У давні часи за давньоєврейськими шлюбними звичаями родичі жениха і нареченої оформляли шлюбний контракт. З цього моменту на очах людей молодята ставали подружжям – чоловіком і дружиною. Але вони не жили разом впродовж цілого року. Дівчина жила у своїх батьків, а її чоловік – у своїх батьків. Така традиція мотивувалася тим, щоб наречена, одружившись із своїм чоловіком, довела свою невинність. Якби вона впродовж цього року завагітніла, то це було б доводом її нечистоти й невірності чоловікові. У такому випадку чоловік приводив невірну дружину на суд до старійшин і такій дружині часто присуджували каменування до смерті. Тоді й шлюб розривався через смерть дружини і чоловік міг вдруге одружитися. Адже розлучення при живому подружжі було заборонене законом.
А якщо річне очікування молодят підтверджувало чистоту і вірність нареченої, тоді жених приходив за нею до дому нареченої та в урочистій церемонії забирав дружину до свого дому. Тільки тоді вони починали спільне життя й шлюб їх ставав повноцінним.
Пречиста Діва Марія і Йосип якраз знаходилися в такому періоді очікування, коли виявилося, що Марія народить Сина Божого. Між іншим, фізичної близькості між ними не було, і Марія була вірною Йосипу. Безперечно, коли Йосип довідався про те, що Марія народить, то суто з людських позицій не важко догадатися, що він був засмучений. Адже Йосип любив Марію і коли дізнався, що Марія вагітна, то був переконаний, що не від нього завагітніла Марія. Оскільки Йосип любив Марію, то він вирішив замовчати цей факт і не вести свою наречену на суд перед старійшинами біля міських воріт. Якби він це зробив, то Марію могли б каменями забити на смерть.
Замість того, Йосип вирішив таємно відпустити Марію. Але тоді Ангел Господній явився Йосипу і сказав йому, що Марія зачата і народить від Духа Святого. І Ангел звелів Йосипу назвати сина Ісусом, бо Він врятує всіх людей від їх гріхів. Ангел навіть нагадав Йосипу, що все це відбудеться згідно з Писанням – пророцтвом Ісаї, себто все це за волею Божою. Аж тоді Йосипа покинуло відчуття невпевненості й страху і він взяв Марію у свій дім, не чекаючи, коли закінчиться річний термін після заручин.
Йосип знав, що у становищі Марії їй буде краще разом з ним. Він прийняв Марію як дружину, став турбуватися про неї, хоча у подружні стосунки з нею не вступав, поки вона не народила Сина Свого Первістка.
Ісус Христос був сином Пресвятої Діви Марії. Але за давніми звичаями родовід Ісуса дається за офіційним Його батьком, себто за Йосипом. Святе Євангеліє від Матвія розпочинається родоводом Ісуса Христа – Сина Авраамового, Сина Давидового. Простежимо цей родовід.
Бог створив Адама на шостий день свого творіння, себто тоді, коли на землі, у воді та у повітрі були вже всі останні тварини. У наших прародичів – Адама і Єви було багато синів і дочок, зокрема сини Каїн і Авель. Після того, як Каїн вбив Авеля, у Адама і Єви народився ще син Сиф. Адам прожив на землі близько 930 років. У таких же похилих літах померла і Єва.
Сини і дочки наших прародичів дали потомства людей.
1. Ісус Христос – Син Авраамів. Авраам народився близько у 2180 році до Різдва Христового і походив по прямій лінії від благочестивого Сифа – сина Адама і Єви. Юнаком Авраам жив з батьком Фарром в місті Урі. Через неприйняття і нерозуміння ідолопоклоніння Авраам зі своєю сім’єю (дружиною Сарою, братом Нахором і небожем Лотом – сином померлого брата Арана) переїхав з міста Хури в Харан. Коли Аврааму було 75 років він за велінням Бога вступив на землю обітовану, себто землю призначену нащадкам Авраама за Божим благословенням. Деякий час Авраам жив у Сихемі, потім кочував по Єгипту та зі своїм стадом і багатством повернувся в Ханаан і надовго поселився у Мамврі та жив із Сарою. На 100-му році життя у Авраама і Сари народився син Ісак.
«Авраам породив Ісака» (Мт. 1. 2). Ісак – дитя обітниці, син Авраама і Сари. Він народився, коли Аврааму було 100 років, а Сарі 90 років від роду. Коли Ісаку було 25 років, то Бог звернувся до Авраама зі словами: «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Моріа, і принеси там його в жертву спалення на одній з тих гір, що про неї скажу тобі» (1М. 22. 2), себто тато отримав веління Бога принести єдиного свого сина Ісака в жертву спалювання на горі Моріа. Це було сказано Богом, щоб випробувати віру Авраама.
