25.1. Петро тричі відрікається від Ісуса
 
Коли Господа Ісуса Христа взяли під стражу у Гетсиманському саду, то здалеку за Ним пішли апостоли Петро та Іван. Іван був добре відомий у домі первосвященика, мабуть, у зв’язку з риболовством, тому він безперешкодно зайшов у двір первосвященика, куди стражники повели Ісуса Христа на допит. Невідомих людей туди не пускали й Петро залишився на вулиці біля воріт маєтку первосвященика Анни. Але Іван хотів, щоб і Петра пустили у двір маєтку Анни, тому попросив знайому служницю, щоб вона пустила Петра у двір.
Служниця вийшла біля воріт маєтку Анни, щоб пропустити у двір Петра, й, щоб дізнатися, кого пустити, а може з допитливості, служниця питає:
– Це ти учень тієї Людини – Ісуса?
– Ні, – сказав Петро і став біля багаття, яке запалили люди через непогоду і холод. І в цей час закукурікав півень, як Петро вперше відрікся від Ісуса.
Коли первосвященик Анна завершив допит, то вояки повели Ісуса до первосвященика Каяфи через двір, бо Анна і Каяфа жили в одному будинку. Слідом за Господом Ісусом до Каяфи пішов і Петро. Біля маєтку первосвященика Каяфи зібралося багато людей, серед який був і Петро. Оскільки після опівночі дуже похолодало, слуги розпалили багаття у дворі та грілися. Й Петро підійшов до багаття, щоб зігрітися. Хтось зі слуг помітив якусь стурбованість Петра, мабуть, по розмовному діалекту визначив, що він галілеянин, й запитав:
– Чи не з учнів Його (Ісуса) й ти?
– Ні, чоловіче! – стверджувально відказав Петро. Це було друге відречення, яке відбулося тоді, коли Ісуса вели від Анни до Каяфи.
Після другого відречення минула година. Наближався вранішній світанок, а з ним пора півнячих співів. Закінчувався суд у первосвященика Каяфи. Тоді один з рабів, родич того ж самого Малха, якому Петро відсік вухо, підійшов до Петра й запитав:
– Чи не я бачив тебе з Ісусом у Гетсиманському саду?
А хтось інший із людей додав:
– І цей був з Ним (Ісусом), бо він галілеянин.
Петро злякався, зовсім розгубився і став божитися та присягатися, що не знає Ісуса, й зокрема сказав:
– Чоловіче, – не відаю, про що ти говориш...
Коли Петро ще говорив своє третє відречення від Ісуса, тим часом другі півні заспівали. У цю ж мить після другого допиту Ісуса Христа вели з будинку первосвященика Каяфи у двір його маєтку, де він повинен був дочекатися ранку і офіційного суду синедріону.
Ісус із галереї будинку кинув погляд на Петра. Цей погляд був настільки проникливий, що зворушив Петра до глибини серця. Й тоді Петро згадав слова Ісуса Христа під час Тайної вечері: «По-правді кажу тобі, що цієї ж ночі, перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене і скажеш, що не знаєш Мене».
І в голові Петра немов відлуння, кілька раз вторячи: «...зречешся Мене..., ...не знаєш Мене..., ...зречешся Мене..., ...не знаєш Мене...».
Петро в цю ж мить вийшов зі двору Каяфи і гірко плакав про своє гріховне падіння. Печаль Петрова була проникнута полум’яною любов’ю до Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа. Петро вірив у нескінченне милосердя Господа і сподівався, що цей гріх йому буде прощений.
Петро каявся і молив Бога про прощення все своє решту життя. Щоразу, коли серед ночі Петро чув спів півня, від вставав із ліжка, клякав на коліна і, плачучи, каявся у своїм зреченні, хоча Сам Господь невдовзі після Воскресіння простив Петрові.
Багато людей, які бачили Петра, підтверджували, що очі апостола Петра були весь час червоними від частого і гіркого плачу покаяння.
Так склалися обставини, що апостол Петро тричі зрікся Ісуса у цю тяжку для Ісуса, холодну ніч. Це не було свідоме чи злобне зречення, а швидше всього, несвідоме, мимовільне, невільне у силу обставин, що складалися в цю ніч. Проте воно було під впливом сатани.
На жаль, у кожного з нас або були, або можливі випадки, коли з уст виривається якесь слово, сказане невпопад чи проти когось із присутніх. Це не означає, що людина так думає, як сказала, це швидше всього вказує на те, що людина не контролює своїх думок.
 
