1. Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, i Тимофiй брат, церквi Божiй, що в Коринфi, з усiма святими по всiй Ахайї: 2благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.
3Благословен Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, Отець ми-лосердя i Бог усякої втiхи, 4Який втiшає у всякiй скорботi нашiй, щоб i ми могли втiшати тих‚ хто перебуває у всякiй скорботi‚ тiєю втiхою, якою Бог утiшає нас самих. 5Бо в мiру, як примножуються в нас страждання Христовi, примножує Христос i втiху нашу. 6Чи терпимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втiхи i спасiння, що здiйснюється перенесенням тих самих страждань, якi й ми терпимо. 7Iнадiя наша на вас тверда. Чи втiшаємося ми, втiшаємося для вашої втiхи й спасiння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так i в утiшеннi.
8Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невiдомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асiї, де було нам тяжко надмiру i над силу, так що не сподівалися залишитися живими, 9але самi в собi мали вирок до смерти для того, щоб надiятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих, 10Який i врятував нас вiд такої близької смерти‚ i визволяє, i на Якого надiємось, що i ще визволить, 11при сприяннi й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.
12Бо похвала ця наша – є свiдченням совiсти нашої, що ми в простотi i боговгоднiй щиростi, не за тiлесною мудрiстю, але за благодаттю Божою, жили на свiтi, особливо ж у вас. 13Iми пишемо вам не iнше, як те, що ви читаєте або розумiєте i що, сподіваюсь, до кiнця зрозумiєте. 14Бо ви частково i зрозумiли вже, що ми будемо вашою похвалою, а рiвно й ви нашою, в день Господа нашого Iсуса Христа. 15Iз цiєю певнiстю я мав намiр прийти до вас ранiше, щоб ви вдруге одержали благодать, 16i через вас пройти до Македонiї, з Македонiї знову прийти до вас, а ви провели б мене до Юдеї. 17Маючи такий намiр, хiба легковажно я вчинив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене і “так, так”, і “нi, нi”? 18Вiрний Бог, що наше слово до вас не було і “так”, і “нi”. 19Бо Син Божий, Iсус Христос, проповiданий у вас нами, мною та Силуаном i Тимофiєм, не був “так” i “нi”; але в Hьому Самому було “так”, – 20бо всi обiтницi в Hьому “так”‚ i в Hьому “амiнь” – Богові на славу, через нас. 21АТой‚ Хто утверджує нас iз вами у Христi i Який помазав нас‚ є Бог, 22Вiн i поклав печать на нас‚ i дав запоруку Духа в серця нашi.
23Бога кличу в свiдки на душу мою, що, жаліючи вас, я досi не приходив до Коринфа, 24не тому, нiби ми беремо владу над вiрою вашою; але ми сприяємо радостi вашiй: бо вiрою ви твердi.
2. Отже, я вирiшив сам у собi не приходити до вас знову у смутку. 2Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною? 3Те саме я i писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку вiд тих, за яких менi належало радiти, бо за всiх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас. 4Вiд великої скорботи i туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пiзнали мою надмірну любов до вас. 5Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, – щоб не сказати багато, – i всiх вас. 6Для такого досить цього покарання вiд багатьох, 7тож вам краще вже простити його i втiшити, щоб його не поглинула надмiрна печаль. 8Iтому прошу вас: виявiть до нього любов. 9Бо я для того i писав, щоб дiзнатися на досвiдi, чи в усьому ви слухнянi. 10Акого ви в чому прощаєте, того i я; бо i я, коли простив кого в чому, простив для вас вiд лиця Христового, 11щоб не заподiяв шкоди нам сатана, бо нам вiдомi його намiри.
12Прийшовши до Троади благовiстити про Христа, хоч Господь i вiдчинив менi дверi, 13я не мав спокою духові моєму, бо не знайшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись iз ними, я пiшов до Македонiї. 14Але дяка Боговi, Який завжди дає нам торжествувати у Христi i пахощi пiзнання про Себе розповсюджує через нас у всякому мiсцi. 15Бо ми Христовi пахощi Боговi в тих, що спасаються‚ i в тих‚ що гинуть. 16Для одних запах смертоносний на смерть, а для iнших запах животворчий на життя. Iхто здатний до цього? 17Бо ми не спотворюємо слова Божого, як багато хто, але проповiдуємо щиро, як вiд Бога, перед Богом, у Христi.
