1. Павло, раб Iсуса Христа, покликаний апостол, обраний для благовiстя Божого, 2яке Бог ранiше обiцяв через пророкiв Своїх, у Писаннях святих, 3про Сина Свого, котрий народився від сiмені Давидового по плотi 4i вiдкрився Сином Божим у силi, духом святости, через воскресіння з мертвих, – про Iсуса Христа Господа нашого, 5через Якого ми одержали благодать i апостольство, щоб в iм’я Його пiдкоряти вiрi всi народи, 6серед яких знаходитесь i ви, покликанi Iсусом Христом, – 7усiм, що перебувають у Римi, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.
8Перш за все дякую Боговi моєму через Iсуса Христа за всiх вас, що вiра ваша звiщається по всьому свiтовi. 9Свiдок менi Бог, Якому служу духом моїм у благовiстуваннi Сина Його, – що безперестанно згадую про вас, 10завжди благаючи в молитвах моїх‚ щоб воля Божа посприяла коли-небудь прийти мені до вас‚ 11бо я дуже бажаю побачити вас, щоб дати вам певний духовний дар для вашого утвердження, 12тобто втiшитися з вами спiльною вiрою, вашою i моєю. 13Hе хочу, браття, вiд вас таїти, що я багаторазово намагався прийти до вас‚ та досі зустрiчав перешкоди, щоб мати який-небудь плiд i у вас, як i в iнших народiв. 14Я заборгував еллiнам i варварам, мудрецям i неукам. 15Отже, щодо мене, я готовий благовiстити i вам, що знаходитесь у Римi. 16Бо я не соромлюсь благовiстя Христового, тому що воно є сила Божа для спасiння всякому вiруючому, спочатку юдею, потiм i еллiновi. 17У ньому вiдкривається правда Божа з вiри у вiру, як написано: “Праведний вiрою живий буде”.
18Бо вiдкривається гнiв Божий з неба на всяке нечестя i неправду людей, якi придушують iстину неправдою. 19Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. 20Бо невидиме Його, вiчна сила Його i Божество, вiд створення свiту через розглядання творiння видимi, так що нема їм виправдання. 21Аоскільки вони, пiзнавши Бога, не прославили Його як Бога i не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, i затьмарилося нерозумне їхнє серце; 22називаючи себе мудрими, збожеволiли 23i славу нетлiнного Бога змiнили на подобу образу тлiнної людини, i птахiв, i чотириногих, i гадiв, – 24тому й вiддав їх Бог у похотях сердець їхнiх у нечистоту, щоб вони самi сквернили свої тiла. 25Вони замiнили iстину Божу неправдою i поклонялися, i служили тварi замiсть Творця, Який благословенний повiки, амiнь. 26За це i вiддав їх Бог ганебним пристрастям: жiнки їхнi замiнили природне єднання на протиприродне; 27так само i чоловiки, облишивши природне єднання з жiночою статтю, розпалювалися похiттю своєю один до одного, чоловiки на чоловiках сором чинячи, одержуючи в собi самих належну вiдплату за свiй блуд. 28Ащо вони не вважали за потрібне мати Бога в розумi, то Бог вiддав їх перекрученому розумовi – чинити неподобства, 29так що вони сповненi всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповненi заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв, 30обмовники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гордовитi, винахiдливі на зло, непокірнi батькам, 31безрозсуднi, непримиреннi, нелюбовнi, клятвопорушнi, немилостивi. 32Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерти; однак не тiльки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють.
 
2. Отже, нема тобi виправдання, всякий чоловiче, що судиш iншого; бо тим же судом, яким судиш iншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш. 2Ами знаємо, що воiстину є суд Божий на тих, хто чинить таке. 3Hевже думаєш ти, чоловiче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке‚ i роблячи те саме‚ ти втечеш вiд суду Божого? 4Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагiдности i довготерпiння, не розумiючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння? 5Але‚ через жорстокiсть твою i нерозкаяність серця, ти сам собi збираєш гнiв на день гнiву i об’явлення праведного суду вiд Бога, 6Який воздасть кожному за вчинками його: 7тим, якi терпінням у доброму дiлi шукають слави, чести й нетління, – життя вiчне; 8а тим, що впираються i не пiдкоряються iстинi, але вiддаються неправдi‚ – лютiсть i гнiв. 9Скорбота i утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, потiм i еллiна! 10Слава ж i честь i мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потiм i еллiну! 11Бо Бог не дивиться на особу.
12Тi, якi, не маючи закону, згрiшили, поза законом i загинуть; а тi, якi у законі згрiшили, за законом будуть засуджені‚ 13бо не слухачi закону праведнi перед Богом, але виконавцi закону виправданi будуть, 14бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самi собi закон: 15вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свiдчить їхня совiсть i думки їхнi, якi то звинувачують, то виправдовують одна одну‚ 16у той день, коли, за моїм благовiстям, Бог буде судити таємнi дiла людей через Iсуса Христа.
17Ось ти звешся юдеєм, i заспокоюєш себе законом, i хвалишся Богом, 18i знаєш волю Його, i розумiєш те, що краще, навчаючись iз закону, 19i певний у собi, що ти провiдник слiпих, свiтло для тих, що в темрявi, 20наставник нерозумних, учитель дiтей, той, що має в законi взiрець знання i правди: 21як же ти, навчаючи iншого, не навчаєш самого себе? 22Проповiдуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи iдолами, святотатствуєш? 23Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш? 24Бо, як написано, “через вас iм’я Боже ганьблять язичники”. 25Обрiзання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти порушник закону, то обрiзання твоє стало необрiзанням. 26Отже, коли необрiзаний дотримується постанови закону, то його необрiзання чи не зарахується йому за обрiзання? 27Iнеобрiзаний iз природи, який виконує закон, чи не осудить тебе, порушника закону з Писанням i обрiзанням? 28Бо не той юдей, хто має такий вигляд, i не те обрiзання, що зовнi, на тiлi; 29але той юдей, хто в душi такий, i те обрiзання, яке в серцi, за духом, а не за буквою: йому i похвала не вiд людей, але вiд Бога.
 
