Слово архиєпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія, ректора Київської Духовної Академії і Семінарії на Урочистому Акті з нагоди початку нового навчального 2004-2005 року
 
Ваша Святість! Всечесні отці!
Представники професорсько-викладацького складу!
Студенти і вихованці! Гості!
Дорогі браття і сестри!
 
Святі отці і учителі Церкви називають деякі священні дні християнських свят таїнствами. З глибини християнських віків дійшло до нас чимало свідчень про те, як благоговійно, молитовно, натхненно і з любов’ю християни зустрічали кожне свято, переживши його духовно-внутрішньо. В житті нашого шкільного братства назва таїнства сповна може бути застосована до сьогоднішнього Урочистого Акту. Сьогодні наші духовні школи народжують приплід своїх питомців, сьогодні розпочинається нове літо нашого освітнього, навчального і церковного життя.
Цього року до Київських духовних шкіл було прийнято понад 60 студентів і вихованців. Із них 20 до Академії і 41 до Семінарії.
Кожний з нас може нині відчувати все те, що відчуває благоговійний християнин в дні великих свят Вселенської Церкви, коли благодать Божа в ньому діюча перетворює і перероджує його. Тому ми й приходимо до духовної школи для того, щоб переродитись і переконатись в дусі Христової істини.
В цей день наші Академія і Семінарія святкують духовну, нову весну свого життя, все відновлюється і торжествує не дивлячись на те, що ми оточені картинами в’януючої осіньої природи. Особливо мені хотілося б сьогодні звернутися до нових наших студентів і вихованців. Ваша присутність в стінах духовної школи повинна породити у вас думку не особистого благополуччя, а того виноградника, який доручається для нас Господарем. Ми переступивши поріг і маючи поки що лише покликання наймаємось на роботу до Нього, Пастироначальника нашого. Він неодмінно з часом запитає нас про плоди. Тому ми вже повинні думати і остерігатись, а що якщо ми станемо трудівниками нетямущими, що тоді зробить з нами Господар - злих зле погубить, а виноград передасть іншим трудівникам. Про це ми і повинні браття розмірковувати. Вступивши в ці стіни, ми повинні пам’ятати про те, що ні ми, ні наше життя, не належать більше собі, але повинні ми трудитися і існувати для великого діла Божого. Ось чому сказав ще стародавній пророк:”Блажен муж, коли візьме ярмо в юності своїй”(Плач, ІІІ, 27).
Наш сучасний секуляризований обезбожений світ засвідчив, що немає такої науки, яка б сьогодні так сильно потребувала самостійних творчих умів, як богословська. Ми будучи з одного боку людьми церковними не усвідомлюємо ще до кінця, яке значення має сьогодні таж сама богословська істина для життя. В стародавні часи Християнство мало яскравих представників, які були для багатьох наставниками і вчителями. В своєму житті вони втілювали і відображали красоту і істину Одкровення. Вони могли говорити з божественним Павлом:”Подібними до мене будьте, як до Христу” або в іншому місці:”Чого ви навчились, що прийняли й чули та бачили в мені, те виконуйте, - і Бог миру буде з вами”(Фил. 4, 9)
Наш час збіднів на таких живих світильників, і приваблива сила Християнства у світі поступово зникає. А тому то діло християнського пастиря по відношеню до маловіруючих і невіруючих є справою богослова-учителя. І той богослов, який зуміє роз’яснити духовно-моральний зміст християнського вчення і показати марноту і марнослів’я моральних принципів світського суспільства - є великим і приємним для сучасного суспільства. Мною це тут говориться для того, щоб звернути Вашу увагу на одну знаменну подію в нашому церковному житті. Цього року вся Україна на державному і церковному рівнях відзначає 100-ліття перекладу і виходу Біблії українською мовою. Ваша Святість! Воістинну великий дар Ви склали до цього славного ювілею перекклавши Біблію новою сучасною українською мовою. Я з впевненістю стверджую, що в цьому зубожілому духовно світі ви є для нас світильником. Ви є справжнім трудівником у Великому винограднику, а такий працівник може сказати з апостолом: “Але благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх: тільки не я, а благодать Божа, яка зі мною” (І Кор. 15, 10). Ця подія в нашому церковному житті Київського Патріархату ще по достоїнству буде оцінена всією українською громадськістю.
Дорогі браття і сестри! Ми дуже часто забуваємо про ці святі урочисті хвилини посвяти. Виходячи із цієї ошатної зали і стін ми вступаємо у звичайні житейські бездуховні розмови, і терня життєвих турбот швидко заглушують в нас паростки духовного насіння. В ці урочисті хвилини Вам дорогі братя студенти і вихованці хочу сказати таке – поважайте наставників, дякуйте їм і будите справжніми зразковими учениками. Любіть це місце, любіть землю нашу, край, цей народ. І так будучи цим союзом любові зв’язані, віддайте себе на служіння Богові, Якому честь і слава на віки вічні.
 