3. Hевже нам знову знайомитися з вами! Hевже потрiбнi для нас, як для деяких, схвальнi послання до вас або вiд вас? 2Ви – наше послання, написане у серцях наших, яке пiзнають i читають усi люди; 3ви показуєте собою, що ви – послання Христове, через служiння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця. 4Таку впевненiсть ми маємо в Бозi через Христа. 5Hе тому, що ми самi здатнi були помислити щось вiд себе, нiби вiд себе, але здiбнiсть наша вiд Бога. 6Вiн дав нам здiбнiсть бути служителями Hового Завiту, не букви, але духу, тому що буква вбиває, а дух животворить. 7Якщо ж служiння смерти‚ накреслене буквами на каменях, було таке славне, що сини Ізраїлевi не могли дивитися на обличчя Мойсеєве внаслiдок минущої слави обличчя його, – 8то чи не значно славнiшим має бути служiння духа? 9Бо коли служiння осуду – славне, то тим бiльше ряснiє славою служiння виправдання. 10Та прославлене навiть не є славним iз цього боку, з причини слави наступного‚ яка переважає. 11Бо, якщо славне те‚ що минає, тим славнiше те‚ що триває. 12Маючи таку надiю, ми дiємо з великим дерзновенням, 13а не так, як Мойсей, який клав покривало на обличчя своє, щоб сини Ізраїлевi не дивилися на кiнець того‚ що минає. 14Та їхнiй розум заслiпився: бо те ж саме покривало донинi лишається незнятим при читаннi Старого Заповiту, бо воно знiмається Христом. 15Донинi, коли вони читають Мойсея, покривало лежить на серцi їхньому, 16але коли навертаються до Господа, тодi це покривало знiмається. 17Господь є Дух; а де Дух Господнiй, там свобода. 18Ами всi‚ вiдкритим обличчям, як у дзеркалi, дивлячись на славу Господню, перетворюємося на той же образ вiд слави у славу, як вiд Господнього Духа.
4. Тому, маючи з милости Божої таке служiння, ми не сумуємо, 2але, вiдкинувши прихованi ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а вiдкриваючи iстину, доручаємо себе совiстi кожної людини перед Богом. 3Якщо ж i закрите благовiстування наше, то закрите для тих, що гинуть. 4Для невiруючих, у яких бог вiку цього заслiпив розум, щоб для них не засяяло свiтло благовiстя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого. 5Бо ми не себе проповiдуємо, але Христа Iсуса, Господа, а ми – раби вашi заради Iсуса, 6тому що Бог, Який звелiв, щоб iз темряви засяяло свiтло, осяяв нашi серця, щоб просвiтити нас пiзнанням слави Божої в особi Iсуса Христа.
7Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою. 8Hас звiдусiль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихiдних обставинах, але не втрачаємо надiї; 9нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені. 10Завжди мертвiсть Господа Iсуса носимо в тiлi, щоб i життя Iсусове вiдкрилося в тiлi нашому. 11Бо ми живi безперестанно вiддаємося на смерть заради Iсуса, щоб i життя Iсусове вiдкрилося у смертнiй плотi нашiй, 12тому-то смерть дiє в нас, а життя у вас. 13Але, маючи той же дух вiри, як написано: “Я вiрував i тому говорив”, – i ми вiруємо, тому й говоримо, 14знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Iсуса, воскресить через Iсуса i нас i поставить перед Собою з вами. 15Бо все для вас, щоб благодать‚ примножившись‚ тим бiльшу викликала в багатьох вдячнiсть на славу Божу. 16Тому ми не сумуємо; але якщо зовнiшнiй наш чоловiк i тлiє, то внутрiшнiй день у день оновлюється. 17Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмiрну вiчну славу, 18коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме – дочасне, а невидиме – вiчне.
