Трапилося також, що були схоплені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами. 2Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони. 3Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани. 4Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері. 5Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, говорячи: 6Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: “і над рабами Своїми змилосердиться”. 7Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло? 8Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший. 9Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбавляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які померли за Його закони, для життя вічного. 10Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик – негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки, 11і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх. 12Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання. 13Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого. 14Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя. 15Потім привели і почали мучити п’ятого. 16Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом. 17Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє. 18Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву. 19Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу. 20Найбільше ж достойна здивування і славної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом одного дня, благодушно переносила це у надії на Господа. 21Сповнена доблесних почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, вона заохочувала кожного з них вітчизняною мовою і говорила їм: 22я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. 23Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони. 24Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощасливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади. 25Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе. 26Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина. 27Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе. 28Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський. 29Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милости Божої знову придбала тебе з братами твоїми.
30Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея. 31Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих. 32Ми страждаємо за свої гріхи. 33Якщо для напоумлення і покарання нашого живий Господь і прогнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над рабами Своїми; 34ти ж, нечестивий і найзлочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудними надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його, 35бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога. 36Брати наші, перетерпівши нині короткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Божим понесеш праведне покарання за гордовитість. 37Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог, 38і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Всемогутнього, який праведно спостиг весь рід наш. 39Тоді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з іншими, обурюючись за насміяння. 40Так і цей скінчив життя чистим, цілком поклавшись на Господа. 41Після синів померла і мати.
42Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо.