З огляду на важливість питання про час та шлях появи на місцевому грунті церкви/каплиці, присвяченої іконі Живоносного Джерела та вибір такої посвяти храму, дозволимо собі приділити значну увагу у нашому дослідженні цій проблемі та спробуємо детально розглянути всі версії стосовно цього питання на тлі місцевої історії.
Вже у 20-х роках XVII століття стає відомо про існування у сусідніх із місцевим володінням верхньокиївських церков борщівських маєтках нових слобід та сіл. Зокрема, на протилежному березі річки (орієнтовно між сучасними озером Віра та автостоянкою) своє сільце Борщівку тоді заснували ченці Микільського монастиря, при якому поставили млинок та поселили кілька родин “городників“. В той самий час трохи далі, на місці теперішньої Софійської Борщагівки волинська воєводина, княгиня Анна Острозька “осадила“ свою слободу під назвою Борщівська Воля.
Як ми вже мали нагоду згадувати вище, 1640 року вперше згадано і про слобідку Борщівку й на землях Братського монастиря. Зрозуміло, що новопоселенці так само, як і на своїй батьківщині, потребували власної духовної опіки. Не виключено, що попервах вони змушені були звертатися для задоволення своїх духовних потреб до парохій Білогородки чи сусідніх сіл. З історичних джерел, приміром, відомо про існування 1646 року церкви у селі Романів Міст (суч. Романівка). За два роки перед цим у одній короткій нотатці згадано про захоплення шляхтичем Максиміліаном Бжозовським[1] борщагівського[2] маєтку Братського монастиря – тобто, зокрема, й території сучасної церкви Живоносного Джерела, але в той самий час нічого не говориться про наявність тут каплиці чи церковці…
І дотепер не існує одностайної думки щодо того, яким шляхом і коли тут вперше постала святиня, посвячена на честь ікони Божої Матері “Живоносне Джерело“. Всі дотеперішні міркування дослідників зводилися до питання щодо існування місцевої однойменної церкви у XVII століті. Щодо цього питання ними наводилося кілька здогадок, які й спробуємо проаналізувати із залученням нових даних.
Зокрема, на початку ХХ століття у своїй праці “Село Братская Борщаговка. Исторический и бытовой очерк“ відомий дослідник історії Української Церкви М.Петров вказував на генетичний зв’язок нашого храму із місцевою каплицею над колодязем. Про це свідчила зокрема, наша попередня храмова ікона, зовсім не схожа на однойменну візантійську ікону: на ній центральним елементом був дерев’яний зруб, що дуже нагадував зруб колодязя у тутешній каплиці, а також давня місцева традиція проводити хресні ходи щомісяця у перший день новомісяччя, відома вже у 1770-ті роки.
Згідно свідчення старовинного місцевого переказу, який зокрема переповідали згодом один з настоятелів нашого храму і перший історик Борщагівки Федор Сікорський і краєзнавець Лаврін Похилевич, початкова церква розташовувалася на місці пізнішої великої каплиці із давнім колодязем неподалік місця впадіння безіменного потічка до річки Борщагівки[3].
В якості доказу існування церкви у XVII столітті, вищезгадані дослідники, до яких згодом долучився також Микола Петров, покликалися на дарчий запис на храмовій старовинній Євангелії львівського друку 1644 року, датований 1657 роком. Згідно цих авторів, зміст запису був начебто такий: “Евангеліе подарено в храм Живоноснаго Источника Братской Борщаговки въ 1657 году“[4]. На перший погляд, це - переконливе свідчення існування тоді місцевої церкви в ім’я Живоносного Джерела, але його детальний аналіз дозволяє більш об’єктивно окреслити час його появи.
По-перше, з невідомих причин жоден із дослідників чомусь не подав текст повністю, що ускладнює його вивчення, і достеменно невідомо чи власне оригінальний текст залапкував у своїй роботі Л.Похилевич, чи узяв цитату із Ф.Сікорського. До того ж М.Петров єдиний подає згадку про жертводавця Євангелії, київського міщанина Івана Боблевського, про котрого чомусь мовчать Ф.Сікорський та Л.Похилевич. В той самий час він не згадує, що згадана в написі церква саме “Братской Борщаговки“. Наскільки стає зрозумілим Микола Петров у своєму дослідженні зокрема не цитував його дослівно, а лиш переповів його зміст дуже близько до тексту.
Вивчення цього фрагмента, - насамперед та обставина, що він згадує село саме як Братська Борщагівка, яке насправді ще на початку XVIII століття іноді ще звалося просто Борщівкою - переконує у певній плутанині Л.Похилевича при поданні цього свідчення: село (якщо воно існувало у 1657 році) аж ніяк не могло тоді називатися з додатком Братська…, оскільки така назва, - як і повні назви решти Борщагівок - відома щонайраніше тільки через 120 років - з 70-х років XVIII століття. Більше того, невдовзі після початку визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького околиці Києва, як і століття перед тим, неодноразово спустошувалися: за усю другу половину XVII століття, зокрема, невідомо жодної впевненої згадки про Борщівки-Борщагівки в якості поселень, а зрозуміло, що парафіяльна церква без приписаного до нього поселення не спроможна діяти. Про це ж свідчать дані перепису населення 1666 року, згідно якого сім’ї “борщовців“ (тобто колишніх мешканців Борщівок-Борщагівок – авт.), змучені постійною загрозою їх оселям під час бойовищ (зокрема, 1651, 1658 та 1659 років), зафіксовані у Києві. Єдине знайдене нами паралельне повідомлення про місцеві землі, датоване так само 1657 роком, говорить тільки про розмежування тутешніх маєткових грунтів[5].