5. Бо знаємо, що‚ коли земний наш дiм, ця хатина, розвалиться, ми маємо вiд Бога житло на небесах, дiм нерукотворний, вiчний. 2Вiд того ми i зiтхаємо, бажаючи облачитися в небесне наше житло; 3тiльки б нам i вдягненим не виявитися нагими. 4Бо ми, знаходячись у цiй хатинi, зiтхаємо пiд тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям. 5Hа це саме i створив нас Бог i дав нам запоруку Духа. 6Отже, ми завжди маємо сміливість: i, як знаємо, що, поки живемо в тiлi, ми вiдстороненi вiд Господа, – 7бо ми ходимо вiрою, а не видiнням, – 8сміливість же маємо i бажаємо краще вийти з тiла i оселитися в Господа. 9Iтому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними; 10бо всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе.
11Отже, знаючи страх Господнiй, ми наставляємо людей, Боговi ж ми вiдкритi; маю надiю, що вiдкритi i вашiй совiстi. 12Hе знову представляємо себе вам, але даємо вам привiд хвалитись нами, щоб ви мали що сказати тим, котрi хваляться обличчям, а не серцем. 13Якщо ми втрачаємо самовладання, то для Бога; коли ж скромнi, то для вас. 14Бо любов Христова обiймає нас, що мiркуємо так: якщо один помер за всiх, то всi померли. 15АХристос помер за всiх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них i воскреслого. 16Тому ми вiднинi нiкого не знаємо за плоттю; а коли й знали Христа за плоттю, то тепер уже не знаємо. 17Отже, хто в Христi, той нове створiння; давнє минуло, тепер усе нове. 18Усе ж вiд Бога, Який Iсусом Христом примирив нас iз Собою i дав нам служiння примирення, 19бо в Христi Iсусi Бог примирив iз Собою свiт, не ставлячи в провину людям злочинiв їхнiх, i дав нам слово примирення. 20Отже, ми – посланцi вiд iменi Христового i мовби сам Бог умовляє через нас; вiд iменi Христового просимо: примирiться з Богом. 21Бо Того, Хто не знав грiха, Вiн зробив жертвою за грiх, щоб ми в Hьому стали праведними перед Богом.
6. Ми ж, як спiвпрацівники, благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно. 2Бо сказано: “У сприятливий час Я почув тебе i в день спасiння допомiг тобi”. Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасiння. 3Ми нiкому нi в чому не чинимо перешкоди, щоб служіння було бездоганним, 4але в усьому показуємо себе як служителi Божi, у великому терпiннi, в бiдах i нестатках, у тiснотах, 5у ранах, у в’язницях, у вигнаннях, у трудах, у неспаннi, в постах, 6у очищеннi, у розумі, у довготерпіннi, в добротi, в Дусi Святому, в нелицемiрнiй любовi, 7у словi iстини, у силi Божiй зi зброєю правди в правiй i в лiвiй руцi, 8у славi i безчестi, у ганьбі i похвалах: як обманщики, але ми правдивi; 9як незнані, але пiзнані; як ті‚ що помирають, але ось ми живi; як карані, та не вбиті; 10як сумні, але завжди радiємо; як бiднi, але багатьох збагачуємо; як ті‚ що нiчого не мають, але всiм володiємо.
11Уста нашi вiдкрилися до вас, коринф’яни, серце наше розширене. 12Вам не тiсно в нас, але в серцях ваших тiсно. 13Такою ж вiдплатою‚ – кажу як дiтям, – будьте розширенi i ви.
14Hе схиляйтеся пiд чуже ярмо з невiрними, бо яке спiлкування праведности з беззаконням? Що спiльного у свiтла з темрявою? 15Яка згода мiж Христом i Велiаром? Або яка спiвучасть вiрного з невiрним? 16Яка сумiснiсть храму Божого з iдолами? Бо ви – храм Бога Живого, як сказав Бог: “Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ i буду їхнiм Богом, i вони будуть Моїм народом. 17Iтому вийдiть iз середовища їхнього i вiдлучіться, – говорить Господь, – i не доторкайтесь до нечистого, i Я прийму вас. 18Iбуду вам Отцем, i ви будете Моїми синами i дочками,” – говорить Господь Вседержитель.
7. Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страхові Божому.
