У попередній главі було наведено багато свідчень про життя душі незалежно від тіла й після смерті тіла. Повідомлення, зроблені лікарями Муді, Сабомом, Кюблер-Росс й іншими, дуже цікаві й важливі. Випадки ретельно відібрані. Здебільшого - це клінічні історії хвороби з описом захворювання, характеру смерті, застосованих методів оживлення й свідчень людей, повернутих до життя. Розповіді про пережиті "на тій стороні" правдиві й схожі, відрізняючись один від одного тільки в деталях; люди різних рівнів освіти, різних професій, національностей, статі, віку й так далі говорять про одне й те саме. Це вражало всіх учених, що займалися цим питанням.
Неосвічена жінка бачила й переживала те ж саме, що й професор психології. Звичайно частина людини, що вийшла з тіла, бачила своє тіло з боку, часто зверху, бачила лікарів і медсестер, що намагались оживити його, і все, що відбувалося навколо, а трохи пізніше починала розуміти, що відбувається, і багато іншого. Незважаючи на їхню правдивість і щирість, ці повідомлення усе ще не були абсолютно доказові, тому що багато в чому вони ґрунтувалися на розповідях людей, що пройшли через тимчасову смерть. Не вистачало об`єктивної наукової перевірки - чи дійсно існує цей, як його називають учені, феномен продовження життя після смерті тіла. Наступний крок зробив лікар Сабом. Він організував перевірочні спостереження й підтвердив, а по суті довів, що повідомлення про життя після смерті не вигадка й що особистість після смерті тіла дійсно продовжує існувати, зберігаючи здатність бачити, чути, думати й відчувати. Лікар Михайло Сабом - професор медичного факультету в університеті Еморі в Сполучених Штатах Америки. Він фахівець-кардіолог, член Американського спілки кардіологів і має великий практичний досвід реанімації (оживлення). Його книга англійською мовою "Спогади про смерть" з підзаголовком "Медичне дослідження" вийшла в 1981 році. Лікар Сабом підтвердив те, про що писали інші, але головне в його книзі не це. Він провів ряд досліджень, зіставляючи розповіді своїх пацієнтів, що пережили тимчасову смерть, з тим, що фактично відбувалося в той час, коли вони перебували "по ту сторону", і що було доступне для об`єктивної перевірки. Результати його праць підтвердили вищеописані спостереження інших учених. Після смерті тіла життя триває. Сумніватися в цьому можуть тільки ті, хто не знайомий з останніми досягненнями медичної науки, що вивчає смерть. Лікар Сабом пише, як він прийшов до вивчення цього питання. Він працював у лікарні на нічних чергуваннях з терміновими викликами до умираючих. У цей час його погляди на смерть були дуже простими. Він пише: " Якби мене запитали, що я думаю про смерть, я відповів би, що, коли приходить смерть, людина вмирає, і це все". Він строго відокремлював науку від релігії й бачив сенс релігії в моральних приписах і розраді вмираючих. Він був людиною невіруючою, визнаючи тільки науку, і у своїй роботі довіряв тільки точним лабораторним і технічним даним. Звичайно, іноді натрапляв на що-небудь незрозуміле, але тоді вважав, що пізніше наука пояснить і це. Із книгою Муді "Життя після життя" він познайомився в 1976 році й описаним там випадкам спочатку не надав особливого значення. Книжковий ринок тоді, як і тепер, був захоплений самою дикою фантастикою.
Книгу Муді легко було прийняти за цікаву вигадку, однак Сабом зацікавився й почав розпитувати своїх пацієнтів. Їхні розповіді підтвердили описане Муді, і Лікар Сабом був уражений щирістю людей, що пройшли через тимчасову смерть, і однаковістю їхніх переживань. Його хворі, що пережили стан тимчасової смерті, звичайно нікому до нього про пережите не розповідали, один одного не знали, та проте всі їхні розповіді говорили про одне й те саме. Так, наприклад, ці люди розповідали, що, вийшовши з тіла, вони могли вільно переміщатися, куди їм завгодно, і могли бачити й чути, що відбувалося в інших кімнатах і коридорах лікарні, на вулиці й так далі. Вони могли робити це в той час, коли їхнє тіло лежало бездиханним на операційному столі. Вони могли бачити з боку своє власне тіло й усе, що з ним робили лікарі й медсестри, що намагались повернути їх до життя. Лікар Сабом вирішив перевірити ці дивні повідомлення, подивившись на них з боку очами об`єктивного дослідника. Він перевіряв, чи збігаються розповіді хворих з тим, що в цей час відбувалося насправді. Чи дійсно застосовувалися ті медичні апарати й методи оживлення, які описували люди, що були в цей час мертвими, чи дійсно в інших кімнатах, віддалених від тієї, у якій перебував померлий, відбувалося те, що останній бачив й описував. Лікар Сабом зібрав й опублікував 166 випадків. Всі вони перевірені ним особисто. Він звіряв розповіді хворих з історіями хвороби, розпитував тих людей, яких бачили й чули його пацієнти, повернуті до життя, знов-таки звіряючи покази тих й інших.
