Між 1776 та 1783 роками настоятелем церкви Живоносного Джерела був отець Микита Довгополов. На превеликий жаль, отець Микита через нехтування повсякчас своїми обов’язками та нечемним поводженням із прихожанами, а говорячи сучасною мовою – не відповідаючи нормам професійної етики та моралі, набув впродовж кількох років не дуже гарної слави у очах парафіян, чим зрештою налаштував проти себе усю громаду. За цей час церква ним була приведена до жахливого стану - до такої міри, що стала як зазначали пізніше в своїй скарзі прихожани, “должной чести лишатся“. Це зрештою, змусило їх узяти ініціативу до своїх рук і звернутися до духовного правління зі скаргою на свого священика та з проханням про його заміну. Такі дії борщагівської громади, до речі, були одним із проявів давніх традицій соборності українського православ’я: саме громада завжди намагалася вирішувати питання обрання та зміни настоятеля.
Та Усевидячий Господь не обійшов нашу церкву увагою і ще перед тим подарував їй таку людину, яка за кілька років перетворила бідненьку сільську церковцю на відоме відпустове місце: саме в цей час, а саме 1777 року на прощу до борщагівської парафії, ніби за Промислом Божим вперше завітав канцелярист Києвоподільського магістрату Пантелеймон Зарчинський. Він був повною протилежністю місцевому парохові. Навіть більше: він був не просто побожною людиною, поборником благочестя, але саме він - яким би свідомим перебільшенням не здавалася ця думка – не лише відчув нагальну потребу оновлення і впорядкування занепалої місцевої церкви та особливо новоявленого чудотворного образу, а й можна сказати, усією душею “прикипів“ до церкви у Борщагівці і став уболівати за її стан. Перебування тут Пантелеймона Зарчинського було в історії нашого храму одним із найсвітліших моментів і залишило дуже помітний слід.
Пантелеймон, будучи вихідцем із Правобережної України та вихованцем Києво-Могилянської Академії, покинувши свою батьківщину певно через релігійні утиски, вже невдовзі після свого першого приїзду у Борщагівку 1777 року, погодився стати ктитором місцевого храму. Саме його опікою у 1777-84 роках у святині було проведено значні ремонтні роботи, до храму надійшло шляхом дарунків та придбання велике число церковного начиння, зокрема дві коштовно оправлені Євангелії, змайстровано гробницю, справлено вінці на намісних іконах Спасителя та Богородиці, куплено для них лампи, справлені три процесійні хоругви, зроблений новий процесійний хрест та панікадило на дванадцять свічок тощо. Одну з Євангелій, зокрема, вартістю 92 рублі (величезні на той час гроші!), було надано київською осавулиною Феклою Гудимовою, а черницею Флорівського монастиря Антонією до чудотворної ікони було надано завісу, шиту сріблом, золотом та шовком. Серед жертводавців храму в цей час згадувався також київський міщанин Іван Пісока. В 1783 році до церкви було надано ще майстерно зроблений напрестільний кипарисовий хрест з частками святих мощей, пізніше оправлений у срібло, опис якого згодом подавав М.Петров – “особливість цього хреста становить те, що на перехресті його, з лицьового боку, обабіч розіп`ятого Спасителя, зображені у ряд чотири євангелісти, а зі зворотнього, обабіч Богородиці, великомучениці Варвара та Катерина та мучениці Параскева й Марина, теж у ряд“.
Крім вищезгаданого, Пантелеймон Зарчинський, як особисто засвідчили тоді прихожани, “церковь подчінял, покрил в сіредині вимостил, в банях поисправлял, в окошкі всіх зелізом поперебивал и окошка новіе ділал и помаліовал, так же на оной банки (тобто - бані церкви – авт.) все белою жестью покрил крести все внов маліовал и золотил, а нікоторие внов поділал, на которую издержано денег 220 руб.“; водночас замість старої ветхої було зведено нову каплицю над давнім колодязем. Загалом тоді відбулися капітальні перетворення на парафії, відтак насамперед саме завдяки його старанням наприкінці XVIII століття слава про борщагівську парафію, як місце явлення та зберігання чудотворного образу стала набувати дедалі більшого поширення серед киян, незважаючи на те, що церква знаходилася на відстані десяти верст від Києва. Розповсюдженню культу цієї ікони, як і появі традиції прощ до Борщагівки великою мірою сприяло розташування села на пожвавленому тракті, який прямував до білогородської митниці на російсько-польському кордоні.
Зрештою, розчулені прихожани, будучи свідками такої відданості Пантелеймона Зарчинського нашій церкві, переконали його стати стихарним дячком при храмі і звернулися 1784 року до правління з проханням про таке затвердження, що й було ухвалено духовним намісником. Проте із незрозумілих причин Пантелеймон пробув на парафії лиш кілька років, і подальша його доля нез’ясована.До цього ж часу відноситься перший детальний опис майна нашого храму, складений при вступі священика Филиповського до своїх обов’язків на парафії. Опис налічує більше 110 позицій і надає, зокрема, лаконічний опис як чудотворної, так і намісної ікон та повідомляє про факт пограбування храму 1783 року. Втім, вкрадені речі невдовзі було таки повернено. Відомість про церкви Києвоподільської протопопії 1784 року додає до повної картини про тогочасну церкву Живоносного Джерела ще одну деталь: подвір’я святині у Борщагівці було оточене дерев’яним парканом, обриси якого можна побачити також на плані парафіяльних земель кінця XVIII століття. Як багаторазово зазначалося у щорічних звітах, надалі наша церква ніколи не відчувала браку необхідних богослужбових книг.