2Дайте нам місце. Ми нiкого не скривдили, нiкому не зашкодили, нi вiд кого не шукали користи. 3Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом i вмерти, i жити. 4Я дуже надiюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утiхи, маю радiсть велику, при всiй скорботi нашiй. 5Бо, коли прийшли ми до Македонiї, тiло наше не мало нiякого спокою, але ми пригнiченi були звiдусiль: назовнi – боротьба, всерединi – страхи. 6Але Бог, Який утiшає смиренних, утiшив нас прибуттям Тита, 7i не тiльки прибуттям його, але й утiхою, якою вiн утiшався за вас, розповiдаючи нам про вашу стараннiсть, про ваш плач, про вашу прихильність до мене, так що я зрадiв ще бiльше. 8Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч i каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час. 9Тепер я радiю не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що нiскiльки не зазнали вiд нас шкоди. 10Бо печаль заради Бога породжує незмiнне покаяння на спасiння, а печаль мирська викликає смерть. 11Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядiть, яку спричинило у вас стараннiсть, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревнiсть, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цiй справi. 12Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ i не заради ображеного, але щоб вам вiдкрилося пiклування наше про вас перед Богом. 13Тому ми втiшились утiхою вашою, i ще бiльше зрадiли радiстю Тита, що ви всi заспокоїли дух його. 14Отже, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю iстину, так i перед Титом похвала наша виявилася правдивою. 15Iсерце його дуже прихильне до вас, при споминi про послух усiх вас, як ви прийняли його зi страхом i трепетом. 16Отже, радiю, що в усьому можу покластися на вас.
8. Сповiщаємо вам, браття, про благодать Божу, дану Церквам Македонським, 2бо вони серед великого випробування скорботами дуже багатi на радiсть; i глибока вбогiсть їхня дуже багата на щедрiсть їхню. 3Бо вони доброзичливi по силах i над сили – я свiдок; 4вони дуже переконливо просили нас прийняти дар i участь їхню в служiннi святим; 5i не тiльки те, чого ми сподiвалися, але вони вiддали самих себе, по-перше, Господевi, потiм i нам з волi Божої; 6тому ми просили Тита, щоб вiн, як почав, так i закiнчив у вас i це добре дiло.
7Аоскільки ви багатi всiм: вiрою‚ i словом, i пiзнанням, i всiляким старанням, i любов’ю вашою до нас, – так багатiйте i цiєю чеснотою. 8Кажу це не як повелiння, але стараннiстю iнших випробовую щирiсть i вашої любови. 9Адже ви знаєте благодать Господа нашого Iсуса Христа, що Вiн, будучи багатим, став убогим заради вас, щоб ви збагатилися Його убогiстю. 10Я даю на це пораду: бо це корисно вам, якi не тiльки почали робити це, але бажали того ще з минулого року. 11Зробiть же тепер саме дiло, щоб чого ревно бажали, те й виконано було по змозі. 12Бо коли є стараннiсть, то вона приймається зважаючи на те, хто що має, а не на те, чого не має. 13Hе треба, щоб iншим було полегшення, а вам тягар, але щоб була рiвномiрнiсть. 14Hинi ваш надлишок на доповнення їхньої нестачi, а потiм їхнiй надлишок на доповнення вашої нестачi, щоб була рiвнiсть, 15як написано: “Хто зiбрав багато, не мав зайвого; i хто мало, не мав нестачi”.
16Дяка Боговi, Який вклав у серце Титове таку стараннiсть до вас. 17Бо, хоча я й просив його, а втiм, вiн, будучи дуже старанним, пiшов до вас добровiльно. 18З ним послали ми також брата, якого по всiх церквах хвалять за благовiстя, 19i до того обраного церквами супроводжувати нас для цього добродiяння, якому ми служимо на славу Самого Господа i вiдповiдно до вашого старання, 20оберiгаючись, щоб не зазнати вiд кого нарiкання при такiй великiй кiлькості пожертв, доручуваних нашому служiнню; 21бо ми дбаємо про добре не тiльки перед Господом, але й перед людьми. 22Ми послали з ними i брата нашого, стараннiсть якого випробували багато в чому, i вiн тепер iще стараннiший з великої впевнености у вас. 23Що ж стосується Тита, це мiй товариш i спiвпрацівник у вас, а щодо братiв наших, це – посланцi церков, слава Христова. 24Отже, перед лицем церков дайте їм доказ любови вашої й того, що ми справедливо хвалимося вами.