Важко було Аврааму це зробити, але він любив Бога всім своїм серцем. Через це нарубав дров, поклав їх на віслюка, взяв із собою двох слуг і єдиного сина Ісака та й пішли до того місця, на котре вказав йому Господь.
Коли вони йшли, Ісак не знав, кого тато повинен принести в жертву, і запитав:
– Тату мій!.. Ось вогонь і дрова, а де ж ягнятко для спалення?
Авраам відповів:
– Бог нагледить ягня Собі на спалення, сину мій! (1М. 22. 7– 8).
І пішли вони далі.
Коли вони прийшли до гори Моріа, Авраам залишив слуг внизу і піднявся на гору. Там збудував Авраам жертовника, розклав дрова, зв’язав свого сина Ісака і поклав його на жертовника над дровами. Потім взяв він ножа і простяг свою руку, щоб зарізати сина свого одинака-улюбленця.
У цей момент до Авраама з неба озвався Ангел Господній і сказав:
– Аврааме! Аврааме! Не піднімай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобоязливий, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого... Я благословляю тебе і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря... (1М. 22. 11 – 12, 17).
Авраам озирнувся й побачив барана, що зав’яз у гущавині своїми рогами. Він взяв барана і приніс його в жертву на спалення замість сина свого Ісака.
Коли Ісаку сповнилося 37 років, на 127-літньому році життя померла його мати Сара. У 40-річному віці Ісак оженився на Ревеці, родом із Месопотамії. Ревека була сестрою Лавана, родича Авраама.
Коли Ісаку виповнилося 60 років, Ревека народила зразу двох хлопчиків – двійню: першим з’явився на світ Ісав, а за ним – Яків. Оскільки Ісав народився хвилиною раніше від Якова, то він вважався сином первістком, і за тодішніми звичаями, він мав стати спадкоємцем після смерті батька. Після народження синів батькам пророкували, що старший син буде підкорятися молодшому. Це насторожувало й Ісака, й Ревеку. Тому Ревека придумала як виправити цю ситуацію.
Коли Ісак був дуже старий, він погано бачив. Ревека з Яковим обманули його таким чином, що Ісак сліпий, благословив на спадкоємство Якова, а не Ісава. Ісак помер у віці 180 років.
2. «Ісак породив Якова» (Мт. 1. 2). Яків – син Ісака і Ревеки, брат Ісава. Зненавидів Ісав Якова за це, що тато благословив на спадкоємство Якова, а не Ісава. Через це Ісав хотів вбити Якова. Ревека порадила Якову піти з дому на деякий час, щоб перечекати небезпеку. Мати відправила Якова до свого старшого брата Лавана, щоб він пожив там певний час.
Довго йшов Яків пустинею до свого дяді. Одного разу серед ночі, коли він спав у пустині, Яків уві сні побачив Бога і Бог благословив його й обіцяв Якову захист. Це обнадіяло Якова, підбадьорило його, додало йому сили, мужності і терпіння.
У Лавана, куди прийшов Яків, було дві дочки – старша Лія і молодша Рахіль. Яків покохав молодшу з них – Рахіль. Але Яків появився у домі Лавана, по суті, жебраком, тому він повинен був відпрацювати право на наречену.
Вони домовилися, що Яків буде працювати за Рахіль 7 років. Лаван сильно переживав те, що першою одружиться молодша дочка, а не старша, і він задумав хитрість. Мабуть, це була кара Господня за цей обман, який здійснив Яків щодо до свого брата Ісава, коли Яків з матір’ю Ревекою підміною обманули сліпого старого Ісака.
Лаван теж зробив підміну. І в шлюбну ніч після весілля Лаван насильно заховав Рахіль і до Якова у темноті привів у спальню свою старшу дочку Лію. На ранок, коли виявився обман, було вже пізно. Знову за домовленістю Якову треба було ще 7 років працювати за право одружитися з Рахіль. Звичай це дозволяв.
Так Яків відпрацював у Лавана багато років за обох дружин. Від обох дружин в нього були діти. Тоді Яків попросив Лавана відпустити його і за свої роки роботи Яків попросив дати йому частину худоби, причому тільки тих овець, що народжуються краплистими.
До речі, коли Яків працював пастухом, він винайшов спосіб розплоджувати овець з краплинками: для цього під час спаровування він давав вівцям прутики з білою нарізкою. Від цього у Лавана були майже всі строкаті вівці, які й дісталися Якову, а Лаван розорився.
Невдовзі Яків з великим і багатим караваном направився до батьківського дому. За час цього походу Якова з сім’єю відбулася низка подій:
– Ісав довідався, що наближається брат і вийшов йому назустріч, забувши свою образу на Якова;
– Якову приснився пророчий сон, що він «боровся з Богом», пошкодив своє стегно і з цих пір Яків непомітно кульгав;
– поблизу міста Сихем син місцевого царя викрав Діну – дочку Якова; за це брати Діни жорстоко відомстили не тільки царю та його сину, а й усім жителям міста Сихема;
– під час пологів у дорозі до Єфрафа (пізніше це місто почало називатися Вифлеємом) померла Рахіль. Вона ще встигла назвати хлопчика, що народився, Беноні, що означало син мученицький. Після смерті Рахіль Яків передумав і назвав сина Веніамін, що означало син правої руки.