 
25.2. Погибель Юди-зрадника
 
Коли Юда Іскаріотський довідався про те, до чого привела його зрада, то розворушилася його совість, бо він осліплений сріблолюбством не думав про наслідки й, зокрема, не очікував смертного вироку.
Юду нестерпно мучила совість. Він із запізненням зрозумів, яку підлість, мерзотність він вчинив. Юда усвідомив, до чого привело його грошолюбство, жадоба до грошей. Його затьмарену душу оволоділо страдницьке каяття. Юда почав каятися, але він втратив будь-яку надію на милосердя Боже.
Тоді Юда пішов у храм до первосвящеників і старійшин. Не відомо, на що він надіявся, але, знаючи і усвідомлюючи, що Ісус Христос не заслужив смерті, Юда заявив вождям народу, що зрадив Кров невинну.
Священики і старійшини, однак, не виразили співчуття Юді. Вони віднеслися до нього безсердечно, черство і холодно, мовляв, що нам до того, це твоя справа, яка нас не стосується.
Юда Іскаріотський вирішив позбутися від грошей, які він отримав за зраду Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа. Він метнув гроші в храмі, повернувши ці 30 срібняків, які ще недавно були такі чарівні, райські, а тепер стали йому противними.
Юді, безперечно, треба було не срібняки повертати і каятися перед первосвящениками, а самому підійти до Господа Ісуса Христа і благати, вимолювати в Нього прощення свого страшенного гріха. Але Юда вирішив своїми силами поправити помилку – повернув 30 срібняків і покаявся, що згрішив, зрадивши Кров невинну.
Юда Іскаріотський страшенно душевно переживав, мучився, впав у глибоку депресію з відчуттям великої туги, нудьги, втратив інтерес до навколишнього, його теперішнє і майбутнє життя стало для нього вкрай тьмяним і безперспективним.
У такому порушеному психоемоційному стані Юда Іскаріотський, кинувши 30 срібняків у храмі, після цього пішов і повісився у скелястій місцевості.
Коли Юда повісився на дереві, гілка з його тілом обло-малася і впала на землю. Він так швидко розпук і здувся, що живіт його розірвався від надмірного гниття і накопичення газів, і кишки його, що випали з живота, валялися на землі.
У центрі м. Києва, якщо увійти з вулиці Комінтерну в Ботанічний сад Національного університету імені академіка А.В. Фоміна, росте невисоке «юдине дерево», яке весною вкривається квітами. На дереві такого виду повісився Юда Іскаріотський.
Кинувши гроші в храмі, Юда створив для релігійних вождів низку проблем. Адже вони не могли покласти ці гроші у касу храму, тому що ними було заплачено за кров, себто за мученицьку смерть людини – Ісуса Христа.
Через те служителі храму від імені Юди купили за ці гроші землю, на якій розташувалося кладовище для захоронення чужоземців (юдеїв, прозелітів та ін.). Їх завжди багато збиралося в Єрусалимі на всі свята, деякі з них помирали. Цю землю купили у горщечника. Її продав гончар, де він копав глину і випалював горшки. На цьому цвинтарі й закопали Юду Іскаріотського.
Цей земельний наділ дістав назву «Акелдама» (з арамейського – земля крові, поле крові, село крові). Ця «земля крові» знаходиться нині десь поблизу Православної церкви і монастиря св. Онуфрія – там, де долина Гінном примикає до долини ріки Кедрон, себто південно-східніше від Єрусалиму.
Й хоч сам Юда Іскаріотський цієї землі не купляв, але як би побічно, не прямо Юда купив цю землю. Бо він кинув у храмі ці зрадницькі, заплямовані гроші, на які священики купили землю під цвинтар ніби від імені Юди Іскаріотського.
Й так справдилися пророчі слова великого пророка Ієремії: «І взяли вони тридцять срібняків, зарплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали їх за поле гончарське, як Господь наказав мені» (Мт. 27. 9 – 10).
Отже, тяжка доля спіткала Юду Іскаріотського за вчинений гріх.
 
