Акредитація духовної освіти в Україні:
сучасний стан та перспективи
 
Коли ми говоримо про сучасний стан богословської науки в Україні, то в першу чергу слід зазначити, що у віданні Учбового комітету УПЦ КП нараховується 10 духовних навчальних закладів на стаціонарному та заочному відділеннях котрих навчається понад 1500 студентів і вихованців. Кількість випускників духовних шкіл лише за період 1995–2004 рр. складає майже 4000 осіб. За таких обставин, особливої уваги заслуговує питання легалізації духовної освіти в Україні і не лише з боку виключно церковних, але й державних кіл.
Аналізуючи характерні особливості становлення та розвитку духовних навчальних закладів на пострадянському просторі, слід визнати, що сучасний стан справ у питаннях духовної освіти в тій же Російській Федерації та Білорусі є принципово інакшим. Йдеться про акредитацію за освітньо-кваліфікаційним рівнем (ОКР) “бакалавр”, “спеціаліст”, “магістр” спеціальності “Богослов`я”.
Звичайно, мова не йде про намагання наслідувати чи то копіювати когось, адже сучасні соціально-політичні умови у всіх країнах колишнього Радянського Союзу є різними, але, безсумнівно, йдеться про вимоги часу.
Богословська освіта, котра впродовж останніх років переживає процес відродження та зростання, що виражається у підвищенні освітнього рівня у духовних навчальних закладах, у залученні до навчального процесу провідних світських фахівців, участю викладачів і студентів у багатьох наукових та науково-практичних конференціях, семінарах – на даний час стикнулася із нагальною необхідністю визначення власного юридичного статусу взагалі та визначення її місця у національній системі освіти зокрема.
Звичайно, невизначеність нашої держави у ставленні до статусу богословської науки в системі національної освіти ставить перед нами, людьми небайдужими до цих питань, чимало проблем.
Спеціальність “Богослов`я-Теологія” так і залишається неакредитованою в державі, хоча перший крок у цьому напрямку давно вже зроблено. Спеціальність 8.03.01.03 “Богослов`я”, внесена в перелік спеціальностей згідно Наказу Міністерства освіти та науки України “Про внесення змін та доповнень до Переліку напрямків та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями” від 29 квітня 2002 року № 280, однак механізми реалізації цього наказу не відпрацьовані ще і до цього дня. Будемо сподіватись, що заява Прем`єр-міністра України Ю. В. Тимошенко про ліквідацію “залишкового принципу” у питаннях духовної освіти не залишиться лише черговою заявою.
Як неодноразово вказувалось, спеціальність “Богослов`я-теологія” має акредитуватися на рівні зі світськими спеціальностями. Саме це дасть змогу як державним так і недержавним вищим навчальним закладам (І–ІУ рівня акредитації) готувати фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями “бакалавр”, “спеціаліст” та “магістр богослов`я”. Вирішення потребує також і питання про видачу відповідного диплома державного зразка. Можна стверджувати, що це, начебто, проблема вже вирішена, адже студентам-теологам філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича давно видаються два дипломи про вищу освіту – один зразка КДА і другий – державного зразка за спеціальністю “Релігієзнавство”. Хоча така практика справді мала і має місце як вихід зі складного становища, питання про видачу дипломів щороку обговорюється та вирішується заново. Зокрема, згідно із рішенням Міністерства освіти і науки України № 1/11 – 2998 від 10 липня 2003 р. Чернівецькому національному університету було додатково виділено 30 бюджетних місць на заочну форму навчання зі спеціальності “Релігієзнавство” саме для студентів Богословського відділення. Такий же Наказ МОН України мав місце і в 2004 р.
Однак ми всі розуміємо, що це лише один з можливих варіантів виходу зі складної ситуації, що має місце зараз, та все ж питання про підготовку фахівців за вказаною спеціальністю 8.03.01.03 “Богослов`я” певними навчальними закладами, залишається відкритим.
Скептики у питанні акредитації духовної освіти зазначають, мовляв, “це нам не потрібно” – дозвольте не погодитись із таким твердженням і ось чому:
По-перше: слід пам`ятати, що питання акредитації духовної освіти в Україні обіймає набагато ширший спектр питань, аніж може здатися на перший погляд. Зокрема, питання ліцензування певного навчального закладу на підготовку фахівців за спеціальністю “Богослов`я”. Сам факт присвоєння державної ліцензії передбачає наявність державного замовлення за вказаною (на той час вже акредитованою) спеціальністю. В свою чергу, це означає фінансування з державного бюджету витрат пов`язаних із освітою студентів, котрі навчаються за держзамовленням.