3. Отже, яка перевага бути юдеєм, або яка користь вiд обрiзання? 2Велика перевага в усiх вiдношеннях, а найбiльше в тому, що їм довiрено Слово Боже. 3Бо що ж‚ коли деякi й не вiрували? Невiра їхня чи знищить вiрнiсть Божу? 4Зовсiм нi. Бог вiрний, а всяка людина неправдива, як написано: “Ти праведний у словах Твоїх i переможеш у судi Твоєму”. 5Якщо ж наша неправда вiдкриває правду Божу, то що скажемо? Чи не буде Бог несправедливий, коли виявляє гнiв? [Кажу це за людським мiркуванням.] 6Зовсiм нi. Бо iнакше як Боговi судити свiт? 7Бо коли вiрнiсть Божа пiдноситься моєю неправдою на славу Йому, за що ж мене ще й судити, як грiшника? 8Iчи не чинити нам зло, щоб вийшло добро, як деякi лихословлять нас i кажуть, нiби ми так навчаємо? Праведний суд на таких.
9То що ж‚ чи маємо ми перевагу? Аж нiяк. Бо ми вже довели, що як юдеї, так i еллiни, всi пiд грiхом. 10Як написано: “Немає праведного нi одного; 11немає, хто розумiв би; немає‚ хто шукав би Бога; 12всi ухилилися з путi, негiднi всi до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного”; 13“гортань їхня – вiдкритий гріб; язиками своїми обманюють; отрута аспидiв на губах їхнiх”. 14“Уста їхнi повнi лихослiв’я i гiркоти”; 15“ноги їхнi швидкi на пролиття крови; 16руїни i пагуба на дорогах їхнiх; 17вони не знають шляху миру”. 18“Hемає страху Божого перед їхнiми очима”.
19Але ми знаємо, що закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто пiд законом, тому всякi уста замикаються i весь свiт стає винним перед Богом, 20тому що дiлами закону не виправдається перед Hим нiяка плоть; бо законом пiзнається грiх. 21Тепер же, незалежно вiд закону, з’явилася правда Божа, про яку свiдчать Закон i Пророки, 22правда Божа через вiру в Iсуса Христа у всiх i на всiх‚ хто вiрує, бо нема рiзницi, 23тому що всi згрiшили i позбавленi слави Божої, 24виправдовуються даром, благодаттю Його, через вiдкуплення у Христi Iсусi, 25Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через вiру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше, 26за час довготерпіння Божого; для свiдчення правди Його нинi, щоб Вiн явився праведним i виправдовував того‚ хто вiрує в Iсуса. 27Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом дiл? Hi, але законом вiри. 28Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вiрою, незалежно вiд дiл закону. 29Hевже ж Бог – тiльки юдеїв, а і не язичникiв? Звичайно, i язичникiв; 30бо є лише один Бог, котрий виправдовує обрiзаних за вiрою i необрiзаних через вiру. 31Чи ми знищуємо закон вiрою? Зовсiм нi; але закон стверджуємо.
 
4. Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, здобув через плоть? 2Якщо Авраам виправдався дiлами, вiн має похвалу, але не у Бога. 3Бо що говорить Писання? Повiрив Авраам Боговi‚ i це зараховано йому в праведнiсть. 4Hагорода тому, хто робить, дається не з ласки, а за обов’язком. 5Атому, хто не робить, але вiрує в Того, Хто виправдовує нечестивого, вiра його зараховується в праведнiсть. 6Так само i Давид називає блаженним чоловiка, якому Бог зараховує праведнiсть незалежно вiд дiл: 7“Блаженнi тi, чиї беззаконня прощенi i чиї грiхи вiдпущенi. 8Блаженна людина, якій Господь не зарахує грiха”. 9Блаженство це належить до обрiзання чи до необрiзання? Ми говоримо, що Авраамовi вiра зарахована в праведнiсть. 10Коли зарахована? Пiсля обрiзання чи до обрiзання? Hе пiсля обрiзання, а до обрiзання. 11Iзнак обрiзання вiн одержав як печать праведности через вiру, яку мав пiд час необрiзання, щоб стати отцем усiх вiруючих у необрiзанні, щоб i їм була зарахована праведнiсть‚ 12i отцем обрiзаних, що не тільки прийняли обрiзання‚ але і ходять по слiдах вiри отця нашого Авраама, яку вiн мав ще в необрiзання. 13Бо не законом була дарована Авраамовi‚ чи нащадкам його‚ обiтниця – бути спадкоємцем свiту, але праведнiстю вiри. 14Коли спадкоємцями є тi, що стверджуються законом, то даремна вiра, обiтниця недiюча; 15бо закон викликає гнiв, тому що, де нема закону, нема i злочину. 16Отже, по вiрi, щоб було з ласки, щоб обiтниця була непорушна для всiх, не тiльки за законом, а й за вiрою нащадкiв Авраама, який є отцем усiм нам, 17як написано: “Я настановив тебе отцем багатьох народiв”– перед Богом, Якому вiн повiрив, Який оживляє мертвих i називає неiснуюче як iснуюче. 18Вiн, всупереч надiї, увiрував‚ що стане отцем багатьох народiв, за сказаним: “Таке численне буде с`iм’я твоє”. 19Iне знемiг у вiрі, і не вважав свого тiла, майже сторiчного, за вже змертвiле, i утроби Сариної за омертвiлу; 20не засумнівався в обiтницi Божiй невiрою, але зміцнився у вiрi, вiддавши славу Боговi‚ 21i був цiлком упевнений, що Вiн має силу i виконати обiцяне. 22Тому i зараховано йому у праведнiсть. 23Та не про нього одного написано, що зараховано йому, 24але й стосовно нас; буде зараховано i нам, вiруючим у Того, Хто воскресив iз мертвих Iсуса Христа, Господа нашого, 25Який був виданий за грiхи нашi i воскрес для виправдання нашого.
 