Так, наприклад, він перевіряв, чи дійсно описані люди перебували в кімнаті для тих що очікують й у який саме час. Він складав точні протоколи з урахуванням місця, часу, учасників, вимовлених слів і так далі. Для своїх спостережень він відбирав тільки психічно здорових й урівноважених людей. Така перевірка повністю підтвердила існування досліджуваного феномена. Підтвердилося, що після смерті тіла існування особистості триває. Якась частина людини залишається жити, вона бачить, чує, думає й відчуває, як і раніше. У той час коли тіло було мертвим, люди бачили не тільки включені апарати, але й стрілки їхніх манометрів у тому положенні, в якому вони перебували в дійсності, він детально й точно описували машини й прилади, яких вони раніше не бачили й про існування яких не знали. Вони чули розмови лікарів і медсестер; спостерігаючи зверху, вони бачили їхні зачіски й головні убори, бачили, що відбувалося за стінами кімнати, у якій лежало їхнє тіло, і так далі.
Всі ці дивні повідомлення одержали достовірне підтвердження. Для ілюстрації наведемо кілька прикладів з повідомлень лікаря Сабома. Важкий серцевий напад із зупинкою серця в 44-літнього чоловіка. Для оживлення довелося застосувати кілька разів електрошок. Померлий спостерігав те що відбувалося з позиції поза своїм фізичним тілом і пізніше зміг зробити детальний опис. "Я був якось окремо, стояв осторонь. Я не брав участі, а дивився байдуже, мене це не дуже цікавило... Насамперед впорснули щось через гумку, що для уливань... потім вони підняли мене й поклали на дошку. І тоді один з лікарів почав бити по моїх грудях. Вони раніше давали мені кисень - така гумова трубочка для носа, а тепер вони її вийняли й поклали на лице маску. Вона покриває рот і ніс. Вона для тиску... ясно-зелених кольорів... Я пам`ятаю, як вони вкотили столик, на якому було щось, на подобі лопастей. І на ньому був манометр, квадратний, із двома стрілками. Одна стояла, а інша рухалася... вона рухалася повільно, не стрибала відразу, як на вольтметрі або інших приладах. Перший раз вона зупинилась... між третиною й половиною шкали. І вони повторили це, і вона пройшла більше половини, а на третій раз майже три чверті. Нерухома стрілка смикалася щораз, коли вони штовхали цю штуку й хтось вовтузився з нею. І я думаю, вони її полагодили й вона зупинилася, а інша рухалася... І були дві лопасті із проводами від них; це - як два круглих диски з ручками. Вони тримали в кожній руці по диску й клали на мої груди. На ручці були маленькі кнопки... я бачив, як мене смикало..." (с. 48). Персонал, що брав участь у реанімації, підтвердив цю розповідь у всіх деталях. Другий випадок: 60-літній робітник, що пережив зупинку серця, розповів: "...умираючи, я бачив там моє тіло й мені було жаль кидати його... я бачив усе, що робилося... спершу не знав, хто це був, і тоді я подивився дуже близько й побачив себе й не міг цього зрозуміти... як же це? Я дивився зверху й тихо піднімався усе вище". Потім він описує, що робили з його неживим тілом лікарі й сестри: "Я все розумів... і я бачив моїх рідних у прийомній госпіталю... зовсім ясно... вони стояли там - моя дружина, мій старший син, моя дочка, а також лікар... ні, не було ніякої можливості, щоб я був десь там, мене в цей час оперували... але я бачив їх і скажено добре знаю, що я був там... я не знав, що відбувається й чому вони плакали. А потім я пішов далі, я потрапив в інший світ" (с. 154). Лікар Сабом пізніше розпитав дружину й дочку свого пацієнта.
