКИХ ЧУД.
 
Я вкажу тут тільки на деякі чуда, популярніші в народі.
1. Святотатство і блюзнірство дружини Фірлея 1641 р. яскраво змальоване в Соборі на малюнкові з підписом: "Сотрясеніє бісом жени лютеранина Фірлея, похитившого Чудотворную Ікону с Почаєва 1641 року".
2. В одного пана року 1710-го захворіла й померла дитина. Батьки негайно принесли дитину до Чудотворного Образа Почаївської Божої Матері, поклали її перед нею, і дитина ожила .
3. На колоні в Соборі вміщено малюнок, як граф Потоцький цілить з пістолі в свого візника-кріпака. Тричі стріляє, але пістоля не вистрілила ... Це чудо десь 1760-го року.
4. Року 1664-го пани Жабокрицькі принесли до Ікони Божої Матері свою тяжко й безнадійно хвору на очі дитину. Очі помазали водою з Цільбоносної Стопи, — і сліпець став бачити. На цьому малюнкові "в розкішних кунтушах і кафтанах, із підголеними чупринами й шаблями при боці кремезні пани".3 Малюнок у Соборі на колоні.
5. Року 1670-го по всій Західній Україні лютувала страшна моровиця, від якої загинуло безліч народу. Але хто звертався за обороною до Почаївської Божої Матері, той видужував. І вже через рік, року 1771-го зродилася побожна пісня про цю моровицю, яка попала й до "Богогласника" 1790-гО` року.4 Ось уривок з неї:
Нині прославися Почаєвская скала,
Ідеже Божа Мати Стопою знак дала,
Єгда Бог за гріхи в мимошедшім літі
Казнив тяжким мором всюду і в здешнім повіті
Підгір`я, Покутя, Подолский Кам`янець,
Околичне на Волиню і місто Крем`янець.
Тисящного сімсот сімдесятого года
Бисть казнь сія смертельная морова пригода.
Тогда знаємії от нас удалені,
Отци, братія і други в мерзость положені.
Отець бояшеся сина в дом прияти,
Не помогла бідной дчері сердоболна мати.
Бездомнії гладом себе помориша,
Многі Церкви, манастирі тогда пусті биша.
Напрасно умерших трупія лежаху,
І не бяше погребаяй, звіріє снідаху ...
 