Невдовзі у віці 180 років помер старий Ісак – тато Якова.
3. «Яків породив Юду і братів його» (Мт. 1. 2). Від своєї дружини Лії Яків мав 6 синів – Рувіма, Сімеона, Левія, Юду, Ісахара, Завулона – і одну дочку Діну, а від Рахілі – двох синів: Йосипа і Веніаміна. Окрім цього, від наложниці Вали Яків мав синів Дана і Нефаліма, а від наложниці Зельфи – Гада і Асіра, себто всього 12 синів і 1 дочку.
Отже, від 12 синів Якова походив у Єгипті той народ, який Мойсей вивів з рабства в землю обітовану. Таким чином, Яків – патріарх, родоначальник народу ізраїльського.
Юда був четвертим сином від Лії та Якова. Він народився близько 2249 року до Різдва Христового.
Юда був одружений з хананеянкою і вони мали трьох синів: Ір, Онан і Шела. Для свого первістка Іра Юда підшукав дружину, яку звали Тамара. Невдовзі Ір помер і Тамара овдовіла. За звичаєм, Тамара мусила вийти заміж за брата свого першого чоловіка й так Тамара стала дружиною Онана.
Онан не кохав Тамару і не хотів, щоб первісток, який народиться від нього і Тамари, називався за законом іменем його померлого брата Іра. Тому Онан, коли «...сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати насіння брату своєму» (1М. 38. 9). За цей гріх Бог покарав Онана і він невдовзі помер. Від Онана походить медичний термін «онанізм».
Так Тамара знову стала вдовою. Після смерті двох синів Юда сказав своїй невістці Тамарі, щоб вона йшла у дім свого батька, поки не підросте наймолодший син Шела. Тамара стала жити у своїх батьків. Невдовзі у Юди померла дружина і він залишився з наймолодшим сином – Шелою.
Вже третій, останній син Юди виріс, а Юда зволікав із весіллям, бо боявся, щоб і третій вже єдиний син Шела не помер, як його старші брати. Тамара, звичайно, здогадалася, що Юда не хоче віддати їй у чоловіки Шелу і пішла на хитрість.
Тамара переодяглася блудницею, сіла біля воріт, щоб дочекатися свого тестя Юду. Коли Юда побачив блудницю, то почав залицятися і згрішив з нею, бо він не знав, що вона невістка його. І як заставу Юда дав Тамарі свою печатку, шнурок і палицю, що мав в руках. Тамара завагітніла. Коли прийшов час їй родити, її стали осуджувати і найбільше тесть. Тоді вона речами, що отримала як заставу, довела, що вагітна від Юди. Тамара народила двох близнюків Фареса та Зару.
4. «Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари» (Мт. 1. 3). Тамара була матір’ю Фареса і Зари. Від Фареса утворилася головна генеалогічна лінія до царя Давида, а від нього до Ісуса Христа. Так свідчать давні родовідні книги, які велись вельми ретельно.
Фарес – син Юди від Тамари, брат і близнюк Зари. Після смерті Іра і Онана зайняв місце первістка Фарес. Його потомство було численним. Після Вавилонського полону в Єрусалимі залишилося тільки 468 нащадків Фареса і всі вони були людьми щонайкращими.
Зара – син Юди і Тамари. Він родоначальник покоління Зарового і згадується у родоводі Ісуса Христа.
5. «Фарес же породив Есрома,» (Мт. 1. 3). Есром – син Фареса, один з предків царя Давида.
6. «Есром породив Арама» (Мт. 1. 3). Арам – син Есрома, згадується у родоводі Ісуса Христа.
7. «Арам породив Амінадава» (Мт. 1. 4).
8. «Амінадав же породив Наасона» (Мт. 1. 4). Наасон – син Амінадава, князь і голова синів Юди. Сестра Наасонова, Єлизавета, дочка Амінадава, була дружиною Аарона (старшого брата великого Мойсея).
9. «Наасон породив Салмона» (Мт. 1. 4). Салмон – предок царя Давида, син Наасона, батько Вооза, які згадуються у родоводі Ісуса Христа.
10. «Салмон же породив Вооза від Рахави» (Мт. 1. 5). Рахав була матір’ю Вооза. Вооз – потомок Юди, батько Йовіда і дід Єсея – батька царя Давида. Це багатий і благочестивий вифлеємець, що жив у часи Судів.