По-друге: потрібно зазначити, що акредитація духовної освіти відкриває широкі можливості соціального захисту як професорсько-викладацького складу так і студентів. Йдеться про присвоєння викладачам духовних навчальних закладів не лише загального трудового, але і наукового стажу в системі МОН України, що в свою чергу, вирішує цілий спектр соціальних питань, як то, наприклад, поняття диференційованої системи оплати праці та наукової пенсії. Що стосується студентів і вихованців духовних шкіл, то акредитація дасть можливість користуватися їм усіма пільгами передбаченими нормативно-правовими актами для студентів. Сюди слід віднести право на пільговий проїзд, пільгове житлове кредитування, загальний трудовий стаж та ін.
По-третє: Акредитація дасть змогу не лише уніфікувати навчальні програми духовних шкіл, але і якісно підвищити науково-методичну роботу та організацію навчально-виховного процесу. До цього ж слід віднести і визнання вчених ступенів “кандидат богослов`я” та “доктор богослов`я” у національній системі вищої школи та їх апробацію у Вищій акредитаційній комісії України, що, звичайно, відкриває доволі широкі можливості для наукової діяльності фахівців-богословів.
Отож, як ми бачимо, робота над акредитацією духовної освіти – це не лише вимога часу, але головним чином це найкраще підтвердження кількісного та якісного процесу зростання нашої Церкви та її наукового потенціалу. Що ж слід слід зробити для досягнення цієї мети і чи можлива взагалі легалізація духовної освіти?
Перший і найбільш складний етап на цьому шляху полягає у вже згаданому вище процесі уніфікації навчальних програм та їх відповідності до вимог котрі ставляться МОН України до підготовки фахівців за відповідними ОКР “бакалавр”, “спеціаліст”, “магістр”.
Богословське відділення ФТФ ЧНУ на даний час працює за навчальним планом котрий погоджено із керівництвом КДА і визнаний придатним до застосування у духовних навчальних закладах УПЦ КП, а також затверджений навчальним відділом ЧНУ, який визнав його придатним до застосування у ВНЗ. Саме на основі цього плану на богословському відділенні було розроблено типовий навчальний план, який сьогодні пропонуємо до загального обговорення і котрий пропонуємо прийняти за основу для розробки єдиного типового навчального плану за спеціальністю “Богослов`я”. Саме цей навчальний план пропонується для затвердження кількості годин, які виділяються на певні навчальні дисципліни. Що стосується характерних ознак цього навчального плану, то головна його особливість полягає в тому, що в процесі його формування було дотримано вимог організації навчально-виховного процесу, котрі висуває до документів подібного роду МОН України. Це в свою чергу означає, що всі дисципліни котрі викладаються у навчальному закладі поділяються на дві великі групи: І. “Нормативні навчальні дисципліни” та II. “Вибіркові навчальні дисципліни”.
Розділ ,,Нормативні навчальні дисципліни містить в свою чергу дві великі групи дисциплін “Гуманітарні та соціально-економічні дисципліни” і “Фундаментальні та професійно-орієнтовані дисципліни”.
До першої групи належать такі предмети як “Історія України”, “Культорологія”, “Філософія”, “Релігієзнавство”, “Правознавство”, “Психологія”, “Економічна теорія”, “Соціологія”, “Політологія”, “Українська мова” (за професійним спрямуванням), “Іноземна мова” (за професійним спрямуванням).
До другої групи віднесено такі дисципліни: “Вступ до спеціальності”, “Релігійний етикет”, “Ісагогіка, герменевтика та екзегетика книг Нового Завіту”, “Ісагогіка, герменевтика та екзегетика книг Старого Завіту”, “Догматичне богослов`я”, “Літургіка”, “Церковна музична культура”, “Основи інформатики”, “Моральне богослов`я”, “Історія Древньої Церкви”, “Історія християнства на Русі”, “Фундаментальне богослов`я та апологетика”, “Вступ до богословських наук”, “Візантологія”.
Розділ Вибіркові навчальні дисципліни містить в свою чергу чотири групи дисциплін: “Професійно-орієнтовані дисципліни”, “Дисципліни самостійного вибору вищого навчального закладу”, “Дисципліни вільного вибору студента”, “Дисципліни кваліфікаційного рівня “Спеціаліст”.
До першої групи належать: “Соціальна психологія”, “Педагогіка”, “Старослов`янська мова”, “Давньогрецька мова”, “Латинська мова”.