6. Один чернець попав був у турецьку неволю, але сильно молився до Почаївської Божої Матері, щоб вона врятувала його. І чернець року 1674-го в день Успіння був чудом урятований і перенесений до Почаївського манастиря. Малюнок у Соборі на колоні. А в архіві зберігалися кайдани його.
7. Року 1775-го, липня 23-го в середу трапилося в Почаївськім манастирі найбільше чудо, — заступництво Божої Матері та Преподобного Іова врятувало манастиря від наступу турків і татар. Це чудо сильно вплинуло на народ, і повстало кілька побожних пісень, які оспівують його. Одна з них загальновідома по всій Україні:
Ой зійшла зоря вечоровая,
Над Почаєвом стала ...
8. Десь року 1607-го на полі турчин одному старому монахові стяв голову. Монах узяв у руки свою відрубану голову й приніс її перед чудотворну Ікону Божої Матері, і тільки тоді упав неживим. Малюнок цього чуда у Соборі на колоні, — він був сильно поширений по всій Україні.
9. До почаївської криниці року 1704-го впав один юнак. Його витягли мертвого, і другого дня вже поклали були померлого до гробу. Але падаючи, цей юнак скрикнув: "Рятуй, Пречиста!" І другого дня він ожив, і піднявся з гробу. Є малюнок.
10. Року 1748-го на Почаїв напала сарана. Люди благали почаївську Заступницю рятувати їх, і сарана зникла..
11. Року 1746-го Кирило з Підляшшя прозрів перед Іконою Божої Матері. До того 15 літ був невидющим.
12. Року 1764-го "славетній Савва Чапля, Петров сьн, з града великороссійскаго Путимля", так само прозрів, молячись до Почаївської Богородиці.
13. Року 1725-го загорівся Почаївський манастир. Монахи понесли кругам Собору Чудотворну Ікону, і пожар спинився. У Соборі малюнок на стіні.
14. Того ж 1725-го року перекинулась хура дерева на десятилітнього хлопчика Миколу Макарчука, але той молився до Божої Матері Почаївської, і позостався живий. У Соборі малюнок на колоні.
15. Місцевий дідич Венцковський року 1742-го був зимою на вловах у лісі. Він упав з коня, розбив голову й уже помирав. Але сильно молився до Почаївської Богородиці, на цю молитву явився монах і спас Венцковського. У Соборі малюнок на колоні.
16. Року 1747-го з Черновець прибув до Почаївського манастиря хворий на ноги Іван Павлович. Сильно молився перед Чудотворною Іконою, — і видужав. У Соборі малюнок цього на колоні.
I т. інші, — тут можна було б навести багато десятків старих записів про чуда, які сталися від почаївських Святинь, і які стали голосними по всій Волині, а деякі —- і по всій Україні.
Д-р В. Щурат писав,5 що в нього є під руками польська книжка з початку XIX віку (без титулової картки), в якій описується історія почаївської Ікони Божої Матері. Звідси В. Щурат наводить два чуда. Подаю їх тут в українському перекладі.
1. "Року 1678-го вельможний пан Степан Ледуховський, войський Новоградський, бувши дитиною, бо чотирьох літ свого віку, сильно захворів.. Від цієї хвороби зробився йому на лівому оці великий чиряк, так що всі вже не мали надії на те око. Дитину принесли до Почаївського манастиря перед. Образ Матері Божої. По Богослужбі, коли о. Мардарій Столпинський, Ігумен того часу, умочивши в Стопу Пресвятої Діви хустку, витер того чиряка на оці, то він за одну ніч перейшов на лице і лопнув. Оку стало легче, і воно потім було чисте, як і друге".
2. "Року 1679-го Катерина Ледуховська, військова Новоградська, звалена хворобою, не тільки: не могла ходити, але й володіти ногами. ЇЇ принесли до Образу Пречистої Діви Почаївської. По закінченні Св. Літургії, вона так була уздоровлена на тілі, що відійшла до села Ледухова своїми силами пішки, дякуючи Богові".
Почаївський "Богогласник" 1790-го року описує деякі з головніших чуд, але все описи штучні, не народні.
Напр., пісня 111-та описує так чудо врятування від турків 1675-го року:
 
Єгда бісурман кровопролитель
Обступил войском сію обитель,
Хотіл под моц свою взяти,
Над тим муром Діва Мати
Ратунок дала,
За тарчу стала.
 
А в богогласниковій пісні 114-ій описується багато чуд, по одному в строфі (подаю деякі сучасним правописом):
Інока стара обрітши на полі,
Посікл татарин за садом на долі.
Взяв своїю главу, несл, пред Образ паде,
Благодарящи Богу, дух предаде. (1607 р.).
 
День Успінія празденством сіяше,
Інок в неволі татарской стеняше,
Узи на ногах імущ, принесений,
І в монастирі в той день поставлений (1674).
 
Падшій в студенец, на помощ призвавий:
"Ратуй, Пречиста!" обрітеся здравий.
Мертвий, в вторий день вземлемий до гробу,
Твоїм могутством оживе в ту добу (1665).
 
П`ятнадесят літ невидівий світа,
Кирил с Подляша приіде в наші літа,
Ста пред Образом, внегда створений,
На піснь "Достойно" прозрі осліплений(1746).
 
Єгда сімена прузи із`ядаху
Всюду по полях, на здешни летяху,
Ми, Тя призвавше, противу ізійшли.
Узрівше сіє, за преділ отишли (1748).
 
Савва з Россії, осліплен очима,
Слиша о чудах своїма ушима,
Обіща пойти к Чудовной в Образі.
В тую нощ уснув, і прозрі в том разі (1764).
 
З давнього часу Почаївський манастир мав осібну книжку, в яку записувалися окремі чуда. Звичайно, перших записів нема. А за нового часу, 26-го січня 1841-го року Єпископ звелів запровадити окрему постійну книжку, і до неї записувати про нові чуда.