У ті часи на землі Ханаанській був великий голод. Пішли чутки, що на Вифлеємських землях краще жити. Туди переїхала моавітянка Рута. Їй важко було жити. А у Вооза було велике поле, на якому заробляла собі на прожиття Рута. Господар поля Вооз у ті часи працював на полі разом із своїми найманими робітниками. Там працювала також старанна і працелюбна Рута. Вооз швидко помітив її добросовісність. Потім виявилося, що Вооз близький родич Рути. Однак, Вооз хоч й був уже старий, але одружився з моавітянкою Рутою. У них народився хлопчик Йовід.
11. «Вооз породив Йовіда від Рути» (Мт. 1. 5). Йовід – син Вооза від Рути Моавітянки, батько Єсея, який породив царя Давида.
12. «Йовід же породив Єсея» (Мт. 1. 5). Єсей був родом з Вифлеєму. У нього було 8 синів та 2 дочки. Одного разу в будинок Єсея прийшов пророк Самуїл, щоб серед синів вибрати одного на царство. Давида, одного з синів Єсея, тоді не було вдома. Він пас овець і на пасовиську грав на гуслах, складав свої пісні. Почекавши трохи, Самуїл глянув на Давида, на одного з восьми синів Єсея і зразу зрозумів, що якраз цей 15-річний пастушок з посохом і гуслами в руках буде на царському престолі. Він таємно помазав його на царство. При владі тоді був цар Саул, який про це нічого не знав, а коли дізнався, то розпочав гоніння на Давида і все його сімейство. У свої похилі роки Єсею з сином Давидом прийшлось тікати і переховуватися спершу в Одоламській печері, а потім у Моаві. Коли Давид офіційно вступив на царство, його батька Єсея, мабуть, вже не було в живих.
13. «Єсей породив царя Давида» (Мт. 1. 6). Ісус Христос – Син Давидовий. Давид був найвеличнішою і найяскравішою фігурою у старозавітній історії. Він народився у Вифлеємі близько 1085 року до Різдва Христового. З 1055 р. до 1015 р. до Різдва Христового Давид був царем юдейським та ізраїльським. Давид був надзвичайно хоробрим, неперевершено красивим і мав видатні музикальні здібності. Він прекрасно грав на лютні (попередниця арфи) та на гуслах і, без перебільшення, зцілював людей своєю чудовою музикою. Він був неперевершений гусляр.
Давид написав багато псалмів, які донині співаються. Прожив цар Давид 70 років. Його поховали на східному схилі гори Сіон. Його слава і псалми пережили віки й тисячоліття. Від шлюбу Давида з Урією народився у них славнозвісний син Соломон.
14. «Давид же породив Соломона від Урії» (Мт. 1. 6). Соломон народився 1033 року до Різдва Христового і був сином царя Давида від його дружини Урії. Коли Давиду наблизився час помирати він заповів сину своєму Соломону бути мудрим, переконливим і мужнім. Про мудрість царя Соломона у всі віки ходила слава.
Одного разу Соломон так гаряче й душевно молився на ніч, що у сні йому явився Господь Бог.
Господь запитав Соломона:
– Щоб ти найбільше хотів у своєму житті?
Соломон відповів:
– Найбільше я хотів би мудрості, щоб правильно й достойно керувати своїм народом.
У цю ж ніч Бог наділив царя ізраїльського надзвичайною мудрістю.
Доводом мудрості Соломона був випадок, що трапився наступного дня після чудодійного сну. До Соломона з’явилися дві жінки. Одна з них тримала на руках дитя і докоряла іншій, що ця зазіхає на її малятко. Соломонові треба було вирішити питання: хто мати цього хлопчика?
Соломон наказав стражнику розрубати малюка навпіл, щоб кожній із жінок дісталось по половині маляти.
Справжня мати свого сина закричала:
– Царю мій! Не вбивай мого сина, віддай його тій жінці живим.
А друга жінка сказала:
– Хай не буде ні мені, ні тобі, рубай його.
Тоді цар Соломон наказав віддати живе дитя його рідній матері.
Через чотири роки після свого царювання Соломон розпочав будівництво в Єрусалимі величного храму на пагорбі Офел. На будівництві цьому працювали 70 тисяч піднощиків і різноробів та 80 тисяч каменярів і мулярів. Кожному з них після одномісячної праці надавався двомісячний відпочинок. Храм закінчили через сім з половиною років, себто на 11-му році царювання Соломона.
Сім днів освячували храм. На жертовник принесли 22 тисячі биків і 120 тисяч овець. Цей храм був завдовжки 31 м і завширшки 10,5 м. Храм був надзвичайно розкішний.
При Соломоні країну розподілили на адміністративні території, які цілком не збігалися з межами племен, що послабляло їх відособлюваність і перешкоджало змовам. Це давало можливість владі керувати державою гнучкіше і оперативніше.