Насамкінець, те, що після відродження Борщівки-Борщагівки як поселення на землях Братського монастиря на зламі XVII/XVIII століть, воно аж до 1732 року йменувалося “деревней“ – тобто поселенням без приходської церкви – що є доказом її відсутності на той час. А як свідчить досвід української минувшини, під час відновлення старих поселень, нові церкви, як правило, за кілька років зводилися так само на місці більш давніх місцевих святинь.
Якщо логічно розмірковувати далі, то ті люди, які б вирішували поновлювати давню церкву, яка ніби існувала на старому місці в Борщагівці і надали б борщагівську Євангелію до поновленого місцевого храму, швидше це зробили б саме в часі відновлення поселення, у перші роки XVIII століття, коли місцевий люд (з котрого дехто безперечно жив тут ще в середині XVII століття) добре пам’ятав би про давню церкву, а не за кілька десятиліть по тому, коли кількість населення у селі вже суттєво скоротилася та й старих людей вже стало менше.
До того ж, нам невідомо в який спосіб було вказано дату 1657 рік в написі на Євангелії – давнім (кирилицею під титлою), чи числом. Швидше що останнім, відтак ми не виключаємо певну описку при написанні дати – автор записки, ймовірно, хотів вказати роком “1756“ чи “1757“, а записав “1657“. До того ж це узгоджується із вказівкою того самого М.Петрова про те, що саме 1757 року було посвячено новозбудовану місцеву церкву у Братській Борщагівці. Тож більш правдоподібним, таким чином, дарунок цієї Євангелії до храму виглядає саме у середині XVIII століття[6].
Повертаючися до реалій 50-60 років XVII століття, важливо вказати, що тоді Братський Богоявленський монастир, як і Києво-Могилянська Академія перебували у жахливому стані, зокрема тільки під час розорення Києва польсько-литовським військом влітку 1651 року обитель була мало не дощенту знищена, а після нападу 1665 року чотири роки знаходилася в руїні.
Однак невелика ймовірність того, що тоді церква тут вже існувала залишається: насамперед, якщо буде знайдено цю Євангелію і з’ясується, що село в оригінальному записі назване саме як Борщівка, і буде документально доведене існування особи Івана Боблевського серед київських міщан близько середини XVII століття. Безперечно варто все-таки зважити також на багаторічний досвід Миколи Петрова у дослідженні староукраїнських писемних пам’яток: для нього очевидно не складало труднощів відрізнити скорописи XVII та XVIII століть.
Втім, через відсутність зараз оригіналу цього запису та те, що М.Петров, як найбільш досвічений дослідник, усе ж промовчав щодо віднесення цього запису до храму Живоносного Джерела у Братській Борщагівці, то природно виникає, на наш погляд, найбільш вірогідне наступне припущення: Євангелія могла бути офірована Іваном Боблевським саме до київського подільського храму, який проіснував не довго (і згадується, до слова, тільки раз - 1659 року!), і за певний час, саме в зв’язку із наявністю дарчого напису її могли передати саме церкві у Борщагівці.
Як бачимо, існування тут церкви Живоносного Джерела близько 1657 року є доволі сумнівним, хоча й залишається у полі дискусій.
Так само питання виникнення місцевої святині у Боршагівці дуже непросте загалом. До того ж його вирішення ускладнене тим, що у середині 30-х років ХХ століття було знесено у повітря головну будівлю колишнього Братського монастиря на Подолі разом із його безцінними бібліотекою та архівом, документи якого могли б суттєво допомогти у розв’язанні цього питання…
Отож, спробуємо підсумувати наші роздуми щодо походження місцевої церкви та зокрема окреслити ті чинники, які могли сприяти вибору її посвяти на честь ікони Богородиці “Живоносне Джерело“.
По-перше, теза про наявність в “Братській Борщагівці“ близько середини XVII століття саме церкви, яку висловлювали свого часу М.Петров та Л.Похилевич, видається нам доволі сумнівною, вимагає перегляду та потребує більш переконливих доказів. З іншого боку, традиція зводити каплички Живоносного Джерела над джерелами та колодязями саме у володіннях монастирів, відома ще з XVI століття, виглядає найбільш правдоподібним мотивом появи надалі тут однойменного храму, тим більше, що тут проходив жвавий шлях.
По-друге, вибір такої посвяти каплиці чи храму певною мірою міг бути зумовлений як наявністю однойменної церкви на Подолі у 50-60 роки XVII століття, так і тимчасовим перебуванням у Києві з 1673 року до початку XVIII століття образу Божої Матері “Живоносне Джерело“, привезеної з Москви, хоч зрештою це лиш версії, і жодною мірою вони не виключають іншого сценарію появи борщагівської святині.
 