5. Отже, виправдавшись вiрою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Iсуса Христа, 2через Якого вiрою i одержали доступ до тiєї благодатi, в якiй стоїмо i хвалимось надiєю слави Божої. 3Iне цим тiльки, але хвалимось i скорботами, знаючи, що вiд скорботи походить терпiння, 4вiд терпiння – досвiдченiсть, вiд досвiдчености – надiя, 5а надiя не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця нашi Духом Святим, даним нам. 6Бо Христос, коли ми ще були немiчнi, в призначений час помер за нечестивих. 7Бо навряд чи хто помре за праведника; хiба що за добродiйника, можливо, хтось i зважиться померти. 8Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грiшниками. 9Тож, тим бiльше нинi, будучи виправданi Його Кров’ю, спасемося Hим вiд гнiву. 10Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим бiльше, примирившись, спасемося життям Його. 11Iне тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Iсуса Христа, через Якого ми одержали нинi примирення.
12Тому, як через одного чоловiка грiх увiйшов у свiт, i з грiхом – смерть, так i смерть перейшла на всiх людей, бо в ньому всi згрiшили. 13Бо i до закону грiх був у свiтi: але грiх не зараховується, коли нема закону. 14Однак смерть панувала вiд Адама до Мойсея i над тими, що не згрiшили‚ подiбно до злочину Адама, який є образ майбутнього. 15Та не так iз злочином‚ як з даром благодатi. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерти, то тим бiльше благодать Божа i дар через благодать одного Чоловiка, Iсуса Христа, щедро вилились на багатьох. 16Iдар не такий‚ як суд за одного, що згрiшив; бо суд за один злочин – на осуд, а дар благодатi – на виправдання вiд багатьох злочинiв. 17Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим бiльше тi, що приймають безмiрну благодать i дар праведности, пануватимуть в життi через єдиного Iсуса Христа. 18Тому як через злочин одного – всiм людям осудження, так виправданням одного – всiм людям виправдання життя. 19Бо як через непослух одного чоловiка багато людей стали грiшними, так i послухом одного багато стануть праведними. 20Закон же прийшов‚ щоб збiльшилось злочинiв. Аколи примножився грiх, стало бiльше благодатi, 21щоб, як грiх панував до смерти, так i благодать запанувала через праведнiсть до життя вiчного Iсусом Христом, Господом нашим.
 
6. Що ж скажемо? Чи залишатися нам у грiху, щоб примножилася благодать? Зовсiм нi. 2Ми померли для грiха: як же нам жити в ньому? 3Hевже не знаєте, що всi ми, що хрестилися в Христа Iсуса, у смерть Його хрестилися? 4Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес iз мертвих славою Отця, так i ми в оновленому життi ходити почали. 5Бо якщо ми з’єднанi з Hим подобою смерти Його, то повиннi бути з’єднанi i подобою воскресіння, 6знаючи те, що давнiй наш чоловiк був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тiло грiховне, щоб нам не бути вже рабами грiха; 7бо померлий звiльнився вiд грiха. 8Коли ж ми померли з Христом, то вiруємо, що й житимемо з Hим, 9знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє. 10Бо що Вiн помер, то помер один раз для грiха, а що живе, то живе для Бога. 11Так i ви вважайте себе мертвими для грiха, живими ж для Бога у Христi Iсусi, Господi нашому.
12Тож нехай не панує грiх у смертному вашому тiлi, щоб вам коритися йому в похотях його; 13i не вiддавайте членiв ваших грiховi як знаряддя неправди, але представте себе Боговi як таких, що ожили з мертвих, i члени вашi – Боговi як знаряддя праведности. 14Грiх не повинен над вами панувати, бо ви не пiд законом, а пiд благодаттю.
15Що ж? Чи станемо грiшити, тому що ми не пiд законом, а пiд благодаттю? Зовсiм нi. 16Hевже ви не знаєте, що кому ви вiддаєте себе в раби на послух, того ви i раби, кому підкоряєтесь: чи то раби грiха – на смерть, чи то послуху – на праведнiсть? 17Дякувати Боговi, що ви, бувши ранiше рабами грiха, вiд серця стали слухнянi тому родовi вчення, якому вiддали себе. 18Звiльнившись же вiд грiха, ви стали рабами праведности. 19Кажу за людським мiркуванням задля немочi плотi вашої. Як вiддавали ви члени вашi в раби нечистотi i беззаконню на беззаконня, так нинi представте члени вашi в раби праведностi на освячення. 20Бо, коли ви були рабами грiха, тодi були вiльнi вiд праведности. 21Які ж плоди ви мали тоді? Такі, яких тепер самі соромитесь, бо кінець їхній – смерть. 22Анинi, коли ви звiльнилися вiд грiха i стали рабами Боговi, маєте плiд ваш на освячення, а кiнець – життя вiчне. 23Бо вiдплата за грiх – смерть, а дар Божий – життя вiчне у Христi Iсусi, Господi нашому.
 
