Слово 18
 
 
Як проминути волею цього блаженного і священномученика, того ж монастиря Печерського чорноризця Кукшу1, про якого всі знають, як бісів прогнав і в`ятичів хрестив, і дощ із неба викликав, і озеро висушив, і багато [Інших] чудес сотворив. І по багатьох муках йому з учнем його відсічені були голови.
З ними і Пимен2, блаженний постник, в один день помер, прорікши своє відходження до Господа за два роки. І іншого багато прорік, недужих зцілив. І посеред церкви велегласно промовив: "Брат наш Кукша перед світанком убитий був". І, те сказавши, преставився в один день з тими святими.
Для Полікарпа додаток: [Надалі] не буду докладно оповідати про святих, Якщо недостатня тобі моя бесіда, яку чув із вуст моїх, то і написане не впевнить тебе. Якщо ж цьому не віруєш, то [навіть] якщо із мертвих хто воскресне - не повіриш.
 
 
 
 
 
 
 
Примітки
 
 
1. Слово написане на основі монастирських переказів. Св. Симон зазначає, що існує безліч переказів про прп. Кукшу. Але сам по сул лише нагадує Полікарпові про подвиги святого. Кукша - ім`я поганське. Монастирські перекази зберегли його чернецьке ім`я - Іоан. Вважається, що він сам спочатку був поганином, можливо, походив із в`ятичів, і був одним із багатьох печерських ченців - місіонерів, які проповідували християнство в Заліссі (докладніше про це див. у додатку). В`ятичі - східнослов`янське плем`я, яке жило в середній течії Оки, в т. ч, на території майбутнього Московського князівства, і вважалося найвідсталішим у Київській Русі. Воно найдовше опиралося християнізації, так що в сільських районах тут типові поганські поховання зафіксовані не лише в часи св. Кукші, але аж до XIV ст., а в багатьох місцях - ледь не до XIX ст. 12, с. 150.
2. Крім даної оповіді про прп. Пимена Постника, нижче, в Посланні Полікарпа, є окреме житіє однойменного святого - прп. Пимена Багатостраждального чи Багатохворобливого (слово 35). До того ж в Патерику неодноразово згаданий архимандрит Києво-Печерський XII ст. Пимен Постник (див, дод. 2), який не має відношення до обох оповідей, але найвірогідніше був похований у лаврських печерах, де нині налічується троє преподобних на ім`я Пимен. Про одного з них, упокоєного в Дальніх печерах, ми знаємо лише те, що він вживав їжу раз на тиждень і непрестанно робив монастирський послух. Ми не маємо ніяких даних про зв`язок цієї особи з описаними в Патерику. До того ж, більшість упокоєних у Дальніх печерах святих найвірогідніше жили в помонгольський час. Отже, на двох похованих у Ближніх печерах святих Пименів припадає три особи з цим іменем, описані в Патерику. Проте, чи справді житія двох святих Пименів знаходяться в Патерику? Paterikon 150, с. 132-136, 144 і слов`янський Патерик 1661 року 146, лист. 241 об.; 223 об.- 229 не дають на це запитання однозначної відповіді, не відкидаючи тотожність двох Пименів, але й не наголошуючи на ній. В усякому разі, там обидві оповіді не з`єднані в одну. Наразі, на думку О. О. Шахматова, оповіді св. Симона і Полікарпа стосуються одної людини: "Сопоставьте предвидение предстоявшей ему смерти Пименом постником и Пименом многострадальным; тот и другой после этого пророчествуют и исцеляют недужих; тот и другой входит в церковь перед самой своей смертью" 226, с. 50, прим. 15. На думку того ж дослідника, дні пам`яті (які він вважає датами смерті) прп. Пимена (7 серпня) і прп. Прохора (10 лютого) були ще в давнину переплутані 226, с. 49 - так стають зрозумілими й деякі аспекти висвітлення в печерських джерелах біографії прп. Прохора (див. слово 31) та первісний зміст геть попсованої Мономаховими прибічниками статті 1110 року. Тим часом, найдавніші дні пам`яті печерських святих навряд чи є днями їхньої смерті (див. дод. 1), а тому теорія О. Шахматова не потребує такого складного пояснення і є, на нашу думку, цілком слушною. Отже, що ж ми можемо поновити з авторського тексту прп. Нестора про смерть прп. Пимена? У редакції "Повісті", що увійшла до ЛаврентГІ`вського та близьких до нього списків (згідно з О. Шахматовим- редакції 1116 року) стаття 1110 року завершує зведення і має такий вигляд: "...