Соломон зміцнив культурні й торгівельні зв’язки із найрізноманітнішими землями і державами світу. Для зміцнення таких зв’язків із Єгиптом Соломон одружився з дочкою Єгипетського фараона. Для своєї дружини він побудував помпезний палац, який за розмірами був більший, аніж Єрусалимський храм.
Соломон побудував нечуваний в історії торгівельний флот. Судна його запливали у найдальші морські країни.
Великою популярністю користувалися художні, наукові та медичні твори Соломона. Його притчі увійшли в Біблію. Соломон писав поезію, лірику, пісні, гімни, псалми. Він автор знаменитої «Пісні пісень» про кохання прекрасної Суламіфи та її улюбленця або «Премудрість Соломона»; це шедеври світової літератури.
Помер Соломон після сорокарічного царювання 975 року до Різдва Христового віком 60 років. Його поховали в Єрусалимі. Таким чином, від Авраама до Давида було 14 поколінь.
15. «Соломон же породив Ровоама» (Мт. 1. 7). Після смерті Соломона закінчилось стабільне й благополучне існування єдиної єврейської держави. Син його Ровоам не зміг зберегти достатньо відлагоджену при Соломоні державну машину. Він розпочав реформи, які й зруйнували цілісність царства, бо 10 поколінь відділилися від Ровоама і вибрали своїм царем Єровоама. У Ровоама залишилося лиш 2 покоління: Юдине та Веньямінове. Так одна цілісна держава розпалася на два ворожих царства: Юдейське та Ізраїльське.
Розпочалася громадянська війна. Ровоам знаходився у Єрусалимі, а Єровоам – у Сихемі. Єровоам виявився прибічником ідолопоклонства й почав будувати язичницькі капища. Так з’явилася прірва між Юдеєю та Ізраїлем ще й з релігійних причин.
Обидва царі закінчили своє царювання плачевно. Ровоама взяв у полон єгипетський цар Сусакім, а рід Єровоама був цілковито знищений при його сині Наваті зрадником Ваасою. Захопивши Ізраїльський престол, Вааса не залишив нікого з сім’ї попереднього царя. До речі, через 24 роки так же закінчив своє життя й сам Вааса.
16. «Ровоам породив Авію» (Мт. 1. 7). Авія – син Ровоама. Він став спадкоємцем свого тата Ровоама і царював над юдеями в Єрусалимі 3 роки. Він воював з Єровоамом, переміг його з втратами 500 тисяч чоловік. Авія мав 14 жінок і 38 дітей. Після його смерті престол посів син його Асаф.
17. «Авія породив Асафа» (Мт. 1. 7). Асаф – син і спадкоємець Авії, лікар, благочестивий цар Юдейський. Він розпочав своє царювання за 955 років до Різдва Христового і царював 41 рік. Асаф був противником ідолопоклоніння і розпочав чистку свого царства від ідолопоклонства. Коли ж цар Ефіопський Зарай напав на царство Асафа мільйонним військом і 300 колісницями, то Асаф силою 600 тисяч війська вщент розгромив Зарая. Асаф всіляко викорінював зловживання у своєму царстві, а сам почав грішити.
У зв’язку із гріховністю Асафи до нього прийшов пророк Господній та нагадав йому про його гріхи і негідну поведінку, нагадав йому, що він відрікся від Господа, й нагадав йому, що це може закінчитися для нього Божою карою. Але Асаф звелів ув’язнити пророка.
На 39-му році царювання Асаф захворів важкою хворобою ніг, але й це не навернуло серця його до Бога. Помер Асаф на 41 році царювання.
18. «Асаф же породив Йосафата» (Мт. 1. 8). Після смерті Асафи на престол Юдейський зійшов Йосафат. Його царювання тривало 25 років. Він заборонив проводити ідолослужіння на висотах і дібровах Юдеї. Йосафат посилав князів і священників вчити народ Закону Божому.
Йосафат достеменно зміцнив правосуддя. За своє царювання він двічі брав участь у війнах. Помер Йосафат на 60-му році життя, залишивши після себе 7 синів, з яких старший Йорам унаслідував батька у царському сані.
19. «Йосафат породив Йорама» (Мт. 1. 8). Йорам унаслідував царство у 889 році до Різдва Христового. Він мечем знищив 6 своїх братів, яким тато Йосафат залишив велике багатство, міста. Разом з тим він знищив деяких князів Ізраїльських. Такий сумний був початок його царювання.
Одружився Йорам на дочці Ахава – Гофолії. Під її впливом Йорам впав у ідолопоклоніння і заставляв своїх підданих до ідолопоклонства. Бог відправив до Йорама пророка Іллю, але Йорам не покаявся, не виправився. Все його 8-річне царювання було лихоліттям: проти нього налаштувались народи, міста, зокрема місто Лівна. Проти Йорама виступили філістимляни й аравітяни. Вони пограбували його палац, а синів, окрім Озії, взяли в полон і знищили. Під кінець царювання Йорам захворів невиліковною хворобою: його нутрощі випадали з живота і він помер у тяжких муках.