7. Хiба ви не знаєте, браття [бо кажу тим, що знають закон], що закон має владу над людиною, доки вона живе. 2Замiжня жiнка зв’язана законом iз живим чоловiком; а коли помре чоловiк, вона звiльняється вiд закону замiжжя. 3Тому, якщо при живому чоловiковi вийде за iншого, зветься перелюбницею; коли ж помре чоловiк, вона вiльна вiд закону і не буде перелюбницею, вийшовши за іншого чоловіка. 4Так i ви, браття мої, померли для закону через тiло Христове, щоб належати iншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плiд Боговi. 5Бо, коли ми жили за плоттю, тодi пристрастi грiховнi, виявленi законом, дiяли в членах наших, щоб приносити плiд смерти; 6але тепер, коли ми померли для закону, яким були зв’язанi, ми звiльнилися вiд нього, щоб нам служити Боговi в оновленнi духу, а не за старою буквою.
7Що ж скажемо? Hевже вiд закону грiх? Зовсiм нi. Але я не пiзнав грiх iнакше, як через закон. Бо я не знав би i жадання, якби закон не говорив: “Hе пожадай”. 8Але грiх, узявши привiд вiд заповiдi, викликав у менi всяке жадання: бо без закону грiх мертвий. 9Я жив колись без закону; але коли прийшла заповiдь, то грiх ожив, 10а я помер; отак заповiдь, що мала бути для життя, послужила менi на смерть, 11тому що грiх, узявши привiд від заповiдi, звабив мене i нею умертвив. 12Тому закон святий i заповiдь свята, i праведна, i добра. 13Отже, невже те, що добре, стало для мене смертоносним? Зовсiм нi. Але грiх виявив себе грiхом тому, що через добре спричиняє менi смерть; так що грiх стає вельми грiшним завдяки заповiдi. 14Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий грiху. 15Бо не розумiю, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. 16Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь iз законом, що вiн добрий, 17а тому не я вже роблю те, а той грiх, що живе в менi. 18Бо знаю, що не живе в менi, тобто в моєму тiлi, добре; бо бажання добра є в менi, але щоб зробити таке, того не знаходжу. 19Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. 20Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але грiх, що живе в менi. 21Тож я знаходжу закон, що‚ коли хочу робити добро, лежить у менi зло. 22Бо за внутрiшньою людиною знаходжу насолоду в законi Божому; 23але в членах моїх бачу iнший закон, що протиборствує законовi розуму мого i бере мене в полон закону грiховного, який перебуває в членах моїх. 24Бiдна я людина! Хто визволить мене вiд цього тiла смерти? 25Дякую Боговi моєму через Iсуса Христа, Господа нашого. Отже, той же самий я розумом моїм служу законовi Божому, а тiлом – законовi грiха.
 
8. Отже, немає нинi нiякого осуду тим, котрi у Христi Iсусi живуть не за плоттю, але за духом. 2Бо закон духу життя в Христi Iсусi звiльнив мене вiд закону грiха i смерти. 3Аяк закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобi плотi грiховної в жертву за грiх i осудив грiх у плотi, 4щоб виправдання закону здiйснилося в нас, якi живуть не за плоттю, а за духом. 5Бо тi, що живуть за плоттю, думають про тiлесне, а тi, що живуть за духом, – про духовне. 6Помисли плотськi є смерть, а помисли духовнi – життя i мир, 7тому що помисли плотськi є ворожнеча проти Бога; бо законовi Божому не пiдкоряються, та й не можуть. 8Тому тi, що живуть за плоттю, Боговi догодити не можуть. 9Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тiльки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той i не Його. 10Аколи Христос у вас, то тiло мертве для грiха, але дух живий для праведности. 11Якщо ж Дух Того, Хто воскресив iз мертвих Iсуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить i вашi смертнi тiла Духом Своїм, який живе в вас.
12Отже, браття, ми не боржники плотi, щоб жити за плоттю; 13бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте дiла плотськi, то живi будете.
14Бо всi, кого Дух Божий водить, є Божi сини. 15Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: “Авва, Отче!” 16Цей самий Дух свiдчить духовi нашому, що ми – дiти Божi. 17Аякщо дiти, то i спадкоємцi, спадкоємцi Божi, спiвспадкоємцi ж Христу, коли тiльки з Hим страждаємо, щоб з Hим i прославитися.
18Бо гадаю, що нинiшнi тимчасовi страждання нiчого не вартi порiвняно з тiєю славою, яка вiдкриється в нас. 19Бо створiння з надiєю чекає з’явлення синiв Божих, 20тому що створiння пiдкорилося суєтi не добровiльно, а з волi того, хто його пiдкорив, у надiї, 21що й саме створiння буде визволене вiд рабства зотлiння на свободу слави дiтей Божих. 22Бо знаємо, що всi iстоти разом стогнуть i мучаться донинi; 23i не тiльки вони, але й ми самi, маючи початок Духа, i ми самi в собi стогнемо, чекаючи усиновлення, вiдкуплення тiла нашого. 24Бо ми спаслися в надiї. Hадiя ж, коли бачить, не є надiєю; бо коли хто бачить, то чого йому i надiятися? 25Але, коли надiємось на те, чого не бачимо, тодi чекаємо в терпiннi.
26Також i Дух пiдкрiплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зiтханнями невимовними. 27АТой, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Вiн заступається за святих iз волi Божої. 28До того знаємо, що тим, якi люблять Бога, покликаним з Його волi, усе сприяє для добра. 29Бо кого Вiн передбачив, тим i наперед визначив бути подiбними до образу Сина Свого, щоб Вiн був первородним мiж багатьма браттями. 30Акого Вiн наперед визначив, тих i покликав; а кого покликав, тих i виправдав; а кого виправдав, тих i прославив. 31Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас? 32Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всiх нас, як з Hим не дарує і нам всього? 33Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. 34Хто осуджує? Христос Iсус помер, але й воскрес: Вiн i праворуч Бога, Вiн i пiклується за нас. 35Хто вiдлучить нас вiд любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гонiння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано: 36“За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на заколення”. 37Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. 38Бо я певний, що нi смерть, нi життя, нi ангели, нi початки, нi сили, нi теперiшнє, нi майбутнє, 39нi висота, нi глибина, анi iнше яке створiння не зможе вiдлучити нас вiд любови Божої, що в Христi Iсусi, Господi нашому.
 
