Филопатор, довідавшись від прибулих до нього, що Антиох відняв місцевості, що були в його володінні, віддав наказ усім військам своїм, пішим і кінним, і, взявши із собою сестру свою Арсиною, вирушив у країну Рафію, де розташовані були станом війська Антиоха. 2Тоді такий собі Феодот наважився виконати свій задум, узяв із собою кращих з довірених йому Птоломеєм озброєних людей, і вночі проник у намет Птоломея, щоб наодинці убити його і тим запобігти війні. 3Але його обманув Досифей, син Дримила, родом юдей, який згодом зрадив закон і відступив від батьківської віри: він помістив у наметі одного незначного чоловіка, якому і довелося прийняти призначену Птоломею смерть. 4Коли ж відбулася завзята битва, і діло Антиоха перемагало, то Арсиноя, розпустивши волосся, з плачем і сльозами ходила по військах, старанно переконуючи, щоб хоробріше воювали за себе, за дітей і дружин, і обіцяючи, якщо переможуть, дати кожному по дві мини золота. 5Отже, сталося, що супротивники уражені були у рукопашній битві, і багато хто був узятий у полон. 6Досягши своєї мети, Филопатор вирішив пройти по ближніх містах, щоб підбадьорити їх. 7Виконавши це і забезпечивши капища дарами, він надихнув мужністю підвладних йому.
8Коли потім юдеї відправили до нього від ради і старійшин послів поздоровити його, піднести дари і виявити радість за те, що трапилося, то він побажав якомога швидше прийти до них. 9Прибувши ж у Єрусалим, він приніс жертву великому Богу, воздав подяку, й інше виконав, що личить священному місцю; 10і коли увійшов туди, то зачудований був величчю і красою і, дивуючись благоустрою храму, побажав увійти у святилище. 11Йому сказали, що не слід цього робити, бо нікому і зі свого народу не дозволено входити туди, і навіть священикам, але тільки одному начальнику над усіма первосвященику, і притім один раз на рік: але він ніяк не хотів слухати. 12Прочитали йому закон, але і тоді не залишив він свого наміру, говорячи, що він повинен увійти: нехай вони будуть позбавлені цієї чести, але не я. І запитував, чому, коли він входив у храм, ніхто з присутніх не заборонив йому? 13І коли хтось необачно сказав, що це зле було зроблено, він відповів: але коли це вже зроблено, з якої б то не було причини, то чи не слід йому в усякому разі ввійти, хочуть вони того, чи не хочуть. 14Тоді священики у священних одежах упали ниць і молилися великому Богу, щоб Він допоміг їм у теперішній крайності й стримав прагнення того, хто насильно вторгається; храм наповнився криком і сльозами, а ті, що залишалися у місті, збіглися у зніченні, думаючи, що трапилося щось надзвичайне. 15І замкнені у своїх покоях діви вибігали з матерями і, посипаючи попелом і порохом голови, наповнювали вулиці риданнями і стогонами. 16Інші ж у всьому вбранні, залишивши приготований для зустрічі шлюбний палац і належний сором, безладно бігали по місту. 17А матері і годувальниці, залишаючи і тут і там новонароджених немовлят, одні в домах, інші – на вулицях, нестримно збігалися у всесвятійший храм. 18Така різноманітна була молитва тих, що зібралися з нагоди святотатського замаху. 19Разом з тим деякі з громадян набралися сміливости не допускати того, хто домагався вторгнутися і виконати свій намір. Вони закликали, що потрібно взятися за зброю і мужньо померти за закон отецький, і вчинили у храмі велике сум’яття: 20насилу бувши утриманими старійшинами і священиками, вони залишилися у тому ж молитовному стані. 21Народ, як і раніше, продовжував молитися. Навіть старійшини, які були з царем, багаторазово намагалися відволікти гордовитий його розум від початого наміру. 22Але, сповнений зухвалости і все зневажаючи, він уже робив крок вперед, щоб зовсім виконати сказане раніше. 23Бачачи це, і ті, що були з ним, почали взивати разом з нашими до Вседержителя, щоб Він допоміг у теперішній ситуації і не попустив такого беззаконного і пихатого вчинку. 24Від сукупного, напруженого і тяжкого народного волання зчинився невимовний гомін. 25Здавалося, що не тільки люди, але і самі стіни і всі основи волали, ніби помираючи вже за осквернення священного місця.