20. «Йорам же породив Озію» (Мт. 1. 8). Озія – дванадцятий цар Юдейський. Він народився приблизно 819 року до Різдва Христового, успадкував престол Юдейський із 16-річного віку та царював 52 роки. Під час його правління країна розквітала. В ній було благополуччя й багатство. Він зумів перемогти ідумеїв, відібрати в них місто Елаф. Потім Озія отримав кілька блискучих перемог над філістимлянами, арабами. Він займався будівництвом красивих палаців, добре зміцнив Єрусалим: відновив напівзруйновані частини стін, побудував вежі. При ньому армія сягала 307500 чоловік і складалася з досвідчених і прекрасно озброєних вояк. Озія постійно займався розвитком землеробства, особливо виноградарства. На віддалених пасовиськах збудували нові колодязі, сторожові вежі.
На жаль, слава запаморочила голову Озії та він вирішив здійснити те, що дозволялося тільки первосвященику. Одного разу Озія вирішив сам, замість священика, кадити перед вівтарем. Первосвященик Азарій та ще 80 чоловік відмовляли його від цього дійства, але марно. Коли Озія наблизився до вівтаря, щоб кадити, на очах у всіх у нього з’явилися ознаки страшної хвороби – прокази. Виразки покрили все його тіло й останні роки свого життя через хворобу Озія прожив поодаль від людей. Державою керував його син – Йоатам. Помер Озія на 69-му році життя. Під час його поховання в Юдеї відбувся великий землетрус. Жителі пов’язували його з гріхом Озії.
21. «Озія ж породив Йоатама» (Мт. 1. 9). Йоатам – син Озії, цар Юдейський. Офіційно він царював 16 років, але царська влада перейшла до нього ще раніше, коли його тато Озія хворів на проказу. Йоатам продовжував діяння батька. Він зміцнював Єрусалим та Юдею, переміг амонітян. За його царювання пророкували Ісая, Осія та Михей.
22. «Йоатам породив Ахаза» (Мт. 1. 9). Син Йоатама Ахаз успадкував престол царя Юдейського на 20-му році свого життя. Ахаз навернувся до грубого ідолопоклоніння й навіть приносив у жертву язичницьким богам своїх дітей.
Господь звелів пророку Ісаї піти із своїм сином Шеарясува до Ахаза й навести його на праведний шлях і попередити про наміри сірійського та ізраїльського царів напасти на Юдею. І через пророка Господь дав царю такого знака: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл.» (Іс. 7. 14).
Через 3-4 роки після цього пророцтва сірійського та ізраїльського царів не стало.
Цей нечестивий цар Ахаз руйнував Божі храми, будував вівтарі язичницьким богам. На вершині цієї руйнівної політики, на 16-му році царювання у 36-річному віці Ахаз помер. Його поховали в Єрусалимі. Царство успадкував Єзекія.
23. «Ахаз же породив Єзекію» (Мт. 1. 9). Єзекія (726 – 697 роки до Різдва Христового) – сміливий державний та релігійний реформатор. Він викорінив поклоніння язичницьким ідолам і відновив Богослужіння в Єрусалимському храмі Соломона. Він заборонив навіть поклоніння Мідному Змію, що було введене ще за часів Мойсея. За часів язичництва зменшилася кількість священників (левітів). Треба було навчати нових, відновлювати напівзабуті ритуали. За часів Єзикії Пасху святкували не 7 днів, як раніше, а 11 днів. Лише при Соломоні та Єзикії Єрусалим і його храм були такі прекрасні й святкові на Пасху.
За часів Єзикії філістимляни – вічні противники юдеїв – захопили кілька юдейських міст, але згодом Єзикія повернув захоплені землі й міста. Невдовзі сірійський цар Сенахерім розпочав напад на Юдею і дійшов до самих стін Єрусалиму. Єзикія, будучи у безвиході, звернувся до пророка Ісаї за допомогою.
Ісая сказав, що треба чинити опір Сенахеріму і надіятися не тільки на свої сили, незмірно слабші з ворожими, а й на Бога.
У цю ніч, коли війська Сенахеріма, біля стін Єрусалиму готовилися до вранішнього штурму «вийшов Ангел Господній і забив в ассирійському таборі сто вісімдесят п’ять тисяч. І повставали вони рано вранці, аж ось – усі мертві трупи!...» (2Цар. 19. 35).
Війська ворожі були вражені страшною хворобою, як показали розкопки, це була чума, яка забрала навіть більше, ніж 185 тисяч, а 400 тисяч життів. Настрашений Сенахерім кинув награбоване й втік у Ніневію та перекрив дороги карантинними кордонами.