До другої групи віднесено такі дисципліни: “Історія протестантизму”, “Історія Римо-католицької Церкви”, “Методика викладання богословських дисциплін”, “Гомілетика”, “Біблійна археологія”.
Третю групу складають такі дисципліни: “Риторика Історія епохи Нового Завіту”, “Військова підготовка”, “Історія Давніх Східних Церков”, “Історія Помісних Православних Церков”.
До четвертої групи віднесено такі дисципліни: “Педагогіка та психологія вищої школи”, “Методика викладання богословсько-філософських дисциплін у вищої школи”, “Історія філософії”, “Психологія релігії”, “Релігійна філософія”, “Історія філософії в Україні”, “Канонічне право”, “Філософська антропологія”, “Історія УПЦ”, “Новітня історія УПЦ”, “Неорелігії в Україні”, “Давньоєврейська мова”, “Практичне богослов`я”, “Історія архаїчних та нехристиянських релігій”, “Віровчення Римо-Католицької Церкви”, “Віровчення протестантизму”, “Патрологія”, “Аскетика”, “Богословська антропологія”, “Пастирське богослов`я”, “Літургічне богослов`я”, “Філософія релігії”, “Основи бухобліку в релігійних організаціях”, “Церковне мистецтво та архітектура”, “Соціологія Церкви”.
Звичайно, тут не йдеться про обов`язкову апробацію вищевикладеної системи організації навчально-виховного процесу у всіх духовних навчальних закладах, але такий великий об`єм роботи було виконано з метою розробки вже згаданого вище єдиного навчального плану.
Якщо ми говоримо про інноваційні науково-методичні рішення у цьому проекті то до них слід віднести введення та реалізацію в навчальному процесі богословського відділення таких предметів як “Православний етикет”, “Соціологія Церкви” та “Основи бухгалтерського обліку в релігійних організаціях”. Останній з цих курсів вперше введений за такою назвою та змістовим навантаженням у освітні програми духовних навчальних закладів нашої Церкви і має соціально-практичне спрямування. Внесення цих курсів до переліку обов`язкових зумовлено вимогами часу та процесом реформування духовної освіти про необхідність котрого впродовж останніх років дуже багато сказано.
Особливої уваги в контексті реформування духовної освіти та її акредитації заслуговує питання адаптації діючих навчальних програм до умов кредитно-модульної системи освіти згідно з принципами Болонської декларації. Слід пам`ятати, що з 1 вересня 2005 р. всі вищі навчальні заклади (ІІІ–ІУ рівня акредитації) переходять на таку систему організації навчального процесу. Звичайно, розробка і введення такої цілісної системи духовної освіти є справою далекої перспективи, але розробка відповідної документації та комплексне вивчення цього питання є доречним.
Коли ми говоримо про акредитацію духовної освіти, то, звичайно, не можемо оминути увагою питання про аспірантуру та докторантуру в структурі Учбового комітету нашої Церкви. Створення такої наукової установи, як аспірантура, про що вже було задекларовано керівництвом КДА, дає змогу якісно підвищити науковий рівень підготовки фахівців-богословів. Хоча якщо ми розглянемо питання про функціонування такого роду установ у системі МОН України, то з`ясується, що їх діяльність регламентується не окремими розпорядженнями вищих навчальних закладів, а “Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів” затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309. Саме ця постанова є обов`язковою до виконання у всіх наукових закладах подібного роду. Тут чітко обумовлено правила прийому до аспірантури, організація наукової роботи аспірантів та докторантів, принципи звітності по науковій роботі тощо. А тому, в контексті роботи над акредитацією богословської освіти, розробка окремого “Положення про аспірантуру в КДА” цілком може базуватися на загальних вимогах, що викладені у вже згаданій вище Постанові Кабінету Міністрів України, що сприятиме суттєвому підвищенню наукового рівня аспірантури.
Звичайно, сам принцип акредитації богословської освіти в Україні охоплює надзвичайно широкий спектр питань, і дана доповідь лише окреслює їх. Як ми бачимо, проблеми котрі виникають в контексті оптимізації науково-методичної роботи в духовних навчальних закладах, враховуючи специфіку навчально-виховного процесу в них, не можуть бути вирішені миттєво і вимагають Ґрунтовного дослідження. Виходячи з цього, закликаємо всіх до плідної праці на ниві богословської освіти, та до діалогу у питаннях її акредитації.
 
Священик Микола ЩЕРБАНЬ,
кандидат богословських наук