 
25.3. Доля дружини Пілата
 
Дружина Понтія Пілата – Клавдія Прокула, живучи у Юдеї, не могла не чути про Ісуса Христа. Вона, мабуть, була схильна до іудаїзму, симпатизувала цьому вченню. Ймовірно, вона багато чула про Господа Ісуса Христа і боялася, що її чоловік за осудження Ісуса викличе на себе покарання Боже.
У дні тортур Ісуса Христа Клавдії приснився якийсь сон. Невідомо, який сон вона бачила, але можна здогадуватися, що, можливо, Ісус Галілеянин з’явився їй уві сні як невинно знівечений Праведник. І вона мучилася уві сні, страждала, що її власний чоловік Понтій є катом для Ісуса Христа. Через те дружина направила свого посланця до чоловіка Понтія Пілата, щоб тихо шепнув йому: «Не роби нічого поганого Тому Праведнику, тому що я сьогодні уві сні багато натерпілася за Нього».
Після розп’яття Ісуса і після смерті чоловіка Понтія Пілата його дружина Клавдія Прокула увірувала в Ісуса Христа, прийняла християнську віру та зробилася християнкою.
 
 
25.4. Доля ворогів і несправедливих до Ісуса
 
Первосвященик Анна. Невідомо як склалося подальше життя тестя Каяфи, первосвященика Анни, який перший засуджував Господа Ісуса, а потім брав участь у суді синедріону. П’ять синів його займали посади первосвящеників. Зважаючи на його похилий вік, він, мабуть, помер природною смертю.
Первосвященик Каяфа – шістдесят дев’ятий первосвященик юдейський, другий первосвященик, що засуджував Ісуса, в тому числі на чолі синедріону. За ідеологічною належністю Каяфа відносився до фарисеїв. Коли до нього привели Ісуса на суд, то Каяфа був твердо переконаний, що Ісус заслуговує смертного вироку, і втілював свою ідею в життя.
Пізніше доля покарала Каяфу. Проти нього вороже налаштувалося багато людей: одні – за його неблаговидні вчинки і дії, інша – за страту Ісуса Христа, тому Каяфу звільнив із посади римський правитель Вітелій.
Синедріон продовжував працювати і творити свої чорні справи. Після смерті Ісуса синедріон допитував ще багатьох апостолів. Синедріон присудив смертне каменування Стефана, який став першим християнським мучеником.
У часи Ісуса Христа синедріон мав право виносити смертні вироки, але це рішення повинно було затверджуватися римським намісником – прокуратором. Через кілька років після розп’яття Ісуса синедріон втратив і це право. Це було зумовлено тим, що рішення синедріону дуже часто розходилося з думкою римської влади.
Окрім верховного синедріону в Єрусалимі, схожі синедріони існували в інших містах. Вони складалися з 23 членів, хоча були синедріони з трьох осіб. До верховного синедріону в Єрусалимі входило 70 чоловік.
Доля членів синедріону складалася по-різному. Багато з них закінчили життя не природною смертю.
Понтій Пілат. Після розп’яття Ісуса Пілат працював ще декілька років. Стосунки його з синедріоном неухильно погіршувалися. Пілату весь час марилися змови, привиджувалися повстання. Він уявляв собі заколоти.
Одного разу в Самарії на горі Гарізм зібралося багато народу, бо вони почули слухи, що там знайшли коштовні речі, посуд, які у свій час заховав Мойсей. Пілат подумав, що це заколот, і направив туди своє військо, яке жорстоко розправилося з невинними людьми. Після цього невдоволений народ таки розпочав заколот.