 
 
 
 
Слово архиєпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія, ректора Київської Духовної Академії і Семінарії на урочистому акті 9 жовтня 2004 року Божого
 
Ваша Святість! Ваше високопреосвященство!
Всечесні отці! Шановні викладачі! Студенти і вихованці! Гості!
Дорогі браття і сестри!
 
Перш за все хотілося б привітати всіх і особливо нашу студентську молодь із Урочистим актом, який щороку проводиться в стінах нашого духовного закладу в день пам’яті святого апостола і євангелиста Іоана Богослова. Ми повинні радіти з того, що наші духовні школи Академія і Семінарія святкують престольне свято свого академічного храму на честь цього апостола і євангелиста. В час коли панує ненависть, обман, політичне і суспільне лицемірство, яке принижує гідність людини, ми якось по-особливому заново стараємось повернутися до одного із духовних джерел - житія апостола Іоана Богослова. Вічна любов, яка була притаманна цьому євангелисту сьогодні стає настільки очевидною, що ми знову повертаємось до неї. Нещодавно було проведено соціологічне опитування, яке порушувало одне питання: що потрібно для того, щоб подолати нестатки, бідність, покращити побут людей. Оскільки опитування не передбачало конкретних і запропонованих варіантів відповіді, то опитанні відповідали по-різному і лише одна відповідь була з моєї точки зору найгіднішою – потрібно більше любити один одного. Так вже сталось у християнському світі найбільша заповідь Христа: любіть один одного, стала якоюсь затребуваною. Любов навколо нас висохла. А до нас із глибини віків апостол любові, як і в останні дні свого життя постійно повторює: Улюбленні, полюбімо один одного. В цій любові все наше шукання, все наше багатство. Можна знати істини віри одним розумом і пам’ятю, але якими бідними і безплідними є такі знання! Тільки свята любов формує тісний і діяльний союз людини з Богом і Христом, а разом з тим – тверду віру і живу надію.
Всім ми завдячуємо сьогодні нашому Святійшому Патріарху Філарету, який сьогодні є з нами, піклується про нас, дякуємо за мудрі поради і настанови, за матеріальну підтримку наших духовних шкіл.
Столичні духовні Академія і Семінарія протягом минулого періоду від 9 жовтня 2003 року жили своїм звичайним життям. З кожним днем керівництво духовної школи намагається все робити для того, щоб кожному студенту і вихованцю було тут добре духовно зростати і зручно навчатися. Кожен свій крок студент і виховавнець повинен вимірювати із постійним усвідомленням того до чого він покликаний і для чого він тут навчається. Відвідування занять, богослужбової практики, навчання в позаурочний час - все це той мінімум який повинен виконувати студент і вихованець. Нажаль не всі це усвідомлюють, не всі цього бажають і виконують. Звідси і результати. Особливо у випускний або вступний періоди.
Наша духовна корпарація постійно намагається йти принаймні, як говорять, в ногу з часом. Нажаль авторитет духовних шкіл серед наукових кіл і свіцьких вузів є поки що низьким. А інколи задумуєшся над тим: чи варто на цьому загострювати увагу. Адже різниця, не дивлячись на освітній зміст закладів духовних і свіцьких, є великою. Скоріше небажання до співробітництва освітньої інтелегенції і духовенства робить це відчуження. Нещодавно у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі було зроблено запис передачі “Церква і молодь”. Я спілкувався із аудиторією, яка складалася із молоді – представників свіцької і духовної студентської аудиторії і побачив цю різницю. Студенти, із напевно Києво-Могилянки, по-кілька раз повторювали одне і теж саме питання, тоді як наші студенти це робили цілком пристойно і грамотно. Невільно задумуєшся до якого ж рівня ми повинні піднятися на вимогу одного із ректорів провідних вузів – дійсно піднятися чи опуститися до їхнього.