Дружина повністю підтвердила розповідь свого чоловіка. Дочка теж пам’ятала, що в цей час вони втрьох були в кімнаті для очікування і розмовляли з лікарем її батька. Такий стан тимчасової смерті може наступити в людини не тільки при зупинці серця, але й за інших обставин, наприклад під час хірургічної операції. Лікар Сабом приводить один з таких; випадків. Його пацієнт був у стані клінічної смерті, під глибоким наркозом, із зупиненим серцем й, звичайно, без свідомості. Він був з головою вкритий операційними простирадлами й фізично не міг нічого бачити або чути. Пізніше він описав свої переживання. Він бачив у деталях операцію на своєму власному серці, і його розповідь відповідала тому, що дійсно відбувалося. От короткі витримки з його довгої розповіді: "Анестезист знеболив цю частину й вставив туди цю штуку (внутрівенно). Я, мабуть, заснув, я нічого не пам`ятаю, як вони перевезли мене із цієї кімнати в ту, де оперують. А потім раптом я побачив, що кімната освітлена, але не так яскраво, як я очікував. Моя свідомість повернулася... але вони вже щось зробили із мною... моя голова й все тіло були покриті простирадлами... і тоді я раптом почав бачити те, що робиться... я як би був на парі футів над моєю головою, начебто був ще однією персоною в кімнаті... я бачив двох лікарів, як вони зашивали мене... вони пиляли грудну кістку... я міг би намалювати вам пилку й річ, якою вони розсовували ребра... вона була загорнена вся навколо й була з гарної сталі, без іржі..."
Він описує хід операції: "...багато інструментів... вони (лікарі) називали їхніми затискачами... я здивувався, я думав, що скрізь буде багато крові, а її було дуже мало... і серце не таке, як я думав. Воно велике; велике зверху й вузьке внизу, як континент Африка. Зверху воно рожеве й жовте. Навіть моторошно. А одна частина була темніше, ніж інша, замість того щоб усе було одного кольору... Лікар С. стояв з лівої сторони, він відрізав шматочки від мого серця й вертів їх так й так і довго розглядав... й у них була велика суперечка, потрібно робити обвід чи ні. І вирішили цього не робити... У всіх Лікарів, крім одного, черевики були в зелених чохлах, а цей дивак був у білих черевиках, покритих кров`ю... це було дивно й, по-моєму, антигігієнічно..." (с. 93 - 96). Описаний хворим хід операції збігався із записами в операційному журналі, зробленими, звичайно, іншим стилем. В історії хвороби було відзначено, що відновити кровообіг було важко - підтвердження тому, що хворий дійсно пережив стан тимчасової смерті. Дуже цікавий самий початок цієї розповіді, коли хворий, сам не роздумуючи й не намагаючись зрозуміти, описує простими словами два зовсім різних стани: глибокого наркозу й клінічної смерті.
У першому випадку - втрата свідомості, повне "ніщо"; у другому - здатність із боку бачити своє власне тіло й все навколишнє, здатність бачити, чути, думати й відчувати, перебуваючи поза своїм тілом. Повторюю його слова: "Анестезист знеболив цю частину й вставив туди цю штуку. Я, мабуть, заснув, я нічого не пам`ятаю, як вони перевезли мене із цієї кімнати в ту, де вони оперують". Це - дія наркозу. Багато хто з нас точно так, але помилково, уявляють собі й смерть - повне ніщо, відсутність яких-небудь сприйняттів. Однак хворий продовжує: "А потім я раптом побачив... моя свідомість повернулося... я бачив двох лікарів, як вони зашивали мене, я чув їхні розмови, я міг розуміти... я був поза моїм тілом". Це не наркоз, а продовження життя душі після смерті тіла, у цьому випадку після тимчасової смерті тіла. Звичайно, багато хто зовсім інакше уявляють собі смерть. Тим з нас, хто відійшли від християнства й про Бога й про душу взагалі не згадують, тим важко прийняти факт, що після смерті тіла якась частина людини продовжує свідоме існування. Це відноситься й до багатьох лікарів. Виникали сумніви й у вчених, що вивчали феномен "життя після життя". Звичайно, розповіді, наведені вище, коли ви їх чуєте вперше, можуть здатися просто вигадками. Повірити в це відразу, важко, і не тільки вам або мені. Не відразу повірили й всі троє названих нами вчених: Кюблер-Росс, Муді й Сабом. Всі троє - люди далекі від фантазування, спокійні й серйозні вчені. Їхні книги написані сухою, точною мовою, без усяких прикрас. Їхньою метою було не здивувати або розважити читача, а об`єктивно перевірити нові дані. Все сумнівне вони відкидали й висновків по суті не робили, обмежуючись викладенням фактів.