Юдеї таки 36 року після Різдва Христового домоглися того, щоб Пілата відкликали у Рим. Гарізманські події стали причиною того, що Понтія Пілата зняли зі своєї посади і направили його на заслання в Галію (м. Вієнну). Там виснажений тугою, знівечений каяттям совісті, розпачем та відчаєм Понтій Пілат закінчив своє життя самогубством.
Ірод Антипа разом зі своєю дружиною Іродіадою були відправлені римським імператором Калігулою на заслання. Ірод Антипа помер на засланні в Галії (місті Ліоні).
Доля ізраїльського народу. На суді Ісуса у Понтія Пілата юдейський народ, первосвященики у своїй божевільній злобі проти Ісуса виголосили вирок для всієї подальшої історії єврейського народу. Вони відреклися від своєї державності, бо не захотіли мати жодного іншого царя, крім кесаря, й тим на довгі роки випросили собі у Бога неволю, неспокій і війни на своїх поневолених землях. Цілий народ відрікся від Бога, тому розкиданий по світу народ страждатиме довгі роки, аж доки не покається.
Це підтверджується й тим, що коли Пілат умив руки і виголосив: «Я невинний у крові Його (Ісуса)! Ви самі побачите»… (Мт. 27. 24), то весь народ відповів на те: «На нас Його кров і на наших дітей!»… (Мт. 27. 25). Себто вони накликали, щоб кара Божа лягла на них і на потомство їхнє. Так євреї самі себе прокляли.
Це прокляття євреїв на самих себе, скоро виповнилося. У 66 – 73 роках після Різдва Христового в римській провінції Юдеї спалахнуло повстання. Після п’ятимісячної облоги римляни, скориставшись міжусобною боротьбою в Юдеї, спустошили Єрусалим. В 70 році після Різдва Христового зруйнували Єрусалимський храм і римляни розіп’яли на хрестах дуже велику кількість євреїв. Опір повстанців був зламаний після взяття укріплення Масада 73 року після Різдва Христового.
Це прокляття виповнилося і впродовж всієї подальшої історії євреїв, які з цих пір розсіялися по всьому світу і більше 14 млн. євреїв розкидані по світу. Багато з них сповідують іудаїзм.
А скільки погромів і страждань перенесли євреї?!
Згадаймо другу світову війну, скільки євреїв знищив Гітлер. Згадаймо Сталіна і його тортури, скільки євреїв знищила комуністична влада.
Палестина в VІІ столітті завойована арабами. Впродовж тисячоліть на цій території точилися війни. Палестину завойовували і вона входила до складу багатьох держав.
У 1920 – 1947 рр. Палестина стала британською підмандатною територією. Аж тільки у 1948 року за рішенням Організації об’єднаних націй (ООН) від 29 листопада 1947 року на території Палестини створено арабську і єврейську держави. Під час арабо-ізраїльської війни 1948 – 1949 рр. Ізраїль захопив майже всю територію Палестини.
В 1950 р. всупереч рішенню ООН про виділення Єрусалима в самостійну адміністративну одиницю Ізраїль оголосив його західну частину своєю столицею. В 1967 р. ізраїльтяни забрали східну частину Єрусалиму і з 1980 р. весь Єрусалим став столицею.
Суттєво ускладнювали ситуацію на Близькому Сході війни в 1956, 1967, 1973 роках. Згадаймо останній військовий конфлікт 2000 року.
 
† † †