Перед нашою духовною корпарацією професорсько-викладацького складу стоїть чимало завдань. Ми їх уже накреслили і сподіваюсь виконаємо їх. Перш за все мова йде про створення Внутрішнього статуту Київської Духовної Академії і Семінарії та виписаних правил життя і поведінки для студентів і вихованців. Сподіваюсь, що цей статут стане і спільним для всіх духовних навчальних закладів, які входять в структуру Учбового Комітету УПЦ Київського Патріархату. Це, звичайно не означає, що такого стату, чи правил не існує, але час вносить свої корективи.
На черзі створення аспірантури при КДА. Для кого і для чого це потрібно? Перш за все для того, щоб підняти рівень дослідницьких робіт. Вчений ступінь кандидата богословських наук повинен дійсно свідчити про високий рівень проведеної роботи. Нажаль, нерідкі випадки, коли керівництво науковою роботою здійснюється незадовільно. Є і випадки, що дисертації уявляють собою компіляції, інколи некритичні. Вимоги до кандидатських робіт повинні бути посилені. І перш за все через аспірантуру. По-друге, слід нам і подумати про те, що ми можемо запропонувати для наших випускників академії. Сьогодні свіцька система пропонує ступінь бакалавра, як незакінчену вищу освіту, а ступінь магістра як вже закінчену. Поки, що ми оперуємо лише словами, інколи і не розуміючи про що йдеться і чи це для нас потрібно. Тут мені на згадку приходить один лист святителя Філарета (Дроздова) до священика Пономаріва Г. Г. від 26 лютого 1812 року: „Про походження слова бакалавр даремно ви багато турбуєтесь. Для тих, хто отримав перемогу над суєвір’ям і виріс у просвітленні, Ви можите вивести від bacca lauri, тобто bacca - ягідка і lauri – дерево, а для мене, якщо треба, виведіть від слова baculus, тобто проста палка”. І далі продовжує: “Коли в Церкві збідніли вчителі, тоді з’явились доктори, професори і бакалаври. Дух Євангельський, подібно як спирт, стали вимірювати градусами” (Святитель Филарет (Дроздов). Избранные труды, письма, воспоминания. М., 2003. Ст. 658). І дійсно важко не погодитись.
Ми прекрасно сьогодні усвідомлюємо і те, що потрібно нам подумати про підтримку не тільки духовну але й матеріальну майбутнього богослова-дослідника. Умови для цього може створити тільки розвинуте церковне середовище, де не будуть поруч стояти: меркантильні інтереси на парафії, як дістати щось для такого дослідника на прожиття і невсипуща спрага щось досліджувати. Як і завжди великі надії ми покладаємо на освічених монахів, які не будучи обтяженими мирськими побутовими справами, мають все таки прагнути до того, щоб бути богословами-дослідниками.
Для того, щоб таке серидовище створити наша духовна корпарація повинна постійно займатися покращенням навчального і виховного процесу. Сьогодні на часі повинно бути не намагання заставити студентів краще навчатися, а ми викладачі повинні створити такі умови навчального процесу, щоб студенту самому було цікаво навчатися.
