Ця книга виходить в той час, коли багато говориться про так званий харизматичний рух. Свою назву рух одержав тому, що виголошує за мету особливі дари благодаті — харизми, які існували за часів апостолів, як, наприклад, пророцтва і здатність говорити на різних мовах.
Питається, чи є можливою поява такого ж руху і в Православній Церкві? Відповідь на це питання стане одночасно підсумком під усім тим, що сказане про Православну Церкву в цій книзі.
Ми пам`ятаємо, що історично Православна Церква має одне і єдине початкове джерело: послання Святого Духа в П`ятдесятницю — на п`ятдесятий день по Воскресінні Христовім. Святий Іриней, єпископ Ліонський, що жив у II сторіччі, пише: "Де є Церква, там і Дух Божий, і де є Дух Божий, там Церква і повнота благодаті". Сутність Церкви не змінилася з тих часів. Церква дотепер є Церквою Святого Духа згідно з обітницею Христа: "І я попрошу Отця і дасть вам іншого Утішителя, щоб навіки перебував з вами" (Ін. 14:16). Значить, Церква вже є харизмою, даром Духа Божого серед людей.
Церква є Церквою Святого Духа. Що ж потрібно сказати стосовно членів Церкви?
Кажучи про Євхаристію, ми відзначили загальну участь всіх членів Церкви в здійсненні літургії. Ми розглядали питання з точки зору літургії, яка вже згідно із своєю назвою повинна бути суспільною службою. Але до цього ж питання ми можемо наблизитися і з точки зору віруючих. Члени Церкви беруть участь в здійсненні літургії не тільки для того, щоб літургія стала суспільною службою, але також тому, що вони всі одержали дар цього священнодіяння, дар благодаті, харизму. Під час відродження в святому Хрещенні від води і Духа вони одночасно були поставлені "царським священством" на літургійне служіння.
Письменник древньої Церкви Іполит Римський розповідає, як єпископ покладає руки на новохрещених і молиться, щоб Дух Святий послав їм благодать для священного служіння: "Господи Боже! Ти дав Твоїм рабам прощення гріхів через обмивання відродження, зроби їх гідними сповнитися Твоїм Святим Духом і дай їм благодать служити Тобі згідно Твоєї волі. Бо Тобі, Отцеві і Синові і Святому Духові личить честь в Твоїй святій Церкві, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь". Одержання цього Духа має на увазі і апостол, кажучи: "Бо всі ми охрещені одним Духом в одне тіло, — чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, — всі одним Духом напоєні" (1 Кор. 12:13).
Покладання рук за часів апостолів входило до священного чину приєднання до Церкви, але ми можемо припускати, що вже тоді знали помазання, яке незабаром стало постійним звичаєм. "Той, хто зміцнює нас з вами в Христі і хто помазав нас, — це Бог. Він дав нам печать, дав запоруку Духа в наших серцях" (2 Кор. 1:21-22). Цьому уривку з Святого Письма відповідають ті слова, які в Таїнстві Миропомазання відносяться до помазання: "Печать дара Духа Святого. Амінь".
До чину приєднання до Церкви через Хрещення входять дії, що здійснюються при посвяченні в ступені священства, — постриг волосся, покладання рук, одягання в білий одяг і обхід навколо хрестильної купелі або престолу. Це вказує на те, що Хрещення розумілося так само, як і посвячення на літургійне служіння, яке належить членам народу Божого, царському священству.
І коли новохрещений або миропомазаний під час літургії стає членом Церкви, здійснюється його перша участь в служінні
святої Євхаристії.
Євхаристія є повнотою, участь в якій всіх віруючих є такою ж необхідністю, як і участь священика, що очолює службу.
Те, що людина належить до Церкви, означає, що вона є членом народу Божого, а також має харизму царського священства. Але ця харизма означає не окреме священицьке служіння особи, а завжди участь у спільнім служінні народу Божого в храмі.
Таким чином, кожен член Церкви одержав загальну харизму священства і є харизматиком в широкому сенсі цього слова. Це не перешкоджає тому, що окрім цієї, що належить всім членам Церкви, загальної харизми, в Церкві можуть бути також особливі, тільки певним особам дані харизми для служіння в Церкві.
У розділі про Євхаристію ми відзначили, що після того, як скоротилась кількість хрещень дорослих, вчення про Хрещення як про відродження від води і Духа відійшло в Церкві на задній план. В цьому відношенні ми потребуємо виправлення, яке можна назвати харизматичним пробудженням, тому що метою його є пізнання харизми Хрещення і Святого Духа. Існують дві умови, що їх необхідно виконати для досягнення цієї мети: більш свідома участь в Євхаристії і більш серйозне відношення до особистого молитовного життя. Євхаристія і молитва Ісусова заповнюють і підтримують один одного.
Чи можуть особливі харизми, такі як пророцтва, здатність говорити на різних мовах, зцілення хворих, виникати в Православній
Церкві?
У відповідь потрібно сказати, що протягом всієї історії Церкви ті, хто мав особливі дари благодаті, люди, багато хто з яких прилічені до лику святих, самі не прагнули цих дарів, а визрівали духовно через найглибше упокорювання. Ми також можемо запитати, чи є дари благодаті саме апостольських часів тими, яких потребує Церква нашого часу? Згідно з пророцтв Отців, в останні часи абсолютно не буде чудес, але спокуси будуть настільки великими, що той, хто тоді вистоїть у вірі, буде в Царстві Небесному в більшій славі, аніж здійснювачі чудес.
Те, що було сказане про глибше розуміння благодаті Хрещення, доволі важко засвоїти християнинові, який живе в наш час. Святий Григорій Синаїт учить:
Стань тим, що ти вже є,
знайди Того, Котрий вже твій,
слухай Того, Хто не перестає говорити тобі,май Того, Котрий вже володіє тобою.