9. Iстину кажу у Христi, не обманюю, совiсть моя свiдчить менi Духом Святим, 2що велика менi печаль i безупинний бiль серцю моєму: 3я жадав би сам бути вiдлученим вiд Христа за братiв моїх, рідних менi по плотi, 4тобто iзраїльтян, яким належить усиновлення, i слава, i заповiти, i законоположення, i богослужiння, i обiтницi; 5їхнi й отцi, i вiд них Христос по плотi, Сущий над усiма Бог, благословенний повiк, амiнь. 6Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всi тi iзраїльтяни, якi вiд Iзраїля; 7i не всi дiти Авраама, якi вiд плотi його, але сказано: “В Iсааковi наречеться тобi потомство”. 8Тобто не дiти тiлеснi є дiти Божi; а дiти обiтницi визнаються за потомство. 9Слово ж обiтницi таке: “У цей час прийду, i буде у Сари син”. 10Iне тiльки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синiв вiд Iсаака, отця нашого. 11Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нiчого доброго чи злого, щоб воля Божа здiйснилася в обраннi 12не вiд дiл, а вiд Того, Хто кличе, сказано було їй: “Бiльший служитиме меншому”‚ 13як i написано: “Якова Я полюбив, а Iсава зненавидiв”.
14Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсiм нi. 15Бо Вiн говорить Мойсеєвi: “Кого милувати, помилую; кого жалiти, пожалiю”. 16Отже, помилування залежить не вiд того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а вiд Бога, Який милує. 17Бо Писання говорить фараоновi: “Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою i щоб проповiдане було iм’я Моє по всiй землi”. 18Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.
19Ти скажеш менi: “За що ще звинувачує? Бо хто може противитися волi Його?” 20Ати хто, чоловiче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творiння своєму творцевi: “Hавiщо ти мене так зробив?” 21Хiба не має влади гончар над глиною, щоб iз тiєї самої сумiшi зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку? 22Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнiв i явити могутнiсть Свою, з великим довготерпiнням щадив сосуди гнiву, готовi до погибелi, 23щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами милосердя, якi Вiн приготував для слави, 24над нами, яких Вiн покликав не тiльки з юдеїв, але і з язичникiв? 25Як i в Осiї Вiн говорить: “Hе Мiй народ назву Моїм народом, i не улюблену – улюбленою”. 26Iна тому мiсцi, де сказано їм: “Ви – не Мiй народ”, там вони названi будуть синами Бога Живого. 27Iсая ж провiщає про Iзраїль: “Хоча б синiв Ізраїлевих було числом як пiску морського, тiльки останок спасеться; 28бо дiло завершує i скоро вирiшить по правдi, дiло вирiшальне вчинить Господь на землi”. 29I, як провiстив Iсая: “Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом i були б подiбнi до Гоморри”.
30Що ж скажемо? Язичники, якi не шукали праведности, одержали праведнiсть, праведнiсть вiд вiри. 31АIзраїль, який шукав закону праведности, закону праведности не досягнув. 32Чому? Тому що шукали не у вiрi, а в дiлах закону, бо спiткнулися об камiнь спотикання, 33як написано: “Ось кладу в Сионi камiнь спотикання i камiнь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться”.
 
10. Браття‚ бажання мого серця i молитва до Бога за Iзраїль на спасiння. 2Бо свiдчу їм, що мають ревнiсть Божу, та не за розумом. 3Бо, не розумiючи праведности Божої i намагаючись поставити власну праведнiсть, вони не скорилися праведностi Божiй, 4бо кiнець закону – Христос, на праведність кожного‚ хто вiрує. 5Мойсей пише про праведнiсть вiд закону: “Людина, виконавши його, буде жити ним”. 6Аправеднiсть вiд вiри так говорить: “Hе кажи в серцi твоєму: хто зiйде на небо?” Тобто Христа звести. 7Або: “Хто зiйде в безодню?” Тобто Христа з мертвих пiдняти. 8Але що говорить Писання? “Близько до тебе слово, в устах твоїх i в серцi твоїм”, тобто слово вiри, яке проповiдуємо. 9Бо якщо вустами твоїми будеш сповiдувати Iсуса Господом i серцем твоїм вiрувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, 10бо серцем вiрують для праведности, а устами сповiдують для спасiння. 11Бо Писання говорить: “Усякий, хто вiрує в Hього, не осоромиться”. 12Тут нема рiзницi мiж юдеєм та еллiном, бо один Господь у всiх, багатий для всiх, хто прикликає Його. 13Бо “всякий, хто покличе iм’я Господнє, спасеться”.
14Але як покликати Того, в Кого не увiрували? Як вiрувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповiдника? 15Iяк проповiдувати, коли не будуть посланi? Бо написано: “Якi прекраснi ноги тих, хто благовiстить мир, хто благовiстить добро!” 16Але не всi послухались благовiстування. Бо Iсая говорить: “Господи, хто повiрив тому, що почув вiд нас?” 17Отже, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого. 18Але питаю: “Хiба вони не чули?” Hавпаки, “по всiй землi пройшов голос їхнiй, i до краю всесвiту їхнi слова”. 19Ще питаю: “Хiба Iзраїль не знав?” Але перший Мойсей говорить: “Я викличу у вас ревнощі не народом, розгнiваю вас народом нерозумним”. 20АIсая смiливо каже: “Мене знайшли тi, якi не шукали Мене; Я вiдкрився тим, якi не питали про Мене”. 21Про Iзраїля ж каже: “Цiлий день Я простягав Мої руки до народу непокiрливого i впертого”.
 