Вони довго не знали один одного й працювали окремо, але результати спостережень всіх трьох виявилися ідентичними. Всі вони почали роботу, будучи скептиками, що вірили науці, а не релігії, очікуючи, що їхні дослідження, швидше за все, покажуть помилковість і ненауковість вірувань у загробне життя. Але всі троє в минулому об`єктивні й незаангажовані вчені, зустрівши несподіване, не побоялися визнати його й підтвердити своїм авторитетом, хоча це могло знизити їх авторитет в очах тих, хто здебільшого налаштований скептично. Всі троє стали людьми віруючими. Лікар Кюблер-Росс, відповідаючи на запитання, сказала, що для неї це не питання віри, тому що вона зовсім твердо знає, що після цього життя на землі буде інше. На початку своєї праці всі троє вчених сумнівалися; а чи не видумують або хоча б не прикрашають ті, хто розповідає про свої фантастичні переживання? Чому так мало подібних свідчень? Чому ми почали дізнаватися про них тільки так недавно? Однак виявилося, що такі випадки зовсім не рідкість. Лікар Сабом пізніше почав читати лекції про життя після смерті й по закінченні лекцій запрошував бажаючих виступати. Щоразу в аудиторії з 30-35 чоловік перебували один або двоє, що повідомляли, що й на їхню долю випали подібні переживання. І всі ці переживання, хоча й відрізнялися в деталях, в основному були схожі в людей різного соціального стану, професії й так далі. У віруючих й у невіруючих, у простих людей й у вчених - те ж саме.
На питання: "Чому ви дотепер нікому про це не розповідали?" - звичайно звучала відповідь: "Я боявся, що мені не повірять, будуть висміювати або вважатимуть ненормальним". Звичайно люди, що заглянули за завісу, були схильні приховувати від інших те, що вони там побачили. Вони розкривалися й починали розповідати тільки після того, як переконувалися, що тут не просто цікавість, а серйозна зацікавленість, і відчувши симпатію і авторитет тих, що розпитували. Зате, зустрівши увагу й розуміння, вони були раді облегшити душу й поділитися тим, чого багато хто не розумів й що їх бентежило. Деякі починали сумніватися в нормальності свого розуму й радувалися, коли дізнавалися, що й з іншими траплялося те ж саме, що й з ними. Були й такі, які просто не змогли сприйняти те що пережили. Один з них, намагаючись пояснити, сказав: "Так, це було, але цього не могло бути". А другий після своєї розповіді додав: "Це відкрило мені новий світ... я думав... є стільки такого, яке я повинен знайти й зрозуміти". Багатьом з тих, що розповідали було важко знайти слова для опису того, що вони пережили. Вони говорили: "У нашій мові немає таких слів... це інше... це не наш тривимірний світ..."
Всі троє вчених пишуть про щирість тих людей, які розповідали про пережите, і що в них не було сумнівів, що все це відбулося насправді. Багато хто з тих, хто ближче довідався, що таке смерть, прийшли до віри в Бога й змінили свій спосіб життя: вони стали серйознішими й глибшими у сприйнятті всього. Деякі змінили професію, деякі пішли працювати в лікарні або будинки для людей похилого віку, щоб допомагати тим, хто потребує допомоги. Один чоловік з тих, що були "там", закінчивши свою розповідь, сказав, що, на його думку, все це було показано йому Богом. Він може пояснити це тільки так. Тепер він знає, що є життя після смерті, а не просто смерть. Проникнувши в цю велику таємницю, він втратив страх. Він думає, що Бог не хотів його смерті, а дав йому можливість глянути на цю велику таємницю й потім відправив його назад. Зіткнення з тим, що лежить за гробом, міняє характер людей у кращу сторону. велика зміна відбулася й із самим лікарем Сабомом. Він закінчує свою наукову, багато в чому статистичну книгу на релігійній ноті. Він пише, що, зустрічаючись віч-на-віч зі смертю, люди одержували щось від Духа (з великої букви), що залишалося потім у їхньому житті. А остання фраза його книги - це цитата з 1-го Послання апостола Павла до Коринф’ян: "Тепер знаю я частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний. Нині ж перебувають ці три: віри, надія, любов; але більша з них любов " (1 Кор. 13,12-13).