 
 
 
[1] Він, до слова, на той час вважався чи не найбагатшим серед православних шляхичів у Речі Посполитій з тих небагатьох старовинних українських родин, які на той час ще трималися “руської“ віри і не перейшли на католицтво. Про нього тоді ж із захопленням згадувала знаменита книга “Ліфос“.
 
[2] Саме з цього моменту, близько 1644 року, починає спостерігатися раптове пожвавлення вживання топоніма Борщагівка.
 
[3] Правдоподібно, це місце тепер варто шукати на березі Віри, трохи нижче від будинку 1а по Окружній дорозі, де з колектора до ставка тече невеликий струмок, або одразу навпроти школи №235.
 
[4] Цитовано за Л.Похилевичем, який, очевидно, дослівно його процитував за о. Ф.Сікорським.
 
[5] В тім документі, до слова, згадується “дозорця Борщовки“, тобто доглядач місцевих земель Микільського Пустинного монастиря, отець Климентій. Чи в даному випадку це розмежування мало на увазі Борщівку цього монастиря, саме, як поселення - незрозуміло.
 
[6] Певним доказом правильності наших міркувань є те, що в цей самий час до церкви Симеона Столпника у Петропавлівській Борщагівці, також було офіровано Євангелію та Ірмолой із дарчими написами, які датовано 1755 роком, тобто часом, коли відбувалися опоряджувальні роботи та тривало забезпечення новоспорудженої церкви, збудованої за рік перед тим.