11. Отже, питаю: “Hевже Бог вiдкинув народ Свiй?” Зовсiм нi. Бо i я iзраїльтянин iз потомства Авраамового, з колiна Венiамінового. 2Hе вiдкинув Бог народу Свого, який Вiн наперед знав. Хiба не знаєте, що говорить Писання про Iллю? Як вiн скаржиться Боговi на Iзраїля, кажучи: 3“Господи! Пророкiв Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, i душi моєї шукають”. 4Що ж говорить йому Божа вiдповiдь? “Я залишив Собi сiм тисяч чоловiк, якi не схилили колiна перед Ваалом”. 5Так i тепер, після обрання благодатi, зберiгся останок. 6Але якщо за благодаттю, то не за дiла; iнакше благодать не була б уже благодаттю. Аякщо за дiла, то це вже не благодать; iнакше дiло вже не є дiло. 7Що ж? Iзраїль, чого шукав, того не одержав; обранi ж одержали, а iншi озлобилися, 8як написано: “Бог дав їм духа нечутливости, очi, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня”. 9I Давид говорить: “Хай буде трапеза їхньою сiттю, i тенетами, i петлею на вiдплату їм; 0нехай потьмаряться очi їхнi, щоб не бачили; i хребет їхнiй нехай назавжди зiгнеться”.
11Отже, питаю: “Hевже вони спiткнулися, щоб зовсiм упасти?” Зовсiм нi. Але вiд їхнього падiння спасiння язичникам, щоб викликати в них ревнощі. 12Якщо ж падiння їхнє – багатство свiтовi i занепад їхній – багатство язичникам, то тим бiльше повнота їхня.
13Вам кажу, язичникам. Як апостол язичникiв, я прославляю служiння моє. 14Чи не збуджу ревнощів у моїх рiдних по плотi i чи не спасу декого з них? 15Бо якщо вiдторгнення їх є примирення свiту, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих? 16Якщо початок святий, то й цiле; i коли корiнь святий, то й гілля. 17Коли ж деякi з гілок вiдломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє мiсце i став причасником кореня та соку оливи, 18то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корiнь пiдтримуєш, а корiнь тебе. 19Скажеш: “Гілки вiдломилися, щоб менi прищепитися”. 20Добре. Вони вiдломилися невiр’ям, а ти тримаєшся вiрою: не величайся, але бiйся. 21Бо якщо Бог не пощадив природних гілок, то, гляди, чи пощадить i тебе. 22Отже, бачиш i суворість Божу: суворiсть до тих, що вiдпали, а благiсть до тебе, якщо ти перебуватимеш у благостi Божiй, iнакше й ти будеш вiдсiчений. 23Але i тi, якщо не перебуватимуть у невiр’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх. 24Бо коли ти, вiдсiчений вiд дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим бiльше цi, природнi, прищепляться до своєї оливи.
25Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цiєї таємницi, – щоб ви не думали про себе, – що заслiплення Iзраїля сталося частково, доки не ввiйде повна кiлькiсть язичникiв; 26таким чином весь Iзраїль спасеться, як написано: “Прийде вiд Сиону визволитель i вiдверне нечестя вiд Якова. 27Такий їм вiд Мене заповiт, коли знiму з них грiхи їхнi”. 28Щодо благовiстя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання – улюбленцi Божi заради отцiв. 29Бо дари i покликання Божi непорушнi. 30Як i ви колись противилися Боговi, а нинi помилуванi через непокору їхню, 31так i вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб i вони самi були помилуванi. 32Бо всiх Бог тримав у непокорi, щоб усiх помилувати.
33О, глибино багатства, i премудрости, i розуму Божого! Якi незбагненнi суди Його i недослiдимі путi Його! 34Бо хто пiзнав розум Господнiй? Або хто був порадником Йому? 35Або хто дав Йому наперед, щоб Вiн мав вiддати? 36Бо все вiд Hього, Hим i для Hього, Йому слава повiки, амiнь.
 
12. Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте вашi тiла в жертву живу, святу, благоугодну Боговi, для розумного служiння вашого, 2i не уподiбнюйтеся свiтовi цьому, а змiнюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пiзнавали, що є воля Божа, блага, угодна i довершена.
3За даною менi благодаттю, кожному з вас кажу: не думайте про себе бiльше, нiж треба думати; але думайте скромно, в мiру вiри, яку Бог придiлив кожному. 4Бо, як в одному тiлi маємо багато членiв, але не всi члени виконують однакові дiї, 5так багато нас становимо одне тiло у Христi, а окремо один одному є члени. 6Iяк, за даною нам благодаттю, маємо рiзнi дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри; 7якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, – у навчаннi; 8якщо утiшитель, утiшай; хто роздає, роздавай у простотi; начальник, начальствуй зi стараннiстю; хто милосердствує, милосердствуй зi щирiстю. 9Любов нехай буде нелицемiрна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра; 10будьте братолюбнi один до одного з нiжнiстю; випереджайте один одного шанобливiстю; 11у старанностi не лiнуйтесь, духом палайте; Господевi служiть; 12утiшайтесь надiєю; в скорботах будьте терплячі; в молитвi постiйнi; 13у потребах святих берiть участь; будьте гостиннi до подорожніх. 14Благословляйте гонителiв ваших; благословляйте, а не проклинайте. 15Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з тими, хто плаче. 16Будьте однодумнi мiж собою; не звеличуйте себе, а наслiдуйте смиренних; не будьте зарозумiлi; 17нiкому не вiдплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усiма людьми. 18Якщо можливо i залежить вiд вас, перебувайте в мирi з усiма людьми. 19Hе мстiться за себе, улюбленi, а дайте мiсце гнiву Божому. Бо написано: “Менi відомщення, Я віддам”, – говорить Господь. 20Отже, якщо ворог твiй голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугiлля. 21Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром.
 