24. «Єзекія породив Манасію» (Мт. 1. 10). Манасія вступив на престол 12-річним підлітком. На відміну від свого батька Єзекії Манасія зразу ж почав насильно запроваджувати серед народу язичницькі культи. Хто з людей чинив опір язичництву, то зазнавав невиданої кривавої жорстокості. Внаслідок цього насилля язичницької віри по вулицях Єрусалиму текли ріки крові. Манасія велів перепиляти пророка Ісаю дерев’яною пилою. Тільки напад Ассирії на Юдею призупинив криваву бійню свого народу царем Манасією, бо Манасію закували в кайдани, взяли в полон і кинули у в’язницю.
Потім Манасію помилували і відпустили. Манасія дуже змінився, розпочав боротьбу з язичництвом, знищив чужих, язичницьких богів, очистив Єрусалимський храм і відновив у ньому Богослужіння. Проте за часів Манасії язичництво пустило товсті й глибокі корені серед юдейського народу.
25. «Манасія же породив Амона» (Мт. 1. 10). Амон – син Манасії, чотирнадцятий цар Юдейський. Він, як і тато його, служив і поклонявся ідолам, а не Господу Богу отців своїх. Царював Амон два роки, бо його ж власні слуги зговорилися проти Амона й умертвили його у власному палаці. А народ Юдейський знищив всіх слуг, що були в зговорі проти царя, і воцарив Йосію – сина Амона.
26. «Амон породив Йосію» (Мт. 1. 10). Йосія почав царювати з 8-річного віку впродовж 30 років. Він поступово знищив ідолопоклонство, що вводилося його попередниками. На 18-му році свого царювання Йосія почав відновлення храму Єрусалимського. Якраз тоді, реставруючи храм, первосвященик Хелкія знайшов книгу закону Мойсеєвого. Один із царського двора поступово прочитав цю книгу Йосії. Зміст книги так вразив Йосію, що він зібрав старійшин і народ та велів читати книгу Закону вголос для всіх, а потім клятвено пообіцяти Богові – вірно дотримуватися всіх Заповідей Божих. Цьому Йосія зобов’язав весь народ свій.
Після цього Йосія завершив знищення всіх слідів ідолопоклоніння і влаштував помпезне свято Пасхи. Особисто Йосія дав на це свято народові 30 тисяч ягнят і козликів та 3 тисячі волів.
На 31-му році царювання Йосії єгипетський фараон Нехао напав на царя Ассирійського. Йосія перешкодив йому на рівнині Мегідону, щоб фараон не проходив через землю Юдейську. Тут під час битви Йосію поранили і помер він від рани на 39-му році життя. Тіло його перевезли у Єрусалим і поховали. Весь народ гірко оплакував одного з кращих своїх царів, оплакав Йосію також й інший з чотирьох великих пророків старозавітного часу – пророк Єремія в одній із знаменитих пісень своїх, котрих називали плачем Єремії.
27. «Йосія ж породив Йоакима» (Мт. 1. 11). Йоаким – старший син Йосії. Його поставив на престол Юдейський єгипетський фараон Нахао і водночас наказав змінити ім’я його. Перше ім’я його було Єліакім, яке замінене на Йоакім, бо так велів фараон. Водночас фараон наклав на Юдею велику данину.
Пізніше вавилонський цар Навуходоносор напав на єгипетські володіння, відібрав у фараона Нахао загарбані сірійські землі й направився до Єрусалиму та взяв Йоакима в полон. Йоакима закували ланцюгами й мали намір відправити його до Вавилону, але Йоаким домовився з Навуходоносором платити йому велику данину, лиш би утримати за собою престол й таким чином Йоаким купив собі свободу.
Минуло три роки. Йоаким не утримував допомоги із Єгипту, а в самого не було стільки данини. Навуходоносор тоді був на війні у віддалених країнах, а Йоаким відмовився від угоди з Навуходоносором, не зважаючи на те, що пророк Єремія не радив йому цього.
Зразу ж на Юдею ринула навала халдеїв, сирійців, моавитян, амонітян, які опустошили країну. Йоаким просив допомоги у Єгипта, але не отримав. Юдею довели до крайньої скрути й бідноти, до якої приєднався страшний голод. На тлі такого становища й на 11-му році царювання Йоаким помер.
Труп Йоакима винесли з Єрусалиму і викинули далеко за його воротами. Це була кара Божа за Йоакимове ідолопоклоніння, зажерливість, жорстокість. Спадкоємцем Йоакіма був син Єнохія.
28. «Йоаким породив Єхонію й братів його за вавілонського переселення» (Мт. 1. 11). Єнохія – старший син царя Юдейського від Нехушти. Не довго судилося Єнохії керувати спадкоємством свого батька – лише 3 місяці й 10 днів. Через три місяці після смерті Йоакима в Єрусалим явився Навуходоносор. Він поклав край царській династії Йоакима і забрав сина і спадкоємця його Єхонію у Вавилонський полон. Юдейське царство було перетворене на вавилонську провінцію. Юдеї були загнані у вавилонське рабство (вавилонський полон).
