Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від законів батьківських і не жити за законами Божими, 2а також осквернити храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки мешканці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного. 3Важким і нестерпним було для народу нещастя, що настало. 4Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блудницями, змішувалися з жінками у самих священних притворах і вносили всередину речі недозволені. 5І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами. 6Не можна було ні зберігати суботи, ні дотримуватися батьківських свят, ні навіть називатися юдеєм. 7З тяжким примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жертви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса. 8Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви, 9а тих, що не погоджувалися переходити до еллінських звичаїв, убивали. Тоді-то можна було бачити справжню біду. 10Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни. 11Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захищатися з поваги до святости дня.
12Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого. 13Бо те саме, що нечестивцям не дається багато часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння. 14Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь довготерпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас, 15щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів. 16Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу. 17Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді.
18Був такий собі Єлеазар, з перших книжників, муж, який уже досяг старости, але дуже красивої зовнішности: його примушували, розкриваючи йому рот, їсти свиняче м’ясо. 19Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював, 20як належало тим, хто вирішив устояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати. 21Тоді приставлені до беззаконного жертвоприношення, які знали цього мужа з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принести ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, 22щоб через це уникнути смерти і за давньою з ними дружбою скористатися їхнім людинолюбством. 23Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше – святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть; 24бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’яностолітній Єлеазар перейшов у язичництво, 25і самі внаслідок мого лицемірства, заради короткого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість. 26Якщо у даний час я і позбудуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти. 27Тому, мужньо розлучаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости, 28а юним залишу добрий приклад – охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки. 29Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим виявлену до нього доброзичливість змінили на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх божевіллям. 30Готуючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страждання, а душею охоче терплю їх зі страху перед Ним. 31І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з народу зразок доблести і пам’ятник доброчесности.