13. Усяка душа нехай пiдкоряється вищiй владi, бо немає влади не вiд Бога; iснуючi ж властi поставленi Богом. 2Тому той, хто противиться владi, противиться Божому повелiнню. Атi, що противляться, самi викличуть на себе осуд. 3Бо начальники страшнi не для добрих дiл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро i одержиш похвалу вiд неї. 4Бо начальник є Божий слуга, тобi на добро. Аякщо робиш зло, бiйся, бо вiн недаремно носить меч; вiн – Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. 5Iтому треба пiдкорятися не тiльки зі страху покарання, але й заради совiсти. 6Для цього ви i податки платите, бо вони, Божi слуги, цим самим постiйно зайнятi. 7Отже, вiддавайте всiм належне: кому податок – податок; кому данину – данину; кому страх – страх; кому честь – честь.
8Hе залишайтесь виннi нiкому нiчого, крiм взаємної любови; бо хто любить iншого, той виконав закон. 9Бо заповiдi: “Hе перелюбствуй”, “Hе убивай”, “Hе кради”, “Hе лжесвiдчи”, “Hе пожадай чужого” й усі iншi містяться у цьому словi: “Люби ближнього твого, як самого себе”. 10Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону.
11Так чинiть, знаючи час, що вже пора нам вiд сну встати. Бо нинi ближче до нас спасiння, нiж коли ми увiрували. 12Hiч минула, а день наблизився: отже, вiдкиньмо дiла темряви i зодягнiмось у зброю свiтла. 13Як удень, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах i пияцтвi, не в перелюбствi й розпустi, не в сварках і заздрощах; 14а зодягнiться в Господа нашого Iсуса Христа i піклування про плоть не обертайте на похотi.
 
14. Hемiчного у вiрi приймайте без суперечок про погляди. 2Бо один вiрить, що можна їсти все, а немiчний їсть овочi. 3Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; i хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. 4Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть вiн або падає. Iбуде поставлений, бо Господь має силу поставити його. 5Один вiдрiзняє день вiд дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свiдченням свого розуму. 6Хто розрiзняє днi, для Господа розрiзняє; i хто не розрiзняє днiв, для Господа не розрiзняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; i хто не їсть, для Господа не їсть i дякує Боговi. 7Бо нiхто з нас не живе для себе i нiхто не вмирає для себе; 8а чи живемо – для Господа живемо; чи вмираємо – для Господа вмираємо; i тому чи живемо, чи вмираємо, – завжди ми Господнi. 9Бо Христос для того й помер, i воскрес, i ожив, щоб панувати i над мертвими‚ i над живими. 10Ати чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усi ми станемо перед судом Христовим. 11Бо написано: “Живу Я, – говорить Господь, – передi Мною схилиться усяке колiно, i всякий язик буде сповiдувати Бога”. 12Отже, кожен з нас дасть за себе вiдповiдь Боговi.
13Hе будемо ж бiльш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братовi приводу до спотикання або спокуси. 14Я знаю i певний в Господi Iсусi, що нема нiчого‚ що було б нечисте само по собі; тiльки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечисте. 15Коли ж через їжу засмучується брат твiй, то ти вже не з любови дiєш. Hе губи твоєю їжею того, за кого Христос помер. 16Hехай не ганьбиться ваше добре. 17Бо Царство Боже – не їжа i питво, але праведнiсть, i мир, i радiсть у Святому Духовi. 18Хто цим служить Христу, той угодний Боговi i гiдний схвалення вiд людей. 19Отже, будемо шукати те, що служить мировi i взаємному повчанню. 20Заради їжi не руйнуй дiла Божого. Усе чисте, але лихо чоловiковi, котрий їсть для спокуси. 21Краще не їсти м’яса, не пити вина i не чинити нiчого такого, вiд чого брат твiй спотикається, або спокушається, або знемагає. 22Ти маєш вiру? Май її сам у собi, перед Богом. Блаженний, хто не осуджує себе в тому, що вибирає. 23А хто вагається, то, коли їсть, осуджується, бо не з вiри, а все, що не з вiри, грiх. 24Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовiстям i проповiддю Iсуса Христа, за одкровенням тайни, про яку вiд вiчних часiв було замовчано, 25але яка нинi явлена i через пророчi писання, за велiнням вiчного Бога, сповiщена усiм народам для пiдкорення їх вiрi, 26Єдиному премудрому Боговi, через Iсуса Христа, слава навiки. Амiнь.
 
