Вороги Христові – фарисеї – зібралися на раду,як би погубити Ісуса Христа. Але Спаситель, дізнавшись про це, пішов звідти. За Ним пішло багато людей, і Він, з милосердя Свого, зцілив усіх хворих.
Коли Спаситель і ученики Його увійшли в один дім, то там зібралось стільки народу, що неможливо було нагодувати стількох людей.
У цей час привели до Спасителя біснуватого – сліпого й німого. Господь зцілив його, так що сліпий і німий став говорити і бачити.
Увесь народ дивувався і казав: "Чи не Цей є Христос, син Давидів?"
Почувши такі слова у народі, фарисеї озлоблено стали казати: "Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула (диявола, сатани), князя бісівського.
Тоді Ісус Христос почав говорити притчами: "Як може сатана виганяти сатану? Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те. Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв`яже сильного, і тоді розграбує дім його. І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, прийшов кінець його. Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів, то настало для вас Царство Боже.
Тому істинно кажу вам: усякий гріх і хула (осуд, наклеп) простяться людям, але на Духа (Святого) хула не проститься людям... ні в цьому житті, ні в майбутньому".

Милосердя Боже безмежне, і, якщо людина усвідомлює свій гріх і кається, то нема такого гріха, який переміг би милосердя Боже. Часто бувають гріхи і хула від помилкових думок, які легко омиваються покаянням.
Але хто свідомо, вперто відкидає саме милосердя Боже, що спасає (яке є благодать Святого Духа), той свідомо діла всемогутності Божої називає ділами диявола, у того немає звідки взятися покаянню, а без покаяння нема і не може бути спасіння.
Св. Церква так і визначає: хула на Духа Святого є свідомий, озлоблений спротив істині. "Дух же Святий наставляє на всяку істину" (Див.: Ін 14, 26; 15, 26; 16, 13), Він є "Дух Істини" (Див.: Ін 14, 17) – так іменує Його Сам Господь.
Під час цієї бесіди прийшли до Спасителя Матір і брати Його і стояли за дверима, бо не могли підійти до Нього через велику кількість народу. ("Братами" в той час, як за єврейським, так і взагалі за східним звичаєм, називались усі близькі родичі).
Фарисеї скористалися з такої нагоди, щоб перервати Його проповідь і викликати недовір`я в народі до Його небесного походження. Вони сказали: "Он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі, і бажають говорити з Тобою".
Тоді Ісус Христос захотів ще раз нагадати людям, що Він Син Пресвятої Марії тільки стосовно людської природи, але в той же час Він, од вічності, є Син Божий і прийшов у світ для того, щоб спасти грішний рід людський – виконати волю Отця Свого Небесного. Тому як Йому Самому, так і Його Пречистій Матері і всім віруючим треба передусім чинити волю Отця Небесного. Для цього необхідно вищі вічні духовні обов`язки поставити вище тимчасових, земних.
Господь знав, що Мати Його зберігає в серці Своїм усі Його слова. Вона найуважніша слухачка і виконавиця Його Божественної волі, і ставлячи Її усім за приклад, Він сказав: "Хто Мати Моя і хто брати Мої?" І, показавши рукою на учеників Своїх, сказав: "Ось мати Моя і брати Мої; бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного (як чинить її Матір Моя), той брат Мій, і сестра, і мати Моя".
Так Господь підніс гідність Своєї Пречистої Матері, Яка блаженна (щаслива) не тільки тому, що Вона народила Боголюдину, а ще більше блаженна тому, що Вона стала першою і досконалою виконавицею Його Божественної волі.
Він як Син Божий знав, що Мати Його і зараз прийшла до Нього не для того, щоб перешкодити Йому проповідувати Євангеліє Царства Божого, але для того, щоб разом з Ним страждати.
Воістину жорстокий внутрішній біль пронизував Її серце: з любові до Божественного Сина Свого Вона боялася бачити Його страждання; але упокорення волі Божій, любов до грішників, для звільнення яких від вічної смерті приносив Себе Її Син і Бог у жертву визволення, спонукали Її приймати без ремствувань усе, що було наперед визначено Троїчною Радою Божою від створення світу.
Ісус Христос як Син Людський сумував через смуток Своєї Матері, а як Бог дав Їй силу для перенесення цього важкого випробування. Страждала Мати за улюбленого Сина Свого, оточеного глумом і нечестям, але як Мати Боголюдини бажала Йому сподобитися перенести ці надприродні страждання, і, в усьому поклавшись на Нього, Вона з твердістю чекала тієї години.
(Див.: Мф 12, 22–37; 46–50; Мк 3, 20–35; Лк 11, 14–23; 8, 19–21).
Пресвята Богородиця здійснила великий подвиг на землі – подвиг найдосконалішого смирення, який є любов. Вона або говорила слова Божі, або мовчала. "І за життя Сина Вона була в глибокій тіні, – пише автор "Смирення у Христі", – і після вознесіння Його залишилася в непоміченості". Однак, маючи тепер єдину Заступницю в Пресвятій Богородиці, ми знаємо, що життя Її було найкращим з усіх, які тільки були в історії людства. Вона, після успіння Свого, піднесена Богом не тільки вище всіх святих угодників Божих, але й вище усіх сил небесних: "чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів".
Так в особі Пречистої Божої Матері здійснені непорушні слова Господа: "Шукайте ж спершу Царства Божого і правди його, і все це додасться вам" (Мф 6, 33; Лк 12, 31).