Після 36-літнього ув’язнення Євіл-Меродах звільнив Єнохію. Помер Єнохія у Вавилоні. Після звільнення від Вавілонського полону Юдея була розподілена на маленькі уділи під Персидським володарюванням.
Стосовно Єхонії, то ще в Книзі пророка Єремії написано: «Запишіть людину оцю самотньою, мужем, якому не буде щастити у днях його, бо нікому з насіння його не пощастить сидіти на троні Давидовім та панувати ще в Юдеї!» (Єр. 22. 30).
Сини Єхонії не зайняли царського престолу, але царська лінія родоводу Ісуса Христа продовжувалася й через них. Євангеліст Матвій простежує родовід Йосипа – Ісуса Христа – від Єхонії через сина його Салатіїля і внука Зоровавеля.
Євангеліст Лука (Лк. 3. 27) теж згадує Салатіїля як батька Зоровавеля, але у родоводі Марії. Отже, св. Лука пише, що «Салатіїл – син Нирієвий» (Лк. 3. 27), а св. Матвій пише, що Салатіїл – син Єхонії (Мт. 1.12). Це, мабуть, свідчить про те, що св. Лука мав на увазі інших людей з тими ж іменами. Таким чином, від Давида до Вавілонського переселення було 14 поколінь.
29. «А після вавилонського переселення Єнохія породив Салатіїля» (Мт. 1. 12). Салатіїл – тато Зоровавеля (Мт. 1. 12). Є дані про те, що Салатіїл не мав дітей. По тутешнім законам, якщо у когось не було дітей, то старший син брата його Федаї вважався його законним сином. Тоді, мабуть, Зоровавель син Салатіїла від його брата Федаї.
30. «Салатіїл породив Зоровавеля» (Мт. 1. 12). Коли персидський цар Кір 536 року до Різдва Христового дозволив Євреям повертатися на Батьківщину з Вавилонського полону, то сам Кір призначив Зоровавеля правителем Юдеї.
На другий рік після повернення з Полону Зоровавель розпочав відновлення Єрусалимського храму і через чотири роки закінчив його.
31. «Зоровавель же породив Авіюда» (Мт. 1. 13).
32. «Авіюд породив Еліякима» (Мт. 1. 13).
33. «Еліаким породив Азора» (Мт. 1. 13).
34. «Азор же породив Садока» (Мт. 1. 14).
35. «Садок породив Ахіма» (Мт. 1. 14).
36. «Ахім породив Еліюда» (Мт. 1. 14).
37. «Еліюд же породив Елеазара» (Мт. 1. 15).
38. «Елеазар породив Маттана» (Мт. 1. 15).
39. «Маттан породив Якова» (Мт. 1. 15).
40. «А Яків породив Йосипа, мужа Марії» (Мт. 1. 16).
41. «Йосип, муж Марії, що з неї народився Ісус, званий Христос» (Мт. 1. 16). Ім’я Ісус означає Спаситель, Христос – Помазанець, Месія.
Всього від Аврама до Давида було 14 поколінь, від Давида до Вавилонського полону – теж 14 і чотирнадцять поколінь від Вавілонського переселення до Христа.
Родовід Ісуса Христа описує також євангеліст Лука (Лк. 3. 23 – 38). Ісус був сином Йосипа і, як всі думали, внуком Ілії, Ілії – сина Маттатового, Левіїного, Мелхіїного, Яннаєвого, Йосипового, Маттатієвого, Амосова, Наумового, Еслієвого, Наггеєвого, Маатового, Маттатієвого, Семенієвого, Йосихового, Йодаєвого, Йоананового, Рисаєвого, Зоровавелевого, Салатіїлового, Нирієвого, Мелхієвого, Аддієвого, Косамового, Елмадамового, Ірового, Ісуєвого, Еліезерового, Йоримового, Маттатієвого, Левієвого, Семенового, Юдиного, Йосипового, Йонамового, Еліякимового, Мелеаєвого, Меннаєвого, Маттатаєвого, Натамового, Давидового, Єсеєвого, Йовидового, Воозового, Салаєвого, Наассонового, Амінадавого, Адмінієвого, Арнієвого, Есромового, Фаресового, Юдиного, Яковлевого, Ісакового, Авраамового, Тариного, Нахорового, Серухового, Рагавового, Фалекового, Еверового, Салиного, Каїнамового, Арфаксадового, Симового, Ноєвого, Ламехового, Матусалового, Енохового, Яретового, Малелеїлового, Каїнамового, Еносонового, Ситового, Адамового. Адам був Сином Божим.
У родоводі обох євангелистів простежується прямий зв’язок між двома завітами – Старим і Новим.
 
† † †