Ми радіємо з того, що за минулий рік все ж таки зуміли чогось добитися і заявити про себе. Перш за все вийшо довгоочікуване перше число журналу “Труди Київської Духовної Академії”. На черзі вихід і наступного числа. Це число було унікальне ще й в тому, що присвячене 75-літтю нашого Святійшого Патріарха Філарета. В ньому розміщенні статті наших викладачів, показано їх творчий богословсько-науковий доробок. Професорсько-викладацька корпарація нашої духовної школи активно прийняла участь у відзначенні 75-ти ліття Святійшого Патріарха. Так, саме при Київській Духовній Академії було створено організаційний комітет із відзначення урочистотей нашого ювіляра. В квітні місяці цього року в стінах нашої Духовнеої школи відбулася науково-практична конференція присвячена 140-річниці з дня народження митрополита-мученика Василя Липківського. Готуються до друку матеріали цього заходу. Багато викладачів приймають участь у різних науково-практичних конференціях з релігійних питань. Не стоїть осторонь адміністрація школи від суспільно-громадських проблем міста. Так наші студенти постійно допомагають такій установі як зеленбуд у прибиранні парку. Ми фактично взяли шефство над Лук’янівським цвинтаром-заповідником. Доглядаємо за могилами багатьох похованих там і замордованих колишнім режимом священнослужителів. На прохання адміністрації цвинтаря постійно прибираємо його восени і на весні. Про це неодноразово писала київська міська преса.
Дорогі браття і сестри! Рік, який незабором вже закінчиться був роком в Україні Біблії. Церковно-суспільна громадськість разом із державою широко відзначала 100-ліття виходу Біблії українською мовою. Я не можу тут не відзначити того, що наша Церква, а зокрема і Академія приймала активну участь у цих заходах. Але самим тут найзнаменішим було те, що наш Предстоятель, Святійший Патріарх Філарет, навіть і не задумуючись над тим, що потрібно свій титанічний труд приурочивати до якоїсь події, подарував нам у цей столітній ювілей новий переклад Біблії українською мовою і при тому повний і православний. Його вже вспіли назвати п’ятим перекладом. Але як можна його називати п’ятим, коли ми ще не бачили четвертого, який провадить УБТ. Тут хотілося б не загастрюючи цієї проблеми поставити знак запитання. Як кажуть для міркування. Але власне яким би не був за рахунком цей переклад він, я впевнений, ще заслуже слави всенародного перекладу. Вже навіть сьогоднішній попит на цей переклад Біблії свідчить про це, і ми Вам Ваша Святість, особливо студенти і вихованці, які вивчають Святе Письмо, по особливому вдячні.
Нещодавно на одній із лекцій з Пастирського богослів’я у ІІ курсі Академії ми розглядали тему Пастирство Новозавітньої Церкви – Пастирство Ісуса Христа. Ми намагались із студентами осягнути слова Спасителя: “Син Людський не прийшов для того, щоб Йому служили, але для того, щоб послужити...” (Мф., 20, 28). Невільно ми порівнювали Христа з Буддою і спільного не знайшли нічого. Будда зворушливий тип людини, яка будучи втомленою життям віддійшла від існуючого світу і впала в нірвану. Будда відмовившись від всіх благ принизив себе і втік від світу. Для чого принизив Себе Христос Бог? Для того щоб служити людині падшій, тобто, щоб підняти, спасти і повернути їй життя вічне. Ми як майбутні пастирі, а я звертаюсь до студентів, цю різницю повинні чітко усвідомити і ствердити: “Ми прийшли служити Богові і народові”, як сказав митрополит Іларіон (Огієнко). Христос принизившись і розп’явшись на Хресті подав світло світові і ми повинні як майбутні пастирі бути цим світлом для світу. Хрест Христа Спасителя був самим найкращим поясненням глибокого вислову: “Самий найбільший той, хто служить”.