Того ж літа було знамення в Печерському монастирі місяця лютого в 11 день; з`явився стовп вогненний від землі до небес, а блискавиця освітила всю землю. І в небі прогриміло о першій годині ночі (через годину після смеркання - І, Ж.); і весь світ [те] бачив. Цей же стовп спочатку став над трапезною кам`яною, аж не видно було хреста, І, постоявши трохи, перейшов на Церкву [Велику], і став над ракою Феодосієвою. І по тому здійнявся вгору в східному напрямку, і по тому невидимим став" 227, с. 332-336. "Розшифрування" знамення тут нема, що видається досить дивним для середньовічного літописного зведення. У редакції 1118 (за М. Алєшковським - 1119) року це "розшифрування" вже знайдене. Тут текст продовжено так: «Це ж був ні вогонь, ні стовп вогненний, а з`ява янгольська: янгол бо так з`являється, копи стовпом янгольським, копи ж полум`ям... ...молитвами Святої Богородиці та святих янголів умилосердився Бог, і послав янголів на допомогу руським князям проти поганих, як було сказано [й] до Мойсея: "Ось Янгол МІЙ прийде перед лице твоє"»227, с. 332-336. В статті наступного, 1111 року, той самий автор, з винахідливістю істинного царедворця, розширює свою думку: виявляється, це знамення з`явилося "спеціально" для Володимира Мономаха: "...Це бо Янгол вклав у серце Володимиру Мономаху пустити братів своїх, руських князів, на іноплеменних. Це бо, як [уже] говорилося, видіння бачив у Печерському монастирі, коли став стовп вогненний на трапезниці, по тому перейшов на церкву і звідти - до Городця. Тут бо був Володимир у Радосині. І тоді той Янгол вклав [думку] Володимиру в серце, [аби той] почав піднімати [князів], як було сказано..." 227, с. 336. Єдине, чого не зумів пояснити прибічник Мономаха, так це - чому, в такому разі, знамення відбулося все-таки в Печерському монастирі. Відповідь на це запитання знаходимо в Полікарповому посланні, в жити прп. Пимена Багатостраждального (слово 35), де міститься повідомлення, що в день смерті святого "...з`явилися три стовпи над трапезною і відтіля на верх церкви перейшли. Про них же сказано в літописі". Як бачимо, тут є суттєва розбіжність - у редакціях 1116 і 1118 років подано інформацію про один стовп, а у Патерику - про три. Проте, зменшення кількості стовпів - мабуть, результат промономахівської правки, оскільки у Густинському літописі стаття 1110 року (взята там із редакції 1118 р., яка була одним із джерел даного зведення), все ж починається згідно з авторською редакцією: " Того ж року, лютого 11 преставився довготерпеливий Пимен..." 51, с, 288. О.О.Шахматов пояснює сюжет із трьома стовпами саме тотожністю між описаним св. Симоном прп. Пименом Постником, та описаним Полікарпом прп. Пименом Багатостраждальним: "Пимен, согласно сообщению Симона, умер в один день і в один часе Кукшей й его учеником" 226, с. 50-51. Отже, смерть цих трьох святих і символізували три світлові стовпи над Печерським монастирем. Таке трактування подій, коли "під особливим Божим патронатом" "чомусь" опинилися святі печерські ченці, а не "Божий обранець"- князь, не сподобалось Мономаху, і тому в редакції 1116 року стаття лишилася недописаною, доки її не зумів "достойно завершити" ще більший блюдолиз. Цікаво, що Полікарп, маючи більшу можливість ознайомитися з різними київськими літописними зведеннями, ніж св. Симон, який спирався тільки на авторську редакцію "Повісті", відображену в "Літописці старому Ростовському", знав, мабуть, текст редакції 1118 року, бо в кінці свого твору додзе : "Знає ж [лише] Господь, Який це знамення показав, чи задля цього блаженного, чи інший якийсь промисел Божий був".