9. Для мене‚ втiм‚ зайва рiч писати вам про допомогу святим, 2бо я знаю щирiсть вашу i хвалюся вами перед македонянами, що Ахайя приготована ще з минулого року, i ревнiсть ваша заохотила багатьох. 3Абратiв послав я для того, щоб похвала моя про вас не виявилася марною в цьому випадку, але щоб ви, як я говорив, були приготованi 4i щоб, коли прийдуть зi мною македоняни i знайдуть вас неготовими, не лишилися ми в в соромi, – не кажу “ви”, – похвалившись з такою впевненiстю. 5Тому вважав я за потрiбне упросити братiв, щоб вони пiшли наперед до вас i потурбувалися, щоб сповiщене вже благословення ваше було готове як благословення, а не як вимушений дар.
6При цьому скажу: хто сiє скупо, той скупо i пожне, а хто сiє щедро, той щедро i пожне. 7Кожен придiляй з ласки серця, не з гiркотою i не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог. 8Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди i в усьому маючи всякий достаток, були багатi на всяке добре дiло. 9Як написано: “Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває повiк”. 10Той же, Хто дає насiння сiячевi i хлiб на поживу, дасть рясноту посiяному вами i примножить плоди правди вашої, 11так щоб ви були багатi на всяку щедрiсть, яка через нас створює подяку Боговi. 12Бо дiло служiння цього не тiльки доповнює потреби святих, але й викликає в багатьох великi подяки Боговi; 13бо, спостерiгаючи досвiд цього служiння, вони прославляють Бога за покiрнiсть сповiдуваному вами Євангелiю Христовому i за щире спiлкування з ними та з усiма, 14молячись за вас iз прихильнiстю до вас за дуже щедру у вас благодать Божу. 15Дяка Боговi за невимовний дар Його!
10. Я ж, Павло, який особисто мiж вами смиренний, а заочно проти вас смiливий, благаю вас лагiднiстю й покірнiстю Христовою. 2Благаю, щоб менi i в день приходу мого не вдаватися до тiєї рiшучої смiливостi, яку гадаю вжити проти деяких, що думають про нас, нiби ми чинимо за плоттю. 3Бо ми, будучи в плотi, не за плоттю воюємо. 4Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми 5i всяке звеличування, що повстає проти пiзнання Бога, i беремо в полон усякий помисел на послух Христу, 6i готовi покарати всiлякий непослух, коли ваш послух здійсниться. 7Чи на обличчя ви дивитесь? Хто певний у собi, що вiн Христів, той сам по собi суди, що як вiн Христів, так i ми Христовi. 8Бо коли б я i бiльше став хвалитися нашою владою, що Господь дав нам на будування, а не на руйнування ваше, то не осоромився б. 9Втiм, нехай не здається, що я залякую вас посланнями. 10Так як дехто говорить: послання його важкі і міцні, а особисто присутній – слабкий, i мова його незначна, – 11такий нехай знає, що якi ми на словах у посланнях заочно, такi самi i на дiлi особисто. 12Бо ми не смiємо рiвняти або прирiвнювати себе до тих, якi самi себе виставляють: вони мiряють себе самими собою та порiвнюють себе з собою нерозумно. 13Ами не будемо хвалитися безмiрно, але за мiрилом, що призначив нам Бог, як таку мiру, щоб досягти i до вас. 14Бо ми не напружуємо себе, як тi, що не досягли до вас, тому що ми досягли i до вас благовiстям Христовим. 15Ми не без мiри хвалимося, не чужими трудами, але надiємось, що разом iз зростанням вiри вашої ми звеличимося мiж вами надмiру, 16так щоб проповiдувати Євангелiє і далеко за вами, а не хвалитися готовим у чужому дiлi. 17“Ахто хвалиться, нехай хвалиться в Господi”. 18Бо не той достойний, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь.