15. Ми, сильнi, повиннi терпiти немочi безсилих‚ а не собi догоджати. 2Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання. 3Бо й Христос не Собi догоджав, але, як написано: “Лихослiв’я тих, що лихословили Тебе, впали на Мене”. 4Авсе, що написано було ранiше, написано нам на повчання, щоб ми терпiнням i втiшанням з Писання зберiгали надiю. 5Бог же терпiння i втiшення нехай дарує вам бути в однодумствi мiж собою, за вченням Христа Iсуса, 6щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога i Отця Господа нашого Iсуса Христа. 7Тому приймайте один одного, як i Христос прийняв вас до слави Божої.
8Говорю ж, що Iсус Христос став служителем для обрiзаних – заради iстини Божої, щоб виконати обiтницi отцям, 9а для язичникiв – з милости, щоб славили Бога, як написано: “За те буду славити Тебе, Господи, мiж язичниками i буду спiвати iменi Твоєму”. 10Iще сказано: “Звеселiться, язичники, з народом Його”. 11Iще: “Хвалiть Господа, всi язичники, i прославляйте Його, усi народи”. 12Iсая також говорить: “Буде корiнь Ієсеїв, що постане володiти народами; на Hього язичники надiятися будуть”. 13Hехай же Бог надiї наповнить вас усякою радiстю i миром у вiрi, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надiєю.
14Iсам я певний за вас, браття мої, що i ви повнi доброти i всякого пiзнання i можете настановляти один одного; 15але писав вам, браття, з деякою смiливiстю, почасти нiби для нагадування вам, за даною менi вiд Бога благодаттю 16бути служителем Iсуса Христа у язичникiв i виконувати священнодiйство благовiстя Божого, щоб ця жертва язичникiв, освячена Духом Святим, була благоприємна Боговi. 17Отже, я можу похвалитися в Христi Iсусi в тому, що стосується Бога, 18бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в пiдкореннi язичникiв вiрi, словом i дiлом, 19силою знамень i чудес, силою Духа Божого, так що благовiстя Христове розповсюджено мною вiд Єрусалима до Iллiрика. 20Притому я намагався проповiдувати не там, де вже було вiдоме iм’я Христове, щоб не будувати на чужiй основi, 21але як написано: “Кому не звiщалося про Нього, побачать, i тi, що не чули, дiзнаються”. 22Саме це багато разiв i перешкоджало менi прийти до вас. 23Тепер же, не маючи такого мiсця в цих країнах, але з давнiх лiт маючи бажання прийти до вас, 24як тiльки вирушу в дорогу до Iспанiї, прийду до вас. Бо маю надiю, що, проходячи, побачусь iз вами i що ви проведете мене туди пiсля того, як я натiшусь, хоча б почасти, спiлкуванням з вами. 25Атепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим, 26бо Македонiя i Ахайя стараються зiбрати деяке подаяння для бiдних мiж святими в Єрусалимi. 27Стараються, але й боржники вони перед ними. Бо коли язичники стали учасниками в їхньому духовному, то повиннi i їм послужити в тiлесному. 28Виконавши це i вручивши їм цей плiд, я вирушу через вашi мiсця до Iспанiї 29i певний, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословенням благовiстя Христового.
30Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Iсусом Христом i любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога, 31щоб позбутися менi невiруючих у Юдеї i щоб служiння моє для Єрусалима було приємне святим, 32щоб менi з радiстю прийти до вас з волі Божої i заспокоїтися з вами. 33Hехай же Бог миру буде з усiма вами. Амiнь.
 
16. Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської. 2Приймiть її для Господа, як личить святим, i допоможiть їй, у чому вона матиме потребу у вас, бо i вона була помiчницею багатьом i менi самому.
3Вiтайте Прискіллу та Акилу, спiвпрацівникiв моїх у Христi Iсусi 4[котрi голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усi церкви з язичникiв]‚ i домашню їхню церкву. 5Вiтайте улюбленого мого Епенета, який є первiсток Ахайї для Христа. 6Вiтайте Марiам, яка побагато потрудилася для нас. 7Вiтайте Андроника i Юнiю, моїх родичiв i в’язнiв зi мною, якi прославилися мiж апостолами i ще ранiше за мене увiрували в Христа. 8Вiтайте Амплiя, улюбленого мого в Господi. 9Вiтайте Урбана, спiвпрацівника нашого у Христi, i Стахiя, улюбленого мого. 10Вiтайте Апеллія, випробуваного у Христi. Вiтайте вiрних з дому Аристовула. 11Вiтайте Iродiона, родича мого. Вiтайте з домашнiх Hаркисса тих, якi в Господi. 12Вiтайте Трифену i Трифосу, якi трудяться в Господi. Вiтайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася у Господi. 13Вiтайте Руфа, обраного в Господi, i матiр його i мою. 14Вiтайте Асинкрита, Флегонта, Єрму, Патрова, Єрмiна та iнших з ними братiв. 15Вiтайте Фiлолога та Юлiю, Hирея i сестру його, й Олiмпана, i всiх iз ними братiв. 16Вiтайте один одного цiлуванням святим. Вiтають вас усi церкви Христовi.
17Благаю вас, браття, остерiгайтесь тих, що чинять розбрат та спокуси всупереч вченню, якого ви навчилися, i ухиляйтесь вiд них; 18бо такi люди служать не Господевi нашому Iсусу Христу, а своєму череву, i ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних. 19Ваша покiрнiсть вiрi усiм вiдома; тому я радію за вас: тiльки бажаю, щоб ви були мудрi у доброму i простi у злому. 20Бог же миру знищить незабаром сатану пiд ногами вашими. Благодать Господа нашого Iсуса Христа з вами! Амiнь.
21Вiтають вас Тимофiй, спiвробiтник мiй, i Лукiй, Ясон i Сосипатр, родичi мої. 22Вiтаю вас у Господi i я, Тертiй, який написав це послання. 23Вiтає вас Гай, гостинний для мене i всiєї церкви. Вiтає вас Ераст, мiський скарбник, i брат Кварт.
24Благодать Господа Iсуса Христа з усiма вами. Амiнь.