11. О, коли б ви були трохи поблажливіші до мого безумства! Але ви i поблажливi до мене. 2Бо я турбуюся про вас ревнiстю Божою; тому що я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дiвою. 3Але боюсь, щоб, як змiй хитрiстю обманув Єву, так i вашi уми щоб не пошкодились, ухилившись вiд простоти у Христi. 4Бо якби хто, прийшовши, почав проповiдувати iншого Iсуса, Якого ми не проповiдували, або коли б ви одержали iншого Духа, Якого не одержали, або iнше благовiстя, якого не приймали, – то ви були б дуже поблажливi до цього. 5Але я думаю, що я нi в чому не менший від великих апостолiв: 6хоч я i неук у словi, але не в пiзнаннi. Втiм, ми у всьому цiлком вiдомi вам. 7Чи згрiшив я тим, що принижував себе, щоб пiднести вас; бо безвiдплатно проповiдував вам Євангелiє Боже? 8Вiд iнших церков я одержував плату для служiння вам; а перебуваючи у вас, хоч i терпiв нестаток, нiкому не докучав, 9бо нестаток мiй поповнили браття, що прийшли з Македонiї; та й у всьому я старався i постараюсь не бути для вас тягарем. 10По iстинi Христовiй, що в менi, скажу, що ця похвала не вiдбереться вiд мене в країнах Ахайї. 11Чому ж я так чиню? Чи тому, що не люблю вас? Боговi вiдомо! Але так роблю i так робитиму, 12щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу, щоб вони, чим хваляться, у тому виявились такими ж, як i ми. 13Бо такi лжеапостоли – лукавi працiвники, що набирають вигляду апостолiв Христових. 14Iне дивно: адже сам сатана набирає вигляду ангела свiтла, 15а тому не велика рiч, коли й слуги його набирають вигляду служителiв правди; але кiнець їх буде по дiлах їхнiх.
16Ще скажу: нехай не вважає хто-небудь мене нерозумним, а якщо не так, то приймiть мене хоч як нерозумного, щоб i менi скiльки-небудь похвалитися. 17Ащо кажу, то кажу не в Господi, але нiби в безумствi при такiй вiдвазi на похвалу. 18Як багато хто хвалиться за плоттю, то i я буду хвалитися. 19Бо ви, люди розумнi, охоче терпите нерозумних: 20ви терпите, коли хто вас поневолює, коли хто об’їдає, коли хто вас оббирає, коли хто звеличується, коли хто б’є вас в обличчя. 21Hа сором скажу, що на це у нас не вистачало сили. Аколи хто смiє хвалитися чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смiю i я. 22Вони євреї? Iя. Ізраїльтяни? Iя. С`iм’я Авраамове? Iя. 23Христовi служителi? У нерозумi говорю – я бiльше. Я значно бiльше був у трудах, безмiрно в ранах, бiльше у в’язницях i багаторазово при смертi. 24Вiд юдеїв п’ять разiв дано було менi по сорок ударiв без одного; 25три рази мене били палицями, один раз побивали камiнням; три рази розбивався зi мною корабель, нiч i день пробув я у безоднi морськiй; 26багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпеках у мiстi, у небезпеках в пустелi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами, 27в трудi й у виснаженнi, часто без сну, в голодi i спразi, часто в постах, на холодi i в наготi. 28Крiм зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всi церкви. 29Хто знемагає, з ким i я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би? 30Якщо треба менi хвалитися, то буду хвалитися немiччю моєю. 31Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, благословенний повiк, знає, що я кажу правду. 32У Дамаску обласний правитель царя Арети стерiг мiсто Дамаск, щоб схопити мене, i мене в кошику спустили з вiкна по стiнi, i я уник його рук.
12. Hе корисно хвалитися менi, бо я прийду до видiнь i одкровень Господнiх. 2Знаю чоловiка у Христi, який чотирнадцять рокiв тому (чи в тiлi – не знаю, чи без тiла – не знаю‚ Бог вiдає) узятий був до третього неба. 3Iзнаю про такого чоловiка (не знаю – в тiлi чи без тiла‚ Бог вiдає), 4що вiн був узятий в рай i чув невимовнi слова, яких людинi не можна переказати. 5Таким чоловiком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хiба тiльки немочами моїми. 6Аколи я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу iстину; але я утримуюсь, щоб нiхто не подумав про мене бiльше, нiж скiльки в менi бачить або чує вiд мене. 7Ащоб я не звеличувався надзвичайнiстю одкровень, дано менi жало у плоть, ангел сатани, пригнiчувати мене, щоб я не величався. 8Тричi благав я Господа про те, щоб вiн вiдступився вiд мене. 9Але Господь сказав менi: “Досить для тебе благодатi Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi”. Iтому я значно охочiше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в менi сила Христова. 10Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гонiннях, в утисках за Христа, бо, коли я немiчний, тодi сильний.
11Я дiйшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього змусили. Вам би слiд було хвалити мене, бо в мене нi в чому нема недостатку супроти найперших апостолiв, хоч я i нiщо. 12Ознаки апостола виявилися перед вами всяким терпiнням, знаменнями, чудесами i силами. 13Бо чого не вистачає у вас перед iншими церквами, хiба тiльки того, що сам я не був вам тягарем? Простiть менi таку провину. 14Ось третiй раз я готовий iти до вас, і не буду вас обтяжувати‚ бо шукаю не вашого, а вас. Hе дiти повиннi збирати майно для батькiв, а батьки для дiтей. 15Я охоче буду витрачати своє i виснажувати себе за душi вашi, не зважаючи на те, що, надзвичайно люблячи вас, я менше люблений вами. 16Припустимо, що сам я не обтяжував вас, але, бувши хитрим, лукавством брав з вас. 17Але чи користувався я чим вiд вас через кого-небудь з тих, кого посилав до вас? 18Я упросив Тита i послав iз ним одного з братiв: чи скористався Тит чим вiд вас? Чи не в одному дусi ми дiяли? Чи не однією дорогою ходили?
19Чи не думаєте ще, що ми тiльки виправдовуємося перед вами? Ми говоримо перед Богом, у Христi, i все це, улюбленi, для вашого повчання. 20Бо я боюсь, щоб менi, прийшовши до вас, не знайти вас такими, якими не бажаю, також щоб i вам не знайти мене таким, яким не бажаєте; щоб не знайти у вас розбрату, заздрости, гнiву, сварок, наклепiв, нашептів‚ пихи, безладдя, 21щоб знов, коли прийду, не принизив мене у вас Бог мiй, i щоб не оплакувати менi багатьох, що згрiшили ранiш i не покаялись у нечистотi, блудi та непотребствi, яке чинили.
13. Третiй раз уже iду до вас. При устах двох або трьох свiдкiв буде твердим усяке слово. 2Я попереджав i попереджаю, як перебуваючи у вас вдруге, так i тепер, будучи вiдсутнiм, пишу тим, якi ранiше згрiшили, та всiм iншим, що, коли знов прийду, не пощаджу. 3Ви шукаєте доказу того, чи говорить у менi Христос: Вiн не безсилий для вас, але сильний у вас. 4Бо, хоч вiн i розп’ятий у немочi, але живий силою Божою; i ми також, хоч немiчнi в Hьому, але будемо живi з Hим силою Божою у вас.
5Перевiряйте самих себе, чи у вiрi ви; самих себе дослiджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Iсус Христос у вас? Хiба тiльки ви не тi, ким повиннi бути. 6Про нас же, сподiваюся, дiзнаєтесь, що ми тi, ким бути повиннi. 7Молимо Бога, щоб ви не чинили нiякого зла, не для того, щоб нам показатися, ким повиннi бути; але щоб ви робили добро, хоч би ми здавалися i не тими, ким повиннi бути. 8Бо ми не сильнi проти iстини, але сильні за iстину. 9Ми радiємо, коли ми немiчнi, а ви сильнi, за це ми i молимось, за вашу досконалiсть. 10Для того я й пишу це у вiдсутностi, щоб у присутностi не вжити суворости за владою, даною менi Господом на будування, а не на розорення.
11Автiм, браття, радуйтесь, довершуйтесь, утiшайтесь, будьте однодумнi, мирнi, – i Бог любови й миру буде з вами. 12Вiтайте один одного цiлуванням святим. Вiтають вас усi святi!
13Благодать Господа нашого Iсуса Христа, i любов Бога Отця‚ i причастя Святого Духа нехай буде зо всiма вами. Амiнь.